Вивільнене російським режимом зло починає повертатися туди, де воно народилося, - до Росії - Agenda Pública
Agenda Pública та аналітичний центр «Об’єднана Україна» представляють щотижневу серію статей «Фокус Україна», у якій аналізують, як розвиватимуться збройний конфлікт, політична та економічна ситуації в Україні. Автори статей – Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук та Олексій Кущ, експерти аналітичного центру «Об’єднана Україна». З перекладом чергового матеріалу серії можна ознайомитись нижче.
Україна веде справедливу оборонну війну та в рамках законного права на самозахист атакує військові цілі на території Росії, яка є державою-агресором. Як і будь-яка криза, війна змінює динаміку розвитку країни. Важливо, щоб позитивна частина змін стала системною.
На цей момент українські атаки законних військових цілей на території РФ здійснюють українською зброєю та боєприпасами. Це зумовлено вимогами партнерів, які надають зброю. На Заході тривалий час переважала думка, що застосування зброї західного виробництва по обʼєктах на території РФ може втягнути країни, які надали озброєння, у пряме протистояння з Росією та призвести до ескалації конфлікту. Така позиція є суперечливою. Адже перебіг війни доводить, що Кремль не втілює у життя значну кількість своїх погроз і сам побоюється ескалації. Так, Кремль погрожував навіть застосуванням ядерної зброї у разі ударів України по російських обʼєктах на тимчасово окупованому Кримському півострові. Але з літа 2022 року Крим перебуває під постійними потужними ударами Сил оборони України.
Утім, хай там що, Україна дотримується домовленостей із партнерами про незастосування західної зброї для атак по цілях на території РФ. Однак застосування сучасної західної зброї по цілях на території РФ може істотно вплинути на успіхи Сил оборони України. Візит міністра закордонних справ Великої Британії Девіда Кемерона до України 3 травня, ймовірно, змінив ситуацію. Девід Кемерон заявив, що Україна має право використовувати зброю, яку надав Лондон, для ударів по цілях на території РФ, і що Київ має сам вирішувати, чи робити це. Україна розраховує, що інші партнери також переглянуть свою позицію та умови надання військової допомоги.
На фронті Росія намагається реалізувати свої плани щодо наступу на декількох напрямках. За повідомленням Головнокомандувача, ситуація на фронті загострилася. Намагаючись захопити стратегічну ініціативу та прорвати лінію фронту, російські загарбники зосередили основні зусилля на кількох напрямках, створивши значну перевагу в силах та засобах. Інтенсивність боїв дуже висока. На Краматорському напрямку найгарячішими точками залишаються Іванівське та Часів Яр. На Авдіївському напрямку, який для загарбників тепер головний, за добу сили оборони України відбивають до 50 атак російських окупантів.
Так само росіяни постійно атакують на інших напрямках. Приміром, протягом однієї з діб на Бахмутському напрямку вони атакували 22 рази, на Новопавлівському – 16, на Куп’янському – 12, на Лиманському – 15, на Оріхівському – 2. На Лівому березі Дніпра росіяни намагаються вибити наші війська з утримуваних ними плацдармів. Там буває близько 10 атак російських окупантів щодня. Втрати російських загарбників стабільно становлять понад тисячу одиниць живої сили та по кілька десятків танків, бойових броньованих машин, артилерійських систем та автомобілів.
Великі втрати РФ підтверджують безліч різних джерел. Зокрема, Міноборони Росії планує вирубати 17 гектарів Пирогівського лісопарку, що прилягає до так званого Пантеону захисників Вітчизни біля Москви. На підмосковному головному військовому цвинтарі Росії площею 52 га закінчилося місце. Але коли його відкривали у 2013 році, від російського офіціозу лунали твердження, що місця на ньому вистачить щонайменше на 200 років. З огляду на російський наступ, Україна далі укріплює позиції. Триває будівництво фортифікаційних споруд у п'яти областях, водночас враховується, що ворог може спробувати розпочати наступ знову з території РФ та Білорусі на півночі нашої країни. Укріплення будують у Чернігівській, Сумській, Харківській, Донецькій та Херсонській областях.
