Ватикан та Україна: коаліція для перемоги над «руSSкім міром»

Щоби побороти «русcкій мір», потрібно визначити – а що таке «Ідеологія русского міра»? Загалом, це концепція, що використовується Кремлем для виправдання експансіоністської імперської загарбницько-кримінальної політики, зокрема щодо України, Білорусі, країн Балтії, Грузії та інших пострадянських держав. Вона має не лише культурно-релігійний, політичний, мілітарний та імперський вимір. Окрім усього, – це ще й психологічно-емоційний з ознаками одержимості та біснуватості. Й управлінський вимір: ідеологія експансії та імперії допомагає зачищати внутрішні альтернативи та сприяє пануванню над місцевими холопами і кріпаками. Ця тактика показала свою ефективність ще з часів Івана Грозного і була вдосконалена за Петра І і Катерини ІІ. Упродовж кількох століть «русcкій мір» мав свої мутації й перетворився у гібрид релігійно-націоналістичної, імперської та антидемократичної ідеології, яка виправдовує експансію, агресію та колонізацію. Вона є загрозою не лише для України, а й для міжнародної безпеки загалом. Це є формою гібридних релігійно-світоглядних війн.

У релігійно-ідеологічному аспекті «русскій мір» постійно мав кількох ідейно-цивілізаційних ворогів:

● це католицизм (недарма створювали казки про Олександра Невського, який, будучи ханом, утопив у Чудському озері не кількох хрестоносців, а європейське майбутнє народу, з якого він родом не був),

● греко-католицизм (якому дали ярлик зрадників, бо відновлювали зв’язок із Римом у період, коли Константинополь ослаб і загравав з Москвою за рахунок українських інтересів),

● українську православну церкву, яку знищували паралельно з козацтвом і критикують за Томос.

Як бачиться, зруйнувати «русскій мір» сьогодні є можливим лише завдяки співпраці Ватикану та Української Церкви (коаліція католиків, греко-католиків та православних, основних протестантських течій) та уряду України, якщо уряд зрозуміє важливість моральної та ідеологічної перемоги в релігійній сфері. Для цього потрібні конкретні дії, а не займати позицію пасивного світогляду космополітичного «неохристиянства», у якому віра – то приватна справа кожного на рівні індивідуальності. Тому що без України «русскій мір» втрачає коріння і стає «казкою для іванушєк-дурачків», яких не встигли «просвітити» єзуїти на запрошення Катерини ІІ.

Крім жорсткої боротьби задля цілковитого знищення католицько-європейського духу на теренах імперії, Росія формувала здавна свою стратегію внутрішнього лобі при Ватикані й у Європі.

ЯК ВІДБУВАЛОСЯ ФОРМУВАННЯ РОСІЙСЬКОГО ЛОБІ ІНТЕРЕСІВ?

Є кілька етапів, як Росія лобіювала свої інтереси і концепцію на заході та у Ватикані. Москва завжди розглядала Ватикан не лише як релігійний центр, а як потужного морального, дипломатичного й інтелектуального актора світової політики. На жаль, українські політики недооцінювали роль Ватикану, а певний рух розпочався лише під час війни після 2022 року.

◄ ІСТОРІЯ ►

Російська імперія (XVIII - початок XX ст.)

Російська імперія трактувала себе як «Третій Рим» – спадкоємицю Візантії – і вороже ставилася до Католицької церкви, яку вважала ідеологічним супротивником. Росія вживала поняття «Візантія», хоча такої країни не було: це була вигадка бібліотекаря з Німеччини, щоби Німеччина перебрала естафету в спадщині Римської імперії. Те саме застосовує Росія, придумуючи таку ж казку про свою унікальність. Особливо негативно ставилися до унійної Церкви, яка була мостом між Сходом і Заходом. Уніати (греко-католики) вважалися зрадниками «єдності Русі». Росія повністю зруйнувала структури української православної церкви паралельно зі знищенням козацтва.

