Європа за просвітом дерев. Із життя прикордонних нелегалів

Європа за просвітом дерев. Із життя прикордонних нелегалів

Аналітика
1962
Ukrinform
Кореспондент Укрінформу пройшов шлях біженця, якого затримали на українському кордоні

За минулий рік потік біженців з країн Азії до Европи збільшився у 6 разів - інформують закарпатські прикордонники. Тут щотижня, а деколи й двічі на тиждень, перехоплюють групи нелегалів, що пробують перетнути кордон на закарпатських пунктах пропуску. Провідники, які беруть гроші за переправу, зазвичай доводять до буферної зони - тут, мовляв, за просвітом дерев уже видно Європу. Але здолати ці 50 метрів найважче. Тут і ловлять їх прикордонники, переважно, за допомогою тепловізорів. Здебільшого, вночі. І серед тижня, й у вихідні. Ловлять добре, недавно отримали за це комплімент від угорських колег: ті подякували за роботу українцям перед місією ОБСЄ.

ЕКСКУРСІЯ У ПУНКТІ ТИМЧАСОВОГО ТРИМАННЯ

Із кордону біженців доправляють у пункти тимчасового тримання біженців. Один із них є в Мукачеві (аналогічний - у Чопі). За минулий рік через цей ПТТ пройшло 496 осіб. Це у шість разів більше, ніж у 2014-му році. Ось такими темпами зростає потік біженців з Азії до Європи.

Отож, сюди, на ПТТ в Мукачеві, потрапляємо і ми, аби на своїй шкурі відчути - як воно, бути біженцем в Україні?

Приходимо на "екскурсію" зранку. Зранку ж, або в крайньому випадку, під обід, зазвичай і доправляють сюди біженців з кордону. Звідси за ними спеціально виїжджає авто - таке собі таксі на замовлення. Доки воно доїде до відділу прикордонної служби, на ділянці якого відбулося затримання нелегалів (таких на ділянці Мукачівського прикордонного загону 16), на кордоні, за цей час проводять первинне опитування нелегалів.

А тоді вже спілкування прикордонників з нелегалами продовжується на ПТТ.

Спочатку заходимо у кімнату для інтерв'ю. Це невелике приміщення, може, 2х3 метри. В ньому - стіл, два стільці навпроти, камера, світло й обладнання для фотографування, на столі ручка та папери.

- Тут знімають біометричні дані, роблять фото, заводять особові справи. Карти мігрантів робимо для свого українського банку даних та окремо для інтерполівського. Часу це займає від півгодини. Традиційно розпитують жінок офіцери-жінки, чоловіків - мужчини, - коментує полковник Костянтин Рукін, начальник відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження в Мукачівському прикордонному загоні.

ЧАСТО СКАРЖАТЬСЯ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ

Після інтерв'ю нам треба у медичну кімнату. Тут нелегалів перевіряють на первинному медичному огляді. Зазвичай вони потрапляють на ПТТ: брудні, перемерзлі, із синцями та подряпинами, адже до останнього, навіть коли їх уже помітили прикордонники й зробили попередження, люди з усіх сил намагаються втекти - наосліп, через хащі та болота. Досягти та перетнути кордон - це сенс життя.

- Багато хто із затриманих скаржиться на здоров'я. За минулий рік близько 25 осіб заявляли про те, що у них туберкульоз. Хвороба підтвердилася у 5-ти чоловік. Слава Богу, закрита форма. Якщо нелегали скаржаться на якісь серйозні проблеми зі здоров'ям - викликаємо швидку. Навіть педіатра до дітей. Медикаменти для надання первинної допомоги дає "Червоний хрест": бинти, засоби для дезинфікації, противірусні препарати - у зимовий період це дуже актуально, - каже Костянтин Анатолійович.

Після медичного огляду нелегалам пропонують свіжий одяг, бо їхній часто брудний і мокрий, та взуття. Поки перебуватимуть на території ПТТ (а це відведені законом 3 дні) - видають капці та спортивні штани, футболки.

ПАКИСТАНЦІ ПОЛЮБЛЯЮТЬ КУРОЧКУ-ГРИЛЬ

Ну, тепер можна відпочити. Після допиту та медогляду наша дорога - до камер. Вони тут у більшості - сімейного типу. Адже й групи нелегалів, здебільшого, це сім'ї з дітьми - від немовлят до молоді.

У кімнатах - двоповерхові ліжка, столик, стільці, тумба… Елементарний меблевий набір, можна відпочити, є де повісити одяг. На залізних дверях - відкидне віконечко, через яке проглядається обстановка в кімнаті. Туди час від часу заглядає черговий.

