«Чотири квартали» російсько-української війни
Давньоримському поету Горацію приписують вислів «Amat Victoria Curam», що можна перекласти, як «Перемога любить підготовку». Але якої саме підготовки вимагає сучасна війна від головного її учасника – солдата? Адже, незважаючи на всі технологічні зміни, людина залишається головною дійовою особою в цій життєвій драмі під назвою «Війна».
Військові теоретики, починаючи зі середини 20 століття, все частіше використовують термін «сучасна війна», намагаючись відокремити тим самим принципи та підходи сьогодення від уявлень про ведення бойових дій, що існували за століття до того. В 1960-х роках французький полковник Роже Трінк’є опублікував книгу «Сучасна війна», де, проаналізувавши досвід «Алжирської війни», обґрунтував тезу, що перемога неможлива без здобуття підтримки та лояльності населення. Продовжуючи цю ідею, він вивів думку, що підтримка дій армії, як населенням на лінії бойового зіткнення, так і в тилу і серед міжнародної спільноти – необхідна умова перемоги в сучасних війнах.
Розвиваючи даний принцип та узагальнюючи досвід конфліктів другої половини 20 століття, генерал Корпусу морської піхоти США Чарльз Крулак у 1990-х роках минулого століття висунув концепцію ведення бойових дій, що отримала назву «трьох кварталів». Образна назва відображає задачі, які солдат може виконувати під час військової операції у стислі строки.
Перший умовний квартал міста – це інтенсивний бій, безпосередня зустріч із супротивником та досягнення перемоги силовими методами. Другий – підтримка миру, іноді виконання поліцейських функцій, підтримка правопорядку, запобігання злочинам та безпека населення. Третій – гуманітарні завдання, зокрема відновлення нормальної життєдіяльності та робота критичних об’єктів, забезпечення населення продовольством та медичною допомогою, за потреби – допомога біженцям. Таким чином протягом кількох днів солдат може вести бій, потім будувати табір для постраждалих від війни, забезпечувати продовольством, вирішувати побутові проблеми та проводити стабілізаційні заходи, підтримуючи порядок. Відсутність одного з цих компонентів робить систему нестійкою. Причім, головне місце відводиться саме солдату та сержанту, який має бути психологічно готовий до швидкого переходу від застосування летальної зброї до миротворчої чи рятувальної діяльності, мати необхідні навички. Роль командування зводиться до загальної координації дій, але передбачає гнучкість в управлінні, делегування права прийняття рішень на місці безпосередньому учаснику і головній дійовій особі – воїну. Саме він має розуміти та вчасно перемикатися між різними ролями – штурмовика, рятівника та переговорника, до якого можна звернутись за вирішенням своїх проблем.
Надважливим у контексті російсько-української війни є четвертий вимір («квартал» – інформаційно-психологічних операцій). Цей вимір додав уже у 2000-х інший відомий американський генерал-морпіх Джеймс Метіс на яскраве прізвисько «Скажений пес», яке не завадило йому стати свого часу міністром оборони США та американський військовий аналітик Френк Гофман (дослідник «гібридних воєн»). Він включає в себе використання всіх дій в перших «трьох кварталах» і формування на їх основі інформаційно-психологічних операції, що буде сприяти позитивному сприйняттю зазначених дій серед міжнародних організацій та широких верст населення, як усередині так і ззовні країни. Зокрема, розвиток технологій призвів до того, що зафільмувати дії солдата в перших трьох кварталах, використовуючи, наприклад, бодікамери або GoPro камери, не є проблемою. Після цього виникає необхідність у їх поширенні з метою виграти боротьбу за сприйняття бойових дій в інформаційному просторі. Крім того, успішні дії в першому кварталі додають упевненості у своїх силах іншим підрозділам, другий дає позитивне сприйняття міжнародними та партнерськими організаціями, а третій вимір дає можливість залучити місцеве населення для допомоги в разі необхідності. Четвертий вимір дає розголос та медійну підтримку всім діям, проведеним протягом першого-третього етапу.
Російська військова доктрина не передбачає компромісів, а застосування «тактика випаленої землі» призводить до фактичного терору місцевого населення, від якого в першу чергу страждають найменш захищені (жінки, діти, люди похилого віку). Український вимір застосування концепції «чотирьох кварталів» має вже багато успішних прикладів, а за умови систематизації та масштабування буде мати багато перспектив і у майбутньому. Неодноразово в міських умовах Бахмута, Покровська, Авдіївки українським військовим доводилося проводити операції (перший квартал) на територіях, де не все населення покинуло зону активних бойових дій. Тому, поряд з активними боями (перший квартал), виникала необхідність надавати допомогу з евакуації (другий квартал), гуманітарну підтримку, забезпечувати цивільних продуктами та предметами першої необхідності (третій квартал). Відео ураженої ворожої техніки (четвертій квартал) підіймає моральний дух бійців на передовій та в тилу, а також спонукає партнерів надавати більшу допомогу нашій державі. Використання чат-ботів, у які мешканці окупованих територій можуть скидати інформацію про ворога (третій квартал), безпосередньо впливатиме на ефективність прямих дій проти ворога (перший квартал).
Однак український досвід має особливість, яка не вкладається в американську модель. Вона, зокрема передбачає певну географічну відокремленість кожного з «кварталів», натомість українська реальність показала, що вони не завжди будуть відокремленими, а іноді дуже тісно переплітаються. Наочний приклад – героїчна оборона «Азовсталі», де цивільні й військові були в одних умовах тривалий час. Іншою парадоксальною відмінністю є відмова від евакуації цивільного населення із зони бойових дій, що впливає на їх перебіг.
Сама концепція виявляється дуже перспективною для переосмислення українського досвіду та можливих сценаріїв української перемоги. На відміну від радянської армії, де солдат лише гвинтик, призначення якого – бездумно виконувати накази, згідно з концепцією «чотирьох кварталів», військовий – це практичний інтелект та автономна бойова одиниця, що може адаптуватися до нових, мінливих умов та бути при цьому ефективним.
Олег Савченко, офіцер з морально-психологічного забезпечення, учасник російсько-української війни з 2014 року і дотепер
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства