«Підприємець-ветеран точно може працювати не з одним мільйоном гривень»

Із липня 2022 року, відколи діє програма «Власна справа», понад 27 000 українців отримало гранти на започаткування або розвиток бізнесу. Руслан Колішенко, який скористався двома держпрограмами, зазначає, що для успішного підприємництва, окрім стартового капіталу, важливі знання, а також щоб справа була до душі.

Він наголошує, що до ветеранських закладів варто ходити і з поваги до військового чину. Адже коли на ветеранському форумі в Івано-Франківську Руслан попросив відгукнутися тих, хто вранці пив каву в місцевій кав’ярні, – був ліс рук. А от тих, хто смакував цим напоєм у ветеранському закладі, виявилося набагато менше.

НА БАХМУТСЬКОМУ НАПРЯМКУ ЛЮДЕЙ ЕВАКУЮВАЛИ ДВІЧІ Й НАВІТЬ ТРИЧІ

Побратими знають Руслана Колішенка за позивним «Фінік», бо за фахом він – військовий фінансист, нещодавно став кандидатом економічних наук. Військовий розповідає, що виконував роботу з гуманітарного забезпечення на Бахмутському напрямку.

- Коли ми туди заїхали, Бахмут, на жаль, уже був окупований. Як офіцер оперативно-тактичного угрупування «Соледар», на цьому напрямку – від Нью-Йорка до Слов’янська – я виконував багато завдань: обмін полоненими й тілами загиблих, вивезення тіл наших хлопців, евакуація мирного населення, – каже він.

Та додає, що найбільше запам'яталися моменти, коли потрібно було евакуювати людей із домівок, де прожили по 40–50 років.

- Вони сподівалися залишитись там на все життя, а їх довелось вивозити з рідних стін під обстрілами. Вмовляти людей виїхати завжди дуже важко. Я їх розумів, бо уявляв, як би мені було залишати дім, де ріс, де минуло дитинство. Це були сотні, тисячі людей. Бувало, що хтось повертався, і нам доводилось їх евакуювати двічі й навіть тричі.

Служба Руслана тепер більше зосереджена в Івано-Франківську.

- Наші хлопці виконують завдання на Сумському напрямку. Я приїжджаю до них, щоб доставити необхідні речі, з’ясувати ситуацію, поспілкуватись та вручити нагороди. А на Бахмутському напрямку, насправді, була побратимська історія, бо там я воював разом із хлопцями, з якими свого часу служив у АТО. Тоді там був контрнаступ, а це – і гучно, і серйозно. Я прийняв цей виклик одразу, за що потім трішки отримав по службі на горіхи (усміхається). Так, до командирів надійшла телеграма про моє відрядження на Бахмутський напрямок від Головнокомандувача генерала Залужного. Оскаржити її ніхто не наважився, а в армії так не прийнято. Командування має знати першим про такі речі, навіть якщо командирують не на відпочинок до моря.

На питання, чи знає Залужного особисто, Колішенко відповідає: «Ні. Потурбувалися військові, які працювали на тій ділянці. Вони дуже хотіли бачити мене поряд, тому і звернулися до Генштабу».

ПОВНОМАСШТАБНА ВІЙНА СТИМУЛЮВАЛА ДО РОЗШИРЕННЯ СПРАВИ

Свій бізнес Руслан започаткував у 2018-му – через рік закінчувався його десятирічний контракт із ЗСУ. Ділиться, що це стало плавною підготовкою до завершення служби, і справу оформив на дружину.

- Я прагнув реалізувати свої бізнес-амбіції. Пішов у підприємництво, бо не люблю рахувати чужі гроші, це не цікаво. Сьогодні в мене працює сім філій барбершопів, ще одна відкрилась у Лондоні. Окрім того, маю інший бізнес.

Зауважує, що першу філію відкривали з дружиною після весілля.

