22 лютого. Пам’ятні дати

22 лютого. Пам’ятні дати

2691
Ukrinform
Сьогодні виповнюється 75 років з дня розстрілу нацистами у Бабиному яру Олени Теліги – української поетеси, громадської та політичної діячки. 

Її коротке життя було схоже на спалах: «Шалена любов до життя і шалена погорда до смерті. Чи може бути більш прекрасне і глибоке з’єднання?» Так писала і так діяла Олена Теліга – поет, літературознавець, громадський і політичний діяч, поза сумнівом, одна з найпомітніших постатей українського зарубіжжя. Вона увійшла в життя «як в безжурний танок», а вийшла з нього як мужній воїн. Народжена під Москвою в 1906 році, вона жила в Чехії, в Польщі, але мріяла і думала, передусім, про Україну. Загинула вона теж в Україні – в окупованому нацистами Києві. На неї, як на українську патріотку, полювало гестапо. Її схопили в приміщенні Спілки письменників, яку Олена Теліга очолювала під час німецької окупації, ув’язнили і розстріляли 22 лютого в Бабиному яру. Її чоловік – Михайло Теліга, який не мав жодного стосунку до літератури (був фаховим інженером), добровільно пішов на смерть разом із нею. «Тут сиділа й звідси йде на розстріл Олена Теліга», - видряпала вона на стіні камери №34 на вулиці Короленка, 33 – тепер Володимирській. А зверху – тризуб. Звідти її й повели на розстріл. «Я не бачив чоловіка, що так героїчно вмирав би, як ця гарна жінка», - нібито сказав один із німецьких офіцерів перед стратою української поетеси. Можна сказати, що життя Олени Теліги ділиться на дві половини: перша – доволі безтурботна, хоч і бурхлива, а друга – ідейно-героїчна. Олена зростала в російськомовному середовищі. Родина мешкала в Петербурзі, з 1918 року – в Києві. Батько Олени – Іван Шовгенів був професором Київського політехнічного інституту, за часів УНР очолював департамент у міністерстві шляхів. Після поразки Українських Визвольних змагань родина емігрувала до Чехії. Там Олена навчалася на історико-філологічному відділенні Українського педагогічного інституту в Празі. У студентські роки, доти російськомовна, остаточно переходить на українську. У 1926 році Олена вийшла заміж за Михайла Телігу. Саме в Чехо-Словаччині вона ствердилася як поетеса та літературознавець. Згодом, після знайомства з поетом Олегом Ольжичем, у 1939 році вона вступає до лав Організації Українських Націоналістів Працює а її культурній референтурі. Готує тексти листівок, відозв, летючок, які відправляли в Україну. Після початку радянсько-німецької війни, у липні 1941 року Олена разом із письменником Уласом Самчуком у складі однієї з груп перейшла Сян і вирушила до Львова, а 22 жовтня прибула до Києва. Тут поетеса одразу поринає в культурне життя, організовує Спілку українських письменників, співпрацює з редакцією «Українського слова», видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври». Така діяльність не могла бути не поміченою гітлерівцями. Її попереджали про небезпеку арешту, пропонували залишити Київ, але вона залишилися. Як пише Олег Жданович, вона відповіла на всі застороги й поради друзів: «На мене чекають люди. Я не можу не прийти тому, що боюсь арешту… Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця…» 22 лютого 1942 року Олену Телігу разом з її чоловіком та іншими членами ОУН розстріляли в Бабиному Яру. На умовному місці загибелі українських патріотів на днях було встановлено пам’ятник, урочисте відкриття якого відбудеться 25 лютого о 13.00.

