«Сини мною пишаються». Мати чотирьох дітей розміновує поля на Харківщині

У Чугуївському районі, частина якого перебувала в окупації у 2022-му, триває розмінування. В одній із громад працюють групи міжнародної організації HALO Trust. Кореспонденти Укрінформу познайомилися з демінерами, які радикально змінили своє життя під час війни, опанували новий фах і зуміли переконати своїх близьких, що не все так небезпечно, як видається на перший погляд.

ОДНЕ СЕЛО – 25 ЗАМІНОВАНИХ ДІЛЯНОК

У населеному пункті, де ми перебуваємо, виявили 25 небезпечних ділянок – це лісосмуги, поля та військові позиції, каже головний керівник груп розмінування Ілля Сазонов. Село перебувало в окупації пів року, і звільняли його з боями.

- Тут є все: протитранспортні міни у пластиковому корпусі, протипіхотні міни ОЗМ-72 на розтяжці, сигнальні, МОН-50, осколкові на розтяжці направленої дії, протипіхотні міни нажимної дії ПМН-2 та ПМН-4, ПФМ-1, ПФМ-1С, більш відомі як "Пелюстки", а також касетні боєприпаси та різноманітні залишки, – перераховує Сазонов.

Одна з небезпечних локацій – приватна земельна ділянка з будинком, у якому жили окупанти, а поруч влаштували склад.

- Унаслідок бойових дій цей склад здетонував і снаряди розлетілися територією. На цій ділянці вже виявили 180 вибухонебезпечних предметів, найчастіша знахідка – підривники. Також тут виявляли боєприпаси для артсистем 152 калібру, – продовжує Сазонов.

На ділянці, що вниз від будинку, – горіховий сад. На ліщині – ще зовсім зелені горішки, поруч – ягідні кущі. Доглядати це все зараз власник не може – довкола купа небезпечних знахідок, позначених кілками і стрічкою.

Двохвилинна підготовка: демінери налаштовують детектори під ґрунт, і після свистка вирушають на ділянку. Вони займають лінію: троє попереду, троє позаду, і в шаховому порядку починають рух. Демінери не лише шукають і позначають небезпечні предмети, а й розчищають територію – вирубують зарості, прибирають гілляччя. Коли хтось чує характерний звук, викрикує: “Стоп-сигнал”, і тоді інші теж зупиняються. Демінер обережно розгортає траву – якийсь уламок з предмету побуту, безпечний, рух відновлюється. 

Розмінування тут проходитиме в два етапи: спочатку шукають вибухонебезпечні предмети на поверхні, а потім пройдуть із широкоформатним детектором, аби виявити боєприпаси, що могли заглибитися у ґрунт.

Ліана Вовк, керівниця групи, рухається позаду демінерів. Вона подає необхідні команди, слідкує за швидкістю руху та дотриманням інтервалів, оголошує про перерви на перепочинок і повернення до роботи.

Дівчина з Ізюмського району. Раніше працювала на виробництві бронежилетів, у відділі технічного контролю – перевіряла якість продукції. Через вторгнення підприємство релокувалося в інший регіон, а вона вирішила залишитися в Харківській області, поруч із мамою та братом.

- Трохи більше року займаюся розмінуванням, вже керую групою. Побачила оголошення на сайті з пошуку роботи, стало цікаво, вирішила себе випробувати. І мені сподобалося! Спочатку, поки навчалася, рідні не знали, а коли почала працювати, то вже довелося розповісти. Дуже переживали за мене, а зараз уже спокійні, – ділиться Ліана.

ХОТІЛИ РОБИТИ БІЛЬШЕ ДЛЯ КРАЇНИ

Схожий досвід тут у кожного: їхні родини від шоку та протесту прийшли до прийняття та підтримки.

Андрій Стельмах із села Лизогубівка Харківського району. Чотири роки чоловік пропрацював на “Укрзалізниці” слюсарем з ремонту рухомого складу.

- Захотілося себе спробувати в чомусь іншому. Триває війна, і треба приносити більше користі країні. Так, залізниця також дуже важлива. Але відчув, що моє місце тут, – зазначає Андрій. – Мої батьки, дівчина дуже боялися – та я й сам спочатку побоювався (сміється, – ред.), зараз уже всі змирилися... Після навчання минув понад місяць, і на новій роботі я вже адаптувався. Не жалкую зовсім, мені дуже подобається. 

Анастасія Зотова – з Докучаєвського, що під Харковом, займається розмінуванням два місяці. Раніше працювала продавцем-консультантом у магазині аксесуарів до мобільних телефонів.

- Фізично робота важкувата, але ж це така важлива справа. Треба допомагати своєму регіону. Бо тільки донатити для мене недостатньо вже. Батькам спершу не говорила. Але я мала підтримку, тому що пішла на навчання разом зі своїм хлопцем. Ми разом здавали іспити, разом готувалися до них. Він зараз працює на іншій локації (згідно з правилами, близькі люди не мають працювати поруч, – ред.). На навчанні все здається набагато гіршим і складнішим, аніж виявилося в реальності. Підготовка була ретельна. Я прийшла на поле дещо наляканою, але це минуло. З'явилася впевненість, – розповідає демінерка.

Одна з її перших знахідок – не розірваний артилерійський снаряд.

- Такі відчуття, що нібито й лячно, але все ж таки більше злості, бо розумієш, яку загрозу становить боєприпас, і загалом, що наробили окупанти на нашій землі, – каже Настя.

Її тезка Анастасія Колмакова з Малинівки Чугуївського району має досвід у розмінуванні понад півтора року.

