20 червня. Пам’ятні дати

20 червня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні православні та греко-католики святкують День святої Трійці, разом з тим українці відзначають День медичного працівника та День батька, а у світі - Всесвітній день біженців.

Трійця, або як кажуть здавна в народі Зелені свята, після Великодня та Різдва вважається одним із найбільших свят. Святкується завжди у неділю сьомого тижня після Пасхи.

В книзі Діянь апостолів ідеться, що через 50 днів після воскресіння Христа Богоматір, апостоли і учні Христа зібралися разом. Вони очікували обіцяного Вчителем хрещення Святим Духом. З шумом, схожим на вітер, Святий Дух зійшов на них у вигляді язиків полум’я (до речі, давньоєврейською «дух» і «вітер» - тотожні). Після цього апостоли заговорили різними мовами, чим дуже здивували оточуючих. Так збулася обіцянка Христа: Святий Дух став наставляти учнів, давав їм сили творити чудеса в ім’я Бога і проповідувати християнство по всьому світу.

Хрещення учнів Христа Святим Духом вважається днем народження християнської Церкви. За православним ученням, саме Святий Дух освячує Церкву і об’єднує віруючих, даючи їм можливість долучитися до Бога. Дар Святого Духа, котрий отримали апостоли в день П’ятидесятниці, всі віруючі отримують через таїнства хрещення і миропомазання. Свято П’ятидесятниці зветься також Трійцею, бо цього дня Господь уперше проявився в усіх своїх іпостасях – як Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий.

П’ятидесятницю почали широко відзначати з IV століття, після прийняття церквою догмата про Трійцю – визнання існування єдиного Бога з одночасним визнанням трьох його проявів (ликів, іпостасей). Цього дня у православних храмах виконується одна з найурочистіших та найвеличніших служб у році: підлогу храму устеляють свіжоскошеною травою, ікони прикрашають гілками дерев. Напередодні П’ятидесятниці, в суботу, християни вшановують пам’ять спочилих родичів – ця субота має назву Троїцької батьківської суботи. У понеділок святкують День Святого Духа.

Так як богослужінню Церкви притаманна своя кольорова гама, яка допомагає передати смисл церковних подій, то колір Трійці – зелений. Він символізує вічне життя і є кольором третьої іпостасі Трійці – Святого Духа, що дає життя по волі Бога Отця за участю Бога Сина. Зеленню прикрашаються храми, зеленого кольору є вбрання священиків.

Тиждень після Трійці називається седмицею першою після П’ятидесятниці і під час нього не постують. Закінчується він неділею всіх святих і заговинами на Петрів піст, який цього року буде тривати з 15 червня по 11 липня.

В Україні церковна традиція святкування цього свята доволі міцно переплелася з дохристиянськими віруваннями. Для українців Зелені свята здавна були найпоетичнішим святом, тісно пов’язаним з природою, світом живих і померлих. Трійця надзвичайно багата на всілякі обрядодії, які в кожному регіоні свої. Можна згадати і «завивання вінків», і «русалії» («русальський тиждень»), і обряд «водіння Тополі» на Полтавщині, «водіння Верби» на Чернігівщині чи «Куста» на Поліссі, і обряд поминання покійників «діди» тощо.

Трійця – це остаточне прощання з весною і зустріч літа. «Трійця, - казали з цього приводу, - трьома святами багата: квітами, травами й рум’яним літом».

День медичного працівника встановлений згідно з Указом Президента від 3 червня 1994 року і відзначається щорічно, в третю неділю червня. Цей день – професійне свято усіх тих, то пов’язав своє життя з медициною. А це не лише лікарі, а й фельдшери, медсестри, санітари. Цікаво, що медики ще двічі на рік мають привід для святкування – 12 травня у День медичної сестри та в перший понеділок жовтня у Міжнародний день лікаря. Сьогодні українські медики, так само як і українське суспільство, переживають непрості часи: пандемія коронавірусної інфекції, невщухаюча війна на сході нашої країни,  безгрошів’я, реформування медичної галузі. І так само, як українські військові вже сьомий рік поспіль на передовій захищають нас від ворога на сході, українські медики «тримають удар» на передовій війни за життя і здоров’я українців.

Разом з тим, сьогодні в Україні День батька. Свято було встановлено указом Президента від 18 травня 2019 року «З метою створення сприятливих умов для зміцнення інституту сім'ї як основи суспільства і визнання на державному рівні ролі батька у вихованні дітей...» День батька в Україні доволі молоде свято, проте у світі його відзначають вже пів-століття. З'явилося воно в США в 1910 році й відзначали його спочатку 19 червня. Ініціаторкою цього зворушливого родинного свята була жінка – місіс Додд з міста Спокан, штат Вашингтон. Таким способом вона хотіла висловити вдячність власному батьку Вільяму Смарту, який після смерті дружини, котра померла після шостих пологів, виховав самотужки шістьох дітей. Чоловік був ветераном громадянської війни, сім’я мешкала на фермі в Арканзасі. У 1972 році День батька став національним святом, а відзначати його стали в третю неділю червня.