- Батьки віддали нам усі подаровані кошти, і ми вирішили ризикнути. Чому на це пішли? Бо перед тим у мене вже був неуспішний досвід, що на деякий час загнав у депресію. Після весілля думали, чи придбати житло, чи авто і круто розсікати на ньому вулицями Івано-Франківська, чи все ж вкласти у власну справу, попрацювати і все купити на зароблені кошти. Обрали останнє.

Оскільки Руслан – чинний військовослужбовець, тож цікавлюся, чи вистачає в нього часу й на керування бізнесом.

- Часу на все обмаль, це ніяк не поєднується. Але із самого початку я так будував бізнес, щоб він міг працювати без моєї участі. Після закінчення контракту із ЗСУ в моїй шафі завжди висіла військова форма. Син запитував, для чого вона мені, а я відповідав, що може прийти такий день, коли доведеться її вдягнути. І цей день настав 24 лютого 2022 року. Тоді я просто відчинив шафу, одягнув форму й поїхав на службу. Далі справа розвивалася без мене, повномасштабка лише стимулювала до її розширення. Частину бізнесу, який на 100 відсотків належав мені, я передав партнерам, і тепер вони ним керують. Моє завдання – вказати напрямок руху: завожу супутник на орбіту, а далі він рухається без мене.

Руслан додає, що сам клієнтів не стриже: колись хотів навчитись, але розумів, що тоді буде лише одна філія.

- А якщо думатиму про масштабування справи, то їх буде сім, десять і сто. Сьогодні в нас створено 45 робочих місць, але вони не завжди укомплектовані. Ми підписали меморандум із профтехучилищем, залучаємо на роботу найкращих випускників. Також навчаємо на місці – за три місяці можемо підготувати кращого фахівця, ніж профтехучилище за півтора року, – ділиться співрозмовник.

ПРО ВЕТЕРАНСЬКЕ І СОЦІАЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО

Колішенко розповідає, що до його бізнесу долучені й військові. Зокрема, у лондонській філії, яка відкрилася три місяці тому, працює боєць 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Павло Ковальов.

- Після поранення на фронті ми допомагали йому відновитись, Павло отримав групу інвалідності й подався до Лондона. Тепер там працюватимемо під українським прапором і з українським сервісом – представимо нашу якість, дух та атмосферу. У Лондоні створені шість робочих місць, у перспективі – десять, і тільки для українців. Потенційно маємо глобальну мету – сто філій у Великій Британії, – зазначає Руслан.

Та наголошує, що барбершопи – ветеранське підприємництво.

- Вважаю, до таких закладів варто ходити навіть із поваги до військового чину. Я сам стараюся пити каву у ветерана, отримувати послуги чи товари у ветеранських закладах. Бо як краще подякувати військовим за службу? Поки що таких прикладів мало – можливо, людям ще не вистачає розуміння або сміливості на такий прояв подяки. Окрім того, із часів коронавірусу нам близьке соціальне підприємництво. Наприклад, у барбершопі, де ми з вами розмовляємо, створено пункт незламності – тут люди можуть зігрітися, зарядити гаджети, скористатись інтернетом. А ще – отримати базові перукарські послуги, зокрема помити голову під час знеструмлення, – розповідає він.

ТОЙ, ХТО ПІШОВ ЗАХИЩАТИ ДЕРЖАВУ, ЗАСЛУГОВУЄ НА ПРИВІЛЕЇ

Для розвитку бізнесу Колішенко скористався двома державними програмами.

- Допомогу на суму 250 тис. грн ми успішно освоїли і вже закрили. Це була загальна програма для підприємців. Другу допомогу – 500 тис. грн на ветеранський бізнес – скерували на розвиток. Чи ці суми можуть бути більшими? Так. Розумієте, у військо тепер зайшло багато людей із бізнесу, з топменеджменту. Ще вчора вони керували величезними компаніями чи мережами. В армії вони отримують ще більший досвід, який робить їх ще сильнішими, стійкішими і витривалішими. Тобто після фронту ми отримуємо оновлену версію підприємця-ветерана, який точно може працювати не з одним мільйоном гривень. Це про те, що держава не до кінця вірить у ветеранське підприємництво. Поки що це перші спроби для наших хлопців, які мають власними силами наростити потенціал, – каже Руслан.

