Росія лякає Європу “голою” (порожньою)... трубою

Росія лякає Європу “голою” (порожньою)... трубою

Аналітика
Укрінформ
У Москві знову розповідають про “ненадійність” української ГТС і суто економічний резон “Північного потоку-2”. В Європі не вірять, але опираються мляво

Російське зовнішньополітичне відомство вустами заступника міністра Алєксандра Панкіна погрожує Євросоюзу проблемами з газопостачанням у разі спротиву втіленню у життя газпромівського проекту "Північний потік-2". Щоправда, наразі в Москві говорять не про пряме “покарання” для “норовливої” Європи – припинення прокачування російського палива у західному напрямку, – а про “гіпотетичні” негаразди, які можуть виникнути, якщо РФ не домовиться з Україною щодо продовження транзиту газу її територією. Тобто, у Кремлі дали чітко зрозуміти: домовлятися з Києвом на взаємовигідних умовах там не збираються і готові запропонувати йому апріорі невигідний варіант співпраці, аби потім звинуватити Україну у ймовірних європейських газових проблемах. Єдиний порятунок, за словами Панкіна, – вчасне прокладання другої гілки “Північного потоку”. Тож Європа, мовляв, замість того, щоб противитися планам Москви з півдня (“Турецький потік” і “Турецький потік-2” – з перемичкою через Болгарію до Сербії) та півночі (“Північний потік” і “Північний потік – 2”) огорнути континент газпромівською трубопровідною павутиною, має “молитися” на російське керівництво, яке опікується цими проектами.

Кремлівські “жахалки” про українську ГТС

Продовження газового транзиту через українську ГТС, на думку російського чиновника, криє в собі неабиякі небезпеки. Які і з якого дива ці негаразди можуть виникнути, Панкін не пояснив. Бо як пояснити, якщо Україна десятиліттями демонструє свою надійність як паливного транзитера. А проблеми, з якими європейські споживачі стикнулися, приміром, у 2006 і 2009 роках, були пов’язані винятково з кремлівсько-газпромівськими політичними “іграми”, спрямованими проти України і проти ЄС.

“Москва та її прибічники стверджують, що українська ГТС ненадійна і погано утримується. Однак статистика свідчить, що рівень інцидентів в Україні за останні 20 років ніколи не перевищував 0,06 випадку на 1 тисячу кілометрів газогонів. Це набагато менше, ніж у Росії: 0,22 випадку. Тобто, в Росії збоїв учетверо більше, – наголошує співробітник Центру аналізу європейської політики і директор Програм по Балканах, Кавказу та Центральній Азії у Фонді Джеймстауна Маргарита Ассенова, – до того ж, основна частина інцидентів на українській ГТС, про які говорять критики, сталася у 2015 році і стосувалася тих частин Луганської та Донецької областей, які з 2014 року контролюють російські військові. Попри претензії "Газпрому", ГТС України перебуває у задовільному стані й зуміла витримати випадки припинення газових поставок з боку Росії”, – нагадує експерт.

Маргарита Ассенова
Маргарита Ассенова

При цьому вона вкотре звертає увагу на те, що проекти усіх газпромівських “потоків” є суто політичними, а не економічними – адже існуючих потужностей, як-то кажуть, “із головою” вистачать для постачання російського палива до Європи – навіть у разі суттєвого нарощування обсягів прокачування. Поточна доступна пропускна спроможність газогонів, якими газпромівське паливо постачають до Європи, становить 253 млрд кубометрів на рік, тоді як Росія останніми роками експортує для європейських потреб приблизно 155 млрд кубометрів. Більшість цього палива іде транзитом через Україну (93 млрд кубометрів у 2017 році і 86,8 млрд “кубів” – у 2018). Причому, у розпорядженні “Газпрому” 55 млрд кубометрів вільної експортної потужності в Україні і ще 40 млрд “кубів” – за іншими напрямками. Тобто, при бажанні Росія могла б без додаткових витрат збільшити транзит палива до Європи приблизно на дві третини. Але натомість пішла на мільярдні затрати – з єдиною метою: покарати непоступливу Україну і деяких інших своїх сусідів.

І хочеться й колеться: чому в ЄС не всі вірять застереженням щодо мети Кремля?

"Північний потік-2" збільшить європейську залежність від РФ і сконцентрує 70-80% імпорту газу на одному маршруті, який контролює Кремль, – констатує Маргарита Ассенова, – при цьому позиція ЄС щодо енергетичної безпеки чітка: європейські споживачі втрачають, коли залежать від енергетичної монополії, і виграють, коли існує багато альтернатив. Хоча Росія й надалі відіграватиме важливу роль в енергозабезпеченні Європи, Євросоюзу необхідна подальша диверсифікація імпорту енергії”.

До того ж, Європа має розуміти: спорудження "Північного потоку-2" навряд чи призведе до здешевлення палива. На що, певно, розраховують деякі європейські популісти. Адже газогін лише посилить монопольне становище "Газпрому", який по тому і “замовлятиме музику”.

“"Газпром", найімовірніше, спробує збільшити рентабельність проекту через підвищення цін на газ для країн, які особливо залежні від російської “газової голки”: Польщі, Угорщини, Словаччини, Болгарії, Білорусі, Молдови і Сербії. Позначиться це й на поставках палива із Європи до України”, – зазначає Маргарита Ассенова і додає: “Якщо "Північний потік-2" буде завершено, Європа й "Газпром" втратять гнучкість та спроможність зберігати паливо в українських сховищах. Швидше за все, доведеться інвестувати більше коштів у зберігання на випадок надзвичайних ситуацій та пікового попиту. Це також може суттєво вплинути на вартість газу в Європі”.

Подібні аргументи викладено у зверненні постійного представника США при ЄС Гордона Сондленда і американських послів у Данії та Німеччині Карли Сендс і Річарда Гренелла, які цими днями закликали Європу відмовитися від будівництва другої нитки “Північного потоку”. Таким чином, вони висловили офіційну позицію Вашингтона, який небезпідставно побоюється: газопровід суттєво посилить тиск Москви на ЄС, що небезпечно як для Євросоюзу, так і для всього Заходу. Так вважають і Україна, Польща й держави Балтії.

Утім, щонайменше у трьох впливових країнах Євросоюзу ні на застереження експертів, ні на попередження партнерів, ні на заклики частини місцевого політикуму уваги не звертають. Мова про Німеччину, яка розраховує на прибутки і посилення своєї ролі в газозабезпеченні Європи після будівництва ПП-2, а також Австрія і Нідерланди, чиї компанії беруть участь у прокладанні газогону... Чи то майбутні бариші так очі засліпили, чи, незважаючи на гіркий досвід, усе ще продовжують вірити обіцянкам Путіна... Судіть самі: канцлер Німеччини Ангела Меркель, як і раніше, переконана, що із введенням в експлуатацію газогону “Північний потік-2” рівень залежності Європи від російської “газової голки” не підвищиться. Про це вона заявила наприкінці минулого тижня агентству Reuters. Щоправда, таки назвала одну з умов збереження “незалежності”: диверсифікація постачань.

Утім, багато впливових європейських політиків вважають такі розрахунки фрау Меркель помилковими. Приміром, відомий депутат Європарламенту від Німеччини Ельмар Брок говорить про газ не як про енергоресурс, а як про непередбачувану стратегічну зброю: "Європа залежить від російського газу на 37%, і ця залежність стане ще більшою, орієнтовно – до 45%. При цьому такі країни, як Україна, Польща і деякі інші будуть від’єднані від мереж постачання, і ми будемо змушені перенаправляти ресурс “Газпрому”, який заходить в Німеччину, до цих країн. Але це ж безумство!".

Чи варто Росії боятися змін до Європейської газової директиви?

Трохи попсувати нерви концесіонерам “Північного потоку-2” могли б зміни, які планують внести до газової директиви ЄС. Пропонується поширити правила газового ринку Євросоюзу на газопроводи “з” та “в” треті країни. Минулої п’ятниці посли ЄС надали головуванню Ради Євросоюзу мандат на переговори з Європарламентом щодо внесення відповідних змін.

