Від базару до музею: як у Миколаєві призвичаюються до української

Від базару до музею: як у Миколаєві призвичаюються до української

Укрінформ
І чому міському голові поки що доводиться слугувати особистим перекладачем для деяких депутатів

16 січня 2021 року стало своєрідним рубіконом, коли прийшло розуміння, що попри пручання, небажання, а, подекуди, й відверті провокації значної частини нашого зрусифікованого суспільства, держава взяла курс на впровадження української мови в усі сфери нашого життя.

Як відомо, саме цього дня набула чинності ст. 30 ЗУ «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яка вимагає, щоб уся сфера обслуговування заговорила українською.

У багатьох перехід на державну викликав несприйняття. Особливо це характерно для російськомовних регіонів, до яких належить і Миколаївщина. Тут можна, щоправда, закинути особливо агресивно налаштованим, що майже половина області – це сільське населення, а воно завжди говорило українською, хай навіть далекою від досконалої. Отож для них питання не стоїть так гостро, як для урбанізованої частини наших мешканців. Але закривати очі на проблему все ж не варто. Адже в Миколаєві, де більше усього незадоволених, проживає понад третина населення області. 

І все ж, якщо політику винести за дужки, то в сухому залишку маємо ситуацію, коли добра частина російськомовного населення без проблем переходить на українську, якщо до них такою звертаються. Практично кожен другий-третій продавець на ринках та в магазинах спокійно спілкується державною. І почалося це задовго до 16 січня. Вагому роль у цьому зіграли події на Майдані та російсько-українська війна. 

Перед підготовкою цієї публікації я пройшлася базаром, відвідала супермаркети, зазирнула в банк, поспілкувалася з майстром по ремонту взуття, побувала в аптеках, зателефонувала в комунальні служби. Висновок – працівники великих торговельних мереж («Єва», «Ватсонс» та інші), частина комунальників, більшість банків та аптек – особливих труднощів з переходом на українську не мають. Найбільші проблеми з цим у маршрутках, невеликих магазинах, майстернях тощо. Декого українська дійсно дратує, хтось змушений це робити «крізь зуби», бо хоче реалізувати свій товар або послугу. А ще частина, при намаганні спілкуватися державною, демонструє сумнозвісний «азарівський» діалект. Отож, на думку фахівців, саме з останньою категорією варто почати працювати насамперед.

УЧИТЕЛІ ОПАНУВАЛИ МОВУ, Й НІХТО НЕ ЗВІЛЬНИВСЯ

Тож як зробити процес переходу на державну мову поступовим, лагідним, але при цьому твердим і безповоротним? Саме про це ми спілкуємося з директором Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (МОІППО), заслуженим вчителем України, професором, доктором педагогічних наук Василем Шуляром. І це не випадково, адже саме цей заклад вже зробив вагомий внесок у розвиток та популяризацію української мови в нашому регіоні й продовжує це робити.

Василь Шуляр
Василь Шуляр

«Кілька років тому ми з власної ініціативи розробили Програму розвитку та функціонування української мови в освітньому середовищі Миколаївської області на 2018-2028 роки. Наразі у нас напрацьовано великий досвід, розроблено низку авторських програм для вивчення та удосконалення української мови», – розповідає Василь Іванович.

Розпочали ще два роки тому з педагогів. До цього спонукало те, що з 1 вересня 2020 року всі школи мали перейти на викладання українською мовою. Отож Миколаївщина стала першою областю в Україні, яка підвищила кваліфікацію вчителів з українськомовної компетентності для шкіл з російською мовою навчання. 

«Процес видався складним, попри те, що це не було як грім серед ясного неба – норма про перехід на українську мову викладання прописана в законодавстві. Але у нас, як завжди, спрацювали стереотипи, тому не всі виявилися готовими. Одні сподівалися, що, може, все відмінять, як це було з іншими нововведеннями, інші просто були агресивно налаштовані. Мовляв, чому це ми в російськомовному регіоні маємо переходити на українську. Були й інші причини», – пригадує мій співрозмовник.

Для певної частини учителів стало проблемою навіть те, що курси відбувалися у вільний від роботи час.

«Поступово нам вдалося налагодити контакти з педагогами, зацікавити їх. Допомагали керівники закладів, міський науково-методичний центр. А ще знаходилися вчителі, які яскраво демонстрували свою особисту громадянську позицію в цьому питанні, й це впливало на інших. Як результат, 98 відсотків педагогів, переживши психологічні фактори, адекватно сприйняли потребу переходити на українську. І лише поодинокі представники цієї професії демонстрували справжні екстремістські настрої. Від них навіть були погрози, звучала згрубіла лексика, тиск на адресу тренерів, викладачів. Лунали звинувачення в порушенні їхніх прав і таке інше», – розповідає директор інституту.

Але й цій категорії довелося змиритися. Особливо впертих поставили перед вибором: або ви вчитеся (причому, безкоштовно, бо ці послуги надавалися коштом обласного бюджету) і викладаєте українською, або змінюєте професію – і йдете у ту сферу, де державна не обов’язкова. «І багато звільнилося?», – запитую у свого співрозмовника. І чую у відповідь: «Наскільки мені відомо – практично ніхто». Що ж, дуже красномовний факт! 

