Дух католицького Різдва, який живе на Закарпатті

Дух католицького Різдва, який живе на Закарпатті

Укрінформ
Укрінформ розпитав закарпатських словаків та угорців про традиції святкування

У час, коли більшість українців ще навіть подарунків до Різдва не придбали, на Закарпатті готуються до народження Ісуса. Місцеві католики (а це, традиційно, представники етноменшин краю – насамперед, угорців, словаків і закарпатських німців – швабів) минулої неділі запалили останню – четверту – свічку Адвенту (назва періоду Різдвяного посту, часу очікування, що передує святу ред.) і 25 грудня святкують Різдво – у родинному колі, за святковою вечерею, з молитвою, свічкою та колядками угорською чи словацькою мовами.

Чимало закарпатців із мішаних сімей також відзначають католицьке Різдво — а потім, за два тижні, знову сядуть за святвечірню трапезу і зустрічатимуть Різдво православне чи греко-католицьке. Ми розпитали закарпатців, як вони проводять це свято, який сенс вкладають у святкування, як і чим зустрічають туристів, що замовили тури на Закарпаття саме для того, аби відчути дух католицького Різдва. Ось що нам розповіли.

СПЕЦІАЛЬНО ВАС НЕ РОЗВАЖАТИМУТЬ — РІЗДВО СВЯТКУЮТЬ УДОМА

Отож, якщо вам справді захотілося на Закарпаття на католицьке Різдво — ви сідаєте в авто чи на потяг і приїжджаєте в регіон. Це може бути тур (наприклад, цьогоріч популярні триденні тури, вартістю близько 2,5 тис. грн із дорослої людини), де вам запропонують традиційні закарпатські принади — чани, термали, дегустації, нічні екскурсії зі смолоскипами в середньовічних замках, і поміж цим усім – Святвечір в угорській чи словацькій родині. А можете самі домовитися з власником приватної садиби, і вас радо “переночують” і зі святом познайомлять.

Та власне, якщо ви турист, що опинився на католицьке Різдво на Закарпатті, майте на увазі, що у ці дні вас спеціально не розважатимуть колядками чи тематичними фестивалями.

- 24 та 25 грудня, на католицьке Різдво на Закарпатті не проводять якихось тематичних фестивалів чи святкових масових заходів, зазвичай, усі такі заходи проводимо з громадами під час Адвенту. Наймасштабніше свято — запалювання четвертої свічки Адвенту – відбувається в останню неділю перед Різдвом у Береговому, на міській площі: там містяни проводять спільну молитву за мир в очікуванні народження Ісуса, – каже Йосип Резеш, начальник управління національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації. – Також напередодні ми зі словацькою меншиною традиційно проводимо фестиваль бетлегемів (вертепів - авт.) в Ужгороді. Але що стосується власне 24 та 25 грудня — це дні, коли люди святкують Різдво у родинному колі. Тому й немає суспільних розваг — туристи можуть відвідати хіба святкову месу в католицьких храмах, каже Йосип Резеш.

НА РІЗДВО ЗАВЖДИ ЗАМОВЛЯЮТЬ ХАТИНУ З КАМІНОМ

Туристи можуть заздалегідь домовитися із власниками зелених садиб у селах, де компактно проживають національні меншини, і провести Різдво з ними у родинному колі.

- На Закарпатті компактно проживає угорська меншина, це понад 100 тисяч чоловік, найбільше – в Берегівському та Виноградівському районах, хоча й на Мукачівщині, Ужгородщині є угорські села. Словаки (меншина налічує 10 тисяч чоловік) — це села Сторожниця та Середнє Ужгородського району, місто Ужгород, Тур’ї Ремети на Перечинщині та Довге на Іршавщині. Німці – це Мукачівщина, села Павшино та Шенборн, за останнім переписом населення на Закарпатті проживає 3, 5 тисячі німців, – каже Резеш.