Російські посли при Святому Престолі регулярно скаржилися на діяльність єзуїтів, Ватикану в Польщі та в українських землях. Скарги на єзуїтів були дивними: саме катерина ІІ запросила їх до Росії. Але освічене населення було перешкодою для дворянства для панування над холопами, тому згодом їх заборонили. Взагалі, то цікава ситуація: ідеологію «русского міра» сформували українці (Феофан Прокопович), а майже все дворянство до Наполеона розмовляло німецькою або французькою. Але ідеологія дуже гарно надавалася для маніпуляцій кріпаками та холопами.

Великий внесок у формуванні ідеології «русского міра» в церковному форматі зробив Петро І, який мав поведінку біснуватого, коли самостійно вбивав монахів в Україні. Взагалі, у Росії церковними реформами займалися «психопати» та маньяки. Він застосував прості механізми: у 1700 році не дозволив обрати нового патріарха, а залишив місцеблюстителя. Згодом, у 1721 році він створив «Святєйший Синод», який досі управляє за його правилами. Синод контролювався через обер-прокурора. Фактично, місія церкви трансформувалась не для порятунку душ, а в каральну інституцію, де людей шмагали морально, духовно, і могли заслати в монастир до кінця днів її життя, мотивуючи це добром для неї самої, і суспільство було в згоді. «Чьорт меня попутал» – це було пояснення за бажання бути вільною людиною. І завдяки Феофану Прокоповичу та Петру І було видано Духовний регламент (1721), яким користуються досі в Москві. Церква стала фактично державним відомством, а духовенство – своєрідними чиновниками. Священники були зобов'язані доносити про "неблагонадійних" парафіян (наприклад, про таємні вислови проти царя).

Незважаючи на запрошення прусаків, голландців, німців, французів до управління Росією, Петро І заснував в 1718 році Таємну канцелярію з метою боротьби проти католицизму, Папської держави та європейських впливів на маси. Агенти канцелярії проводили системні обшуки серед римо-католиків у прикордонних регіонах і збирали або створювали компромати на католицьких єпископів. Звідти лунав вислів: якщо канцелярія не знайшла на нього компромат, то його автоматично можна вважати святим. Якщо не було компроматів, то такими особами займались особи з синодального контролю російської Церкви: займались словоблудієм та видумували казки про «іновір’я». Таємна канцелярія розпочала формування та вербування агентів навколо святого Престолу в Римі.

Каральні функції вдосконалила Катерина ІІ. При ній було розроблено структуру Таємної експедиції, яку впровадили після неї в 1797 році, яка як збирала і карала католиків та уніатів, вимагала від них «присяги вірності», так і формувала сітку агентури навколо Ватикану. Катерина ІІ дуже добре розуміла небезпеку і силу папи римського, тому бажала використати конфлікт між ним і єзуїтами для російських інтересів.

Незважаючи на напругу, Росія підтримувала дипломатичні контакти з Ватиканом. Імператор Олександр І дозволив повернення єзуїтів у Росію (1812) – із прагматичних міркувань освіти. Але за Олександра ІІ і Миколи ІІ знову переважала недовіра. Греко-католики на західноукраїнських землях, які перебували під Австрією, стали основою підривної політики російської імперії: росіян лякало існування альтернативних релігійних відносин українців навіть в інших імперіях.

Після 1815 року, після Наполеонівських воєн, Росія почала активно підтримувати авторитарний порядок в Європі, що включало певні дипломатичні ініціативи щодо Ватикану.

Департаменти, які навчали і засилали агентуру до Ватикану, Австрії та Німеччини:

► Департамент духовних справ і духовенства Міністерства внутрішніх справ

Відповідав за відносини між Російською православною церквою та іншими релігійними інститутами, включаючи католицьку церкву. В цей період намагалися контролювати та координувати будь-які спроби впливу Ватикану на російське православ'я, зокрема через підтримку католиків у Росії. За допомогою цієї структури здійснювався моніторинг релігійних сект і релігійної діяльності, що стосувалася католицизму.

