ПАРЄ сьогодні: неспроможність під прикриттям прав людини?
Весняна сесія Парламентської асамблеї Ради Європи відбулася цього тижня у традиційному для глобальної пандемічної ситуації гібридному режимі. У палаці «Європа» у французькому Страсбурзі фізично зібралися близько сотні делегатів. Решта представників 47 країн-членів працювали дистанційно, реалізуючи свої права й обов'язки через віртуальну систему комунікації та голосування.
Постійна делегація Верховної Ради України в ПАРЄ прибула на сесію майже у повному складі та була однією із найактивніших під час дебатів. Представники країни-агресора – Росії – цього разу в залі засідань та в кулуарах Асамблеї були відсутні, працювали дистанційно, віртуально закидаючи чергові брехливі неадекватні кремлівські наративи про своє «особливе» бачення європейської конвенційної системи захисту прав людини.
ЧИ АДЕКВАТНИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ НА ПОРОЗІ ВІЙНИ?
Порядок денний весняної сесії, як уже відбувається впродовж останніх семи років – з початку російської збройної агресії проти України, мав сформуватися із двох умовних вимірів питань. Це поточні проблеми довкола захисту прав людини в Європі, які можуть мати давню історію або актуалізуватися у сьогоднішніх реаліях, при цьому не викликаючи емоційних, палких дискусій.
Серед таких делегати обговорили вплив пандемії COVID-19 на право вільного пересування людей та роль так званих «паспортів або сертифікатів» про вакцинацію.
Відбулися дискусії на теми захисту прав національних меншин та людей із хронічними хворобами.
Для делегатів із Туреччини, Азербайджану та Вірменії важливими були дебати про їхні внутрішні й міждержавні проблеми, де доля кожної людини має найвищу цінність і повинна мати захист.
Все це, безперечно, повинне відображати поточну рутину в діяльності найголовнішої на Європейському континенті організації із захисту та просування прав людини – Ради Європи та її статутного органу – Парламентської асамблеї. І це може бути майже ідеальним у мирний для Європи час. Але коли йдеться про триваючу вже більше семи років війну, розв’язану Російською Федерацією проти України, на тлі продовження кремлівського шантажу решти Європи та усього демократичного світу – навіть найбільш умиротворююча організація у світі повинна діяти. Політично, дипломатично, але жорстко вказуючи, що агресору не місце у складі європейських демократій, або, принаймні, держав, які приймають правила і цінності Ради Європи і ПАРЄ.
РОСІЯ ПРОДОВЖУЄ ВІЙНУ
Перший тривожний сигнал – щонайменше, про неадекватність Ради Європи і ПАРЄ – пролунав ще у червні 2019 року, коли для російської делегації були створені ідеальні штучні умови для повернення до Асамблеї – без жодного виконання вимог резолюцій, що стосуються агресії проти України та окупації Криму, а також кричущих порушень прав людини на території РФ та окупованих територіях.
Тоді перемогли корупційні російські гроші в Європі, фінансовий шантаж з боку Москви та слабкість старих європейських демократій – Франції й Німеччини, – які ще сподіваються домовитися з Путіним та не нашкодити власним комфортним інтересам.
Відтоді мало що змінилося у свідомості європейських політичних еліт. А Росія продовжує війну проти України, застосовує бойову хімічну зброю на суверенних територіях європейських країн, знищує власних політичних опонентів, скоює акт державного тероризму проти члена ЄС і НАТО, і продовжує брехати.
«ДВІ РОСІЇ» – ЦЕ ВЖЕ ЗАБАГАТО
На тлі цих рецидивів злочинної поведінки РФ у Європі та в світі, підготовка весняної сесії ПАРЄ проходила в умовах очевидної військової провокації поблизу українських кордонів, у Чорному та Азовському морях. Нині у регіоні зосереджено 120-тисячне угрупування російських збройних сил, яке за кілька тижнів може бути готовим розпочати проти України широкомасштабне вторгнення. Це, як один із можливих, але найбільш небезпечних сценаріїв.
Саме на цю російську ескалацію і провокацію звернув увагу член колегіального керівного органу ПАРЄ – бюро – віцепрезидент Асамблеї Олександр Мережко. Під час засідання бюро 16 квітня він від імені української делегації запропонував терміново включити до порядку денного весняної сесії питання про російську загрозу миру в Європі. На той момент члени бюро вже підтримали включення до сесії дебатів й ухвалення резолюції, що, власне, планувалося раніше, про арешт і ув'язнення російського опозиційного політика Олексія Навального.
Ініціатива української делегації не отримала підтримки із такою мотивацією: мовляв, «дві Росії» на одній сесії – це вже забагато.
Це дуже тривожний сигнал, коли у європейському парламентаризмі під приводом турботи про долю однієї людини (при всій повазі до її мужньої громадянській позиції, неухильності захисту її прав на здоров'я і життя) ігнорується загроза суверенітету і територіальній цілісності більше 40 мільйонів українців.