На території ПТТ також є кухня, їдальня, пральня, навіть імпровізований спортзал: можна пограти в баскетбол (для психологічної розрядки?), покидати м'яча в кошик, правда акурат над кошиком - грати. Таке собі небо в клітинку.

Спортзал також слугує за "курилку": тут лавочки та урна для недопалків. У ній - брудні боти когось із минулих постояльців: звідси щойно вивезли групу пакистанців.

Нема тут хіба що кімнати для намазу.

- Їм, якщо потрібно, вистачає для молитви місця й у камерах, - пояснює Костянтин Олексійович.

У шафі на кухні помічаю дитячі іграшки. Питаю в офіцера, чи багато серед біженців сімей із дітьми?

- Більшість. - каже. - Вони враховують те, що європейська влада лояльніша до сімей з дітьми, їм швидше дають статус біженця, житло та соцпакет. Тому беруть усіх дітей, є такі, що за роки перебування в Україні, очікуючи щасливого моменту проходження через кордон, народжують тут дітей. Ми позаминулого року затримували сім'ю з двома дітьми, а вже минулого - вона з трьома.

Готові страви привозять на кухню з їдальні, що обслуговує прикордонників Мукачівського загону.

- Хоча іноді нелегали самі готують їжу. Особливо пакистанці. Вони полюбляють курочку-гриль, - каже Костянтин Рукін.

ТАКТИКА НЕЛЕГАЛІВ: ЗАЧЕПИТИСЯ В УКРАЇНІ І ПРОБУВАТИ ЗНОВУ

Ознайомившись із територією, залишаємося на кухні поговорити про особливості життя нелегалів в Україні.

- У цьому пункті тимчасового тримання біженці перебувають до 3-х діб, потім на них чекає суд, квиток на потяг - і відправлення назад до міграційної служби Києва, Одеси чи Вінниці. Нам залишається тільки доправити їх. За ці три дні маємо встановити їхні особи, заповнити міграційні карти - для внутрішнього користування та окремо для Інтерполу.

Далі за алгоритмом призначається суд, на якому затриманим на кордоні людям повинні присудити депортацію до країни проживання або дати дозвіл на тимчасове перебування в Україні і розпочати процедуру набуття статусу біженця. Також - стягнути штраф у держскарбницю за спробу незаконного перетину кордону. Він становить від 3,4 тис. до 8,5 тис. гривень. Але на суди, де присуджують штраф, вони переважно не з'являються - тому й не платять.

Якщо ж вони просять статусу біженця, ми мусило прийняти від них цю заяву, подати її в міграційну службу до розгляду. Часто буває парадокс, що особи, які проходять процедуру набуття статусу біженця в Україні, одночасно потрапляють до рук прикордонникам на патрулюванні кордону за чергову спробу нелегального перетину. У такому випадку ми знову ж таки подаємо в міграційну службу прохання про позбавлення права набуття статусу біженця. Буває, що затримуємо одних і тих же людей на різних пунктах пропуску на кордоні по 3-4 рази.

У них є тактика: будь-що зачепитися в Україні й чекати наступного разу. Може, колись таки пощастить бути не впійманими.

Отака між біженцями та прикордонникам виходить гра в квача. Сказано: "Піймай мене, якщо зможеш".

- Часом біженці затримуються тут роками. Бувало, що ми одні й ті ж сім'ї затримували з інтервалом у рік, у два. Вони чекають, поки хтось із Європи перерахує гроші, тоді знову з черговим провідником намагаються перетнути кордон, - пояснює Рукін.

- Багато людей депортуєте?

- За минулий рік подали на депортацію 31 особу. Зрештою таки відправили до країни походження 18 чоловік.

- Можна порахувати, у скільки Україні обходиться один біженець?

- Давайте спробуємо. У затриманні нелегала бере участь близько 8 чоловік прикордонників: це і група реагування, й офіцери, які потім оформляють, проводять допит, супроводжують. Це штат, якому треба платити зарплату (середня зарплата у прикордонників - 2,5 тис. грн). Потім - витрати на дорогу. По-перше, це бензин, який іде на транспортування біженців від кордону на ПТТ, звідси - до вокзалу. Ну і в разі депортації - витрати на квиток. Повернення додому оплачує держава, рідко сам біженець. Квитки на літак продають у доларах, а оскільки він росте, то минулого року громадянину Грузії ми купували квиток за 2,5 тис. грн, а сьогодні це вже майже 5 тисяч. Квиток до В'єтнаму, наприклад, коштує 13 тисяч грн. Також треба врахувати витрати на утримання ПТТ: це електроенергія, опалення, утримання приміщення, видатки на харчування. За моїми підрахунками, якщо брати в середньому, то один біженець Україні обійдеться у 8-10 тисяч гривень.