2 травня виповнилося десять років зі спроби Росії, після окупації Криму, розхитати ситуацію в Одесі та захопити місто за допомогою проросійських організацій. Тоді це закінчилося поразкою Росії та трагічною загибеллю на вулицях та у вогні «Будинку профспілок» кількох десятків людей, у чому однозначно є провина Росії. Але Росія звинувачує у своєму злочині Україну. Кремль казиться і мститься Одесі та її мешканцям за те, що так у 2014 одесити зруйнували міф про «Одесу – російське місто». Одеса перетворила російські мрії про імперію на руїну в 2014 та 2022 роках, місто чинить опір агресору. З 2022 року РФ завдає по місту жахливих ударів ракетами та дронами-камікадзе, через що гинуть діти та цілі сімʼї. 29 квітня Росія з окупованого Криму вдень завдала удару балістичною ракетою «Іскандер» по Одесі. Постраждав район біля моря, популярне місце відпочинку мешканців міста, там немає військових обʼєктів. Бойова частина ракети була касетною спеціально для знищення якомога більше людей. Загинули 6 осіб, близько 30 поранені. Згоріла частина Одеської юридичної академії на березі моря. Серед поранених її ректор і політик Сергій Ківалов, який раніше активно просував «рускій мір». Учергове стало очевидно, що «рускій мір» не шкодує і своїх адептів.
2 травня російська ракета ударила по вантажному відділенню «Нової пошти». Було знищено 904 відправлення на майже 3 млн грн. Знищено 15,5 тонн замовлень з інтернет-магазинів із одягом, технікою, дитячими іграшками, смаколиками для домашніх улюбленців, ліками, іншими пакунками. Росіяни б'ють по парках, житлових будинках, історичному центру Одеси, визнаним світовою спадщиною ЮНЕСКО. Терором Росія прагне посіяти зневіру та страх.
Росія далі шантажує світ за допомогою захопленої на початку повномасштабної агресії Запорізької атомної електростанції у місті Енергодарі. Водночас нахабно і абсолютно абсурдно бреше.
25 квітня росіяни подали в МАГАТЕ ноту, в якій стверджують, що нібито збили за тиждень 97 українських БПЛА, які начебто атакували ЗАЕС. Натомість Головне управління розвідки Міністерства оборони України надало переконливі докази того, що окупанти використовують дрони-камікадзе над ядерними реакторами захопленої Росією ЗАЕС. Відео з ворожого fpv-безпілотника, отримане за допомогою засобів радіоелектронної розвідки, містить маркування, що вказує на постачання дрона окупаційним військам міністерством оборони РФ. Траєкторія польоту російського дрона-камікадзе пролягає над енергоблоками ЗАЕС у бік підконтрольних Україні Нікопольській та Марганецькій громад, які зазнають постійних атак ворога. Росіяни використовують територію ЗАЕС для запусків безпілотників, користуючись тим, що Сили оборони України не можуть бити у відповідь у півторакілометровій зоні навколо станції. Окупанти обладнали пускові майданчики для своїх БПЛА біля шостого реактора ЗАЕС. Також територію захопленої атомної електростанції росіяни використовують для тренувань пілотів fpv-дронів із так званої школи «Архангел», російської військової розвідки. Відповідну ноту про російські порушення до МАГАТЕ направило Постійне представництво України в Агентстві. Очевидно, що у випадку із ЗАЕС загроза миру від можливої ядерної катастрофи припиниться лише після того, як станцію буде повернуто під контроль України.
Перемога у війні з Росією неможлива без ударів по території агресора. Оскільки ця країна живе в основному коштом того, що паразитує на продажу нафти, а гроші від цієї торгівлі йдуть на озброєння, то природно, що саме сфера видобутку та перероблення нафти є тією ахіллесовою п'ятою, удар по якій допоможе зупинити монстра.
Безпілотники вкотре успішно атакували нафтопереробний завод у Рязані. Це третій за обсягом НПЗ РФ з обсягом перероблення 17 млн тонн нафти на рік. Також сталася пожежа на автомобільному заводі «Камаз» у місті Набережні Човни у Татарстані. Саме «камазами» їздить армія загарбників. Тож це не остання така пожежа. Дронами було виведено з ладу кілька електропідстанцій на російській залізниці Курської області. Україна завдає ударів і по тилах окупантів на тимчасово окупованих територіях. Вони посилилися після надходження ракет «АТАКМС». Зокрема, ударів завдавали по Криму, в районі Сімферополя, Джанкоя, Гвардійського місцеві жителі нарахували понад 10 вибухів. Ймовірно, що ударів завдавали ракетами «АТАКМС» по аеродромах та складах ворога. В інший день було завдано удару по позиціях ППО окупантів на мисі Тарханкут у Криму. На полігоні Кубань у Луганській області потрійний удар українських ракет по місцю зосередження російських окупантів знищив та вивів з ладу не менше ніж сто осіб.
