Свята Софія: мудрість віків у самому серці Стамбула

Свята Софія: мудрість віків у самому серці Стамбула

Укрінформ
Містика й таємниці величного собору, останнє християнське богослужіння в якому було проведене 567 років тому

Щороку сюди приїздить від 1,8 до 4 млн відвідувачів, з 2007 до 2019 Святу Софію в Стамбулі відвідали загалом 31 млн чоловік. Для багатьох пізнання давнього міста починається саме з Софійського собору, і це не залежить від віросповідання. Тут можна зустріти представників усіх релігій світу, причому історично і християни, й мусульмани вважають цю архітектурну пам'ятку своєю святинею. Вік храму Святої Премудрості Божої та історичної стійкості – майже 1,5 тисячі років. Собор часто називають «восьмим чудом світу».

ЯКБИ СТІНИ МОГЛИ ГОВОРИТИ

Перлина візантійської архітектури Свята Софія, Ая Софія, як називають її в Туреччині на грецький манір, була й лишається релігійною святинею (попри світський статус музею). Протягом тисячоліття храм був православним собором та майже 500 років мусульманською мечеттю ­– після завоювання Константинополя й припинення існування Візантійської імперії в 1453 році. У 1935 році став музеєм відповідно до декрету уряду Туреччини, підписаного Кемалем Ататюрком. Відтоді богослужіння тут більше не проводяться.

З 1985 року собор внесено до переліку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Час від часу, зокрема 29 травня, у день завоювання Константинополя султаном Мехметом Завойовником, у стінах храму читають коран. Цього року Греція висловила своє обурення на рівні МЗС, на що Туреччина нагадала про відсутність в Афінах жодної мечеті. Цей «обмін думками» відбувається не вперше. Також час від часу про Софійський собор у Стамбулі як місце туристичного паломництва та святиню мусульманства згадує президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, зокрема в контексті ідеї перетворення храму на мечеть. Остання така заява пролунала у березні минулого року.

Щоразу ці заяви викликають жваве обговорення та обурення за межами Туреччини на різних рівнях. Опоненти всередині країни звинувачують турецького лідера в спекуляціях щодо належності храму в своїх політичних інтересах. Окрім того, у турецькі суди постійно звертаються правовірні мусульмани зі скаргами й вимогами повернути мечеть вірним. Щоправда, далі цих позовів справа не йде.

Спостерігається рух і в протилежному напрямку – повернути Святу Софію православним. У період, коли Туреччина та ЄС активно вели перемовини щодо офіційного приєднання країни до євроспільноти, у Стамбулі діяв рух (за грецької ініціативи та за підтримки США) за повернення Святій Софії статусу православного храму. Рух існує досі, але переважно на папері. Чим же цінна ця стародавня споруда, якщо бентежить уми як політиків, так і туристів? Причому не лише нині, а у всі часи існування собору.

РАЙ НА ЗЕМЛІ

Закладено було собор у 532 році у незнаних на той час розмірах. Довжина собору – 81 метр, ширина – 72, висота – 55 метрів. За легендою, план будівлі імператорові Юстиніану вручили уві сні янголи. Відповідати за проєкт та реалізовувати його імператор доручив відомим науковцям і зодчим того часу: математикові Анфімію Траллському та архітектору Ісидору Мілетському. Будівництво тривало п’ять років – рекордно короткий термін для того часу. Собор звели на місці, де доти була спочатку торговельна площа, а потім упродовж близько 200 років діяли два, навіть три храми, що також звалися Софійськими. Усі попередники були знищені вогнем. Перед новим будівництвом землі навколо імператор скупив та очистив від будівель.

Щодня над зведенням храму працювало 10 тисяч робітників. Будували з найкращих матеріалів – мармур привозили з різних регіонів імперії, оздоблювали архітектурними елементами стародавніх священних споруд з Рима, Ефеса золотом, сріблом, слоновою кісткою. Імператор Юстиніан взагалі нібито планував повністю покрити стіни храму золотом, але від цього задуму його відмовили провидці, переконавши, що така ошатність одного дня може стати згубною для будівлі, якщо її захочуть пограбувати. Через століття пророцтво збулося. Адже золота в оздобленні було достатньо – 130 тонн, що становило приблизно три річні бюджети. Навіщо такі трати? За задумом імператора, грандіозне творіння мало демонструвати і велич імперії, й силу православної віри. На це було не шкода жодних ресурсів.

Свята Софія відіграла свою роль і в обранні християнства релігією для Київської Русі. У цьому храмі прийняла християнство княгиня Ольга, тут після смерті вона заповідала пом’янути її душу. Син Святослав, хоч і не розділяв віри своєї матері, волю її виконав. А вже онук, князь Володимир, обираючи релігію для своєї держави, відправив посланців до Константинополя, аби ті пересвідчилися у силі та могутності християнства. «Ми побували в раю», – відписали князеві посланці після відвідання Святої Софії. З ними важко не погодитися. Будівля вражає своєю величчю та розмахом і сьогодні. А яке враження вона могла справляти 1,5 тисячі років тому, навіть уявити важко.

ЗМІШАННЯ РЕЛІГІЙ ТА КУЛЬТУР

Найбільше вражає купол діаметром майже 32 м та заввишки 55 метрів, оточений 40 вікнами. Раніше на куполі був зображений Христос, нині тут цитати з Корану.

Товщина стін місцями сягає 5 метрів. Аби споруда була міцною, до цементу додавали витяжку з листя ясенів. Дивом збереглися й дійшли до наших днів унікальні мозаїки Софії. Урятувало їх те, що після захоплення Константинополя турками вони не стали нищити зображення, а покрили їх шаром штукатурки. Масивні люстри були додані в османський період, так само як і вісім величезних медальйонів (7,5 м у діаметрі), на яких написи арабською в’яззю. Ці тексти вважаються найбільшими зразками арабської каліграфії у світі.

