На дні моря у Медоборах

На дні моря у Медоборах

Точка на карті
Укрінформ
Сьогоднішня наша «Точка на карті» розташована… на дні моря, де ви зможете торкнутися чудернацьких рифів і організмів. Але це не буде подорож у теплі краї

Ми продовжуємо серію публікацій про дивовижні місця, які приваблюють тих, кому цікаві природа, історія, культура України. Сьогоднішня наша «Точка на карті» розташована… на дні моря. Не дивуйтеся, саме так, на дні моря, де ви зможете торкнутися чудернацьких рифів і організмів.

Це не буде подорож у теплі краї. Більше того, у цю мандрівку Тернопільщиною, яку ви здійсните разом із нашим кореспондентом, навіть не треба буде брати акваланг. Достатньо мати лиш одне – бажання відкрити для себе природну перлину Західного Поділля – Товтровий кряж, або ж, як його часто називають – Медобори.

СЕРЕД РИФІВ САРМАТСЬКОГО МОРЯ

Із Галиною Оліяр, заступником директора з наукової роботи природного заповідника «Медобори», офіс якого розташований на околиці селища Гримайлів Гусятинського району на Тернопільщині, біля підніжжя Товтрового кряжу, стоїмо на одній із вершин Товтрів. Тут, на краю старого, закинутого кар’єру відкривається прекрасна панорама навколишніх дібров із печерами, видолинками, помережаних яругами, потічками, що беруть початок із лісових потужних чистих джерел.

- Розумію, важко повірити, що тут колись було Сарматське море. А ми, по суті, стоїмо на його дні, - розповідає пані Галина. – Бачите, від горизонту до горизонту простягнувся довжелезний горбистий кряж. Це і є Товтри, які через велику кількість духмяних медоносних трав і густих лісів, дібров, здавна називають Медоборами. До речі, цю назву науковці пов’язують зі спадщиною іллірійських племен, що давно жили на цій території. Саме «Medubaris» з іллірійської означає «між водами», «між долинами». А давня легенда пропонує таку версію походження назви: Меда і Бор – батьки юного героя Здобислава, який поборов темні сили – братів-Вітровіїв і Дивогляда. Коли Здобислав наздоганяв останнього, той утікав під землею, випинаючи з-під неї скелі. А там, де він зупинявся, щоб виглянути за своїм переслідувачем, залишились провалля і печери.

- Легенди-легендами, знаю, що про цей куточок Терноппілля їх є багато і, думаю, ми ще їх почуємо, під час нашої мандрівки. Але от, власне, про море, яке ви згадали, Сарматське, яка ж його роль в утворенні цього кряжу?

- Товтровий кряж, висотою у 60-440 м над навколишньою територією, а протяжністю у майже 200 км, це, по суті, давній бар’єрний риф із рештками організмів з вапняковим скелетом, різноманітних водоростей, молюсків, моховаток. От, підніміть будь-який шматок вапняку, з якого, власне, й складаються Медобори. Бачите, це – скам'янілі жителі давнього моря, яких можна дуже добре розгледіти.

- Справді, у цих породах досить добре видно чудернацькі закам'янілі морські організми...

- Узагалі, унікальність Товтрової гряди пов’язана з її утворенням. На відміну від тектонічного походження більшості гір, Товтри мають інше, так зване, органогенне походження, тобто, вони утворені з решток рослин ітварин. 15-20 млн років тому тут шуміли води Сарматського (Галіційського) моря. У його прибережній частині протягом років гігантські колонії морських організмів з вапняковим скелетом якраз і формували бар'єрний риф.

- Це щось подібне на Великий бар’єрний риф на узбережжі Австралії?

- Саме так. Бар'єрний риф Сарматського моря формували літотамнієві водорості, серпули, молюски, зрідка - морські їжаки і корали та інші жителі древнього моря.

Під час формування Карпат вся оця територія зазнала підняття, море відійшло, колишній підводний риф опинився на поверхні. Спочатку він був похований під шаром осадових порід. Пройшло багато років, перш ніж природні ерозійні процеси «вивели» його на поверхню. А щодо самої Товтрової гряди, то тут виділяється головне пасмо, утворене ланцюгом горбів масивної будови та бокові гряди й групи товтр (вапнякових горбів — ред.), що обрамлюють його.