► Консульства та дипломатичні представництва

Російські консульства і посольства в Римі, Відні та інших містах використовувалися для підтримки дипломатичних контактів із Ватиканом, як і з іншими католицькими державами, такими як Франція. У той час як більшість європейських країн мали тісні зв'язки з Папою Римським, Росія вела обережну і часом конфронтаційну політику. Кожен єпископ, батюшка та монах мав «кличку» і окремого зв’язкового в тих країнах. Додатково, на Трастевере в Римі була окрема квартира, через вікно якої передавались різні документи. Були деякі "прохачі милостині", які переслідували кардиналів, щоб знати, куди вони ходять і з ким спілкуються. «Прохачі милостині» були посильними гінцями в передаванні документів і секретних даних. Наприклад, Брюллов, який малював портрети російських царів, був обплутаний російськими агентами в Римі, які вивчали тих, хто приходив до нього в гості та «заманювали» діячів у Римі в тенета «рускаго міра».

► Політична розвідка

Згодом у Росії існували різні відомства для збору інформації про внутрішні та зовнішні політичні справи. Одним із таких органів був Третій відділ (відділ імператорської канцелярії), який займався не тільки політичною розвідкою та контррозвідкою, але й здійснював моніторинг політичних та релігійних процесів. Часто збирання інформації включало розвідку щодо позицій Ватикану, особливо у питаннях, що стосувалися православної церкви.

► Спецканали зв'язку

З 1860-х років у Росії значно посилилася система дипломатичних та інформаційних зв'язків, і для важливих дипломатичних перемовин використовувались шифровані канали зв'язку. Через них проводилися переговори з Ватиканом з приводу релігійних і політичних питань, включаючи питання католицизму в Україні, Польщі та на інших територіях. В Галичині окремо були зв’язки через москвофілів, які готували ґрунт для російських військ, але самі ж москвофіли були тими військами і депортовані в російські глибинки в 1916 році: вони трактувалися російськими службами як корисні ідіоти. Одним із перших був отець Іван Наумович, який перейшов у російське православ'я, отримував російські рублі, а згодом його мрія «реалізувалась»: його царські агенти отруїли в Новоросійську. Ще Іван Франко називав його Іваном Без-УМовичем. Родіна своїх не "бросає": вона їх отруює.

► Релігійні агентури в західних країнах

Окремі російські агенти діяли в країнах Західної Європи, де російські дипломати та інші представники вели різноманітну діяльність для контролю над релігійними процесами. Окрім стандартних дипломатичних каналів, велися переговори і через католицькі клири, монастирі та інші організації, що працювали під покровом церкви. Там застосовували підкупи і компромати.

В 1915 році у Львові під час першої світової війни намагалися повністю знищити унійну церкву: заарештували і вивезли навіть митрополита Андрея Шептицького.

Особливо в Польщі, яка була частиною Російської імперії після її поділів, і в Україні, Росія активно підтримувала православ'я і вела боротьбу з впливом католицизму, водночас намагаючись залучити до своєї орбіти певних католицьких діячів через лояльність до імператорської влади. Згодом деякі представники клиру «рускаго міра» були ліквідовані завдяки ОУН вже в воєнний період, коли Волинь було окупована Польщею після 1921 року.

РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ (1917–1991)

Антирелігійна держава СРСР була атеїстичною державою. РПЦ під час більшовицького режиму була спершу переслідувана, а згодом – підконтрольна КДБ. Ватикан вважався «ідеологічним ворогом».

АГЕНТУРА І ПІДРИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ

1917 рік

Ленін і більшовики розуміли, що Церква – це не тільки духовна, але й потужна політична сила. Тому створення агентурної мережі проти Ватикану було стратегічним завданням, яке включало:

● оперативну роботу (агентура, шпигунство);

● пропаганду (дискредитація, фейки);

● дипломатичний тиск.