Очікувано, Росія стикається з хвилею злочинів від колишніх ув’язнених, яких було звільнено та помилувано для участі у війні проти України. За неповними даними, військовослужбовці армії РФ, які повернулися з війни в Україні, за два роки вбили щонайменше 107 і покалічили ще понад сто російських громадян. Ці злочини вчинили 175 російських військових, зокрема 91 помилуваний Володимиром Путіним ексв’язень, а також 84 добровольці або військовослужбовці армії РФ.
У 2023 році стосовно помилуваних найманців приватної військової компанії «Вагнер», куди і набирали ув’язнених, було порушено щонайменше 190 кримінальних справ. Серед них 20 справ про вбивство або замах на вбивство, а також про зґвалтування, пограбування, злочини, пов'язані з наркотиками, та інші. Росіяни заявляють про фактично терор, який влаштовують повернуті через пів року бойових дій помилувані Путіним ув'язнені за серйозні злочини. Багато хто з них почав укладати потім контракти з підрозділом «Шторм Z», що підпорядковується безпосередньо Міноборони. Навіть більше, колишніх ув'язнених, які пройшли війну в Україні, почали приймати на роботу в Росгвардію. Вагнерівців запрошують виступати у школах із так званими уроками мужності. Водночас стало відомо, що серед них є такі, що були засуджені за педофілію, і колишній координатор груп самогубців для підлітків «Синій кит». Наразі багатьом злочинцям у РФ слідчі пропонують підписувати контракт про вступ до російської армії, щоб уникнути покарання. Природно, що і на тимчасово окупованих територіях така «армія» влаштовує терор і злочини.
Нещодавно стало відомо про те, що в окупованій частині Херсонської області двоє російських військових вбили голову окупаційної адміністрації села Абрикосівки. Але, як виявилося, двоє цих російських військових, один із яких кілька разів був засуджений, зосібна за вбивство, тієї ночі вчинили п'ять убивств і спалили кілька будинків не лише в Абрикосівці, а й у іншому селі. Справа була такою, що її не змогли приховати окупанти. Все це зло повернеться до Росії, туди, де воно народилося. І воно посилить весь російський звичний морок. За злочин – і кара.
РОСІЯ ОГОЛОСИЛА В РОЗШУК УКРАЇНСЬКОГО ПРЕЗИДЕНТА І ЗНОВУ ВІДПРАЦЬОВУЄ ТЕМУ «НЕЛЕГІТИМНОСТІ» УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ
Міністерство внутрішніх справ Росії оголосило у розшук чинного Президента України Володимира Зеленського. Інформація про розшук розміщена на сайті МВС РФ, утім, невідомо, коли саме. Про які саме статті йдеться та в рамках яких кримінальних справ – у російському МВС не уточнюють. Пізніше стало відомо, що МВС РФ оголосило в розшук й командувача Сухопутних військ ЗСУ Олександра Павлюка.
Звичайно, з точки зору української правової системи такі дії не мають жодної сили та сенсу, однак вони, очевидно, мають виразні політичні цілі. Загалом все це вписується у схему, яку раніше почала відпрацьовувати російська сторона. Мова про «завершення повноважень Президента В. Зеленського» 20 травня цього року та нібито його подальшу «нелегітимність». Про те, що росіяни будуть відпрацьовувати цю схему, українське ГУР повідомляло давніше.
Очевидно, що «оголошенням у розшук» росіяни намагаються показати, що не вважають В. Зеленського Президентом, і у подальшому планують це більш активно проголошувати. Водночас те, що цю тему відпрацьовують саме на рівні російських органів влади, не дуже сприятиме поширюванню відповідних настроїв в Україні. До того ж, раніше про «нелегітимність» Зеленського уже заявляв прессекретар російського президента Песков. Така відкрита демонстрація карт може не лише не сприяти реалізації схеми, але і зробити її максимально-токсичною для українців. Зрозуміло, що позиція, яку висловлюють оточення Путіна та російські репресивні органи, одразу ставатиме в Україні маргінальною.
ВАЖЛИВО, ЩОБ ЗУМОВЛЕНІ ВІЙНОЮ ПОЗИТИВНІ ЗМІНИ НАБУЛИ ПОЛІТИЧНОЇ КРИСТАЛІЗАЦІЇ У ВИГЛЯДІ РЕАЛІСТИЧНИХ ТА ЕФЕКТИВНИХ ПРОГРАМ РОЗВИТКУ КРАЇНИ
Структурна трансформація української економіки за майже 20 років (2005–2023). Швидкий поступ по драбині, яка веде вниз, або Чому стрибок із світу модерну відбувся у світ архаїки, а не у сучасний світ постмодерну.