В основній частині храму – мозаїчне зображення Діви Марії з малим Ісусом на руках. А під мозаїкою – міхраб. Це прикрашена ніша, яка вказує напрямок на Мекку.

Ще одна унікальна мозаїка знаходиться в західній частині собору – Христос Панкратор, на якій Сина Божого зображено з книгою в руках. На книзі напис: «Мир тобі. І світло миру». Біля нього – Діва Марія та архангел Гавриїл.

Ще одна мозаїка – «Останній суд» на другому поверсі собору. У центрі –Ісус Христос, зліва – Богородиця, праворуч – Іван Хреститель. Вони звертаються до Христа з проханням про спасіння роду людського.

Зображення вражають своєю досконалістю та красою. Ці та інші мозаїки Софіївського Собору можна розглядати безкінечно, шкода що до нашого часу їх дійшло не так і багато. Очевидці описували, що в часи розквіту всі стіни були покриті мозаїками, які створювали єдиний ансамбль та залишалися в пам’яті назавжди. Реставраційні роботи тривають у соборі й нині.

Історія невблаганна. Собор розграбовували двічі. Перший раз під час четвертого хрестового походу в 1204 році. Тоді реліквії були розвезені по всій Європі й досі є найціннішими святинями у багатьох храмах. Удруге – турками в травні 1453 року під час завоювання Константинополя. Останній раз християнську службу тут відправляли за день до вторгнення османського війська – 29 травня. Уже 3 червня султан Мехмед Завойовник здійснив у соборі традиційний п’ятничний намаз і наказав прибудувати мінарети, перетворити споруду на мечеть.

МІСТИКА Й МАГІЯ ПРИВАБЛЮЮТЬ ТУРИСТІВ

У Святій Софії є кілька місць, які вважаються містичними, що ще більше притягує сюди туристів зі всього світу. Найвідоміше з них – «плакуча колона». Це одна з восьми колон у північному крилі. За переказами, коли Мехмед Завойовник увірвався до храму, один зі священнослужителів підійшов до колони й розчинився в ній. Серед християн ходить легенда, що священник зможе вийти, якщо місто повернеться до нащадків Костянтина Великого. Причому за одними переказами священника заховала колона, за іншими – він знайшов прихисток у одній з ніш храму, стіни якої розступилися після вторгнення.

Чому колона «плаче»? На ній збираються краплі вологи, які стікають додолу, створюючи враження сліз. Але найбільшу увагу привертає отвір у колоні, який нібито здійснює бажання, якщо вставити в нього палець та провернути на 360 градусів.

Це повір’я дуже давнє – його описували ще у восьмому столітті, але тоді сила колони «працювала» виключно на зцілення від недугів. Тут і зараз завжди стоїть черга.

Неподалік колони – «холодне вікно», яке виходить на Блакитну мечеть. Навіть у найбільшу спеку з незрозумілої причини від нього тягне прохолодою.

Ще одне магічне місце, яке називають імператорським троном або пупом землі. Воно позначене на підлозі великим колом з мармуру та меншими навколо нього, різного розміру й кольору. Існує багато припущень щодо змісту зашифрованого в цьому зображенні: від стародавніх послань до приховування особливого місця сили й пізнання.

Фото: Ken Grubb, turkeycentral.com
Фото: Ken Grubb, turkeycentral.com

ПІДЗЕМЕЛЛЯ БЕРЕЖУТЬ СВОЇ ТАЄМНИЦІ

Ая Софія береже свої таємниці надійно. І якщо надземна частина доступна для огляду, хоч уже й не відображає повністю минулої пишноти, то підземна надійно зберігається під водою й мало вивчена науковцями. Літописці писали, що для побудови храму було вирито котлован глибиною 70 метрів, у фундаменті замурували цистерни для збору води. Сучасні дослідники довели, що під підлогою храму є великі пустоти, достеменно вивчити й описати які досі нікому не вдалося. Учені здійснювали кілька спроб, зокрема щоб спростувати або довести існування розгалуженої системи підземних ходів та вивчити їхні маршрути, а також довести припущення про існування давнього захоронення, виявити сховок святих мощів, реліквій, скарбів тощо. У 1945 році зайти в затоплене підземелля намагалися американці. Для цього вони спробували викачати воду. Але скільки не працювали помпи, рівень води не знижувався, і від ідеї довелося відмовитися на довгі роки. Пізніше в підземелля спускалися водолази, зокрема через один із «колодязів» у центральній частині храму.

Один зі спусків показав, що від собору ведуть два ходи – до площі Іподром та палацу Топкапи. Там також було виявлено закриті масивні двері й великий світильник, який, очевидно, колись висів у самому соборі. Обсяг досліджень, здійснених у підземеллях собору Святої Софії в Стамбулі, не настільки великий. Усе ще попереду.

Свого часу Свята Софія стала архітектурним прототипом для багатьох архітектурних витворів та святинь у світі. Лише в Стамбулі її обриси можна пізнати у Блакитній мечеті та Сулейманіє. Сьогодні вона знову готова приймати відвідувачів після майже 2,5-місячної перерви, пов’язаної зі світовою пандемією коронавірсу. І якщо для нас це тривалий період ізоляції, то для величної святині, історія якої налічує 15 століть, – лише мить відпочинку від галасливих туристів.

Ольга Будник, Анкара–Стамбул

Фото автора

Перше фото: Zen zeee on Unsplash

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-