Сьогодні ж, з ініціативи ООН, відзначається Всесвітній день біженців. День встановлений згідно з рішенням 55-ї сесії ГА ООН від 4 грудня 2000 року й відзначається з 2001 року. Війни, стихійні лиха, порушення прав людини – головні причини того, чому люди змушені кидати свої домівки й шукати кращого життя деінде. У XX сторіччі кількість біженців стрімко зростала. Намагаючись допомогти понад мільйону біженців після Другої світової війни, 1951 року було засновано Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців (УВКБ ООН). Планувалося, що Управління проіснує три роки, виходячи з міркування, що невдовзі біженці адаптуються у суспільствах, які надали їм притулок; після цього був намір розпустити цю організацію. Однак так не сталося. У 1975 році у світі нараховувалося близько 2,4 мільйона біженців. Через десять років – 10,5 мільйона. У 1995 року кількість людей, що отримали захист та допомогу від УВКБ, зросла до 27,4 мільйона. Нині кількість таких людей сягнула рекордних показників. За даними Центру моніторингу внутрішнього переміщення (IDMC), у 2020 році кількість внутрішньо переміщених осіб у світі склала 55 мільйонів. На жаль, в списку країн, що мають внутрішніх переселенців вже 7 років є й Україна. Згідно з даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб Мінсоцполітики, наразі в нашій країні взято на облік 1 469 325 переселенців з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей та АР Крим.

Ювілеї дня:

168 років від дня народження Олександра Мишуги (1853–1922), видатного українського співака, педагога, мецената. Навчався у Львівській консерваторії, вдосконалював майстерність у Мілані. З великим успіхом співав у театрах Мілана, Львова, Варшави, Відня, Лондона, Стокгольма, Петербурга, Києва. В кінці ХІХ століття  Олександра Мишугу вважали «королем тенорів» та володарем найкращого ліричного голосу. На світовій сцені його ставили в один ряд з Карузо та Шаляпіним, на українській – із Соломією Крушельницькою та Модестом Менцинським. У 1904–1911 рр. викладав у Київській музично-драматичній школі Миколи Лисенка, у 1911–1918 рр. – у Вищому музичному інституті в Варшаві, з 1918 року – у Стокгольмі. Співак мав винятково красивий за тембром, виразний і гнучкий голос, володів високою музичною й сценічною культурою. Вокальному мистецтву Мишуги було властиве органічне поєднання рис італійського бельканто і української народної пісенності. З успіхом виконував як ліричні, так і драматичні партії. Серед них – Андрій («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Йонтек («Галька» Монюшка), Ленський, Герман («Євгеній Онєгін», «Пікова дама» Чайковського), Фауст (однойменна опера Гуно) та ін. Він багато виступав у концертах, присвячених ювілеям Шевченка, Франка (до речі, за життя поета допомагав йому фінансово) та інших діячів української культури, що відбувалися у Львові, Станіславі (тепер Івано-Франківськ), Києві, Полтаві, Чернігові. Пропагував українські народні пісні і твори українських композиторів. Ось лише два враження про спів Мишуги: «Я не можу розповісти, що зчинилось тоді в театрі. Після хвилинки загальної тиші зчинилося щось, чому не було назви: публіка відповіла артистові таким висловом подяки, що можна було оглухнути». (Олександр Кошиць) «Господи! Я не знаю, що зі мною сталося. Я забув, де я і хто я, не знав, чи це спів людський, чи якась музика небесна, дух мені в грудях заперло, серце перестало бити, мене не було… Лиш ураган оплесків стягнув мене на землю, але ще довго-довго, куди я не йшов, летіло за мною оте не от міра сего: «Там на горі явір стоїть». (Богдан Лепкий)