За останні десятиліття Україна створила конкурентний світ економіки послуг: з’явилась низка сучасних компаній, які у своєму бізнес-сегменті можуть створити конкуренцію навіть європейським бізнесам: Монобанк, Нова пошта та багато інших.
Водночас індустріальне ядро економіки майже повністю втрачено, а сировинні галузі, як-от аграрна, набувають чимраз більшої ваги. Поки війна не набула повномасштабного характеру, деіндустріалізація була для більшості населення та політиків «непомітним явищем»: тільки закриті заводи в українських містах примушували професійних робітників шукати заробіток десь на полуничних полях у Польщі.
Можна констатувати поступову втрату здатності виробляти більш-менш складну продукцію і спрощення економіки до простих сировинних циклів. Падіння показника економічної складності, більш пласка модель продуктивних сил. Втрата технологій, компетенцій, криза в освіті і рівні продуктивності праці. За період з 2005 до 2023 років Україна сукупно експортувала за кордон товарів на 880 млрд дол. Для порівняння, Південна Корея з приблизно такою самою чисельністю населення, експортує товарів десь на 475 млрд дол. за рік, з них лише зброї – на 14 млрд дол. А це ж була колись аграрна, відстала колонія Японії, майже повністю знищена внаслідок тривалої війни (Другої світової та громадянської), яка експортувала «три білих»: цукор, рис та борошно, плюс деякі мінеральні ресурси, наприклад нікель та вольфрам. Але тепер Південна Корея експортує товарів за два роки більше, ніж Україна за дев'ятнадцять.
Якщо розглянути структуру українського експорту, то на першому місці – експорт продовольства та аграрної сировини – 293 млрд, або 33%. Переважно це сировина або напівфабрикати. На другому місці – експорт чорних металів та виробів з них – 262 млрд, або 29,8%. Це суто напівфабрикат. На третьому місці – експорт мінеральної сировини. Це передовсім залізна руда, титан, уран. Десь 86 млрд дол., або 10%. Чиста сировина. На четвертому місці – хімічна промисловість з 66 млрд дол. (7,5%). На п'ятому – експорт деревини та виробів з неї – 31 млрд (3,6%). На шостому місці – експорт машин і обладнання: 25 млрд, або 2,9%. Замикає список експорт промислової продукції – 12,2 млрд дол., або 1,4%. Є також розділ «Різне», куди входить переважно продукція ВПК – 25,5 млрд (2,9%).
Звернемо увагу: деревини та виробів з неї Україна експортувала у грошовому вимірі більше, ніж машин та обладнання. Сукупно сировинні галузі становили 76% експорту, або 673 млрд дол. Водночас Україна – одна з небагатьох сировинних країн, яка не має власного національного резервного фонду. Тобто всі ці прибутки були отримані десятком олігархічних ФПГ.
Навіть побіжний аналіз демонструє, що застосування середньої ставки експортного мита у розмірі 5% (за рентабельності експорту сировини від 50% і вище) дало б змогу сформувати національний резервний фонд у розмірі майже 34 млрд дол. А митна ставка за експорту в середньому розмірі 10% – активи резервного фонду обсягом 67 млрд дол. Ці кошти можна було б направити на структурну перебудову української економіки, зокрема на програми перероблення сировини та збільшення рівня доданої вартості у структурі ВВП. Натомість, паразитування на сировинній ренті створило в Україні рентну, сировинну модель економіки. Потоки сировини сформували зручні точки зняття фінансових рент, які відповідно сформували рентоорієнтовані політичні еліти.
Під час попередніх політичних циклів завданням цих політичних еліт був не проєктний розвиток країни (політичний девелопмент), а захоплення сировинних рент, їх захист від політичних конкурентів та вкладання рентних прибутків у купівлю нових рент з паралельним виводом капіталу за кордон.
Недарма Україна, за даними податкових аудиторів, входила у список 10 країн світу з найбільшим виводом капіталу за кордон за останні 30 років, обсяг якого можна оцінити за вказаний період у 200 млрд дол. (більше ніж 60 млрд дол. – це фактично вкрадені олігархами у суспільства гроші за допомогою політичного лобізму). Статистика допомагає також оцінити динаміку змін у структурі експорту. Низка чинників впливу: внутрішніх (ендогенних) та зовнішніх (екзогенних) впливали на рівень питомої ваги тих чи інших галузей економіки. До ендогенних можна віднести тотальну деіндустріалізацію та відсутність промислової політики як базовий елемент «політики реформ».