Але... Ймовірність того, що зміни до газової директиви якщо й не зупинять, то бодай загальмують проект, суттєво знизилися після того, як Ангелі Меркель вдалося узгодити із Францією – одним із найвпливовіших європейських гравців і потенційним противником газпромівського проекту – особливості регулювання проекту "Північний потік-2". Зокрема, погоджено, що відповідальність за газопроводи із третіми країнами, такими як Росія, лежить на країні, де газогін вперше стикується з європейською мережею. Отже, Париж погодився, що всі рішення щодо "Північного потоку-2" ухвалюватимуть у Берліні. Причому, експерти вважають, що із таким статус-кво погодяться і в більшості інших європейських столиць, оскільки відповідну пропозицію вже узгодила Єврокомісія. Тож вона й буде, з-поміж іншого, відображена в оновленій газовій директиві ЄС.

“Таким чином, пропозиції, які стали результати переговорів Берліна й Парижа, навпаки створять додаткові стимули для прокладання другої гілки “Північного потоку”, – констатує економіст Олексій Кущ. І йдеться, за його словами, не лише про визнання “повної відповідальності” Берліна за скандальний проект, а й про про те, що узгоджені Німеччиною і Францією доповнення до газової директиви ще й послаблюють передбачені румунським варіантом змін вимоги до морських газогонів: більш жорстку процедуру узгодження подібних проектів запропоновано поширювати лише на трубопроводи, що беруть початок на європейських теренах. Тоді як “Північний потік-2” починається, як відомо, на території Росії.

Олексій Кущ
Олексій Кущ

Рішення Берліна й Парижа: Київ також винен?

“На жаль, Україна не змогла скористатися можливістю “зіграти” на певних внутрішньо-європейських протиріччях, аби повернути ситуацію на свою користь, – каже Олексій Кущ, – адже донедавна Франція залишалася поза колом гравців, зацікавлених у “Північному потоці”. Оскільки Берлін формував цей проект у розрахунку винятково на власні газові хаби. А тому Франція була, по суті, єдиною країною, яка могла чинити спротив цьому проекту на такому ж потужному геополітичному рівні, як Німеччина лобіювала його інтереси. Україна ж покладалася винятково на діалог із Берліном, який не приніс жодних результатів. Натомість Київ повністю проігнорував можливості домовленостей із Парижем. Як наслідок, німці з французами домовилися без нас. Й узгоджені ними зміни остаточно “запалять зелене світло” перед газпромівським проектом”.

Також експерт закликає не забувати, що питання “Північного потоку” не можна розглядати окремо від інших енергетичних стратегій, які нині втілюються в Євросоюзі. Адже будівництво альтернативних газопроводів є базовою стратегією ЄС, яку він реалізує не тільки спільно з Росією.

“Приміром, фактично непомітним для України було прокладання “Турецького потоку”. Крім того, Європа готує проекти постачання через ту ж Туреччину каспійського газу. Таким чином, Анкара створює новий енергетичний хаб для ЄС, на що ми фактично заплющуємо очі, – розповідає Олексій Кущ. – Також Євросоюз створює інфраструктуру для приймання скрапленого газу зі США. Отже, “Північний потік” – одна з багатьох (просто найбільш заполітизована) ланок. Тому уявлення про нього як про єдину загрозу для нашої ГТС хибне”, – каже експерт. І наголошує, що проблема України – у відсутності власної енергетичної стратегії та можливості її реалізації спільно з ЄС. Київ лише приєднується до різноманітних енергетичних проектів, але сам їх не ініціює. І не веде ефективного діалогу з провідними Європейськими країнами щодо участі в енергетичній диверсифікації, якою нині займаються у Європі.

“Але розраховувати, що хтось замість нас зуміє розв’язати усі наші проблеми, в сучасному занадто меркантильному світі – справа марна”, – підсумовує Олексій Кущ. І закликає українських урядовців та дипломатів скористатися можливостями діалогу із найвпливовішими європейськими гравцями на етапі підготовки до остаточного голосування за зміни до Європейської газової директиви.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-