Сьогодні святкує свій день народження Ніколь Кідман (1967), відома голлівудська актриса. Знімалась у кінострічках «Далека країна», «Моє життя», «Померти за», «Портрет леді», «Миротворець», «Практична магія», «З широко закритими очима», «Мулен Руж», «Догвіль», «Інші», «Години» (премія «Оскар», 2003), «Холодна гора», «Лев», серіалі «Велика маленька брехня» та ін. Її фільмографія наближається до сотні, чимало з фільмів у яких вона знімалася – учасники престижних кінофестивалів, зокрема й Канського. Останні канські кінороботи Кідман – «Убивство священного оленя» модного грецького кінорежисера Йоргоса Лантімоса і «Обдурений» («Рокова спокуса») Софії Копполи. За 4 хвилини рекламного ролика для Шанель їй заплатили майже 4 мільйони доларів. Кідман обожнюють не тільки кінокамера, фотографи і керівники топ-брендів, але й охоронці. Вона – втілення ввічливості, ґречності і турботи. Її охоронець чи асистент ніколи не залишаться без обіду. Вона ніколи не підвищує голос. Ніколи не виказує незадоволення на людях. Вона плаче в машині, коли зіштовхується з чужим горем. Вона католичка, вегетаріанка, активна захисниця прав тварин і довкілля. Вона допомагає безпритульним дітям і онкохворим жінкам. Батьки вмовляли її піти в журналістику, натомість від кіно всі відмовляли: мовляв, куди тобі, зі зростом 180? У школі її називали «Морквиною» і «Шваброю». Але вона наполягла на своєму. Зніматися почала з 15 років і доволі швидко стала відомою актрисою в себе на батьківщині. У 1989 році сліпучо красива Ніколь приїхала з провінційної Австралії до Америки. В Голлівуді на неї чекала не лише робота, але й кохання. Пристрасне і величезне. Його звали Том Круз і він вже був суперзіркою. У 23 вона вийшла за нього заміж і декілька років почувалася найщасливішою жінкою в світі. Їх називали найзірковішою парою Голлівуда. А потім, за декілька місяців до 10-річчя їхнього спільного шлюбу, Том залишив її. Процес розлучення тривав два роки. Актриса пережила глибоку депресію й досі з гіркотою згадує той період. Нині вона у шлюбі з музикантом Кітом Урбаном, подружжя виховує чотирьох дітей. Мешкають у зовсім не зірковому Нешвіллі штат Теннессі. Їй подобається, що молодість позаду, вона не боїться старості і не є фанаткою «вічної краси». Вона – ідеальна дружина і мати. Вона знає, що таке щастя. Це точно не кар’єра. Вона навчилася казати «ні» найцікавішим пропозиціям. Головне для неї – сім’я і люди, котрим вона може допомогти. «Я висиділа власне маленьке щастя як курка курчатко», - констатує Ніколь. У неї тонкий стан, очі русалки і загадкова усмішка. У день весілля Кіт подарував їй перше видання роману Емілі Бронте «Буремний перевал». Її улюблений фільм – «Звіяні вітром». Вона – прагматичний романтик. Або навпаки: романтичний прагматик. Суперзірка, яка найкомфортніше почувається в ролі звичайної жінки.

Роковини смерті:

День пам’яті Євгена Чикаленка (1861–1929), українського громадсько-культурного діяча, політолога, журналіста, мецената. Чикаленко вкладав кошти у видання перших українських газет, журналів - «Громадська думка», «Селянин», «Рада», «Нова громада»; фінансував діяльність заснованого наприкінці ХІХ ст. у Львові Наукового товариства ім. Т. Шевченка; підтримував матеріально Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Михайла Коцюбинського; збудував у Львові Академічний дім для студентів – вихідців із Наддніпрянської України. І це ще не повний перелік тих добрих справ, що вдалося зробити цій людині. Це Чикаленку належить афоризм: «Любити Україну треба не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені». Цікаво, що у 1918 році Євген Чикаленко був одним із претендентів на гетьманство. Але він відмовився, бо вважав, що гетьманом має стати людина військова. Тоді з’явилася кандидатура Павла Скоропадського. Не раз пропонували Євгенові Харлампійовичу очолити уряд Скоропадського, стати міністром з аграрних питань. Він вагався, довго розмірковував і все ж відмовився. Згодом у «Щоденнику» він писав: «Прадіди наші казали – «до булави – треба праці й голови», а я свою голову не вважаю до того здатною і ненавиджу боротьбу, а люблю спокій, мир і тишу». Більшовицька окупація змусила Євгена Харлампійовича емігрувати. У січні 1919-го він разом з дружиною виїздить до Галичини, потім до Чехо-Словаччини, а звідти до Австрії, де жив в дуже скрутних умовах на невеличку допомогу Українського Громадського Комітету у Празі. З припиненням цієї допомоги в 1925 році знову переїздить до Чехо-Словаччини на скромну посаду голови Термінологічної комісії при Українській Господарській Академії в Подєбрадах. Там же, в Подєбрадах, після тривалої хвороби 20 червня 1929 року Євген Чикаленко відійшов у вічність. 25 червня тіло його, як він і заповів, було спалено в крематорії. Помираючи, він просив, щоб попіл його вивезли в Україну після її визволення і там розсипали по полю. Він не залишив дослідникам томів поезії та прози, але зоставив нащадкам свої спогади й щоденники, в яких його патріотичне слово, висока національна ідея зафіксували незнищенну в часі епоху культурно-духовного творення та будівництва в Україні. Ці матеріали стали своєрідним літописом тогочасної доби, в якому видавець, меценат і громадський діяч не лише осмислює власне життя, а й висвітлює діяльність тих угрупувань, товариств та видань, до яких був причетний. Цінним надбанням української культури, одним із важливих джерел до пізнання нашого народу початку ХХ століття є «Щоденники», опубліковані вже після смерті Чикаленка у 1931 році.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-