Щороку 22 лютого в країнах ЄС відзначається Європейський день підтримки жертв злочинів. Дата покликана привернути увагу до проблем потерпілих від кримінальних дій інших людей. Щороку жертвами злочинів стають 75 мільйонів європейців. ЄС докладає максимум зусиль, щоб мінімізувати ці показники, спрямовуючи діяльність на узгодження законодавств усіх держав-членів ЄС, задля гарантування підтримки та захисту прав жертв, їхнього доступу до правосуддя. 22 лютого 1990 року уряд Великобританії опублікував «Хартію жертв злочинів». Нині в багатьох країнах ухвалені й діють закони, спрямовані на захист постраждалих від кримінальних дій, їхню соціальну реабілітацію, компенсацію матеріальних і моральних збитків. У світі діє майже 200 програм допомоги потерпілим від злочинів. Такі програми реально допомагають людям впоратися зі стресом, вийти з кризи, зрештою, просто надають матеріальну допомогу і моральну підтримку. В Європейський день підтримки жертв злочинів у різних країнах проводяться освітні заходи, громадські акції, колоквіуми, семінари, «гарячі лінії», конференції, збір коштів на підтримку жертв злочинів, ініційовані, переважно, правозахисними і громадськими організаціями з залученням представників владних структур (поліції, прокуратури, судів). Також поширеною є  практика ухвалення законів на користь потерпілих саме цього дня. На теренах ЄС підтримкою жертв злочинів опікується організація Victim Support Europe (складається з 36 національних організацій, які надають підтримку та інформаційні послуги жертвам криміналу в 25 країнах Європи). На сайті організації можна ознайомитися з планом заходів Європейського дня підтримки жертв чи не в кожній з країн ЄС.  Україна поки що не є членом ЄС, але День підтримки жертв злочинів для неї надзвичайно актуальний.

Ювілеї дня:

285 років від дня народження Джорджа Вашінгтона (1732–1799), американського державного діяча, першого президента США (1789–1797), головнокомандувача армії колоністів під час війни за незалежність у Північній Америці в 1775–1783 роках. Традиційно 22 лютого в усіх штатах США святкують День народження Джорджа Вашингтона, «батька-засновника» країни. Традиція відзначати його день народження бере початок з 1778 року, через два роки з часу проголошення незалежності США від Великобританії. Взимку 1778 року один із військових оркестрів прибув до містечка Уеллей-Форд, де розташовувався штаб Джорджа Вашингтона і виконав на його честь декілька маршів. Так і з’явилася традиція.

160 років від дня народження Роберта Стівенсона Сміта Бейдена-Поуелла (1857-1941), британського військового розвідника, основоположника Скаутського руху в світі. Народився в Лондоні, рано залишився без батька, але мати доклала всіх зусиль, аби добре виховати всіх сімох дітей, четверо з яких були хлопчиками. Родина ходила в походи, багато подорожувала. У 19 років Роберт поступив на службу в британську армію. Служив в Індії, Афганістані, на Балканах, на Мальті, в Південній Африці та інших тогочасних «гарячих точках». Влітку 1907 року 50-річний генерал-майор Роберт Бейден-Поуелл зібрав групу з 20 хлопців і організував перший Скаутський табір. Цей табір мав величезний успіх. Наступного року Бі-Пі видав перший підручник Скаутингу «Скаутинг для хлопців», оформлений власними ілюстраціями. Ця книжка дала поштовх світовому руху молоді й була незабаром перекладена 35 мовами світу. Нею зачитувалися десятки мільйонів юнаків, а скаутські гуртки почали масово ширитися в Англії та багатьох інших країнах світу. В 1910 році Роберт Бейден-Поуелл за порадою короля Великобританії Едварда VІІ остаточно залишив армію й присвятив себе скаутському руху, вважаючи, що набагато важливіше виховувати майбутніх гідних громадян країни, аніж просто вояків для майбутніх воєн. Все подальше його життя було присвячене скаутингу. Він написав «Підручник для вовченят» (1916), «Мої пригоди на службі розвідника» (1916), «Підручник для Скаутмайстрів» (1920), «Що Скаути вміють робити» (1921), «Мандрівка за успіхом» (1922). Загалом Бі-Пі написав 32 книги. Про нього говорять як про видатного військового, письменника, художника, актора, він цікавився також різьб’ярством, любительським кіно; прекрасний організатор, почесний доктор шести університетів, кавалер 28 іноземних і 19 Скаутських нагород і відзнак. Бейден-Поуелл сам є яскравим прикладом різностороннього самовиховання для скаутів. Варто зауважити, що вірною помічницею Роберта Байден-Поуелла, а також засновницею скаутського руху серед дівчаток була його дружина Олан Бейденн-Поуелл. Щороку 22 лютого, у день народження Роберта і Олан Бейденн-Поуеллів, у багатьох країнах світу відзначають Всесвітній день думки. В Україні скаутський рух існує з 1909 року. Перші осередки були створені у Бахмуті на Донеччині та у Львові. 

