Демонтаж пам'ятника у Грушовичах: не дати себе спровокувати!
Демонтаж польськими активістами-націоналістами на кладовищі у селі Грушовичі поблизу Перемишля пам'ятника воякам УПА, що відбулося за участі великої кількості ЗМІ і з певною долею публічного пафосу, був очевидно провокативним.
Розбір пам'ятника за два дні до річниці 70-річчя акції "Вісла" додатково накрутив «спіраль емоцій» напередодні приїзду до Перемишля значної кількості гостей, зокрема і з України. Чергові провокації можуть також виникнути і вже безпосередньо під час поминальних заходів з нагоди цієї річниці. Відтак, нагальним стає питання способу реагування на такі дії з обох сторін, аби не провокувати наростання напруженості. Відтак, холодний розум, виваженість слів і дій, а не емоції, – найкраща відповідь на провокації, до яких, очевидно, докладає зусилля і "третя сторона".
НЕ ВАРТО МИСЛИТИ МАСШТАБОМ ОДНОГО СЕЛА
Логіку дій війта гміни Стубно, де демонтовано пам'ятник УПА, не складно зрозуміти: він думає категорією села і місцевих жителів-поляків, більшість з яких можуть бути проти цього пам'ятника. Але з іншого боку є польська держава, яка повинна мислити зовсім іншими категоріями й усвідомлювати весь причинно-наслідковий характер таких дій. Навіть якщо в юридичній площині, згідно з польським законодавством, злочину не скоєно – демонтовано встановлений без належного дозволу в 1994 році пам'ятник, то все одно є інший бік справи – моральний. Хлопці у чорних футболках з написом "Геть з Бандерою" за декілька кілометрів від кордону "культурно і чемно" відпиляли символ сусідньої держави – тризуб. Ці фотосвідчення виглядали не тільки як акт наруги, але й як знущання над державними українськими символами, що не могло не викликати відчуття образи з боку українців.
У Польщі, особливо на вищому політичному рівні, повинні усвідомлювати, що такі фото не можуть не викликати емоції, роздратування чи навіть злості. І не потрібно мати дуже глибоку уяву, аби уявити собі, що з іншого боку кордону також знайдуться "відчайдухи", і навіть не обов'язкового з російським чеком у кишені за виконану роботу, які підуть кудись відпилювати польського орла чи демонтовувати польські місця пам'яті, попередньо узгодивши все з умовним головою сільради. А таких нелегалізованих польських місць на території України, за офіційними підрахунками української сторони – понад 100.
ГРУШОВИЧІ ЯК ІНСТРУМЕНТ КРЕМЛІВСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ
Кому це вигідно? Польщі? Ні, їм теж болітиме душа за свої символи і свої дідівські могили. Україні – очевидно, що теж ні. Щоб зрозуміти, кому це вигідно, достатньо зайти на російські сайти, ну хоча б на польську версію пропагандистського ресурсу "Спутнік". Демонтаж пам'ятника у Грушовичах, а згодом доволі відверта реакція Українського інституту національної пам'яті (УІНП) на це, була напередодні топ-темою на цьому одному з головних пропагандистських ресурсів Кремля. Здавалося б, яке відношення мають Грушовичі до Росії чи російсько-польських відносин, щоб робити це головною темою? Але це питання видається риторичним, особливо враховуючи геополітичні зміни в регіоні з 2014 року. Москва активно намагається посварити Київ з Варшавою, а для цього – усі методи згодяться. Кремль поспішає з цим, можливо усвідомлюючи, що незабаром вже може бути запізно.
У травні у Варшаві має відбутися польсько-українська зустріч, на якій має бути вирішено долю нелегальних пам'ятників з обох сторін. Це мало б зняти напругу і виключити подальшу дестабілізацію й спровоковану "війну з пам'ятниками". Але демонтаж пам'ятника у Грушовичах і відверта заява УІНП можуть поставити проведення цієї зустрічі під питання.
НЕ БУТИ ПІШАКАМИ У ГРІ НА ЧУЖІЙ ШАХІВНИЦІ
Емоції зашкалюють. Українська сторона вимагає поваги до всіх місць пам'яті у Польщі й відновлення більше 10-ти зруйнованих українських місць пам'яті в Україні. У Польщі найпоширенішим є аргумент, що не можна ставити знаку рівності між катами і жертвами, відтак – між пам'ятниками воякам УПА і польським цивільним населенням. Але це дуже емоційний підхід. Якщо подивитися на це глибше, з точки зору християнської моралі (а ми апріорі вважаємо, що наші народи поважають християнські традиції), перед Богом усі є рівними. Не можна боротися із неживими вже давно людьми, але можна помолитися за упокій їхніх душ біля встановленого хреста. Тоді це буде і по-християнськи і по-сусідськи, правильно і зріло.
Тому, українці й поляки мають проявити рефлексію і зрілість, подивитися на ситуацію як із точки зору християнського вчення, так і з геополітичних реалій. Війна на сході України, Трамп, вибори у Франції та Німеччині, чи навіть Північна Корея. Усе це фактори, які впливають на безпеку регіону, двосторонні відносини. Як сказав нещодавно на конференції з приводу 70-річчя акції "Вісла" директор Центру Східноєвропейських досліджень, співголова з польського боку Польсько-українського форуму партнерства Ян Маліцький, українці й поляки захищаються від розбитих пам'ятників чи пострілів з гранатомету гарячково і по факту, нібито граючи, як у дитинстві на папері у морський бій, де Київ і Варшава б'ють наосліп, а третя сторона "б'є точно і топить ці кораблі, оскільки вона знає – де вони, адже сама їх розставляла".
Не можна дозволяти робити себе пішаками у грі на чужій шахівниці, а варто грати свою партію на своєму підготовленому полі, з власними продуманими ходами, і бажано, граючи фігурами одного кольору. А отже провести заплановану зустріч і спробувати домовитися щодо легалізації нелегальних пам'ятників та зняти один невралгічний пункт в українсько-польських відносинах.
Юрій Банахевич, Варшава.