- Якось у дорозі познайомилася з саперами, просто розговорилися – я бачила раніше машини цієї організації в своєму рідному Чугуївському районі. Подумала, чому б не спробувати. А мама, коли дізналася, куди я йду, звісно, була проти. Бо робота здається вкрай небезпечною для людей, які зовсім не розуміються на цьому. Але ж є правила, за якими ми працюємо. Якщо робити все правильно, все буде добре. Так, я вже отримала певний досвід, але не за всіма методами розмінування працювала. “Вік живи – вік учись” – я завжди за це. І тут нас продовжують навчати, це дуже подобається мені, – ділиться Анастасія.

З кожної вахти її зустрічають удома діти.

- Маю чотирьох синів – 12, 9, 8 і 6 років. От вони у захваті від того, чим я займаюся. Бо, розумієте, вони бачать, що відбувається довкола, знають, що у когось із однокласників тато чи мама у війську. Тому хлопцям дуже важливо, що і моя робота потрібна нашій країні, – зауважує Анастасія.

Демінерка виявляла на полях, зокрема, ОЗМ-72 (осколкові загороджувальні міни кругового ураження), ТМ-62 (протитанкові міни).

- Бува, глянеш довкола – і плакати хочеться, настільки всього багато. Ось на цій ділянці – підривники, артснаряди 152 калібру – просто ти розумієш, що всім цим убивають людей! Ось звідси трішки пройти – там такий чудовий краєвид. Скільки б родин, дітей зараз могли тут відпочивати! Але не можна, – говорить жінка.

Найулюбленіший момент для Анастасії – завершення робіт на якійсь ділянці: “Коли поле очищене, і там знову щось саджатимуть”.

МАЙЖЕ ЗАВЖДИ КОМБІНОВАНІ ЗАГРОЗИ

На іншій локації у районі від HALO працює група механічного розмінування. Сергій Лісовицький в організації більше півтора року, зараз дистанційно керує екскаватором.

- Прийшов після звільнення із лав Збройних сил за станом здоров'я. Шукав для себе якусь роботу, щоб бути корисним для країни. Знайомі волонтери порадили цю організацію. Пройшов навчання з ручного розмінування, і ще в його процесі цікавився механічним розмінуванням і як мені потрапити саме в такий підрозділ. Тому що до повномасштабного вторгнення я працював оператором екскаватора, машиністом бульдозера, тобто це саме моє (подібна техніка, – ред.) – у саме серденько, – посміхається Сергій.

Родом чоловік із Дружківки на Донеччині. У лютому 2022-го він долучився до 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Пройшов бої у Пісках, Вугледарі, Бахмуті. Тож особливості замінованих територій він оцінює, як людина з неабияким бойовим досвідом.

- На Харківщині у чому цікавість, на мою думку: ворог мінував не так, як у книжці написано, а з фантазією. Буває, встановлена вибухівка не для того, щоб аби кого вразити, а використані такі методи, щоб уразити саме ту людину, яка прийде це розміновувати. Тому в нашій роботі треба бути максимально уважними і обережним. Чим і відрізняється механічне розмінування: бачите, де броньований щит, а на якій відстані екскаватор. І мені, і моїм близьким спокійніше.

Хоч додає: так було не завжди.

- Після звільнення я довго мовчав, що маю плани піти в демінери. А потім дружина дізналася – і майже конфлікт був у домі. Бо вона говорить: "Я ледве фронт пережила!" Довелося колосальну роботу провести. Пояснював – що це за організація, які високі вимоги безпеки, який досвід. Зараз уже з дружиною ділюся робочими моментами, вона спокійна, пишається мною, – каже Сергій.

Керівник операційного напрямку механічного розмінування на Харківщині Леонід Бардаков наголошує: на більшості локацій демінери стикаються з комбінованими загрозами – мінами, розтяжками, не розірваними боєприпасами.

За його словами, техніка, що використовується, гарантує стовідсоткове очищення території.

- Це не просто ківш, а ківш-просіювач, отвори в його "ситі" набагато менші за всі потенційні загрози, – пояснює керівник операційного напрямку.

Техніка застосовується, коли роботу не можуть виконати групи ручного розмінування.

- По-перше, коли щільність вибухонебезпечних предметів дуже велика. Це означає, що демінер стає навколішки та вручну знімає 15 сантиметрів ґрунту. Це дуже довго, за день демінер зробить 2-3 кв. метри. Другий випадок: коли не можуть працювати детектори, наприклад, поблизу лінії електропередачі. І ще механічне розмінування застосовується на специфічних локаціях – військових позиціях, – говорить Бардаков.

*  *  *

HALO Trust – міжнародна благодійна некомерційна організація, заснована 37 років тому. Працює в Україні з 2015-го. На момент вторгнення в українському підрозділі налічувалося 400 співробітників, наразі штат розширили до 1600, із них 30% – жінки.

Зараз групи розмінування працюють у шести областях: Київській, Чернігівській, Сумській, Харківській, Миколаївській і Херсонській. За даними організації, очищено 10 млн кв. метрів, на яких виявили 48 тисяч різних вибухонебезпечних предметів.

Розмінування території України проводиться за кошти фонду Говарда Баффета, урядів Норвегії, Чехії, Німеччини, Франції, які є найбільшими донорами, урядів інших країн, а також приватних компаній.

Від початку 2024 року в організації є власний відділ знищення ВНП. HALO Trust – перший оператор гуманітарного розмінування, який почав розбирати військові позиції. До України організація не мала подібного досвіду роботи у світі.

Юлія Байрачна, Харків

Світлини та відео В’ячеслава Мадієвського