Особливо, комуністи ненавиділи попереднього папу Лева ХІІІ за енцикліку РЕРУМ НОВАРУМ і їхню критику комунізму.

Таблиця: Антиватиканська агентурна діяльність більшовиків (1917–1930-ті)

Назва структури / операції	Керівники та діячі	Основні методи і завдання	Примітки / деталі
ВЧК – ГПУ – ОГПУ (пізніше НКВД)	Фелікс Дзержинський, Євген Тучков	Створення спецвідділів для боротьби з релігією; вербування священників; контроль за релігійними спільнотами.	Підпорядковувалось безпосередньо партійному керівництву.
Антицерковний відділ ГПУ	Євген Тучков	Організація показових процесів, вербування агентури серед католиків (особливо в Західній Україні та Білорусі).	Тучков називав релігію "ідеологічним фронтом буржуазії".
Комінтерн	Григорій Зінов’єв, Микола Бухарін, Карл Радек	Поширення антицерковної пропаганди за кордоном; створення «лівих католицьких» рухів, які підривали авторитет папи.	Використовували мережу закордонних комуністичних партій.
Наркомат закордонних справ	Максим Литвинов	Дипломатичні атаки на Ватикан, спроби ізоляції його на міжнародній арені.	Просування тез про «реакційність» Ватикану.
Операція «Синьоокий» (умовна назва, сучасний термін дослідників)	Тучков, Комінтерн, радянські дипломати	Дискредитація Ватикану через підкидання фальшивих документів, створення псевдокатолицьких видань, інспірації скандалів.	Наприклад, кампанія проти "папської змови" в 1920–30-х.
Мережа «Іноземна секція" НКВД»	Генріх Ягода, пізніше Єжов	Вербування агентів серед католицької еміграції, спроби проникнення в католицькі місії та ордени.	Особливо активні в Польщі, Литві, Франції, Італії.
Мережа «Живоцерковників» (аналогічні спроби для католиків)	—	Створення і підтримка «лояльних» священників, які публічно критикували Ватикан.	Серед католиків ця спроба була менш успішною.

Показові судові процеси     

У 1920-х роках в СРСР провели кілька судів над католицькими священниками, наприклад:

● «Процес католицького духовенства в Петрограді» (1923), де звинувачували їх у «шпигунстві на користь Ватикану».

Фальшиві «листи Папи»

● Радянські спецслужби створювали документи, нібито підписані Папою, щоб заплутати католицьке середовище (поширювали через підконтрольні газети та інформаторів).

Антикатолицька пропаганда через журнали

● У 1920–30-х публікували серії статтей із заголовками на кшталт «Ватикан – оплот фашизму» чи «Папа – агент капіталу». Щодо УГКЦ, то виник вислів у них «буржуазна церква експлуататорів».

Вербування агентів у семінаріях

Спроби проникнення у підпільні католицькі семінарії на західних землях, зокрема в Галичині після окупації 1939 року.

І тому виникає питання: чи могли ЧК-НКВД створити і відродити дійсно православну церкву, чи просто одягнути своїх чортів у ряси в 1943 році?

Чекісти перебрали модель Петра І - Катерини ІІ, але з одною різницею. Якщо за Петра І був обер-прокурор за наглядом за синодом і патріархом, то в моделі СССР патріарх став обер-прокурором для всього населення і церкви. Тому не потрібно дивуватися, що Кіріл та інші чорти в рясах благословляють зброю вбивати християн в Україні.