Опора на абсолютні конкурентні переваги замість відносних: («у нас родюча земля, то будемо спеціалізуватись на експорті кукурудзи та соняшникової олії»). А треба було: «у нас дешеві сировина, логістика, транспорт, енергетика та людський капітал, то будемо займатись переробленням, постійно поглиблюючи його рівень».
До екзогенних факторів слід зарахувати зовнішні геополітичні впливи та війну. Як наслідок, у 2023 році порівняно з 2005 роком в України зріс лише сировинний аграрний експорт (22 млрд дол., незважаючи на проблеми з логістикою). Було також невелике зростання у обсягах промислової продукції, але там зафіксовано мізерні показники: у 2005 році – 0,4 млрд дол., у 2023-му – 0,56 млрд дол.
Але для усунення чинника війни розглянемо дві точки: 2005 та 2021 роки. Отже, агропродукції експортували у 2005 році на 4,2 млрд дол., а у 2023-му – вже на 27,7 млрд. Мінеральної сировини: 4,1 млрд та 7,88 млрд дол. відповідно. А от хімічна продукція скоротилась з 3,4 млрд до 3,17 млрд дол. Зате зросли обсяги експорту деревини та виробів з неї: з 0,8 млрд до 2,5 млрд дол. (лісів стало менше, а обсягу експорту – у три рази більше). Промислові вироби коливались на нижчому щаблі: від 0,4 млрд дол. до 0,95 млрд дол. Чорні метали: зростання з 13,78 млрд дол. до 15,72 млрд дол. (з урахуванням глобальної інфляції – це падіння, а не зростання): у 2023-му експорт за цією групою товарів скоротився до 3,89 млрд дол. (ми тепер, мабуть, майже на таку ж суму експортуємо залізної руди, як і металу).
Найбільш складна продукція з високим рівнем доданої вартості у структурі нашого експорту (обладнання, машини, прилади) впала з 4,3 млрд у 2005-му до 3,82 млрд дол. у 2021-му (у 2023-му – 2,15 млрд).
За показником «Різне» постачання у період 2005–2021 зросли з 1 млрд до 1,4 млрд дол. З огляду на це, найбільше Україна експортувала зброї у 2013 році – на суму до 2,51 млрд дол., тобто напередодні російської агресії, яка розпочалась у 2014 році з окупації Криму (тут треба зауважити, що у структурі «Різне» є не тільки зброя).
Зміна структури економіки з модерної, індустріальної на архаїчно-сервісну, доіндустріальну, призвела до суттєвих трансформацій всіх основоположних елементів суспільства, держави, продуктивних сил, ставлення до засобів виробництва, характеру розподілу національного доходу, системної взаємодії базису та надбудови. Архаїчна економіка сформувала й архаїчний характер політичних еліт, з розвинутим клієнтизмом, коли влада є клієнтом олігархів, а експертні групи – клієнтелою обох цих рушійних сил.
Розпочалась глибока криза продуктивних сил економіки, що проявлялась у таких деструкційних процесах, як деіндустріалізація, криза в енергетиці (ще до війни), транспортних системах, критичній інфраструктурі. За ефектом доміно, це призвело до трудової міграції та демографічної кризи: система фактично «виштовхувала» з економіки «зайві» трудові ресурси.
Посилювалась і урбаністична криза великих мегаполісів сходу та півдня, які орієнтувались на промисловий розвиток. Структурні трансформації охопили майже всі складники національного буття: екологію, ідеологеми, культурні коди, інформаційні потоки, та найголовніше – вони призвели до архаїчного позиціонування себе у світовій системі координат із невблаганними наслідками таких змін.
У цьому контексті сировинна модель економіки зайшла у незворотну спіраль трансформацій: що сильніша сировинна спеціалізація, – то глибші індустріальна та урбаністична кризи – то токсичніші нові фактори архаїзації – то сильніша сировинна спеціалізація.
Війна, як і будь-яка криза, може змінити цю динаміку розвитку. Вже почався так би мовити природний процес деолігархізації. Проблеми з портовою логістикою примушують бізнес шукати способи перероблення сировини всередині країни. Вже започатковано низку проєктів з виробництва біопалива, біогазу.
Потреби армії у зброї дали суттєвий імпульс розвитку ВПК та промисловості в цілому. Також створено попит на промислові інновації з боку держави. Тепер головне, щоби всі ці зміни набули політичної кристалізації у вигляді реалістичних та ефективних програм розвитку країни, які почнуть реально втілюватись у життя.
Автори:
Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук, Олексій Кущ, експерти аналітичного центру «Об’єднана Україна»
Першоджерело: «Agenda Pública»
реклама