Шарлота Чізмар, гід місцями компактного проживання угорців на Закарпатті, каже, що на Різдво туристи завжди просять кімнату з каміном. У селі Боржава на Берегівщині, де вона приймає туристів, каже, спеціально для гостей із чоловіком відремонтували стару хату. В їдальні зробили камін:

- На новорічні свята та Різдво майже усі, хто шукає хатинку, просять, аби була з каміном. Це створює справжню сімейну атмосферу, живий вогонь зближує людей, - каже господиня. – На цьому обійсті звели також альтанку - після спільної вечері туристів тут розважають під запальну угорську живу музику, на Різдво це колядки, бетлегеми.

СВЯТО НА ЗАКАРПАТТІ НЕ ШТУЧНЕ, А ЖИВЕ — З ТРАДИЦІЯМИ І КОЛЯДКАМИ

Федір Шандор, експерт із туризму на Закарпатті, за духом католицького Різдва радить їхати саме на Берегівщину. Там, мовляв, найбільший колорит.

- У Закарпатських угорських селах, де 90% населення — це угорці, ще живі різдвяні традиції, тут дотримуються ритуалів, колядують, ходять бетлегеми. Тому в ці дні на Закарпаття приїжджає дуже багато туристів з Угорщини — бо там, фактично, Різдво в селах вже умерло, вони стали урбанізованими. Можливо, у східній частині Угорщини, у Мішкольці чи Егері дещо ще є, а далі — це вже все “теско-різдво” (ТЕСКО — мережа європейських супермаркетів, - ред.), тобто, накупили декору, гірлянд, наїдків і подарунків — ось і все Різдво. А традиційних страв уже не готують і колядок уже не знають. А тут, на Закарпатті, Різдво — все ще не штучне, а живе.

ПЕРЕВАГА ЗМІШАНИХ РОДИН: УДВІЧІ БІЛЬШЕ СВЯТ І ПОДАРУНКІВ

До слова, сам Федір Шандор також святкує 25 грудня католицьке Різдво у своїй типовій для Закарпаття мішаній родині (коли один із подружньої пари – католик, другий — греко-католик або православний) — а потім ще раз, 7 січня.

- У нас це обов'язково святкова сімейна вечеря, нема якихось традиційних страв, переважно рибні, а ще обов'язково хліб і вино, і грибовий суп із гиршлями (перловкою - авт.), – розповідає Шандор про традиції католицького Різдва у своїй родині. – Починаємо завжди з молитви, тоді колядуємо колядку і починаємо трапезу, – каже він. – Це подія тільки для вузького родинного кола, все інше — гостини, застілля, походи до родичів, це вже в наступні дні Різдва каже він.

- Нам у мішаній родині, – каже журналіст Ірина Бреза, – традиції подвійних свят дуже подобаються. Це одна з переваг мішаних родин, – каже вона. – На католицьке Різдво ми ставимо ялинку, прикрашаємо її, готуємо вечерю і традиційну страву — бобальки, її готують тільки раз на рік у цей день, це подушечки з тіста, посипані тертим і цукром маком чи горіхами, дуже смачно! Ну, а подарунки готуємо, починаючи з католицького Микулаша — 6 грудня, тоді ще раз даруємо на українського Миколая, 19 грудня, і востаннє — під ялинку на Різдво. На українське Різдво потім ще раз їх не даруємо, хіба на Новий рік якісь дрібнички дітям, бо вони чують від однолітків, що ходить ще й Дід Мороз, і чекають, що прийде й до них.

СУТЬ СВЯТА В ТОМУ, АБИ МИ ПОБАЧИЛИ, ЯКИЙ ГАРНИЙ СВІТ У ЛЮБОВІ

Художник Аттіла Коприва, угорець, поділився традиціями католицького Різдва, які живуть у його родині — в Мукачеві.

