Російська повномасштабна агресія проти України вже перетнула чотирирічну позначку, дедалі більше перетворюючись на війну на виснаження, де ключове значення мають ресурси сторін. Поширеним є уявлення, що значно більш "ресурсна" Росія має в такому протистоянні беззаперечну перевагу.

Однак австрійський військовий експерт Густав Ґрессель закликає не сприймати такий песимізм як безальтернативний сценарій. За його словами, твердження про те, що Україна не має шансів вистояти у війні на виснаження, не є аксіомою.

Експерт звертає увагу на низку системних проблем, із якими стикається російська армія після років інтенсивних бойових дій. Ідеться як про значні втрати та виснаження військових підрозділів, так і про поступове погіршення економічної ситуації в Росії. На думку Ґресселя, ключовим періодом може стати найближче літо. Якщо українським силам вдасться й надалі нарощувати втрати російської армії, проблеми для Москви можуть швидко загостритися.

В інтерв’ю Укрінформу Густав Ґрессель, який нині працює в Національній академії оборони Австрії – головному інтелектуальному центрі збройних сил країни, – оцінив результати зимової кампанії російських військ і можливі плани Москви на літо. Він також поділився баченням перспектив мирних переговорів та можливих гарантій безпеки для України, а також прокоментував, як нова ескалація на Близькому Сході може вплинути на війну Росії проти України.

ТРИВАЛА ЕСКАЛАЦІЯ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ НА РУКУ ПУТІНУ

- США та Ізраїль проводять військову операцію проти Ірану. Тегеран завдає ударів у відповідь, зокрема по країнах регіону. Яким є ваш прогноз щодо подальшого розвитку ситуації?

- Важко сказати, тому що політичні цілі США чітко не визначені. Для Ізраїлю все просто: він хоче максимально послабити іранський військовий потенціал, щоб Іран на тривалий час перестав становити загрозу для Ізраїлю.

Але чого саме прагнуть США – менш зрозуміло. Повалити режим мулл без наземних військ неможливо. Повністю верифікувати відмову від ядерної програми також неможливо без принаймні тимчасової присутності на землі. Але хто має її забезпечити? На який термін? І чи буде вона взагалі?

Іранська стратегія теж виглядає дещо дивною. Те, що Іран атакував американські бази у Перській затоці, було очікувано. Але удари по британських і французьких базах на Кіпрі та в Еміратах, по Туреччині, Азербайджану, Оману? Оман був терплячим посередником, Туреччина також зберігала нейтралітет. Таким чином Іран фактично згуртовує навіть початкових критиків американсько-ізраїльської операції навколо позиції Вашингтона.

- Як ця ескалація на Близькому Сході вплине на російську війну проти України?

- Це значною мірою залежатиме від того, як довго все триватиме. Високі ціни на нафту вигідні Путіну. Перша хвиля російського переозброєння фінансувалася за рахунок високих цін на енергоносії після вторгнення в Ірак у 2003 році, і, на жаль, потім так і не вдалося остаточно розпрощатися з цією епохою високих енергетичних цін. Путін уже починає активно розігрувати енергетичну карту. Китай та Індія отримували більшість нафти з Перської затоки, і тепер обидві країни звертатимуться до Росії. Це недобрий розвиток подій.

Крім того, ускладниться постачання систем Patriot. По-перше, частину ракет уже використано. По-друге, за умов тривалої нестабільності в Перській затоці зростатиме довгостроковий попит на ці системи з боку країн регіону. Це може стати проблемою наступної воєнної зими. Ані США не можуть достатньо швидко збільшити виробничі потужності для Patriot, ані європейці – для Aster-30.

Україна також іще не настільки просунулася з системами FP-5, FP-7 та "Грім-2". Загалом, щоб пережити наступну воєнну зиму, Україні треба знищувати приблизно чверть російських ракет ще до їхнього запуску. І цей відсоток, імовірно, ще зросте. Це проблема, по-перше, через обмежену кількість ударних засобів, а по-друге – через швидкість виявлення цілей. Зловити пускову установку "Іскандера" непросто.