Загалом, процес зайняв приблизно півтора року. Найбільше несприйняття демонструвало старше покоління. Але, разом з тим, багато хто з них під час курсів проявив завзятість, наполегливість і бажання досконало оволодіти державною мовою. Після закінчення навчання вони вже дякували своїм тренерам і запевняли, що отримали естетичне задоволення.

У вересні-листопаді 2018 року курси підвищення кваліфікації з української мови в МОІППО пройшли понад 420 вчителів закладів загальної середньої освіти, де діти навчаються мовами національних меншин. Крім того, проведено навчання для майже 60 вчителів початкових класів й учителів-предметників, які працюють у школах з російською мовою навчання.

ПОПЕРЕДУ МУЗЕЙНИКИ Й ПОЛІЦІЯНТИ

Наразі перед колективом МОІППО постали нові виклики – допомогти опанувати державну мову широкому загалу представників сфери обслуговування. Роботу в цьому напрямку розпочали задовго до сьогоднішнього дня. Тренери та викладачі розробили різного роду тренінги, видали словнички з роз’ясненнями, як правильно вимовляти, наголошувати слова, як позбутися русизмів, слів іншомовного походження. Тут навіть пропонують слухачам курсів у повсякденному мовленні користуватися не загальновідомими «імпортними» словами, а українськими аналогами. Наприклад, замість слова інтернет – всемережжя (бо всесвітня мережа), бейджик – найменка (там наше ім’я і прізвище), корпоратив – колегулька (колеги зібралися погуляти), лайк – вподобайка, комп’ютерна «собачка» – равлик, планшет – гортач, і таке інше. На думку Василя Шуляра, сьогодні ці слова можна назвати неологізмами, хоча свого часу вони вже були вживаними. І якщо ними користуватися на загал, то вони знову стануть поширеними.

Одними з перших у Миколаєві, хто не пошкодував часу і зусиль для переходу на державну мову, стали працівники обласного краєзнавчого музею «Старофлотські казарми». Ще в минулому році старший викладач МОІППО Анастасія Кузнєцова та кандидат філологічних наук, доцент Дарія Лукьяненко провели для них цикл тренінгів з української мови. Навчальний курс був розрахований на 50 годин і передбачав проведення 25 практичних занять, які проходили у форматі інтерактивних лекцій, практикумів, майстер-класів, тематичних дискусій, професійних екскурсій тощо. 

Відповідне прохання було і від Національної поліції в Миколаївській області. Правоохоронці також залюбки відвідували курси по удосконаленню чи вивченню державної мови. Для кожної категорії слухачів тут розроблені відповідні програми.

А ось з міською радою – не склалося. Свого часу керівник одного з управлінь міської ради, за національністю вірменин, звернувся до інституту з проханням допомогти опанувати державну мову для спеціалістів очолюваного ним підрозділу, бо й сам прагнув нею володіти. Тут радо погодилися, розробили відповідний курс для держслужбовців. Та на заваді стали фінанси. Причому, незначні. Адже якщо послуги у цій сфері для педагогів надавалися за бюджетні кошти, то всі інші мають сплатити 900 гривень з людини за 30-годинний курс тренінгів. Але навіть і таке скромне фінансування не знайшли. Були також відповідні наміри й в апарату обласної ради, але теж далі розмов справа не пішла.

«Мовна політика нашого інституту для представників сфери обслуговування побудована за трьома векторами: говоримо українською, говоримо і пишемо, вдосконалюємо. Тобто, є різні рівні підготовки, відповідно до яких ми розробляємо програми», – зазначає Василь Шуляр. Він також наголошує, що тут надають допомогу й з індивідуального вивчення мови. Адже зі вступом у дію статті 30 мовного закону, освітні послуги з даного напрямку стають більш затребуваними. Зараз, скажімо, тривають переговори з КП «Миколаївводоканал». Там продемонстрували готовність удосконалити мовну практику 100 працівників. Відповідне бажання висловило і керівництво приватної компанії – супермаркету «Епіцентр». Але, варто зазначити, що наразі ще далеко не всі готові навчатися.

«Ще напередодні 16 січня ми запустили медіа-рекламу, виготовили рекламні листівки і розіслали по великих торгових мережах, підприємствах державної, комунальної сфери тощо. Перші бажаючі вже є, хтось ще думає… Це нормально, процес має бути поступовим. Вважаю, що, наприклад, в супермаркетах це не буде великою проблемою, бо там керівники зацікавлені, щоб не наразитися на штрафні санкції, які в перспективі можуть з’явитися. Та й їм не потрібні конфлікти з покупцями. Гірша ситуація – в транспортній сфері, перукарнях, салонах, невеликих кав’ярнях. Там багато залежатиме від свідомості та ставлення самих працівників, бо проконтролювати повністю їх неможливо. Отож наразі там, здебільшого, панує російська. Ми навіть робили невеличкі експерименти з цього приводу, реакція на зауваження різна: від розуміння – до агресії», – каже професор.

