Хто такий Ігор Бакай і навіщо він втік до Росії?
31 жовтня стало відомо: у Москві за підозрою у шахрайстві затримали колишнього керівника Державного управління справами України часів Президента Кучми, екс-голову правління НАК «Нафтогаз України» Ігоря Бакая. Разом з Ігорем Бакаєм були затримані його помічник і бухгалтер, яких згодом відпустили зі слідчого ізолятора. Сам Бакай залишається під вартою.
Тим, кому не відома історія злету і падіння Бакая в Україні, міг би поспівчувати йому: знову, мовляв, російське «кривосуддя» влаштовує замовні політичні процеси над вихідцями з України. Але, по-перше, Ігор Бакай уже років з 13 має паспорт громадянина РФ, а по-друге, те, що з ним сталося в Росії –це продовження того, що мало статися в Україні. Екс-високопосадовця звинувачують у тому, що він обманним шляхом заволодів грошима сторонніх осіб. На нього є 10 заяв від ошуканих партнерів по бізнесу, серед них і «тєлєга» від російського мільярдера Алішера Усманова, який нібито позичив Бакаю 9 мільйонів доларів. А той. Звичайно, не віддав.
Московський суд арештував українського екс-чиновника до 12 листопада 2017 року. І в нього буде певний час пригадати етапи свого «трудового шляху».
Для нинішнього покоління українців, це прізвище мало, що каже. Але у буремні 90-і він був найбільш яскравим представником так званих «скоробагатьків», які зробили собі мільярди, торгуючи повітрям. А точніше – за рахунок схем, які сьогодні НАБУ кваліфікувало б як корупцію в особливо великих масштабах, а тоді все це було в порядку речей.
У біографії Бакая чимало цікавих подробиць . Свого часу він попрацював начальником бази ФК «Карпати» у Львові, бригадиром, а потім майстром ділянки на лісорозробках в Якутській АРСР та головою львівського кооперативу Козацькі страви. Після переїзду до Києва у 1992-1994 роках був президентом компанії Велес.
Як і багато інших українських багатіїв, свій статок Ігор Бакай нагромадив, торгуючи російськими енергоресурсами. У 1994 році Україна увійшла в економічну кризу, внаслідок чого в держави накопичилися серйозні борги перед Туркменістаном - майже 800 мільйонів доларів. У зв`язку з цим Туркменістан припинив постачання газу.
Ситуацію треба було рятувати, і тогочасний кравчуковський уряд ухвалює карколомний план виходу з кризи! У березні 1994 року КМУ видає постанову про те, що всі поставки газу в Україну має здійснювати компанія «Республіка», яка належить… Бакаю. Пізніше «младоолігарха» звинуватили в тому, що він отримував газ в обмін на українські товари, вивозив їх з країни та продавав за ринковими цінами. Рентабельність бартерних операцій начебто складала 200-300%! Усього за посередництва «Республіки» Україна отримала 10 мільярдів кубометрів туркменського газу.
Після того, як Леонід Кучма у 1994 році виграв президентські вибори, Бакай за оцінками тодішніх політологів, втратив підтримку «у верхах». Кучма навіть утворив урядову комісію, яка виявила зловживання в діяльності «Республіки».
Але Бакай зміг знайти спільну мову з новою владою, і на початку 1995 року після призначення віце-прем'єром України Павла Лазаренка газовий ринок України було поділено між трьома компаніями: ЄЕСУ, «Інтергаз» (нова компанія Бакая) та українським представництвом «Ітери».
Вага у певних колах еліти і чималі гроші дозволили йому у 1996 році легко вибороти депутатський мандат. Але він за нього не чеплявся – вже в квітні 1998 року пішов на вигіднішу пропозицію - став головою НАК «Нафтогаз». Писали тоді, що ідея створення енергетичного монополіста належала саме Бакаю - напередодні президентських виборів компанія мала акумулювати всі газові гроші в одному місці.
На цій посаді повною мірою розкрився креативний талант Бакая. Пізніше чого йому тільки не інкримінували: начебто саме він вигадав шахрайські схеми, завдяки яким відбувався несанкціонований відбір транзитного російського газу, який йшов до Європи. Завдяки цьому можна було отримувати мільйонні прибутки. Фінансова діяльність компанії на довгі роки була виведена з легального сектора розрахунків, тому що в основному застосовувалися векселі і взаємозаліки.
Звинувачували Бакая і в тому, що в роботі Нафтогазу процвітало нецільове використання державних коштів. Так чи інакше, але стараннями в тому числі й Ігоря Михайловича борг за енергоносії перед Росією у 2000 році сягнув одного мільярда чотирьохсот мільйонів доларів.
