«Зелений курс», Росія, Німеччина й когнітивний дисонанс

«Зелений курс», Росія, Німеччина й когнітивний дисонанс

Укрінформ
Чому цієї середи ми прокинемось у новому світі

Існують події, які ми називаємо «рубіжними». Це такі моменти, коли нестримний потік життя робить черговий поворот, який визначає напрям подальшого розвитку – світу, держави, людини, – і після яких неможливо повернутися до реалій, які існували ще за мить до цього. Такі моменти ще називають «точкою неповернення», оскільки вони роблять абсолютно неможливим повернення до «business as usual», до звичайних буденних справ, і вщент руйнують світоустрій, до якого ми всі так звикли.

Одна з таких подій відбудеться цієї середи, 14-го липня. Європейські ЗМІ повідомили про це буденно – Європейський Союз має намір представити ввізні «екологічні» мита на весь імпорт із третіх країн – так званий CBAM (Сarbon order adjustment mechanism). Це англійське визначення можна перекласти як «кордонний механізм вуглецевого регулювання». Звучить не дуже привабливо, навіть нудно. Але саме ця подія раз і назавжди змінить світ, до якого ми звикли, включаючи наше повсякденне життя, національну політику і міжнародні відносини. Чому? Відповідь на поверхні.

КІНЕЦЬ І ПОЧАТОК СВІТУ ПРИЗНАЧЕНО НА СЕРЕДУ

Варто нагадати, що буквально кілька тижнів тому європейська «Зелена угода» перетворилася на правовий документ. 28 червня 2021 року Рада ЄС підтримала ухвалений раніше Європарламентом Європейський кліматичний закон, який передбачає правові зобов’язання ЄС у сфері боротьби з кліматичними змінами до 2050 року.

Ця ідея народилася ще під час виборів до Європарламенту в 2019 році. «Зелене» передвиборне гасло отримало широкий відгук у європейському суспільстві та мало прямий вплив на формування Європарламенту. Врешті, саме це гасло стало одним із ключових елементів програми нової президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн. Вона, як личить колишньому міністру оборони Німеччини, взялася за його реалізацію із німецькою пунктуальністю та військовою рішучістю. Вже у грудні 2019 року лідери ЄС підтримали представлену Єврокомісією концепцію «Зеленої угоди» (її ще називають Зеленим курсом ЄС), яка визначає амбітну мету – саме до 2050 року перетворити Європу на «кліматично-нейтральний» континент.

Після того цей політичний намір пройшов етап тривалого громадського обговорення, експертних та наукових оцінок, процедуру правового опрацювання. Нарешті, у червні поточного року проголошена ідея перетворилася на реальний «зелений» закон ЄС.

Цей документ вже не декларує наміри – він містить правові зобов’язання Євросоюзу, включаючи всі його євроінституції та країни-члени, здійснювати планомірні та послідовні кроки, щоб, де-факто, до 2050 року здійснити технологічний переворот економіки та промисловості.

Кліматично нейтральній континент – це той континент, життєдіяльність якого не забруднює довкілля, не викидає у повітря мільйони тонн шкідливого двоокису вуглецю (СО₂), що спричиняє «парниковий ефект» для всієї планети, і пов’язані з ним кліматичні зміни.

Євросоюз декларує навіть намір досягти «від’ємної емісії» – і це можна було б сприймати як суцільну наукову фантастику, якби вона на наших очах не перетворювалася на реальність. Уявіть собі, наприклад, автомобільний завод або хімічний комбінат, які, замість того, щоб забруднювати довкілля, очищують повітря та воду. Йдеться саме про це.

Повторимо – це вже не фантастика. Це європейський закон, який зобов’язує ЄС досягти кліматичної нейтральності до 2050 року. Він же визначає проміжну мету – скоротити до 2030 року викиди шкідливих парникових газів, щонайменше на 55 відсотків порівняно з рівнем 1990 року.