США та Ізраїлю в Ірані також знадобилося два дні, щоби повністю вимкнути іранську систему ППО. Лише після цього стало можливим із великої висоти застосовувати дрони для виявлення цілей та забезпечувати цілодобове спостереження. Але російська протиповітряна оборона – якісно й кількісно зовсім інший рівень, тому так це не спрацює.

ВОСЕНИ БУДЕ ЗРОЗУМІЛО, ЧИ ЗБЕРЕЖУТЬ РОСІЯНИ НАСТУПАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

- Як ви оцінюєте ситуацію на фронті в Україні? Чи досягли росіяни своїх зимових цілей?

- Ні. Російські цілі на зиму полягали в тому, щоби створити вигідні вихідні позиції для оточення Слов’янська, Краматорська та Костянтинівки. І в цьому вони суттєво не просунулися. Трохи, але небагато.

Те, що проявилося під Куп’янськом, а тепер і в районі 36-ї армії, свідчить, що російські сили вже значною мірою виснажені. До цього додаються внутрішні організаційні проблеми. З політичних причин російська армія завжди повинна виглядати переможною і такою, що просувається вперед – навіть якщо насправді цього не відбувається. У звітах ситуацію відповідно прикрашають.

Додається й корупція. Привласнення грошового забезпечення загиблих солдатів старшими офіцерами є частиною цієї системи. Тому реальний рівень втрат ніколи не визнається.

Як під Куп’янськом, так і під час останніх українських контратак на півдні – у Запорізькій області – стало очевидно, що російська армія мала там менше особового складу, ніж зазначалося у власних фронтових звітах. Насправді їм там слід було б вже перейти до оборони, а не продовжувати наступ. Але наказ був інший: рухатися вперед, атакувати далі. Через це вони стали вразливими й потрапили під ці контратаки.

Це ще не переломний момент. Але це показує, що у росіян є верхня межа з особовим складом, яку не можна просто так переступити. І це також демонструє, що корупція та практика повідомляти Путіну лише те, що він хоче чути, а не те, що реально відбувається на фронті, мають свої наслідки.

Якщо Україні вдасться протягом літа ще більше збільшити російські втрати, ця проблема стане серйознішою. Тоді восени стане зрозуміло, чи зберігають росіяни ще наступальний імпульс, чи ні.

РОСІЯ ВЕДЕ ВІЙНУ НА ВИСНАЖЕННЯ

- Які, на вашу думку, головні цілі російської армії на літо?

- У довгостроковій перспективі мета залишається незмінною – підкорення всієї України. Росія прагне настільки виснажити українську армію, щоб вона зрештою зламалася, після чого країні можна було б нав’язати "мирний договір", який фактично означав би капітуляцію.

Для цього Росія веде війну на виснаження. У такій війні здатність власної армії до ведення бойових дій має зменшуватися повільніше, ніж у противника. І на українському боці після чотирьох років війни ситуація також далека від ідеальної – є втрати, знос техніки, загибель досвідчених військових.

Ключове питання у війні на виснаження: хто розсиплеться швидше? Поширений песимізм, що Україна не має шансів вистояти, не є аксіомою. Питання все ще відкрите.

Деякі проблеми української армії можуть бути вирішені протягом літа, тоді як структурні проблеми російської сторони можуть проявитися сильніше. Я обережно оптимістичний.

Російська армія продовжить атакувати і намагатиметься оточити так званий "фортифікаційний пояс" на Донбасі. Але це проєкт на рік – швидко це не зробити.

Ті підрозділи, які Росія ще здатна використовувати для наступу, зараз залучені. Але їх дедалі важче відновлювати та формувати заново.

- Але ініціатива на фронті все ще залишається за Росією?

- Так, ініціатива поки що на російському боці, і, ймовірно, це триватиме до наступної зими. Вирішальним буде співвідношення втрат.

ПОКИ ПУТІН ВІРИТЬ У МОЖЛИВІСТЬ ВІЙСЬКОВОЇ ПЕРЕМОГИ, ВІН МОБІЛІЗУВАТИМЕ РЕСУРСИ

- "До наступної зими" – тобто ви не вірите у мирні переговори?