- А саме слово «товтра» звідки походить?

- Від латинського «tutrur mons», що запозичено через фракійців у греків та означає «край, вістря». На вершинах медоборських пасм багато мальовничих скель, кам’яних полів, складених десятками різновидів вапняків із рештками морських організмів, які добре збережені у прижиттєвому положенні. Саме вони й визначають унікальність Товтрової гряди не тільки для України, а й для Європи.

НЕОПАЛИМА КУПИНА, ЗОЗУЛИНІ ЧЕРЕВИЧКИ І ДВАНАДЦЯТЬ ВИДІВ ОРХІДЕЙ

- Пані Галино, тут, на горі Гострій, у старому кар’єрі, де фактично за розрізом колишньої рифової гряди можна вивчати геологічне минуле Сарматського моря, та й взагалі, Землі, є ще одна особливість – тутешні рослини, чи не так?

- Дійсно, освітлені та затінені вапняки, осипи, кам’яні поля сприяють зростанню на Гострій великої кількості рідкісних видів рослин, серед яких 12 занесено до Червоної книги України. Назву хоча б, змієголовник австрійський, ясенець білий, горицвіт весняний, а ще є понад 50 регіонально-рідкісних рослин - авринія скельна, ломиніс цілолистий, гострокільник волосистий та інші. Саме тут збереглися рідкісні степові та наскельно-степові рослини, серед яких багато ендемічних та реліктових – як-от, лещиця дністровська, цибуля подільська, шиверекія подільська…

- Неодмінні супутники рослин – метелики, джмелі, жучки, тут їх, мені здається, як ніде багато.

- Так, вся оця ендемічна та реліктова флора сприяє проживанню тут, так би мовити, «вузькоспеціалізованих» видів комах – наприклад, листоїда ластівневого… А оси-сколії у природному заповіднику зустрічаються тільки на цій товтрі. Добре почувається у Медоборах і найбільший нічний метелик Європи - сатурнія велика. Розмах крил самки - до 15 см. На Гострій сприятливі умови для перебування ящірки прудкої, веретільниці, мідянки.

Є у нас і 12 видів орхідних, серед яких і зозулині черевички, одна з найкрасивіших орхідей флори України. Ця рослина має дуже красиві квіти, а тож повсюдно страждає від нищення, тому потрапила на сторінки Червоної книги України. Орхідея овіяна легендами. Вважалось, що золотаві черевички, які нагадують квітку цієї рослини, носила богиня кохання і краси Кіпріда. Одного разу вона загубила черевичок. Там, де він упав на землю, виросла ця квітка. Основна прикраса зозулиних черевичок – велика, дуже здута «губа» (одна із п'яти пелюсток) жовтого кольору з червоними цяточками всередині. Чарівні своєю неповторною, оригінальною красою квіти, справді дещо нагадують дерев'яні черевики східних народів. Зацвітає ця чарівна орхідея, яка проросла з насіння, лише на 18-й рік.

- А ще одним зі своєрідних символів заповідника є неопалима купина?

- Так. Із давніх-давен дійшли до нас перекази про рослину, яка не горить у вогні. Про неї складали вірші і співали пісні. Згадаймо рядки Володимира Сосюри «…Як та купина, що горить – не згора, живе у стежках, у дібровах…».

- А чи справді має такі властивості ця рослина?

- Неопалимою купиною у нас називається рослина із родини рутових, - ясенець білий. Його листки дійсно схожі на листки ясеня, а кореневище світле. Рослина, до 120 см заввишки, має гарні білі з рожево-пурпуровими прожилками квіти, що мають аромат ванілі з лимоном. Зацвітає у травні. Вона густо вкрита залозистими волосками, що виділяють ефірну олію. Якщо в сонячний безвітряний день піднести до квітучої рослини запаленого сірника, повітря навколо спалахує гарним голубим або зеленуватим полум’ям – це загоряється ефірна олія. Полум’я не завдає рослині шкоди. Тому і називають її неопалимою купиною.

- Мабуть, така оригінальна квітка просто мусить мати цікаву легенду?