Більш того, Євросоюз уже виділив на досягнення цих цілей абсолютно конкретне фінансування. Багаторічний бюджет ЄС на 2021-2027 роки та фінансовий пакет відновлення після коронакризи «Нове покоління ЄС» передбачають близько 600 мільярдів євро для фінансування проєктів у межах Зеленої угоди ЄС. Лідери країн ЄС спільно погодилися колективно мобілізувати щонайменше 100 мільярдів євро на рік для кліматичних реформ.

Але при всьому цьому є проблема. Технологічні інновації, дослідження, «переозброєння» промисловості новими, дружніми до природи технологіями, введення нових екологічних вимог до транспорту, енергетики та енергоефективності – все це потребує додаткових витрат. Ці витрати, зрозуміло, об’єктивно включатимуться у вартість європейських товарів, що вироблятимуться за «зеленими» технологіями та на «зеленій» енергії. Але це означає, що зростання такої собівартості європейських товарів знизить їх конкурентоспроможність, у порівнянні з аналогічними товарами з країн, які не дуже заморочуються «зеленими» ідеями і кліматичними змінами.

Щоб усунути подібні ризики для європейських виробників, стимулювати їх до інноваційних «зелених» та «цифрових» перетворень, і, нарешті, захистити кошти європейських платників податків (оскільки сотні мільярдів євро на Зелений курс не падають з неба), Єврокомісія у середу запропонує ввести «екологічний» збір на імпорт будь-яких товарів, що виробляються в третіх країнах за традиційними «вуглецевими» енерговитратними технологіями.

Хтось в Україні вже назвав це проявом «зеленого протекціонізму». Ймовірно, такий погляд має право на існування. Але якось так виходить, що це явище є «протекціонізмом навпаки». Зазвичай ринкові захисні заходи застосовуються, щоб захистити консервативний національний ринок від зовнішньої інноваційної конкуренції. Зі своїми зеленими реформами Євросоюз вчиняє в точності до навпаки – він підвищує рівень внутрішньої конкуренції за рахунок впровадження «зелених» інновацій та запрошує інші країни й уряди до участі. Тож у цих третіх країн є лише один шлях зберегти позиції на європейському ринку – здійснювати й у себе цифрові та зелені технологічні перетворення, подібні до тих, що відбуваються у Європейському Союзі.

Яким буде цей CBAM – «кордонний механізм вуглецевого регулювання», – можна лише припускати. За оцінкою деяких наших дипломатів, це буде об’ємний документ на тисячі сторінок із докладним описом критеріїв, умов і специфікацій. І саме він змінить правила гри на внутрішньому ринку ЄС, раз і назавжди. «Екологічні» ввізні мита будуть застосовані, передусім, до імпорту енергоємних продуктів – сталевих виробів, алюмінію, цементу, і самої енергії, якщо вона не вироблятиметься за «зеленими» технологіями. За оцінкою організації «Європейська рада зовнішніх відносин» (ECFR), найбільше такі «зелені» кордонні збори вразять продукцію з Туреччини і Росії.

Першу – за об’ємом енергоємних товарів, що поставляються в ЄС.

З Росією ситуація гірша. З одного боку, наповнення російської економіки значною мірою залежить від експорту на зовнішні ринки саме вуглецевих енергоресурсів – нафти та газу, попит на які мірою зелених перетворень в ЄС буде знижуватися. А з іншого – близькі до нинішнього кремлівського керівництва «тузи» російської промисловості, які традиційно орієнтовані на отримання надприбутків саме з вуглецевих джерел, не мають жодних стимулів для будь-яких зелених перетворень. Це, в свою чергу, загрожує економічними наслідками для самої Росії вже в найближчій перспективі. Це наслідки, які є невідворотними, які мають тривожну перспективу переростання у повноцінну міжнародну кризу із невідомим фіналом.

НЕ ДОВІРЯЙТЕ СЛОВАМ РОСІЙСЬКОЇ ВЛАДИ – ВИ БУДЕТЕ ШОКОВАНІ РЕАЛЬНІСТЮ

У Європейському парламенті за ініціативи так званого Форуму друзів європейської Росії минулого тижня відбулася дискусія «Кремль, кліматичні зміни та Європейська зелена угода», яка була присвячена саме цій темі. 