- Як і в кожній родині, русинські угорці готуються до Різдва задовго, протягом Адвенту — це чотири тижні підготовки, щотижня в неділю ми запалюємо за вечерею по одній свічці, це такий ритуал відліку до Святого Таїнства, коли Божа Матір породила Сина. Готуються до цього також постом і молитвою. Раніше були ще й цікаві народні традиції, мені про таку розповідала бабуся. Отож, в день св. Люції (13 грудня) кожен мужчина міг зробити собі табуретку, а потім під час різдвяної меси треба було вийняти її і стати на неї — у цей момент, вірили, можна побачити відьму в церкві. Для мене Різдво пов’язано з дитинством, з бабусею — пам'ятаю її кіфлики (варіант домашньої випічки — авт.) з горіхами та маком, які вона готувала до гостини, як готувала інші страви, приспівуючи традиційних пісень релігійного змісту. Зараз у нашій родині цього нема. І бетлегеми не ходять. Ми збираємося разом за столом, приїздять діти з Будапешта, ставимо ялинку. Головне на Різдво — аби родина була разом. У наш час, коли вже нема збережених традицій, Різдво дещо трансформувалося в іншу форму. Але головне залишилося — це свято пов'язано з тим, що любов народилася від Божої Матері, це святе таїнство і, фактично, суть у тому, аби в душі кожного із нас хоч би в цей період це почуття любові до ближнього, до рідних, ожило. Аби в одну мить ми побачили, який гарний світ у любові, які гарні люди навколо, зробили переоцінку цінностей. Різдво — це таке собі заново народження для кожної людини щороку.

ТАКИМИ, ЯК НА РІЗДВО, МАЄМО БУТИ ЗАВЖДИ!

Учитель з Ужгородської гімназії, словак Ян Повханіч не тільки сам святкує католицьке Різдво, а й передає традиції ужгородським дітям.

- Звісно, я розповідаю дітям про традиції святкування словацького Різдва. Найбільше — про святвечір, який називається Кречун. У нас нема 12-ти страв, але є традиційний набір яств, який готують тільки на цю вечерю — це поливка з квашеної капусти з грибами, печений короп, вареники (їх називають “пироги”), бобальки. У Словаччині, як і в Україні, перед Різдвом триває піст, і Кречун — це пісна вечеря, хоча є регіони, де подають до вечері ковбасу уже на святвечір, а не на Різдво. Цікава традиція, що луску з коропа ставлять кожному під тарілку, вважається, що це на багатство. Починають вечерю також схоже як українці — з першою зорею, до цього нічого не ївши. Мені з дитинства і досі, видиться, що та перша зірка в цей день сходить дуже пізно, в інші дні – ні, а от в цей — так. Починають трапезу із зубчика часнику, їдять його, вмочуючи в мед. Під час вечері співають колядки, а потім ідуть на службу до храму. Зазвичай, Різдво святкую в Ужгороді, цього року поїду на Словаки (до Словаччини — ред.) — має з'їхатися вся рідня, треба всім побачитися та згадати тих, кого з нами уже нема. Тому дуже добре, що в Україні зробили аж три вихідні! – радіє Ян Повханіч.

А загалом учитель каже, що намагається донести до дітей насамперед те, що такими, як на Різдво — люблячими, благодійниками — ми маємо бути завжди, цілий рік, а не тільки кілька тижнів до 25 грудня.

- Мені не подобається, коли перед Різдвом усі такі добрі, жертвують кошти, помагають нужденним, й одразу після свята про це все забувають, – каже Ян Повханіч. – А такими, як на Різдво, ми маємо бути цілий рік, і треба вчити цього дітей, якщо ми справді віримо, що за ними — майбутнє. Ми з дітьми, відтак, проводимо різні акції. Кілька років тому, в самий розпал війни на Сході України, мої діти намалювали книжку для військових, з віршами, побажаннями, я знайшов, як її надрукувати — і ми 300 примірників відправили на фронт, військовим. За два роки ми зустрілися з військовими, які ті книжки тоді читали — у них блищали сльози в очах. Це надихає на нові звершення! Відтак, у нас були інші книжкові проекти.

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото Сергія Гудака

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-