- Ні, я не вірю у серйозні мирні переговори. Переговори колись відбудуться, але нинішні не є серйозними. Якщо росіяни відправляють Мединського, то нічого очікувати. Якщо вони пошлють когось іншого, тоді можна буде зрозуміти, що вони налаштовані серйозно.

Але головна проблема полягає в тому, що Путін вважає, що ще може виграти війну військовим шляхом. Поки він у це вірить, він не погодиться на змістовний мир. Лише коли фронтові звіти зруйнують цю віру, його позиція зміниться.

- Як довго, на вашу думку, триватиме війна?

- Я не бачу, щоб цього року відбулися принципові зміни. Американська переговорна лінія не є послідовною, Росія не зацікавлена у серйозних переговорах. Водночас процеси на українському та європейському боці, спрямовані на краще оснащення України, розгортаються саме протягом цього року.

Наприклад, у 2025 році Україна виробила 12 тисяч наземних дронів, а у 2026-му їх буде вже 50 тисяч. Дрони-перехоплювачі проти розвідувальних БПЛА та "Шахедів" інтегруються дедалі ефективніше. Усе це поступово впливає на баланс сил.

Економічна ситуація Росії погіршується. Певні ресурси ще залишаються – золоті резерви, кредити з Китаю. Але коли ці можливості вичерпаються, постане питання, як довго Путін зможе імпровізувати.

Поки він вірить у можливість військової перемоги, він мобілізуватиме ресурси. Лише коли ця віра зламається, з’явиться реальна готовність до переговорів.

ДОЦІЛЬНО ДОПОМОГТИ УКРАЇНІ РОЗВИНУТИ ВЛАСНІ БАЛІСТИЧНІ СПРОМОЖНОСТІ

- Щоби швидше зламати віру Путіна у перемогу, Україні потрібні також потужні далекобійні спроможності. Чи питання Taurus уже закрите, чи там ще можливі зрушення?

- Найбільша проблема з постачанням Taurus полягає в тому, що Мерц як кандидат у канцлери дуже голосно це пообіцяв. З російського погляду може виглядати так, ніби Росія своїми погрозами змогла змінити настрої у Німеччині. Це шкодить довірі.

Taurus – це крилата ракета, і вона допомогла б Україні. Але вона врешті-решт подібна до Storm Shadow чи SCALP. Якщо Німеччина зробить "кільцевий обмін" із Великою Британією, й Україна отримає більше Storm Shadow, це також буде корисно.

Найважливіше для України – мати надійні боєприпаси для ударів у глибину Росії. Найкращі шанси прорвати російську ППО мають балістичні ракети. Насправді було б доцільно допомогти Україні розвинути власні балістичні спроможності й виробляти такі ракети масово.

У Європі фактично лише Туреччина виробляє балістичні ракети малої дальності, а Велика Британія лише розпочала власний проєкт. Тут існує значний дефіцит можливостей. Його варто було б закрити разом з Україною і після війни виробляти такі ракети також у Європі як елемент стримування і як відповідь на "Іскандери".

ЄВРОПЕЙЦІ МОГЛИ Б ДОПОМОГТИ З СИСТЕМАМИ НАВЕДЕННЯ ДЛЯ "ФЛАМІНГО"

- А які ваші оцінки щодо "Фламінго"?

- По суті, це також крилата ракета, і це має свої переваги й недоліки.

Перевага – велика дальність і потужна бойова частина. Проблема полягає в тому, що вона дуже велика і важка. Це означає, що вона повинна летіти відносно високо і тому є вразливою для протиповітряної оборони або винищувальних патрулів, наприклад МіГ-31 чи Су-35.

Існує небагато фотодоказів реальних влучань. На деяких знімках видно, що "Фламінго", вочевидь, не влучила точно. Крім того, часто атакуються цілі, що не знаходяться в містах – тобто відносно великі промислові об’єкти за межами міської забудови.

Ймовірно, тут є й політичний мотив: щоб Путін не міг піти до Трампа і сказати, що українці бомбардують російські міста, якщо ракета випадково відхилиться від цілі. Це означає, що, схоже, існують певні проблеми з точністю.