Із 1940-х років КДБ активно працював над впровадженням агентури впливу у ватиканське середовище. Ці зусилля координувались із так званого «Першого головного управління» (зовнішня розвідка). Головною метою було дискредитувати Ватикан, ослабити УГКЦ за кордоном, зруйнувати будь-які прояви автономної української православної церкви, впливати на католицький єпископат, особливо у Східній Європі. У документах Східного блоку існують свідчення про кампанії дискредитації Папи Пія XII (видаючи його за «прихильника фашизму») – це була частина інформаційної війни, наслідки якої відчуваються досі. І потрібно сказати: їм це часто вдавалося, бо з середини 1960-тих українська діаспора почала «сваритися» між собою досить системно.

Крім того, як кажуть джерела, було встановлено нагляд за самим патріархом Йосифом Сліпим після його звільнення з ГУЛАГу та виселення в Рим, коли до нього часто бажали піти на розмову різні підозрілі люди (за згадками отця Івана Музички).

РОЛЬ КДБ У «РУСІ ЗА МИР»

СРСР через підставні католицькі організації, особливо в Латинській Америці та Франції, просував «мирну ініціативу» – пацифістський рух, який використовували як канал для впливу на християнські кола. КГБ маніпулювало і використовувало ідеологію «теології визволення», яка мала напрямки марксистські серед клиру. Відомі є документи, що частина «теології визволення» в Латинській Америці була підтримана з радянського боку. СССР займався імітацією відносин: для них ціллю був не діалог, а деструктивна діяльність і проникнення своїх інтересів: конфлікти заради конфліктів для створення світової революції.

КГБ просувало через благодійні організації фікцію діалогу соціалістів/комуністів всередині ЄС. Було кілька етапів діалогу, коаліції та проникнення агентури й совка в християнську демократію до 1989 року, чим спричинили розколи і сварки серед християнських демократів. А після 1991-го багато комуністів та комсомольців пішли в християнську демократію, деформуючи її і подаючи комуністичні принципи правління під соусом християнства (наприклад, Меркель, яку підозрюють у зв’язках зі ШТАЗІ, проте деякі архіви були вивезені в Москву в 1989-90 рр.).

РОСІЯ ПІСЛЯ 1991 РОКУ

Відновлення зв’язків

Після 1991 року Ватикан і РФ встановили дипломатичні відносини. Російська православна церква (РПЦ), відроджена як інструмент «духовної сили» держави, почала активно співпрацювати з Кремлем. Москва позиціонує себе як «захисник традиційних цінностей» і використовує релігійну риторику як інструмент «soft power» в Європі.

Лобізм та «ортодоксальний Ватикан»

РПЦ разом з російськими дипломатами просуває консервативну риторику у Ватикані, апелюючи до спільної опозиції «ліберальному Заходу» (гендерна ідеологія, аборти). РПЦ часто імітує стосунок до консервативного крила Ватикану: це як обійми, тримаючи ніж за спиною.

Через дипломатів і фондові структури (наприклад, Gorchakov Fund, Фонд Русского міра) ведеться м’який вплив на деякі кола в Римі, особливо серед traditionalist Catholics. Існують ознаки, що частина ватиканської дипломатії прагне зберегти добрі зв’язки з Москвою в ім’я «миротворчості», навіть ціною замовчування злочинів РФ. Ті дипломати надіються знайти «праведних», як у Содомі й Гоморрі. Це вдалося русскому лобі, імітуючи «екуменізм», на реалізацію якого Ватикан давав великі кошти, бо було і є щире бажання для об’єднання християн, але це виявилось розсипати перли перед недостойними. Екуменізм служив для РПЦ оправданням за їхню анти-християнську політику.

Російські агенти впливу

● Колишні агенти КДБ (зокрема ті, що працювали в Італії) залишили свої контакти у Церкві.

● Через російські культурні центри в Римі та православну парафію Московського патріархату здійснюється культурно-релігійний вплив.