- Волонтери вас підтримують?

- Наразі є дві організації, що нами опікуються. Це "Червоний хрест" - дають медикаменти, засоби гігієни, телефонні картки. Є ще "Ніка" - організація, що надає біженцям юридичну допомогу, їхні спеціалісти приїжджають роз'яснювати права та українське законодавство в питаннях біженців. Співпрацювали ще з "Карітас", але вони нещодавно згорнули проект, ці волонтери давали кожному нелегалу "пакет біженця": там були зубна щітка та паста, мило, туалетний папір, сухпай (консерви та згущене молоко), одяг (свій власний нелегали зазвичай рвуть та бруднять при спробах уникнути затримання), капці.

- Прикордонники мають премії за кількість упійманих порушників кордону?

- Ні, це входить в наші обов'язки, - усміхається Рукін. - До того, ж нашу роботу контролюють і закордонні колеги, адже якщо на нашому кордоні біженців пропустять, а угорці по той бік упіймають - будуть камені в наш город. Та от, за минулий рік отримали комплімент від угорських колег. Вони звітували, що ми упіймали 50% усіх нелегалів, які були затримані на кордоні Україна-Угорщина. До речі, навала нелегалів, від якої здригається Європа, а за рік прийшло 340 тисяч чоловік, іде не від українських кордонів. Через нас туди потрапляє усього 10% біженців. Основне навантаження на угорсько-хорватському та угорсько-сербському кордоні.

Є НЕЛЕГАЛИ, ЯКИХ НА КОРДОНІ ЗАТРИМУЮТЬ ПО ЧОТИРИ РАЗИ

Найбільша кількість упійманих на Закарпатті нелегалів - це колишні жителі Афганістану. Другі за кількістю (згідно зі зведеними даними за минулий рік) - сирійці.

- Цікавою є схема, за якою афганці долають цю дорогу через половину земної кулі до омріяного ЄС, - розповідає Константин Рукін. - Вони знаходять ще там, у себе в Афганістані, людину, яка береться організувати доправлення. Коштує це, за різними оцінками, від 20 тисяч доларів за особу до $75 за сім'ю. Гроші дають тільки після того, як дісталися Європи. Тому й так багато спроб перетину. Ця людина потім знаходить переправників до Росії, по Україні, в Угорщині, й уже їм оплачує роботу. Якщо нелегалів затримують, вони роблять спроби знову й знову перетинати кордон. Додаткові гроші для цього надсилають, як правило, родичі, які вже дісталися Європи раніше, живуть там і добре заробляють.

Тому й стається так, що одних і тих же людей, іноді у складі різних груп, прикордонники ловлять на кордоні кілька разів.

- Як правило, двічі-тричі, але є й рекордсмени, яких затримували по 4 рази, - каже Рукін. - От, наприклад, сім'я з Афганістану. Чоловік, дружина та син. Їх уперше затримали в Чернівцях, вже двічі на Закарпатті, і четвертий раз ми з ними бачилися щойно у січні. Сім'я довго жила в Одесі. Чоловік - інженер, добре освічений, англійською володіє на професійному рівні. Працювали з дружиною на ринку "7-ий кілометр" в Одесі. Синові зараз 10 років. Із Афганістану втекли, бо малого хотіли забрати екстремали на ідеологічне виховання. Це, за їхніми словами, стало останньою краплею - вони продали усе майно й утекли з країни. Тому ці люди вперто роблять спробу за спробою перетнути кордон. Для них це - сенс життя, який нам годі зрозуміти. Вони згодні терпіти приниження, штурмувати кордон через ліс і болота, наражаючись на небезпеку разом із дітьми, але знову й знову йдуть на це.

- За спробу нелегального переходу держава не карає?

- Є штраф, але майже ніхто з біженців його не платить, бо на той час, коли суд призначить стягнення, їх уже нема в полі зору міграційних служб. Вони ж не мають прописки, тому виконавча служба не може прийти і стягнути цей штраф. Хіба якщо самі захочуть сплатити.

- А кримінальної відповідальності за спробу незаконного перетину кордону нема?

- Немає. Є за організацію незаконного перетину кордону. За останні роки одиниці сіли за грати як провідники нелегальних груп мігрантів.

Одним словом, недосконале законодавство. Чомусь здається, що зважаючи на суми, які "провідники" в Україні й за її межами заробляють на цьому бізнесі, законодавство у цій сфері ніколи не буде досконалим.

У СТАТУСІ БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ОДИНИЦІ

- Багато з тих, хто пройшов через вас, набувають статусу біженця і залишаються в нашій країні, зокрема, на Закарпатті?

