Роль професійних журналістів і блогерів під час війни

В Україні немає монополії на поширення інформації, ми не тоталітарна країна, як-то Білорусь, де статус журналіста отримують лише штатні працівники редакцій. Тому події повномасштабної війни можуть висвітлювати як професійні, так і громадянські журналісти (блогери).

Новий закон «Про медіа» не вніс новацій до визначення хто є журналістом. Відповідно до закону, журналіст – творчий працівник суб’єкта у сфері медіа, який професійно збирає, одержує, створює, редагує, поширює і забезпечує підготовку інформації для медіа. Ключове слово – «професійно», тобто для людини журналістика є професією, а не хоббі.

Й тут проходить чітка лінія між професійними журналістами і блогерами.

Якщо говорити про підготовку, яку необхідно мати для висвітлення воєнних подій. Це проходження спеціального тренінгу з роботи у ворожому середовищі і з надання першої медичної допомоги. Також необхідно отримати акредитацію ЗСУ для роботи в районах бойових дій і за кілька днів до виїзду надіслати запит пресофіцеру або пресофіцерці бригади, де ви плануєте працювати. Потрібно мати захисне спорядження (бронежилет, каска), а також аптечку.

Під час подання запиту на акредитацію журналісти надають лист від редакції і копію редакційного посвідчення або копію посвідчення Національної спілки журналістів України чи іншої спілки журналістів. Фрілансери можуть отримати акредитацію, якщо нададуть клопотання від редакції, з якою співпрацюють. Таким чином, блогери не можуть

отримати акредитацію ЗСУ для роботи в зоні бойових дій, оскільки не мають стосунків із редакцією і займаються своєю діяльністю на волонтерських засадах.

Якщо говорити про те, чим репортажі воєнкорів відрізняються від стрімів, які постійно ведуть самі військові з точки зору точності, актуальності, оперативності, відповідності певним етичним нормам, то спільне у цих матеріалах – тема, наявність аудиторії і періодичність виходу в ефір. Але є й відмінності.

Військові:
● «знімаю, про що хочу», «пишу, коли хочу»;
● відсутність збалансованості, суб’єктивізм;
● унікальні кадри з малодоступних місць, ефект присутності;
● оперативність залежить від обставин: іноді відео з’являється після переведення підрозділу на нове місце.

Професійні журналісти:
● спеціально навчені збирати, перевіряти і подавати інформацію;
● знімають не те, що хочуть, а те, що суспільно важливе;
● наявність редакційної політики, планів і завдань;
● дотримання журналістських стандартів та Кодексу етики.

Зрозуміло, що в умовах воєнного стану журналісти пов’язані правилами висвітлення війни та низкою обмежень, які містяться в наказі Головнокомандувача ЗСУ. Ці обмеження стосуються даних, які не підлягають оприлюдненню: наприклад, про розташування позицій українських військових, про захисні споруди, озброєння, місця потрапляння снарядів і ракет тощо. Професійні журналісти та зареєстровані в Україні медіа цих правил дотримуються. Водночас блогери такого зобов’язання не мають. Тому в мережі з’являються кадри роботи українського ПВО ще тоді, коли триває повітряна тривога, або менше, ніж за 3 години від моменту потрапляння в житловий будинок. І в цій інформації блогери випереджають професійних журналістів. Однак ціною такою оперативності може бути загроза життю і здоров’ю військових і цивільних людей.

Водночас, журналісти та «військові інфлюенсери» можуть співпрацювати, щоби намалювати повнішу картину війни. Наприклад, пресофіцери Роман Кот, Ірина Рибакова та інші надають ексклюзивні фото й відео для світових інформаційних агенців та для українських медіа. Зокрема, колишня журналістка, а нині пресофіцерка 93-ї бригади Ірина Рибакова знімає на передовій і в стабілізаційних пунктах, де надають першу допомогу пораненим бійцям. Цивільні воєнні журналісти зазвичай не мають доступу до тих місць, і єдина можливість отримати унікальні кадри – це співпрацювати з військовими. Інформація та історії від військових-блогерів можуть стати поштовхом до журналістського матеріалу, до журналістського розслідування.

Популярність блогерів та їхня незалежність від редакційної політики часто спонукає професійних журналістів заводити власний канал у соціальних мережах. При цьому журналісти можуть подавати матеріал, як блогери, коли висловити своє ставлення до проблеми важливіше, ніж вирішити її. Ще один приклад впливу – професійні медіа переймають форму подачі заголовків, роблять їх «клікбейтними» і маніпулятивними. В той же час блогери переймають традиційні жанри журналістики, як-то інтерв’ю або коментар.

Обмеження на поширення певної інформації під час воєнного стану можуть створювати складнощі для журналістів, які намагаються висвітлити суспільно важливі теми. Проте воєнний стан не виключає можливості медіа докладати зусиль для чесного інформування громадськості. Журналісти мають дотримуватися етичних норм і професійних стандартів, щоб забезпечити якісне та об’єктивне висвітлення важливих для всіх українців тем.

Комісія з журналістської етики

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства