Окупація свідомості: російська когнітивна війна
Російська інформаційна війна сьогодні – це вже не допоміжний інструмент, а повноцінна зброя, повністю інтегрована у військову, політичну та дипломатичну стратегію Росії. Її мета – не просто поширення дезінформації, а системне руйнування довіри: довіри до урядів, інституцій і зрештою – до самих фактів. Росія не просто поширює дезінформацію – вона вибудовує цілі екосистеми впливу, які поєднують медіа, технології, політику, лобізм і психологічні маніпуляції. Україна щодня стикається з цією зброєю у її найагресивнішій формі. Але саме тому Україна також стала своєрідною лабораторією протидії таким впливам.
Те, що ми спостерігаємо сьогодні, давно виходить за межі традиційної пропаганди. Росія поєднує державні медіа, мережі ботів, кібератаки, політичний вплив, фейкові новинні платформи та цільове просування контенту у соцмережах в єдину скоординовану систему. Інформаційні атаки запускаються одночасно з військовими діями. Кожен удар на полі бою супроводжується ударом в інформаційному просторі – формуванням сприйняття ще до того, як з’являються перевірені факти.
Водночас Росія активно використовує відкритість демократичних суспільств як вразливість. Свобода слова, плюралізм і відкритий медіапростір стають каналами для маніпуляцій. Це створює фундаментальну дилему для демократій: як захищатися, не руйнуючи власних цінностей.
За ці роки Україна навчилася реагувати швидко й скоординовано – вибудовуючи стратегічні комунікації, синхронізуючи дії держави, медіа та громадянського суспільства, а також використовуючи цифрові інструменти для оперативного спростування фейків і пояснення подій. Уже з 2017 року Україна почала системно обмежувати російські онлайн-платформи як частину відповіді у сфері національної безпеки. Фактично Україна сформувала модель стійкості, актуальну далеко за межами власних кордонів. Але ми також розуміємо, що ця проблема є глобальною. Росія десятиліттями вибудовувала мережі впливу в Європі та країнах Глобального Півдня через медіапартнерства, політичний лобізм і альтернативні платформи на кшталт TV BRICS. Росія вкладає у це колосальні ресурси. Лише RT (Russia Today) щороку отримує близько 300–350 мільйонів доларів із державного бюджету РФ – і реальні масштаби фінансування, ймовірно, значно більші. Достатньо подивитися на географію впливу мережі TV Brics – Туніс, Кенія, Південна Африка, Бразилія, Чилі, Мексика, Індія, Таїланд, Китай та десятки інших країн світу. Ця робота є довгостроковою, системною та методичною.
Головне питання сьогодні полягає вже не в тому, чи усвідомлюють демократії загрозу. Головне питання – чи здатні демократичні суспільства діяти з такою ж швидкістю, координацією та стратегічною чіткістю, як їхні супротивники. Як каже відомий вислів: «Брехня встигає обійти пів світу, поки правда лише взуває черевики».
Україна демонструє, що опір можливий. Але для цього потрібен перехід – від реакції до проактивної стратегії. І знову ж таки – від пояснень до дій.
Як російські інформаційні операції еволюціонували від традиційної пропаганди до скоординованої когнітивної війни
Росія більше не намагається просто переконати людей у тому, що Кремль «має рацію». Сучасна російська інформаційна війна спрямована на створення хаосу, виснаження, недовіри та паралічу всередині демократичних суспільств. Її мета – не обов’язково змусити людей підтримувати Росію, а змусити їх перестати вірити будь-кому взагалі.
Ми дуже чітко побачили це після збиття рейсу MH17. Україна та міжнародне слідство мали одну послідовну версію подій. Росія ж одночасно просувала десятки взаємовиключних наративів: що літак збив український винищувач, український «Бук», що літак був наповнений тілами ще до злету, що це була спроба замаху на Путіна тощо. Мета полягала не у доведенні однієї версії – а у знищенні самої ідеї об’єктивної правди.
Сьогодні ця логіка застосовується у значно ширших масштабах у Європі та країнах НАТО. Росія поєднує державні медіа, бот-мережі, фейкових експертів, кібератаки, інфлюенсерів і політичних проксі в єдину скоординовану екосистему. Під час виборів, енергетичних криз, міграційних дебатів чи протестів російські мережі одночасно підсилюють найбільш поляризуючі наративи з усіх сторін. Для них не важливо, хто переможе – важливо, щоб суспільства ставали більш розколотими, а уряди – слабшими.
Ще одна важлива еволюція – це швидкість і синхронізація. Інформаційні операції тепер відбуваються в реальному часі паралельно з військовими чи політичними діями. Наприклад, після російських ударів по українській інфраструктурі вже за лічені хвилини з’являються фейки про те, що Україна «бомбить сама себе», що західна зброя «неефективна», або що підтримка України «провокує ескалацію». Інформаційна атака починається ще до того, як завершується фізична.
Саме тому сьогодні ми дедалі частіше говоримо не просто про пропаганду, а про когнітивну війну. Полем бою стають уже не лише території, а сприйняття, довіра, емоційні реакції та процес ухвалення рішень у демократичних суспільствах.
Ось основні тактики та платформи, які Москва сьогодні використовує для поширення дезінформації у західному інформаційному просторі
-
Державні медіа та міжнародні мовники
(RT / Russia Today, Sputnik) – для глобального просування прокремлівських наративів.
-
Мережі ботів і тролів
для масового поширення повідомлень у соцмережах та створення ілюзії «суспільної думки». -
Дезінформація та фейкові новини
фабрикація історій, маніпуляція фактами та викривлення контексту. -
Кібероперації
злами медіа та державних інституцій, витоки даних і атаки на інфраструктуру. -
Втручання у вибори
через інформаційні кампанії, таргетовані повідомлення та підтримку радикальних сил. -
Політичний лобізм і мережі впливу
робота з політиками, експертами та проросійськими голосами за кордоном. -
Медіапартнерства та альтернативні платформи
(зокрема TV BRICS) – просування наративів як «альтернативи» західному баченню. -
Експлуатація демократичних свобод
використання свободи слова та відкритих медіасередовищ як каналів для маніпуляцій. -
Цільові інформаційні операції
орієнтовані на конкретні аудиторії – виборців, еліти чи окремі країни. -
Паралельні наративи
відволікання уваги, створення інформаційного шуму та розмивання межі між правдою і брехнею. -
Маніпуляції навколо війни
перебільшення втрат, фейкові звинувачення України та підживлення «втоми від війни».
Важливим трендом є те, що Росія адаптує свої інструменти та наративи під конкретні аудиторії. В одній країні вона просуває антиміграційну риторику, в іншій – антиєвропейські настрої, антиамериканізм або конспірологічні теорії. Також Росія активно використовує алгоритми соцмереж та емоційний контент, адже обурення і страх поширюються значно швидше, ніж факти.
Як можна протидіяти наративам на кшталт «миру будь-якою ціною» або «втоми від війни»?
Передусім потрібно називати речі своїми іменами. «Мир будь-якою ціною» – це не мир, а нормалізація агресії. Якщо територіальні поступки, отримані шляхом насильства, будуть прийнятними, це стане глобальним сигналом, що кордони можна змінювати силою і що агресія працює.
Росія свідомо експлуатує втому від війни у демократичних суспільствах. Вона підсилює страхи щодо інфляції, цін на енергоносії, міграції та політичної нестабільності, щоб зменшити підтримку України. Відповіддю не може бути лише реактивний фактчекінг. Демократії потребують сильніших проактивних наративів, які пояснюватимуть, чому безпека України безпосередньо пов’язана з безпекою Європи. Ця війна – не лише про Україну, а про майбутнє міжнародного порядку.
Світлана Ковальчук, виконавча директорка Ялтинської Європейської Стратегії