- Звичайно. Наприклад, таку. У горах Медоборах можна видіти одну квітку, цвіт якої ніби горить вогнем. Не любить та квітка пестощів навіть і ніжних, дівочих. Зачепиш її – бухає вогнем. Дивишся, а вона знов така, як була. То – Неопалима купина. А повідають старі люди, що ту квітку називали колись ще Купиною. І була вона не такою примхливою. Давно то було - коли повздовж гір у мирі і злагоді жили веселі подоляни. І, певно, не було щасливішого племені на всій землі. Благодатна земля родила файним хлібом. У горах випасалися отари овець і худоби, а в лісах роїлися бджоли. Бо ж то - Медобори! А схили гір усе літо світили полум'ям квітів, гарячим, як серце подолян. То цвіла Купина - квітка вірності і любові. Її заплітали в коси чорноброві дівчата. Її дарували коханим при розлуці. Вірили люди, що Купина поверне додому. Не смів згинути на чужині і той, з ким була та квітка. Але прийшла в Медобори біда… Великі полчища ворогів накинулися на села, як саранча. Гинули і старі, і малі. Стогнали дороги під ногами полонених. Дивували ворогів невидані ними чарівні квіти. Але тільки-но торкався хто з них до квітки, як падав мертвий. Тіла мертвих встелили підступи доріг. Захотіли взяти вороги їх приступом, у битві. А квіти бухнули всі разом ясним вогнем - і не стало ворогів. А за якийсь час знов виросли квіти, як раніше. І так було зі всіма зайдами, які посягали на ту землю. А народ любовно назвав ту квітку Неопалимою Купиною. Бо горить, а не згорає!

- Красива легенда. Як і сама квітка.

- Додам, що справді, неопалима купина - гарна і цікава декоративна та лікарська рослина, що занесена у Червону книгу України. Але, водночас, ця рослина досить небезпечна. Ефірна олія, яку вона виділяє, спричиняє болючі опіки. Вони з’являються не одразу, а через 2-3 дні. При сильних опіках виникають пухирі. Опіки ці гояться дуже повільно.

- Так що під час мандрівки схилами Медоборів треба бути уважним, аби зустрічі з неопалимою купиною не завдали прикрощів…

- Саме так.

ПРО СКЕЛІ, ЩО ПАМ’ЯТАЮТЬ ФРАНКА, ВІКНИНИ І ПАНА ЗІ ЩУКАМИ

У ХІХ та на початку ХХ ст. гора Гостра була обстежена науковцями, а у 1910 р. – взята під охорону як степовий резерват, - розповідає головний фахівець з екологічної освіти природного заповідника «Медобори» Оксана Мурська. - На Гострій прокладена еколого-освітня стежка «Гора Гостра». Маршрут довжиною 1,2 км пролягає через вершину товтри та старий кар’єр, де ви розмовляли із моєю колегою Галиною Оліяр. Узагалі, нині на території Медоборів функціонує три еколого-освітні стежки: «Гора Гостра», «Бохіт» та «До пущі відлюдника».

З вершини Гострої добре оглядається навколишня місцевість – ланцюг товтрових кряжів із бічними горбами-вершинами: Дзюрава, Лебедиха, Ципель, Франкові Скелі, Довга, Любовня, а також село Вікно, яке розташоване неподалік.

- Кілька слів про хоча б одну із цих вершин….

- От, скажімо, мальовничі скелі, що в околицях села Вікна Гусятинського району, які названо Франковими. Ці скелі – не лише історико-культурна, а й геолого-ботанічна пам’ятка. Внаслідок вивітрювання вони набули вигляду стовпів з ущелинами та нішами, які повітря та вода різьбили довгі тисячоліття. По суті, вони є потужними, до 20 метрів виходами білої, різнозернистої породи, що складається з великої кількості різноманітних прадавніх органічних решток. На вершині Франкових скель ростуть вікові дерева сосни чорної та сосни звичайної. В основі урвистих скель – залишки степової ділянки з кущами шипшини.

- До цих скель має стосунок Іван Франко?

- Так, з 1882 по 1884 роки Іван Франко приїжджав у маєток тутешнього можновладця Владислава Федоровича впорядковувати його родинний архів і писати біографічний нарис про його батька. Перебуваючи тут, у Вікні і вивчаючи родинний архів Федоровичів, Франко ознайомився з великою кількістю листів, знайшов багато невідомих матеріалів, які дали йому змогу написати нові твори. На згадку про перебування у Вікні Івана Франка селяни і назвали скелі Франковими. Як переповідали старожили, дорогою із скель до маєтку Франко часто підходив до «вікнин» – карстових лійок в околицях села Вікно. Власне, вони й дали назву населеному пункту.

- А як виникли такі «лійки» тут, пані Оксано?

- Ці озерця з’явилися в результаті дії підземних вод у вапнякових товщах. Потрапляючи у тріщини, вода розмивала чи розчиняла породу, утворюючи своєрідні колодязі, куди провалювався верхній шар ґрунту. Такі колодязі, заповнені водою, місцеві жителі назвали «вікнинами». Вони – гідрологічна пам’ятка природи. Їх плеса обрамлені вапняковими породами, а вода кришталево чиста. З вікнинами пов’язано багато переказів і легенд.

- Яку з них, ви могли б розповісти нашим читачам?

- Ну, хоча б оцю. Колись давно-давно, пани Синявські навезли інженерів, які мали виміряти глибину тих озерець-криниць, що в Медоборах, але без толку. Дна… не було. Тоді, пан вирішив перевірити все сам. Десь звідкись привезли в кориті велику живу рибу-щуку і шубовснули її в одну яму. Щука пропала. І хоч пан приставив коло неї денно і нощно сторожа, але якимось дивом тую щуку вже за день бачили на болоті, в інших «вікнах». Ще навезли щук і мітили їх якоюсь фарбою, що не змивалася. І всі риби бозна як повтікали з тих криниць, а фарба чомусь змивалася і рознеслася по всім болоті. Диво, правда? Бездонні криниці з вікнами. Пан лихий був на те все і облишив затію зі щуками. А місцевий люд назвав тоді село Вікном, а криниці ті, що у підземних глибинах були сполучені між собою – «вікнинами»...

А ще пані Оксана розповіла, що карстові процеси у потужних рифових вапняках Медоборів сприяли формуванню різних форм рельєфу. Тому й на головній гряді Товтр зустрічаються ніші, гроти, невеликі печери, ділянки зі своєрідною геологічною будовою, оригінальні форми вивітрювання.

На території заповідника сьогодні відомо три різні за величиною печери: «Перлина», «Христинка» та «Звенигородська».

Окрема тема - сакральні місця Медоборів. Адже історія Товтрового кряжу тісно пов'язана з язичництвом. За припущеннями науковців, після хрещення Русі центр язичництва перемістився саме у Медобори. У ХІ-ХІІІ ст. тут функціонував Збруцький культовий центр, складовими якого був Звенигород із чотирма капищами та Бохіт і Говда, які теж мали капища. До речі , на капищі городища Бохіт в ХІ-ХІІІ ст. стояла всесвітньо відома статуя Збруцького Святовита.

- Як бачите, на території природного заповідника «Медобори», якому невдовзі виповнюється 30 років із часу його створення, є унікальні об’єкти геолого-геоморфологічного минулого.

Це не тільки неповторний Товтровий кряж та бокові останці, але й каньйоноподібні долини, печери, ліси, степові та наскельно-степові ділянки, місця з болотами, карстові озерця, цінні рукотворні історико-культурні об’єкти, які не мають аналогів в Україні - язичницькі святилища ХІ-ХІІІ ст, давньоруські поселення, - каже на закінчення нашої мандрівки заступник директора з наукової роботи природного заповідника «Медобори» Галина Оліяр. – Нині наш природний заповідник площею понад 9500 га, – своєрідний еталон природи, який дає можливість аналізувати й прогнозувати зміни в ній, проводити комплексну охорону природних багатств.

Науковці заповідника вивчають видовий склад рослинного і тваринного світу Медоборів, планомірно спостерігають за динамікою природних процесів, рідкісними видами у природних умовах, ведуть лісознавчі дослідження, екологічну освітньо-виховну роботу. Усе це дозволяє не тільки вивчати природу Товтрового кряжу, а й розробляти наукові основи для збереження цієї унікальної природньої перлини України, якою є Медобори, - розповіла Галина Оліяр, запрошуючи у нові мандрівки до цієї чудової «Точки на карті».

Олег Снітовський, Гримайлів-Тернопіль

Фото автора та надані природним заповідником «Медобори»

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-