Втім, навіть після прискіпливої перевірки діяльності НАК «Нафтогаз» Бакай не був притягнутий до кримінальної відповідальності. Вже після Помаранчевої революції, коли на Бакая завели кілька кримінальних справ, це пояснювали тим, що він був головним «гаманцем» тодішнього президента України Леоніда Кучми, і, зокрема, спонсорував президентську компанію у 1999 році. На підтвердження цього Українська правда свого часу оприлюднила фрагменти плівок Мельниченка про переговори Кучми, Бакая та Азарова у кабінеті президента, які мали місце у жовтні 1999 року.
З ім`ям Ігоря Бакая пов`язують і створення низки фірм-посередників, через які закупалися для держави енергоносії за завищеними цінами. Таким чином відбувалося відмивання сотень мільйонів доларів.
Експерти стверджували, що під особистим контролем Бакая перебувала робота більшості українських нафтових і газових підприємств. Він брав участь у створенні українсько-російської компанії «Росукренерго», яка стала монополістом українського ринку і завдяки якій Україна була залежною від російського газу. Головою новоствореної компанії став Дмитро Фірташ, - якого іноді називають старанним учнем Бакая. І якщо Фірташ дійсно отримав у спадок схеми з відмивання грошей для незаконного збагачення, то це таки був спадок Бакая.
Через деякий час Бакай і Фірташ начебто розсварилися, бо під час чергових газових війн у 2009 році Бакай підтримав Юлію Тимошенко, а Фірташ зробив ставку на регіоналів.
Крім махінацій в енергетичній сфері, Бакай підозрювався в незаконному продажу таких майнових комплексів, як «Готель «Дніпро», «Готель «Україна», нерухомості Національного комплексу «Експоцентр України», у відчуженні кримських санаторіїв «Гурзуфський», «Форос», «Гліцинія», «Дніпро» та «Зорі України».
Його та інших посадових осіб Державного управління справами звинувачували й у використанні в особистих цілях літаків і вертольотів державіапідприємства «Україна». Начебто впродовж 2003-2004 років було незаконно здійснено 68 комерційних рейсів на суму понад 1 млн грн.
Сам Бакай свою причетність до злочинів завжди категорично заперечував і заперечує.
У середині 90-х ходили легенди про уміння Бакая жити на широку ногу. Журналіст Олег Єльцов свого часу зібрав ціле досьє на цю тему. Йшлося там і про віли у Філадельфії, і про розважально-мисливський комплекс площею у 4000 гектарів біля Канева, куди завезли імпортних муфлонів. І про реактивний літак Falcon, подарований начебто самим Нурсултаном Назарбаєвим і відданий в оренду тому ж таки «Нафтогазу» за 300 тис доларів на місяць...
Втім на початку 2004 року політичний клімат в Україні почав змінюватися, Кучма досиджував другий строк і не збирався іти на третій. Ані від Ющенка, ані від Януковича Бакай добра не чекав і завбачливо втік до Росії.
Щоправда, сам він це втечею не називав, а говорив ледь не про «підвищення» по службі. Агентство Ліга наводило його слова, сказані в 2006 році в інтерв`ю телеканалу Інтер: "Я пішов до Леоніда Даниловича, кажу: я дев`ять років вам служив, відпрацював, прошу мене відпустити до Росії, тому що мене запрошують на роботу». За його словами, він отримав «посаду в офіційних структурах РФ».
Після Помаранчевої революції Бакая було оголошено у міжнародний розшук. Проте він устиг у 2005 році отримати російське громадянство.
Кримінальні справи проти втікача просувалися як мокре горить. У 2006 році Печерський суд Києва ухвалив рішення про припинення розслідування, його підтвердив в 2007 році і Апеляційний суд столиці. У 2008 році здалося, що вітер змінився, бо Верховний суд України скасував рішення Печерського і Апеляційного судів і направив справу на новий розгляд до Печерського суду.
Але це тривало недовго. У 2010 році, з приходом до влади Януковича, Печерський суд своїм рішенням закрив всі справи проти Бакая. 14 квітня 2010 року Апеляційний суд Києва визнав законність закриття всіх справ. Всі рахунки та майно Бакая, а також дружини і тестя було розблоковано і повернуто власникам.
Сам біженець, здавалося, добре прижився у Росії. У 2012 році придбав великі земельні угіддя сільськогосподарського призначення в Ярославській області.
Хоча, маючи гарну чуйку, міг би передбачити, що в Росії добром нічого не закінчується…
Мар`яна Рабченюк. Укрінформ.
Перше фото: Іван Коваленко / «Коммерсантъ»