МИ ЦИМ НЕ ЗАЙМАЄМОСЯ
Дуже слушними та символічними щодо спроможності Ради Європи і ПАРЄ адекватно реагувати на сучасні й майбутні кризи, захищати права людини – стали дебати на цій сесії, присвячені баченню стратегічних пріоритетів організації. Доповідачем із даного питання виступив уже добре відомий в Україні нідерландський сенатор, представник майже комуністів Тіні Кокс. Саме він у 2019 році був автором резолюції, яка проштовхнула росіян до Асамблеї.
Цього разу стратегія Ради Європи була виписана політично і дипломатично майже бездоганно. Головний курс – утвердження організації як головного захисника прав людини, верховенства права в Європі. І все це правильно, але у документі не враховано головного і не міститься жодної згадки про пріоритетність із захисту, нехай доступними політичними і дипломатичними засобами, суверенітету, незалежності й територіальної цілісності своїх країн-членів, жорстке реагування на порушників міжнародного права і статуту Ради Європи. Такого пункту серед стратегічних пріоритетів організації немає. Це можна пояснити лише черговим намаганням зайвий раз не дратувати Москву, не виходити із зони вдаваного комфорту європейської демократії.
Як видається, нинішнє керівництво організації чітко окреслило для себе зручну політичну позицію, щоб мати універсальну відповідь на російську загрозу та нахабну поведінку.
Під час звернення до ПАРЄ генеральний секретар Марія Пейчинович-Бурич наголосила, що Рада Європи не займається врегулюванням безпекових питань. Для цього, за її словами, у світі діють і ООН, і ОБСЄ. Власне, це, безперечно, правильне пояснення. Але не в умовах, коли європейці можуть опинитися перед загрозою третьої світової війни, й агресором є один із членів Ради Європи – Росія.
АТАКА НА УКРАЇНСЬКИЙ ПРАПОР
Ще одна неприємна обставина, яка також викликає багато не дуже приємних думок і застережень. Це дії нинішнього президента Парламентської асамблеї Ради Європи бельгійського сенатора Ріка Дамса, що сталися під час обговорення пріоритетів організації.
Представник української делегації народний депутат Олексій Гончаренко саме намагався донести до колег, що Рада Європи повинна мати тверду політичну позицію із захисту територіальної цілісності своїх членів, реагувати на намагання порушити її. Під час емоційного виступу нардеп розгорнув національний український прапор, який було передано бійцями з передової російсько-української війни. Це викликало істерику головуючого, який вимагав припинити виступ, попросив Гончаренка залишити залу засідань та порушив проти українського парламентарія дисциплінарну процедуру.
Це безпрецедентний випадок у практиці європейського парламентаризму. Демонстрація національних прапорів не заборонена регламентом Асамблеї. Такі символічні жести часто застосовують депутати національних парламентів, а також члени Європарламенту.
Поведінка і мотиви такого антиукраїнського демаршу президента ПАРЄ нині аналізуються. Однозначного пояснення про це поки немає. Але той факт, що Дамс у березні відвідував Москву, не може не насторожувати…
Окрім цього, голова Держдуми Володін заявив російським ЗМІ, й повідомлення про це «випадково» поширилися саме під час весняної сесії, що президент ПАРЄ Дамс нібито підтвердив свої плани спостерігати за російськими парламентськими виборами у вересні. «Вибори» також будуть проведені й на території окупованого Криму, до слова.
Кореспондент Укрінформу надіслав запит до пресслужби ПАРЄ із проханням підтвердити або прокоментувати таку інформацію. Відповіді не надійшло.
«ОБНУЛІННЯ» ЄСПЛ
Політика Ради Європи і ПАРЄ у їх рішучості та ефективності підтримки України, спроможності протистояти російській агресії не є відокремленою від загальних настроїв на континенті.
Поки європейські демократії виявляють умиротворення і намагання вести справи з РФ «ніби нічого не сталося», Москва продовжує «витирати ноги» об правила та свої зобов'язання перед Радою Європи. На сьогодні головним формальним приводом, на який універсально вказують європейські політики щодо необхідності продовження діалогу з РФ, нагальності залишення цієї країни в Раді Європи, є турбота за права російських громадян. Мовляв, вони залишаться без захисту ЄСПЛ, якщо Москва залишить (або буде видворена) з організації.
Цей аргумент вже не є слушним й актуальним, адже режим у Кремлі нині затвердив конституцію, яка пройшла «обнуління» під Путіна. За нею в Росії національне право переважає над міжнародним, включаючи виконання рішень міжнародних судових інстанцій. Жодний ЄСПЛ не примусить Кремль своїм рішенням звільнити того ж Навального. За такої ситуації, навіщо тримати Росію у Раді Європи? Сенсу немає. Чи може справа – в корумпованих російських грошах?
Андрій Лавренюк, Страсбург