НАПОЛЕГЛИВО, АЛЕ БЕЗ ШАРОВАРЩИНИ!

На думку В.Шуляра, для більш ефективного процесу переходу на українську мову необхідно, щоб з боку держави була широкоформатна ідеологічна політика. «Але є застереження – не опуститися до шароварщини. Ми не можемо людей у 21 столітті повернути в культуру 18-19 століть. Отож все має бути виважено і продумано», – переконаний професор.

Насамперед всі вивіски і реклама – українською. На білбордах мають бути вислови відомих людей, лідерів громадської думки про те, що знати українську – це «модно, стильно і сучасно». Велику роль у цьому мають відігравати й заклади культури, де має культивуватися українське слово у різних проявах. Особливо це актуально саме для російськомовних регіонів.

«В 2016 році у нас був спільний проєкт з управлінням культури та національностей ОДА під назвою «Краяни-ювіляри», де ми через відомих митців демонстрували володіння українською мовою. А ще ми прагнемо донести до громадян області те, чим багата наша Миколаївщина. Зокрема, видали антологію «Живлюща сила ємигії», де опубліковано твори письменників Миколаївщини та їх біографія. Книга користувалася високою затребуваністю, отож ми підготували вже аналогічний тритомник. Також видали ще низку інших книг, серед яких і твори не розкручених українськомовних поетів та письменників», – розказує Василь Іванович.

Він також висловлює тривогу з приводу того, що чимало вчителів поза уроками, на перервах розмовляють російською. На його думку, це свідчить про те, що для них державна мова все ще другорядна. Хоча насправді чимало представників російськомовного середовища дуже нормально сприймають українську і навіть просять говорити нею частіше.

Василь Іванович також розповів цікаву й повчальну історію, де від знання мови він отримав своєрідний фінансовий зиск. Щоправда, вона сталася ще на початку 1990-х. Одягнений у білу сорочку з краваткою, він зайшов на ринок і помітив, що продавчині, з якими він розмовляв українською, обслуговували дуже чемно і намагалися відповідати так само.

«Я запитав у знайомої, яка торгувала поруч, у чому річ? Виявляється, напередодні їх зібрав директор ринку і сказав, що рухівці, мовляв, будуть перевіряти – як виконується закон про мову (ще той!). І якщо хтось підведе, то його виселять у нерентабельне місце. Отож мене прийняли за перевіряльника. Більше того, коли знайома переважила придбані мною продукти, то з’ясувалося, що їх відпустили з хорошим походом», – з посмішкою пригадує мій співрозмовник. І вже серйозно додає, що якби закон про мову був прийнятий на початку нашої незалежності, й ми ще тоді зробили так, як у Прибалтиці, то про цю проблему давно б забули. А так мова досі є розмінною монетою та зброєю для деяких політиків.

Причому, вважає він, жодних винятків та преференцій у цьому плані для російськомовних регіонів бути не повинно. Всі повинні зрозуміти, що мову потрібно популяризувати толерантно, виважено, але наполегливо і системно! Головне наразі, щоб цей закон не скасували, бо тоді ми ще 30 років тупцюватимемо на місці.

*  *  *

9 лютого планується підписання меморандуму про співпрацю Уповноваженого з захисту державної мови Тараса Креміня з провідними інститутами післядипломної педагогічної освіти України. Його метою є консолідація зусиль та створення умов для подальшого утвердження й розвитку української мови як державної.

Не погано було б, щоб і місцева влада активніше підтримала цей поступ. Наприклад, створенням у російськомовних регіонах програм з популяризації української. Ну, а поки що маємо ситуацію, коли в місті Миколаєві досі чинним залишається рішення, яким у 2012 році російській мові було надано статус регіональної. Та й на сесіях міської ради деякі депутати не гребують спілкуватися російською.

Чого вартий лише той факт, що 2 лютого на сесії міської ради міський голова Олександр Сєнкевич почав синхронно перекладати російськомовний виступ депутата від ОПЗЖ Владислава Чайки. Щоправда, це сталося після того, як Чайці зробили зауваження присутні в залі учасники АТО та матері загиблих на Донбасі воїнів. Вони прийшли на сесію, щоб спонукати депутатів засудити поведінку депутата від фракції ОПЗЖ Максима Невінчаного, якій привітав городян з Новим роком з відео президента РФ Володимира Путіна, а також звернутися до центральної влади з вимогою прийняти закон про колабораціонізм.

Олександр Сєнкевич
Олександр Сєнкевич

Сєнкевич змушений був нагадати, що відповідно до закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної" депутати повинні виступати українською і почав перекладати виступ депутата. Це мало результат, бо той через кілька речень вже перейшов на українську, зазначивши, що добре її знає. Згодом мер почав перекладати ще одного депутата від ОПЗЖ Олександра Мєдвєдєва. Але тому це не сподобалося і він кинув меру – «ви поганий перекладач».

І все було б нічого, якби після того, як активісти покинули залу, очільник міста й надалі проявив таку ж тверду позицію в мовному питанні. Бо в подальшому інші депутати теж говорили російською, але їм уже ніхто не заважав...

Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото автора та з архіву МОІППО

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-