Як таки не віддати Азовське море на поталу росіянам? - 18.07.2018 20:43 — Новини Укрінформ
Як таки не віддати Азовське море на поталу росіянам?

Як таки не віддати Азовське море на поталу росіянам?

Аналітика
1124
Ukrinform
Якщо накласти санкції на російські порти Азовського моря і зупиняти російські судна, Росія змушена буде відступити, - переконані експерти

Схоже, в останні два місяці Росія розгортає новий фронт проти України — в Азовському морі. За інформацією Міністерства інфраструктури України, з квітня 2018 року російські прикордонники безпідставно затримали майже 100 українських суден для огляду і ідентифікації екіпажу. Це не лише створює дискомфорт екіпажу, а несе і величезні збитки — одна доба “простою” коштує від 10 до 50 тисяч доларів. Збитки від російського “хазяйнування” в Азовському морі уже є величезними.

Втім, формально норми міжнародного права Росія не порушує. Між Україною та Росією досі діє Договір про співробітництво і використання Азовського моря та Керченської протоки, який був підписаний 2003 року. Він серед іншого визначав, що Азовське море та Керченська протока є спільними внутрішніми водами обох країн. Відтак, як російські, так і українські прикордонники мали і мають повне право зупиняти будь-які кораблі для огляду.

Передумов для того, що Росія припинить переслідування українських та інших кораблів, які йдуть в або з українських портів, та відкриє вільний прохід суден Керченською протокою, немає. Тому треба констатувати: Росія, фактично, хазяйнує в Азовському морі. І це дуже небезпечно. Як припустив Президент України Петро Порошенко, не виключено, що Росія таким чином готує наступ на Маріуполь.

Тож постають два ключові питання: яким чином Україна допустила хазяйнування Росії в Азовському морі? Де була допущена помилка, і чи можливо було запобігти цій проблемі? І як виправити ситуацію в Азовському морі, що несе величезну загрозу економіці і національній безпеці України? На ці запитання Укрінформу відповідають експерти:

Андрій Клименко, журналіст, експерт “Майдану закордонних справ”:

Андрій Клименко
Андрій Клименко

“Лише “отримавши по зубах” Росія припинить свій наступ. А Україні варто готуватись до найгіршого”

Конфлікт між Україною та Росією навколо Азовського моря є наслідком підписання після конфлікту через острів Тузла недолугого Договору про співробітництво і використання Азовського моря та Керченської протоки 2003 року. Фактично, у нас немає з Росією морського кордону. Зараз часто українські дипломати посилаються на Конвенцію ООН з морського права, проте коли Україна та Росія домовились, що Азовське море і Керченська протока — це спільні внутрішні води, Конвенція ООН в частині про територіальні води, територіальне море, прилеглу зону, 12-мильну зону не розповсюджується. Крім того, цією угодою було вирішено, що навіть військові кораблі можуть перебувати в будь-якій точці Азовського моря. Фактично, лінія кордону між Україною і Росією в Азовському морі проходить по лінії прибою — тобто по берегу.

Як так сталось? Угода передбачала, що лінія кордону по Азовському морю буде визначена окремо. 10 років йшли перемовини, 3-4 рази на рік збиралась спеціальна група і позиція України була така: встановити цей кордон по межі адміністративного кордону між Українською РСР та Російською СФСР. Проте Росія тягнула і в результаті станом на 2014 рік кордон по Азовському морю так і не був визначений. Те саме і з Керченською протокою.

Інша справа, що у нас ніколи не було кораблів ВМС України в Азовському морі. Це ще один радянський спадок, адже усі очікували нападу із Заходу від “агресивного НАТО”. Зараз в Азовському морі – лише морська охорона, прикордонники, які раніше займались тим, що контролювали рибалок.

В 2014 році потрібно було розривати дипломатичні відносини, денонсувати всі некритичні угоди. Сподіваюсь, зараз суспільство і політикум дійшли до того, що це потрібно зробити. Хоча є сумніви, що угоду між Росією і Україною буде розірвано. Її використовує МЗС в позовах до міжнародного суду в якості аргументу проти будівництва Керченського мосту. І, мовляв, якщо зараз денонсувати цю Угоду, у нас розвалиться вся стратегія позову. Та не розвалиться! Адже Угода не має зворотної сили — Керченський міст будували в умовах, коли договір був чинний, відтак якщо його денонсувати зараз, факт його наявності в той час нікуди не зникне.

З 27 травня росіяни розпочали масові перевірки суден, які прямували до Маріуполя та Бердянська. Два місяці знадобилось, щоб вищі державні органи включно з президентом висловились з цього приводу. Вважаю, що це ще швидко.