Відповідаючи на питання, чи кожен ветеран може стати підприємцем, він зауважує, що це потрібно аж ніяк не всім.

- Я завжди кажу, що бізнес – для сміливих людей. Ветерани – точно сміливі, але чи достатньо їм навичок і знань для цього? Первинною тут є освіта. Водночас потрібні стимули – кредити, гранти, податкові канікули та інша державна підтримка. Чи це справедливо? Безперечно. Бо той, хто пішов захищати свою державу, заслуговує на те, щоб отримати від неї привілеї. Якщо ти одягнув піксель, то вже зробив учинок і належиш не собі, а державі. Я сьогодні вам даю інтерв’ю, а завтра можу бути на передовій. Чи готовий я до такого сценарію? Однозначно, так, – зізнається співрозмовник.

Військовий акцентує, що на старті підприємництва варто зважити можливості з погляду наявного капіталу.

- Часом ми хочемо, приміром, на міському озері побудувати «Титанік», який точно не попливе, бо там більше пасує звичайний човен. І ще, робити бізнес лише заради грошей точно не варто. Якщо справа подобається, ти повинен прокидатися рано, працювати багато, креативити й досягати успіху. Бізнес не працює за заданими параметрами, є постійні коливання, і на них потрібно реагувати. Фільтром для перевірки має стати питання: «Подобається чи ні?».

СПРАВУ ВЕТЕРАНА МОЖЕ ПРОФІНАНСУВАТИ УСПІШНИЙ ПІДПРИЄМЕЦЬ

Торік в Івано-Франківській громаді завдяки державній підтримці ветерани відкрили 75 власних справ. Запитую Колішенка, на його думку, це – багато чи мало?

- Дуже мало, але добре, що цей показник має позитивну динаміку. Пам’ятаю, коли все починалося, існувало лише 11 ветеранських бізнесів. Державна допомога ще недавно була невідомим фінансовим інструментом навіть для мене. Я не розумів, як держава може дати безвідсоткові кошти на розвиток власної справи чи на бізнес-ідею. Виявляється, це – світова практика і дуже крутий інструмент. Але нас ніхто ніколи не вчив писати бізнес-плани, не всі одразу були готовими. Підприємництво – найбільш вразливе й ризиковане заняття. Я теж мав неуспішні бізнеси, були стреси й розпач через невдачі. Тепер ставлюся до цього значно простіше. Наше життя ніколи не рухається лише по висхідній траєкторії – є спади, підйоми, стрибки.

Колішенко розповідає, що є членом Бізнес Асоціації Івано-Франківська, що є співорганізатором бізнес-вишколу для ветеранів у березні.

- Це не лише про те, щоб отримати необхідні знання. Це 3–4 тижні підготовки. Щотижня буде окремий модуль із лекціями, а після них – бізнес-кейс з успішними підприємцями. Паралельно ми збиратимемо бізнес-проєкти від військових та їхніх родин, від родин загиблих, полонених. Комісія визначить найкращі, і вони отримають ваучери на 100, 50 і 25 тисяч гривень. Ці кошти – легкий стартовий стимул, який не треба ані повертати, ані звітувати щодо нього. Ідея в тому, що успішний підприємець може профінансувати справу ветерана і стати його партнером, – ділиться.

На питання, якою бачить Україну після війни, Руслан Колішенко відповідає: «Країною з великими бізнес-можливостями, у яку цікаво інвестувати, до якої надходять не лише зовнішні, а й внутрішні інвестиції. Країну з єдиними правилами для всіх. Я бачу країну, де розвивається малий і середній бізнес, яка стимулює до створення власної справи, де сплачуєш податки і розумієш навіщо. Країну, що дає бізнес-освіту ще з дитсадка та школи, і в якій підприємництво є здоровим серцем економіки».

Ірина Дружук, Івано-Франківськ
Фото Юрія Рильчука