Просто слухай: уривок з книги Анастасії Нікуліної "Зграя"

Просто слухай: уривок з книги Анастасії Нікуліної "Зграя"

Подкаст
1641
Ukrinform
Пропонуємо уривок з нового підліткового роману Анастасії Нікуліної "Зграя".

Львівська спека плавить асфальт. Їм — майже вісімнадцять, і в кожного є що приховувати.

П’ятеро хлопців щодня кидають виклик міським висоткам і самим собі. Паркур — це стиль життя, челендж — постійно робити неможливе. Адже, коли ти трейсер, меж не існує: є лише перешкоди.

Загадкова незнайомка Таша — новий друг чи ще одне випробування? Чи зможуть вони протистояти небезпеці й подолати власні страхи? Без команди їм буде важко, але разом вони завжди сильніші, разом вони — «Зграя».

ПРОСТО СЛУХАЙ:

ПРОСТО ЧИТАЙ:

...Блондин підвівся і побачив, що біля паркану за рядами кольорових шин стоїть незнайоме дівчисько і неприховано спостерігає за ними. Хлопець ковзнув поглядом по чорних кедах і  джинсах, подумки відзначивши стрункі ноги новоспеченої глядачки. Широка кенгурушка ховала решту фігури, тінь від капюшона не дозволяла розгледіти обличчя. У руці між довгих худеньких пальців виднілася цигарка.

Наталя помітила, що хлопці припинили розмову і відверто витріщаються на неї. Вона теж устигла роздивитися акробатів. Такі круті! Особливо цей, із голим торсом. А що витворяють?! Шалено хотілося політати так само легко — відштовхнутися від землі та крутнути сальто. Нереально. А якщо?.. Ну давай, ближче підходь. Це твій шанс. Сама ж хотіла! Що їм сказати? Що вони скажуть? Коли ти востаннє з  кимось узагалі знайомилася? Плюнь і забий, подруго! Забудь про все та просто будь собою. Увімкни фантазію. Дій залежно від ситуації, а далі — хай там що.

Чіт не витримав першим:

— Чого треба? Показ платний!

— А ти, бачу, часто називаєш свою ціну! — багатозначно усміхнулася дівчина. Вона труснула головою, і капюшон злетів. На подив хлопців, голос у незнайомки виявився приємним, не хрипким, що більше пасував би любительці цигарок. Чіт спохмурнів — глядачка йому відразу не сподобалася:

— Що-о?

Дейв весело гмикнув. Чомусь уявлялися нафарбовані чорним очі, виголені скроні чи пірсинг — таке пасувало би бунтарці. Та ані викличної косметики, ані агресивних проколів — звичайне обличчя. На вигляд років сімнадцять-вісімнадцять — не більше. Тонкі губи, примружені зелені очі. У правому вусі — три гладенькі срібні сережки-кільця. Темна розтріпана коса сягає плечей.

Давид сховав посмішку в  кулак. Незнайомка знала, на що тиснути. Тепер Тарік їй цього не попустить. Але він не міг не помітити щире зацікавлення в очах дівчини і випередив друга:

— Раунд! Може, дівчатам не варто відразу хамити?

— Не маю звички хамити першою. — Незнайомка знизала плечима. — Це рудий почав, з ним і розбирайся.

— Сама ти руда! — прошипів Чіт. — Дальтонічка!

Дівчина скоса зиркнула на Чіта й уже спокійніше промовила до Дейва:

— Ти ніби нормальний. Ви акробати?

Дейв поклав руку на плече розлюченому другові та спокійно відповів:

— Ні, але близько. Паркур. Чула таке?

— Чула. Це м-м-м…

— Мистецтво долати будь-які перешкоди, — підказав блондин. — Максимально швидко й ефективно.

— Гм. Мені подобається. А як ви називаєтеся? Паркуристи, паркурці, паркурщики?

— Парковщики! Приїхали, блін… — пробурчав Тарас. — Коли вже народ вивчить просте слово? Трей-се-ри. Чула? Може, по буквах продиктувати?

Але дівчина вже на нього не дивилася. Вона зверталася лише до Дейва. З її голосу зникла награна байдужість і зверхність. Тепер він звучав серйозно та трішки схвильовано:

— Ви круті. Я дивилася збоку, і це справді вау! Знаю, може, я не з того почала… — Вона потай повела бровами у бік злого Чіта, і це викликало в Дейва усмішку. — Я б теж так хотіла. Візьмете до себе?