Тут постає питання, чи не могли б європейці допомогти, наприклад, з кращими системами наведення, які зробили б "Фламінго" точнішою. Адже багато науково-дослідних інститутів і оборонних підприємств розташовані саме в містах, і для ураження таких цілей потрібна дуже висока точність.

- Ще одне питання щодо гарантій безпеки для України. Чи вірите ви, що європейці відправлять війська в Україну?

- Думаю, що це вже майже академічна дискусія. Адже так званих американських гарантій-backstop немає. Без них багато концепцій мало чого варті.

Найважливішою гарантією безпеки для України зараз є те, що європейці підтримують українську армію, щоб вона могла якомога успішніше вести цю війну.

А після війни потрібно буде вирішувати, як організувати стримування спільно.

Можливо, також через так звані сили стримування (tripwire force, невелике військове угруповання, розгорнуте на території союзника чи в зоні ризику, атака на яке запускає масштабну відповідь основних сил, – ред.), але передусім через спільну оборонно-промислову співпрацю, глибшу інтеграцію дронів і через спільну ядерну парасольку між європейцями, можливо, навіть із участю України.

Адже багато концепцій безпеки досі ґрунтуються на припущенні, що США залишаються надійним гарантом безпеки. Але цієї передумови більше не існує.

ЯДЕРНИЙ ЩИТ ЄВРОПИ ТЕХНІЧНО МОЖЛИВИЙ, АЛЕ В НІМЕЧЧИНІ ЦЕ ДУЖЕ СКЛАДНО РЕАЛІЗУВАТИ

- Деякі політики в Європі кажуть, що Росія має сама надати такі гарантії...

- Це фактично не має значення. Росія вже обіцяла не нападати на Україну. Росія обіцяла прийняти розширення НАТО на схід. Росія обіцяла вивести свої війська з Молдови та Грузії. Росія багато чого обіцяла. Якби ми жили у світі, де російські обіцянки виконуються, цей світ був би досить мирним. Але цього немає.

- Ви згадали стримування. Зараз точаться дискусії про спільну європейську ядерну "парасольку", Німеччина та Франція це обговорюють. Наскільки це реалістично?

- Технічно це цілком можливо. Але політично в Німеччині це дуже складно реалізувати.

Причина, чому Макрон інколи виглядає дещо "азартним гравцем", полягає в тому, що він має переконати росіян: у крайньому випадку він справді натисне кнопку. Мовляв: I’m crazy enough ("Я достатньо шалений").

Проблема в тому, що в Німеччині – особливо коли йдеться про ядерні питання – багато хто одразу робить крок назад і каже: "О ні, тільки не ескалація".

Але ядерне стримування працює лише тоді, коли ти справді готовий дуже чітко продемонструвати, що у крайньому випадку застосуєш навіть обмежену кількість ядерної зброї. Противник повинен мати відчуття: He is crazy enough – він справді може натиснути кнопку.

І саме це важко поєднати з німецькою політичною культурою. Технічно, фінансово і навіть військово це було б можливо. Але політично – складно.

Канцлер Німеччини, який повністю підтримав би французьку ядерну стратегію та перейняв таку комунікацію, мав би серйозні внутрішньополітичні проблеми, і від цього негайно виграла б "Альтернатива для Німеччини".

- Чи повинні європейці також вести власні переговори з Росією щодо завершення війни? Французи вже надсилали спеціального посланця.

- Я не думаю, що з цього щось вийде.

Наразі цікаво спостерігати, як американці трохи себе осоромлюють через ці псевдопереговори.

Спочатку варто було б посилити військову підтримку, а переговори починати лише тоді, коли Путін справді опиниться під тиском і більше не зможе продовжувати. Тоді з’являються результати. І тоді було б доцільно, щоб європейці сильніше контролювали цей процес, щоб Трамп просто не "дарував" щось росіянам. Тоді потрібно діяти твердо і жорстко вести переговори.

Але це тільки тоді, коли для цього настане правильний момент.

- Нещодавно була четверта річниця війни. Що б ви сказали українцям з цієї нагоди?

- Дякую.

Василь Короткий, Берлін

Фото автора та Stephan Röhl/Flickr