Що українці знайшли у Сталіні. «Совок», прокляття чи сильна Україна?

Що українці знайшли у Сталіні. «Совок», прокляття чи сильна Україна?

Аналітика
1978
Ukrinform
Можливо, 30 відсотків наших співгромадяни просто мріють про потужного лідера?!

Проведене за тиждень до святкування 25-річчя Незалежності загальнонаціональне соціологічне опитування засвідчило, що близько 30 відсотків українців вважають колишнього керівника СРСР Йосипа Сталіна «великим вождем».

Анонсуючи прес-конференцію, де воно було оприлюднене, директор Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна написала у соцмережі, що готує до неї «не дуже радісний» прес-реліз.  Але ці дані стали для багатьох якщо не шоком, то холодним душем і змусили замислитися, чи справді ми знаємо, що думають люди, які не пишуть про це у Фейсбук? Адже ми так пишалися тим, що «Україна - не Росія», і тут після двох років опору російській агресії довідуємося, що кривавий диктатор, якого підносять на щит у авторитарній Росії, не те що не викликає відрази у кожного третього українця, а, навпаки, слугує взірцем державника!

За поясненням витоків, причин і наслідків цих настроїв Укрінформ звернувся до експертів.

«Я БОЮСЬ, ЩО РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ ЩОДО ЛЕНІНА І ПУТІНА НАС ТЕЖ ПОДИВУВАЛИ Б»

Олесь Доній, культуролог:

- У результатах цього опитування нічого дивного немає, тому що попередні, які проводилися протягом 25 років, засвідчували, що для значної частини українських громадян символами влади і успіху є більше російських діячів, аніж українських. Це було пов'язане з відсутністю стратегічної гуманітарної політики і тим, що Україна перебуває в російському гуманітарному просторі і протягом перебування в СРСР, і протягом 25 років Незалежності.

За два роки російської агресії зміни відбулися, але, очевидно, що залишкові явища даватимуться взнаки ще досить довго, тому що психологія не змінюється за рік чи два, а якщо й змінюється, то далеко не у всіх. Тому нема чого дивуватися, а потрібно робити висновки і чітко розуміти, що в Україні просуванням української ідеї і українських героїв, на жаль, досі як волонтери займаються ідеалісти-романтики, а не держава так, як вона повинна це робити.

Тож якщо держава не ставить завдання плекати українську історію, правду про українських героїв, то очевидно, що значна частина населення, перебуваючи в російському інформаційному просторі, навіть якщо вимкнені основні телевізійні канали, продовжує жити спогадами та книжками в домашніх бібліотеках. Тому й випливають лише отакі буцімто несподіванки, як під час цього опитування.

Я боюсь, що коли провести опитування і щодо Леніна, і щодо Путіна, то  результати нас теж  подивували б, бо значна частина українських громадян досі не обізнані в правді, зокрема в історичній.

Надалі цей тренд, безперечно, буде змінюватися, бо з історичної точки зору в Україні все йде у правильному напрямку, але дуже повільно. Тому й сталінська популярність щорічно падає, бо, якщо ви пригадаєте, за результатами опитувань на початку 90-х ця цифра сягала 50 відсотків.

Тож мене останні результати не здивували, бо порівняно з тим, що було раніше, це не є великий відсоток - на щастя, він іде на спад. Нагадаю, що кілька років тому рейтинги у Путіна і Лукашенка в нашій країні були вищими, ніж в українських політиків. Тобто значна частина українців налаштована на сильну руку, тому що у нас ще не прищеплене розуміння демократії, а не слова про демократію.

«З ТАКИМ ФОРМУЛЮВАННЯМ ПИТАННЯ ВИЗНАЧИТИ СПРАВЖНЄ СТАВЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ ДО СТАЛІНА НЕМОЖЛИВО»

Володимир В'ятрович, історик:

- У першу чергу мене дуже дивує формулювання питання: що означає «вважають великим вождем»? Воно надзвичайно двозначне, оскільки допускає розуміння під словами «великий вождь» людини, яка справді заслужила на вшанування і хорошу пам'ять про себе, бо зробила багато доброго, і того, кого будуть згадувати тільки з жахом і проклинати протягом століть, бо він наробив дуже багато лиха.