- Ні, це одиниці. Більшість роблять спроби втекти знову й знову. Але є й ті, кому вдалося тут влаштуватися. У Мукачеві є Пункт тимчасового розміщення біженців, на території цього закладу є гуртожиток, є навіть теплиця, де вони вирощують собі зелень та овочі. Але більшість не працює, одиниці влаштовані на місцеві заводи. Також знаємо, що деякі біженці працюють чорноробами на ринку. Вони отримують соцдопомогу від держави, також цьому закладу допомагають волонтерські благодійні організації.

Зовсім мало про кого можна сказати, що у них склалося життя в Україні. Є один сирієць, веде тут бізнес, нещодавно їздив у справах до Німеччини, але повернувся. Також один екс-житель Шрі-Ланки пробував запустити тут чайовий бізнес. У нього добре йшли справи, але коли почав "стрибати" долар, він згорнув справу, бо стало невигідно. Ще один сирієць став навіть зіркою місцевого футболу - грав за одну з районних команд. Він, до речі, влаштувався тут офіційним перекладачем - знає п'ять мов. Його часто залучають на допити, коли затримані не знають мови.

НЕЛЕГАЛ: ЧЕРЕЗ ВАШ КОРДОН ДУЖЕ ВАЖКО ПРОЙТИ

Після розмови із офіцером-прикордонником йдемо спілкуватися з нелегалами, яких сюди щойно доправили. Це сім'я афганців. Чоловік, дружина, двоє доньок, найстаршій - 25 років, наймолодшій - 9, синові - 16 років. Маленька, втікаючи вночі через болото, підвернула ногу, шкутильгає. Проте не рюмсає, спокійна - навіть не відчувається, що в дитини стрес. Може, вже відійшла? Чи звична? Адже можна припустити, що в подібні ситуації вона потрапляла не раз - зважаючи, що затримують при перетині кордону їх тільки на Закарпатті вже утретє. Востаннє їхня родина була тут у кінці січня, місяць тому.

- Тоді їх затримали на іншому пункті перетину і в складі іншої групи, - каже Костянтин Рукін. - Вони були доправлені в Київ. Тепер от знову в нас. Переночують і завтра відправимо - встановлювати особи не потрібно, тому й тримати їх тут три дні - теж. Вони, до речі, перебувають на процедурі набуття статусу біженців. Тепер клопотатимемо про позбавлення їх цього права - за чергову спробу незаконного перетину.

…У кімнаті для розмов сидить у кутку змучений чоловік, на вигляд - років за 50. Поряд на долівці - брудне взуття та заляпані болотом джинси. Він уже перевдягнутий у чисті казенні спортивки, які тут видають у таких випадках, та капці. На столі біля нього - пачка сигарет та запальничка, якась посвідка. Він єдиний із групи розмовляє ламаною російською. Каже, вивчив ще за СССР. Сам - кадровий офіцер, міліціонер.

Чоловік погоджується на інтерв'ю. Ламаною мовою коротко розповідає свою історію. Родина - з Афганістану, жили в Кабулі. Біженці зі стажем. Зі своєї країни втекли давно, донедавна жили в Пакистані, потім вирішили тікати до Європи. Причина - доньки. У нього їх троє, а в Афганістані дівчат викрадають. Їм постійно загрожує небезпека.

В Україні жили в Києві, працювали на ринку Троєщина. Чоловік каже, що заробіток малий, важко прогодувати сім'ю.

- А дружина роботу не шукала, та й старша донька вже може? - запитуємо.

- У нас не прийнято, аби жінки працювали, - відповідає безапеляційно.

Мабуть, у них прийнято, аби жінки вряди-годи замість цього бігали по болотах у прикордонній зоні. Дивує яре бажання прорватися у Європу, і разом з тим - небажання відмовлятися від азіатських стереотипів.

- Знову пробуватимете перетнути кордон? - питаємо у чоловіка.

- Ні, - невпевнено відповідає він. - Дуже важко пройти. Уже третя спроба - намарне. Будемо пробувати жити тут. Бо додому все одно дороги немає.

…Осад від розмови з афганцем важкий. Шкода їх. Його, що втратив дім. Дівчат, які не хотіли їхати з дому. Маленьку дівчинку, яка не ходить до школи, а замість цього бігає українськими лісами. По-людськи - шкода. Хай би вже йшли собі в ту Європу. Але європейці такої нашої жалісливості не зрозуміли б.

Тому й далі гратимуться біженці з прикордонниками у свою вічну гру в квача. І далі зароблятимуть на них свої мільйони провідники. Знову і знову... Аж до того щасливого разу, коли, нарешті, вдасться прорватися через кордон.

Тетяна Когутич, Ужгород.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-