Дівчина вичікувально дивилася на Дейва, який раптом розгубився від такого прямого прохання. Незнайомка, вочевидь, грубіянила більше зі страху, що її пошлють, аніж через власну пиху — стоїть, натягнута, як струна, мало не тремтить. Чого вона боїться? Чи для неї це так важливо? Він сам полюбив паркур практично з першого погляду, то чому б і їй не зацікавитись отак відразу? Не всі такі, як ти. Дейв гмикнув. Цікаво, ця теж перегорить чи навпаки — зможе стати справжньою трейсеркою?

— Хамок не беремо, — категорично відрубав Чіт, зі зловтіхою помітивши, як чорнокоса скептично хмикнула. — Ти ж дівчина. Що ти можеш?

Незнайомка спалахнула.

— Нізащо не повірю, що немає жодної трейсерки!

— Та вони є. Але тобі до них далеко. — Тарас кивнув на цигарку. — Попільничка!

Дівчина насупила брови, витягла запальничку, підпалила цигарку, затягнулася й закашлялася. Знітившись, вона видихнула дим просто в обличчя Чіту.

— Ти що, офігєла?! — хлопець скипів та пішов на дівчину з твердим наміром відібрати цигарку.

— Чекай, спокійно, — Давид зупинив друга, який палав праведним гнівом і  рвався у  бій. Показове хамство дівчини не дратувало, радше смішило. Видно було, що вона звикла до такої поведінки, але за цим проглядалося ще щось. Не проста цікавість, а наче… відчай?

— Давай спочатку. Як тебе звати?

— Ну, припустимо, Таша… — чорнявка зиркнула з-під лоба і не стрималася, щоб не додати гонорове: — І що?

— Таша, — повторив хлопець. — Прикольно. Я  — Давид, можна просто Дейв, а це — Тарас, або Чіт. Паркур — далеко не дівчачий спорт. Для чого тобі це?

Дівчина замислилася. Сказати як є? Сміятимуться. Треба щось вигадати. Думай, думай! У голові промайнула стара смішинка. Заодно перевіримо почуття гумору цих трейсерів.

— Кажуть: народжений повзати — не зможе літати. Хочу перевірити себе, чи зможу літати.

Дейв глянув на Чіта. Той роздратовано знизав плечима. Хамовите дівчисько йому аніскілечки не подобалося. Хай собі робить, що хоче!

— Виклик собі — це добре, — Дейв схвально кивнув. — Але чи зможеш ти себе перебороти — от у чому фішка.

— А ти перевір! — у Таші знову увімкнулася захисна реакція, і відразу вимкнулася від Давидової посмішки-всезнайки. Чомусь цей блондин читав її, як розгорнуту книжку. Відразу перехотілося йому грубіянити. Дівчина встигла оцінити класну фігуру та світлі очі хлопця. Симпотний. Аж занадто, хочеш не хочеш — а зауважиш.

— Як скажеш. Готова до змін? — Давид наблизився.

— Е-е-е… — Таша розгубилася. — У якому сенсі?

— Зміна перша — ніякого курива. У принципі, гробити здоров’я — твоє право, але якщо хочеш бути тут — нюхати твій дим я не буду, — серйозно проказав хлопець. Чомусь від його тону дівчині стало соромно за цигарку. Хоча, сказав би це хтось інший — вона б відразу поставила його на місце. Вчити її життю? Самостверджуватися за її рахунок? Ти — слабка дівчинка, а я сильний пацан, тому знай своє місце, роби, як я кажу, і буде тобі щастя? Але в очах Дейва було щось інше. І до цього іншого хотілося дослухатися. Що це з нею?

— Та це ж просто так, — дівчина спробувала усміхнутися, але вийшло якось жалюгідно. Вона подумки чортихнулася і викинула недопалок у  смітник. Їй здалося, чи цей сіроокий її зневажає? Яка йому взагалі різниця? Не такої реакції вона очікувала…

— Таке правило — твій перший виклик собі. Або паркур, або цигарки. Обирай.

Анастасія Нікуліна "Зграя"

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>