Великим вождем можна назвати Чінгісхана, можна назвати Сталіна, Гітлера, тому що це були люди, які зробили багато, але потрібно оцінити, наскільки те «велике» , що вони зробили, є добрим чи поганим.

А через те, що, як на мене, питання сформульоване дуже некоректно, очевидно, що розумної відповіді на на нього отримати не можна було.

Тому, я вважаю, що дані цього опитування не відображають справжнього ставлення українців до Сталіна. Якби у ньому запитували, як ви оцінюєте діяльність Сталіна - позитивно, негативно чи якісь інші варіанти, тоді можна було б робити якісь висновки, скільки людей в Україні досі шанують чи не шанують Сталіна. А з таким формулюванням питання зрозуміти, чи під визнанням його великим вождем є вшанування чи, навпаки, якийсь страх і зневага до нього, неможливо.

«МОЖЛИВО, ЛЮДИ ПРОСТО СТОМИЛИСЯ ВІД СЛАБКОЇ ДЕРЖАВИ І ЧЕКАЮТЬ ЛІДЕРА, ЯКИЙ ПОБУДУЄ СИЛЬНУ»

Вадим Карасьов, політолог:

- Мені здається, що в українців останнім часом є певне тяжіння до сильної особистості, яка зможе забезпечити або сприяти військовим та іншим державним перемогам, і вони помилково вважають, що сильна рука у радикальний спосіб здатна це зробити. Людей не цікавлять методи, їх цікавить результат. Я б сказав, що у цьому є певна логіка - люди стомилися чекати, коли демократична політична система зможе вирішити питання нерівності, подолання корупції, ефективності економіки, ліквідації фінансових схем і оборудок.

Якщо говорити про наш перший ювілей, то Україна кардинально відрізняється від інших пострадянських країн саме тим, що у нас утвердилася конкурентна плюралістична політична система. Подивіться на пострадянський світ - там президенти не змінюються з 90-х років, у той час як у нас їх уже п'ять, інша річ, чи вони успішні. Це говорить про те, що виборна демократія в нас утвердилася, але вона ще не забезпечила економічних досягнень, подолання соціальної нерівності та корупції. Тому й виникло тяжіння до отаких радикальних популістичних кроків, до того, що одним махом можна вирішити всі проблеми.

Треба враховувати ще один момент: все ж таки Сталін - це якась віддалена історія, міфологія, при якій враховується тільки "парадний" бік медалі, тим більше, коли це підсилюється російською пропагандою та новою історичною політикою Росії.

Ніхто ж не пам'ятає, що при Сталіні теж була корупція, але тільки для своїх. Ніхто ж не буде детально розбиратися, що військова перемога при Сталіні здобута ціною мільйонів покладених життів, що німецьким військам здали територію всієї України, що напередодні війни у 1939-1941 роках було обезглавлено армію .  А ще були ГУЛАГ, Голодомор та інші форми знищення людей...

Тому нам теж треба думати про нову історичну політику і  про політичне використанні історії - це тренд, який сьогодні набирає виразного змісту і в Європі, і в світі в цілому. Подивіться на поляків з їхнім волинським геноцидом, на Угорщину. І тільки декомунізацією в такому варіанті, який запропонований Українським інститутом національної пам'яті, тут не обійтися. Тут потрібно більш грунтовно, системно і масштабно займатися історичною політикою новітньої України та історією української державності в цілому.

Зрозуміло, що ці цифри опитування мають абсолютно чіткий негативний  аспект і меседж. Але, можливо, тут можна знайти і якусь зернина позитиву, яка має підштовхнути нинішній правлячий клас до того, щоб будувати сильну державу і державність. Адже протягом цих 25 років ми будували демократію, ринок, націю, але не будували державу, навпаки, ослаблювали її.

Можливо, люди просто стомилися від слабкої держави, яку розривають або Росія, або Захід, конкуруючи між собою за Україну, і чекають лідера, який будуватиме сильну. Адже Сталін поєднується з великодержавним міфом, і частина українців, можливо, вважає, що Україна не повинна перебувати під зовнішнім управлінням Росії або Заходу, а може самостійно претендувати на статус і роль великої держави, як мінімум, у Східній Європі.

Надія Юрченко, Київ.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-