У ході дискусії Володимир Мілов, колишній заступник міністра енергетики Росії, а нині – один із провідних опозиційних лідерів і близький соратник Олексія Навального, застеріг західний істеблішмент від надмірної довіри до поточної «зеленої» риторики Кремля.

«Багато людей у Європі розглядають потенційне обговорення з Росією Зеленої угоди, зеленої енергетики та кліматичних змін, як частину позитивного порядку денного. Але при цьому дуже важливо робити перевірку відповідності риторики російського керівництва та його реальних дій. Ви будете шоковані розривом між ними… Поки точаться лише розмови – зелений курс може сприйматися як позитивний порядок денний у відносинах з Росією. Але вже за кілька років, якщо Зелена угода почне дійсно імплементуватися, це спричинить повноцінну вибухову кризу. У дійсності, Росія є абсолютно не готовою, вона не має навіть плану, як реагувати на цю проблему», – сказав російський політик.

Володимир Мілов
Володимир Мілов

Мілов навів приклад: кілька років тому під час однієї з нарад Анатолій Чубайс, який наразі є спеціальним представником у Путіна по кліматичній проблематиці, висловив думку, що Росія мала б ввести внутрішній податок на викиди СО₂, щоб відповідати «зеленим» зусиллям Європи, підготуватися до потенційного введення з боку ЄС захисного вуглецевого механізму та уникнути важких наслідків для російського експорту. У відповідь офіційні представники уряду просто зацькували Чубайса, який лише озвучив цю ідею. У російській пресі проти нього була розгорнута ціла кампанія – мовляв, це дурна пропозиція, яка підірве конкурентоспроможність російської промисловості, й цього ніколи не має статися.

Російський політик нагадав про кризоподібну ситуацію, що виникла 20 років тому, коли ЄС запровадив обмеження на гранично допустимий рівень авіаційного шуму. Тоді російським літакам «Ту» та «Іл» було заборонено літати в Європу, і розпочався величезний скандал, хоча на той час відносини між ЄС і Росією були набагато кращими, ніж зараз. Як зазвичай, Росія виявилася абсолютно не підготовленою до заздалегідь оголошених дій Євросоюзу, і застосувала всі можливі засоби політичного тиску, щоб не дозволити ЄС імплементувати ці регуляторні правила.

Такий розвиток може повторитися й зараз, якщо ЄС не на словах, а на практиці застосує CBAM проти російського імпорту – сталі, добрив, цементу, – або чого завгодно іншого.

«Путін просто не вірить у те, що ви (ЄС) серйозні з Зеленою угодою. Тож йому має бути доставлене серйозне послання – так, ми абсолютно серйозні щодо Зеленої Угоди, і якщо ви не відповідатиме – будуть наслідки. Ми вас попереджаємо, щоб це не було сюрпризом», – порадив російський опозиціонер.

Його висновки підтвердив ще один учасник дискусії – співголова неурядової російської природоохоронної групи «Екозахист» Володимир Сливяк.

«Якщо ви поглянете, що у дійсності роблять президент Путін та російський уряд у сфері кліматичної політики, ви переконаєтеся, що всі їхні ідеї спрямовані на те, щоб нічого не змінювати в Росії, й водночас уникнути збитків, які російська економіка може зазнати після застосування вуглецевого податку ЄС… Я не думаю, що ця ситуація зміниться, поки цей режим знаходиться при владі», – сказав експерт. 

Володимир Сливяк
Володимир Сливяк

Він навів кілька конкретних прикладів таких дій, на кшталт заяви віце-прем’єра РФ Новака про намір зменшити долю вугілля в енергетичному балансі з 15 до 7 відсотків і одночасно збільшити долю поновлювальних джерел у російській енергетиці з поточного 1 відсотка до 10 відсотків. Усе це російський уряд обіцяє зробити не зараз, а за 20 років, коли за виконання такої обіцянки будуть відповідати вже зовсім інші люди.

Ще один приклад, – указ за номером 666 про скорочення парникових викидів у атмосферу, який президент РФ Путін підписав у листопаді минулого року. 

Цей документ декларує намір скоротити викиди шкідливих газів до 70 відсотків, але в реальності, за словами експерта, він – не про скорочення, а про збільшення викидів. Справа у тім, що відлік ведеться від показників 1990 року, коли ще існував СРСР із його величезними обсягами викидів. Зараз показник парникових викидів у Росії дещо перевищує 50 відсотків від того рівня, тож задеклароване «зменшення» обернеться зростанням викидів на 20 відсотків у порівнянні з поточним рівнем. Добра новина лише в тому, що російська економіка у сучасному стані просто не здатна виробити таку кількість викидів.

«Вони (російська влада – ред.) після кліматичних переговорів з Європою і США змінюють риторику – і ніби погоджуються з існуванням глобальної проблеми кліматичних змін. Але я попереджаю – не довіряйте жодному слову російських політиків, якщо вони говорять про кліматичні заходи, – це неправда. Жодних програм скорочення споживання газу та нафти не існує. Цілі по вугіллю та поновлювальним джерелам – вони мізерні, й розраховані на 20 наступних років, що означає, що ніхто їх не буде виконувати», – зауважив Володимир Сливяк.

Обидва російські учасники дискусії визнали, що нинішня реальна політика російської влади полягає у нарощуванні обсягів використання вуглецевих енергоносіїв з одночасною спробою «одягнути» старі вуглецеві проєкти у «все зелене». І це повною мірою стосується проєкту «Північний потік-2».

«ПІВНІЧНИЙ ПОТІК-2»: НАЙШВИДШИЙ ШЛЯХ, ЩОБ ПОХОВАТИ «ЗЕЛЕНУ УГОДУ»

«Подивіться, що наразі відбувається довкола «Північного потоку-2». Всі урядовці, вся офіційна пропаганда в унісон говорять про те, наскільки він відповідає європейській «Зеленій угоді». Мовляв, він буде не лише доставляти газ, а й транспортувати водень, дасть змогу будувати водневі заводи в Європі, та ще й реверсом транспортувати вилучений СО₂ для його зберігання у сховищах у Росії. Але насправді – це суцільна пропаганда», – зазначив під час дискусії Володимир Мілов.

Він зауважив, що вся ця риторика розрахована виключно на людину, яка не знає, яким є дійсний стан речей, – лише така необізнана людина може припускати, що «Північний потік-2» може трансформуватися у щось «зелене». Насправді, вся ця риторика, за словами Володимира Мілова – це «туман війни», білий шум, єдиним призначенням якого є замаскувати той факт, що «Північний потік-2» є «старим добрим вуглецевим проєктом».

Найбільш переконливі підтвердження для цієї тези надав німецький експерт, виконавчий директор неурядової природоохоронної організації Deutsche Umwelthilfe Саша Мюллер-Краннер (Sascha MÜLLER-KRAENNER), який привернув увагу, що сам факт будівництва «Північного потоку-2», яке здійснюється з підтримки уряду Німеччини, прямо суперечить цілям європейської Зеленої угоди і є «природним лихом» з екологічної точки зору.

Bundesgeschäftsführer DUH
Саша Мюллер-Краннер. Фото: Bundesgeschäftsführer DUH

«Цей трубопровід є найбільшим вуглецевим проєктом у Європі. За повної потужності він доставлятиме еквівалент 97 мільйонів тонн СО₂ на європейський ринок кожного року. За станом на сьогодні це 30 відсотків усіх викидів двоокису вуглецю в Німеччині, й це складатиме до 20 відсотків до 2025 року… Якщо порівняти, про що заявляють і що роблять політики, зокрема – намір досягти кліматичної нейтральності Німеччини до 2045 року, стає очевидним, що цей проєкт не відповідає цій меті», – сказав Саша Мюллер-Краннер.

