Навіть учасники Нормандської зустрічі не знають, чим вона завершиться

Навіть учасники Нормандської зустрічі не знають, чим вона завершиться

Блоги
Укрінформ
Гадаю, навіть учасники Нормандської зустрічі — президент України, федеральна канцлерка Німеччини, президенти Франції і Росії — достеменно не знають, чим вона завершиться

Зрозуміло одне: і Україна, і Німеччина, і Франція по-своєму хочуть, аби бойові дії на Сході України нарешті завершилися. Аби завершилася кривава бійня, яку розпочала Росія, і яка триває вже 5 з половиною років. Вдумайтеся: п’ять з половиною років. 2118 днів. 69 місяців і 19 днів гинуть люди.

Україна пішла за останні місяці у своєрідний “мирний наступ”. Вона демонструє: ми готові рухатися вперед, ми хочемо завершити бойові дії, лише потрібне бажання іншої сторони. Це значно підвищує тиск на Кремль. Адже, якщо з українського боку є готовність, то що ж стоїть на перешкоді миру?

Декому час усвідомити, що потяг вже поїхав.

Мені здається, українці іноді не усвідомлюють, наскільки суттєво за ці п‘ять з половиною років ментально відірвалися від Росії. Але хто цього точно не усвідомлює — так це російський президент і росіяни, які його підтримують. У цьому і полягає ключове питання.

Владіміру Путіну давно час припинити жити у світі вигадок і подивитися правді у вічі. Після того, що він вчинив, Україна і Росія не будуть “братніми народами”. Україна, у горизонті кількох поколінь, не забуде його підлості та не пробачить крові. Попри всі несприятливі обставини та справді жалюгідні шанси вистояти 2014 року, вона досі не здалася і не зламалася. Попри всі колосальні зусилля, Путін не досяг своїх стратегічних цілей. Більше того, Україна вже навчилася жити *без* Росії. Ментально, політично, культурно etc. Це демонструють різноманітні соціологічні опитування. Тому про жодне повернення до умов, які існували до 2014 року, йтися вже не може.

Путін намагається навіяти переконання, що він може чекати скільки завгодно, і не обмежений ані часом, ані коливаннями громадської думки. Насправді, це не так. У росіян виникає все більше питань до їхнього горе-лідера, який вже понад 20 років безроздільно править країною. Вони питають — чому їхні життєві стандарти знижуються? Чому їм в телевізорі зранку до вечора показують Україну, а не проблеми, які їх справді турбують? Чому соціальний контракт, який був укладений на початку 2000-х “Стабільність в обмін на свободу”, перeстав працювати, і в результаті, у них немає ані свободи, ані стабільності?

Насправді, ця Нормандська зустріч — про Путіна. Чи здатен він усвідомити, що підкорити Україну не вдалося, і краще (для нього ж самого) припинити агресію? Чи буде далі плекати невиправдані надії, що йому вдасться те, чого не вдалося за п’ять з половиною років: поставити її на коліна? Якщо він обере друге, то результат — рано чи пізно — буде протилежним і значно гіршим для нього самого. Навряд буде вдалою і стратегія “Поживемо - побачимо”, до якої, здається, іноді схиляються в Кремлі. У Нормандському форматі скоро поміняються вже всі лідери крім Путіна. Але санкції як були, так і є. Попри тактичні перемоги у ПАРЄ та деінде, бренд Росії залишається токсичним. Це країна-вигнанець і шкідник, з якою укладають лише тактичні альянси у тактичних цілях з метою комусь нашкодити.

Я вже не кажу про те, що всі ці роки з Донбасу до Росії стабільно тече потік із тисяч трун. Можна платити родичам за мовчання. Можна засекретити все на світі і ховати загиблих як негідників — таємно. Але всяка країна має власний больовий поріг. Його не можна відмінити указом з Кремля. У часи війни в Афганістані цей поріг склав близько 10 тисяч загиблих (на весь СРСР). Який поріг у нинішньої Росії?

От у цьому і полягає справжнє питання. І фокус уваги має бути саме на Кремлі. Який почав цю війну, який не зміг її виграти, а тепер не хоче це визнавати і плекає нереалістичні надії, що випаде щаслива карта. Не випаде. Час припиняти агресію і виводити війська з України.

Георгій Тихий

Fb

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-