Мета Росії — щоб зовсім перестали ходити судна до Маріуполя та Бердянська. Висота від рівня моря до арки Керченського мосту - 33 метри. Така геометрія “відсікла” приблизно 50% суден, що ходили до Маріуполя і Бердянська, адже вони не проходили під мостом за висотою. У відповідь на це і українські порти, і морські компанії знайшли інший флот, який за своїми параметрами може курсувати Керченською протокою. Тому Росія розпочала демонстративні, масові затримання майже всіх суден, які йдуть або до, або з України. Є такі випадки, коли одне судно затримують в обох напрямках. Це неприємно для екіпажів, капітанів, судновласників. Але важливіше, що це — втрачені кошти: доба затримки обходиться в середньому від 10 до 50 тисяч доларів. Зараз середня тривалість затримки — 23-24 години. Були зафіксовані зупинки і на 56 годин, і на 72 години, і навіть рекорд — 88 годин, тобто майже 4 доби. В Бердянському порту — півтори тисячі працівників, а в Маріупольському — 3,5 тисячі. Вони приносять регіонам найбільший прибуток. Тобто блокування суден, що йдуть з/до України — акт економічної війни з боку Росії в чистому вигляді.

Тому треба реагувати. Майдан закордонних справ сформулював 12 пунктів, які має виконати Україна стосовно Росії в Азовському морі. (Див. Фото нижче)

Як реагувати? - 12 кроків

Якщо коротко, то відповідь має бути асиметричною: санкції щодо портів Кавказ (в Керченській протоці), Ростов, Таганрог, Азов, Єйськ, Темрюк та Новоросійськ. Сама загроза санкцій — сильний удар по агресору. Адже з Росії через Азовське море йде зерно та нафтопродукти. Крім того, треба створювати морський кордон і захищати його: забезпечити зброєю катери прикордонників, передислокувати невеликі кораблі з Чорного моря.

В цій ситуації не можна мовчати. Треба до вирішення проблеми залучати міжнародні організації. Чи будуть преференції із судових рішень? По-перше, в кращому випадку справа дійде до розгляду роки через 3-4. По-друге, Росія вже не одноразово заявляла, що плювати вони хотіли на рішення міжнародних судів і на міжнародне право в цілому. Тобто це шлях в нікуди. Потрібні рішучі дії – заяви, ноти, санкції – тобто активна реакція. Інакше це капітуляція. Ми знаємо, що Росія, зазвичай, суне все далі, поки не отримає спротиву.

Треба розуміти, що Росія діє методично і послідовно – якщо у неї на меті повністю блокувати морський трафік з українських портів Азовського моря, то вони будуть іти до цієї мети. Ключ, а це Керченська протока, – в їх руках. Тому Україні треба мати на столі варіанти дій, коли вони зовсім перекриють суднам доступ до Маріуполя і Бердянська.

Володимир Шульмейстер, колишній заступник міністра інфраструктури України:

Володимир Шульмейстер
Володимир Шульмейстер

“Єдиний вихід для України – вигравати у Росії в міжнародних судах суперечку за суперечкою”

В 2015 році при Кабінеті міністрів було створено групу, яка займалась збором інформації і підготовкою позовів в міжнародні суди щодо порушень Росією морського права. Результатів її роботи не видно, і це може бути пов’язане з тим, що у відповідних міністерствах нема кому цим займатись. А коли Україна жодних дій не вживає, то безкарність породжує вседозволеність.

Якщо закрити очі на хазяйнування Росії в Азовському морі, в Україні зупиняться два порти – Бердянськ та Маріуполь – і будуть великі проблеми в розвитку економіки регіонів і держави в цілому. Будьмо відвертими, Україна має лише два варіанти, як реагувати на агресію Росії в Азовському морі. Або вести бойові дії, або, що я вважаю правильніше, позиватись в міжнародні суди, які незаангажовані і непідкупні, і вигравати у Росії суперечку за суперечкою. Тоді б Росія задумалась, рухатись в тому ж напрямі, чи ні.

Так, теоретично, вантаж, що йде через Маріупольський та Бердянський порти, можна було б перевозити залізницею до українських портів на Чорному морі. Але українська залізниця не розрахована на таке.

А ще проблема у відсутності кваліфікованих працівників в урядових відомствах. Чому їх нема? Перша причина – зручно мати виконувачів обов’язків, адже ними зручно маніпулювати і керувати. На сьогодні з 13 портів, які є в Україні, 11 очолюють виконувачі обов’язків. Керівник Укрзалізниці – виконувач обов’язків, Укрпошти – до початку червня так само, Укравтодор – знову виконувач обов’язків. І Адміністрацію морських портів України очолює також виконувач обов’язків. Соромно! Тому і нема альтернативи Бердянському та Маріупольському портам.

Доки Україна не буде робити серйозних кроків з притягнення Росії до відповідальності, доти Росія дотримуватиметься свого плану. На відміну від України, вона його має.

Микола Романюк, Київ 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>