Він зауважив, що життєвий цикл цього трубопроводу розрахований на 50-70 років, що є додатковим фактором проти його започаткування, оскільки Зелена угода передбачає відмову від споживання природного газу та перехід на поновлювані джерела. Проєкт «Північного потоку-2» є просто несумісним із кліматичними перспективами Німеччини. Тож, за словами експерта, у цьому питанні не існує жодного компромісу – або впровадження кліматичної політики, або запуск «Північного потоку-2».

Німецький еколог додав, що ця тема стала предметом широкого обговорення у політичному середовищі напередодні парламентських виборів, які мають відбутися у Німеччині у вересні поточного року. Тож правова і політична боротьба в Німеччині для зупинки будівництва «Північного потоку-2» продовжується, і фактор часу має у цьому велике значення. Навіть якщо він буде добудований, за словами експерта, німецька сторона має чітко зазначити, що не використовуватиме цей шлях для постачання природного газу.

Він погодився із твердженнями, що енергетична сфера – одна з небагатьох, яка залишає простір для позитивного співробітництва з Росією. Це є можливим, якщо зосередитися на водневих технологіях та на розвитку поновлюваних джерел енергії. При цьому важливо, щоб російський водень вироблявся завдяки «чистій» енергії, без використання потужностей від російських атомних станцій, і не за рахунок використання газу.

«Німецький інститут міжнародних відносин запропонував розвиток такого партнерства в галузі поновлюваної енергії й водню, і не лише з Росією, а також із транзитними країнами, які зараз залучені до торгівлі газом, включаючи Україну і, ймовірно у майбутньому, демократичну Білорусь. Саме це і може стати позитивним порядком денним, який може залучити величезні інвестиції, потенціал європейських і німецьких енергетичних та технологічних компаній для створення електричної інфраструктури, електричних мереж, водневих технологій, вітрових станцій тощо», – наголосив Саша Мюллер-Краннер.

УКРАЇНА: ВІКНО МОЖЛИВОСТЕЙ

Учасники дискусії в Європарламенті відзначили важливу особливість Зеленої угоди. Для розвитку чистої енергетики й високих технологій – Євросоюзу та його країнам-членам потрібен доступ до сировинних ресурсів, зокрема, до групи рідкоземельних елементів та металів, видобуток та виробництво яких наразі зосереджено, переважно, в Китаї. Ця обставина створює певну сировинну залежність Євросоюзу та спонукає його шукати партнерства з іншими країнами, такими як Марокко, Алжир, Росія та іншими. Зрозуміло, що йдеться не про нову залежність, а про диверсифікацію джерел постачання технологічної сировини.

У цьому контексті своє вагоме слово може сказати й Україна. У вівторок, 13 червня, в Києві відбудеться знакова подія: міжнародна конференція «Стратегічне партнерство між Європейським Союзом і Україною у сфері критичної сировини та батарей». Про рівень заходу говорить та обставина, що Україну представлятиме прем’єр-міністр Денис Шмигаль, а європейську сторону – віце-президент Єврокомісії Марош Шефчович.

Сам факт проведення такого заходу свідчить про серйозність намірів Євросоюзу в тому, щоб дозволити Україні повною мірою реалізувати свій потенціал та залучити для цього європейські інвестиції.

За даними Державної служби геології та надр України, в Україні знаходяться кілька десятків перспективних родовищ металів та рідкоземельних елементів, включаючи літій, нікель, ртуть, титано-цирконієві та інші руди. Зрозуміло, що це скарб, який поки не розкритий для самої України. Євросоюз може допомогти розкрити цей потенціал. Якщо Україні вдасться стати ланкою в мережі «зеленого» оновлення Європи, започаткування Євросоюзом CBAM – вуглецевого податку на імпорт, – не стане ударом для української промисловості, а навпаки – відкриє перед нею нові перспективи. Втім, лише від самої України залежатиме, наскільки розумно вона зможе скористатися цією можливістю.

Дмитро Шкурко, Брюссель

Перше фото: FOCKE STRANGMANN / EPA-EFE

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-