35 років від дня народження Марини Анатоліївни Вроди (1982), української кінорежисерки. Лауреатка нагороди «Золота пальмова гілка за короткометражний фільм» Каннського кінофестивалю за фільм «Крос» (2011). Народилася в Києві, закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого за спеціальністю «Режисура художнього фільму» (майстерня Михайла Іллєнка та Валерія Сивака). Була асистентом з масовки кінорежисера Сергія Лозниці на зйомках фільму «Щастя моє». В 2015 році Марина Врода відмовилася від нагороди російського кінофестивалю «Кіношок» на знак протесту проти незаконного ув’язнення в РФ українського кінорежисера Олега Сенцова.

Роковини смерті:

30 років тому в Нью-Йорку від інфаркту помер Енді Воргол (Ендрю, Андрій Воргола; 1928–1987) – всесвітньо відомий американський митець русинського походження, один із головних представників поп-арту – художник, ілюстратор, дизайнер, скульптор, продюсер, письменник, кінорежисер. Андрій Воргола, а саме таким було ім’я майбутньої зірки комерційного поп-арту, народився 6 серпня 1928 року в Пітсбурзі, в сім’ї емігрантів першого покоління Ондрея та Юлії Варголів, які були вихідцями з русинського села Микова, що входило на ту пору до складу Австро-Угорщини (нині територія Словаччини). Батько був будівельником, важко працював, але непогано заробляв і заощаджував, тому невдовзі родина купила власний будинок і переїхала в більш престижний район Пітсбурга. Енді був наймолодшою дитиною  в сім’ї (крім нього були ще два хлопчики) і материним улюбленцем. З дев’яти років Енді Воргол почав відвідувати безкоштовні суботні курси художньої майстерності Інституту Карнеґі (нині Художній музей Карнеґі) і після закінчення школи, в 1945 році, вступив до Технологічного інституту Карнеґі (нині Університет Карнеґі Мелон) на відділення Малювання та дизайну. Перший рік навчання був для нього надзвичайно складним і його мало не відрахували. Але наполеглива праця й старанність дали гарні результати: Енді отримав 50 доларів премії за найкращу студентську роботу, виконану на літніх канікулах. То були його перші зароблені власною творчістю гроші. Перший скромний успіх надзвичайно позитивно вплинув на самооцінку Енді, й відтоді його творчий потенціал і здібності лише набирали з кожним роком все нових і нових обертів. Творчість Енді Воргола надзвичайно плідна та різноманітна. Він створив близько 10 тисяч робіт: фотографії, картини, ілюстрації, скульптури, інсталяції, кінофільми, книги. Останнім часом Воргол очолює список найбільш комерційно успішних художників світу. Сумарна вартість проданих на аукціоні його робіт давно перевищила позначку 400 мільйонів доларів, а середні аукційні ціни на його роботи в період з 1985 по 2010 рік виросли в середньому на 3400%. Енді Воргол похований поряд із матір’ю і батьком на греко-католицькому цвинтарі Святого Іоанна Хрестителя у Пітсбурзі.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-