І досі російська православна церква підтримує злочини імперії/ссср проти християн. Наприклад, знищення УГКЦ (1946) – організоване Сталіним і схвалене РПЦ – один із найбільших злочинів проти Церкви ХХ ст. Сучасна РПЦ працює на виправдання російської агресії, заявляючи про «боротьбу проти сатанізму», вбиваючи інших християн, тим самим маніпулюючи християнською риторикою.

Росія завжди прагнула використовувати релігію як інструмент геополітики: імперське православ’я – більшовицький атеїзм – «православ’я як державна ідеологія». Репресії проти християн для російської церкви стають основою для їхнього «псевдогероїзму».

Тому, Українська держава та Церква повинні активніше формувати власний наратив і присутність у Ватикані, створюючи коаліції з народами Центрально-Східної Європи, балтійськими країнами, Польщею, Іспанією та Латинською Америкою, щоби створити "русскому міру" «ефект лещат», щоб вичавити з них отруту брехні й ненависті.

Мапа російських інструментів впливу у Ватикані

Напрям	Інструмент	Механізм дії	Мета
1. Дипломатія	Російське посольство при Святому Престолі	Постійна присутність, тиск, лобізм, зв’язки з ватиканськими дипломатами	Лобіювання російських інтересів у питаннях миру, війни, культури
2. РПЦ – Московський патріархат	Офіційні делегації, парафія в Римі (храм св. Катерини), міжцерковний діалог	Інфільтрація через релігійні платформи, просування "русского православ’я"	Нейтралізація УГКЦ, дискредитація автокефалії, протидія екуменізму з Києвом
3. «Русскій мір» у культурі	Російські культурні центри (Рим, Венеція), фонди, виставки, концерти	М’яка сила: просування образу «великої русскої культури», Толстой, Достоєвський	Створення симпатій серед католицької інтелігенції
4. Політико-ідеологічні інституції	Фонд Горчакова, Россотрудничество, Фонд православної спадщини	Фінансування подій, книг, перекладів, круглих столів у християнських колах	Побудова мереж симпатиків у католицькому середовищі
5. Спецслужби (КДБ/ФСБ)	Агентура в структурах Католицької церкви (історично: КДБ, сьогодні – впливові особи з минулим у спецслужбах)	Вплив на рішення, витік інформації, підривна діяльність	Зміна наративу щодо України, ослаблення УГКЦ, деморалізація ватиканських кіл
6. Псевдоекуменічні ініціативи	Спільні православно-католицькі форуми з РПЦ	Використання риторики «захисту традицій» для впливу на консерваторів	Створення антизахідного фронту всередині Католицької церкви
7. Медійний вплив	Видання, блоги, підтримка традиціоналістських ЗМІ	Розповсюдження антиукраїнських/антизахідних поглядів через католицькі ЗМІ	Розкол у Церкві, створення підтримки позицій Москви
8. Особисті контакти і стипендії	Стипендії для семінаристів, поїздки, персональні зв’язки	Вплив через персональні симпатії, дари, індивідуальні канали	Виховання симпатиків у церковних структурах

Сучасні інструменти російського впливу у Ватикані

Інструмент	Форми	Мета
Московський патріархат	Парафія в Римі, делегації, міжцерковний діалог	Протидія УГКЦ, легітимація геополітики РФ
Дипломатія РФ	Посольство при Святому Престолі, культурні заходи	Просування «альтернативного християнського бачення»
Культурна присутність	Виставки, переклади Достоєвського, православне мистецтво	Побудова симпатій до «русского мира»
Підтримка (руїна) католицьких традиціоналістів	Спільні цінності (антигендер, антиаборт)	Інфільтрація в католицький дискурс під виглядом «морального фронту»
Інформаційні канали	Російські ЗМІ, «духовні» аналітики, соціальні мережі	Дезінформація, підрив єдності Церкви

Висновок можна зробити наступний: слабким пунктом «русского міра» є українське питання. Від існування державності до релігії: партнерство між УГКЦ й ПЦУ та відродження єдиної київської Церкви може поставити хрест на «русском мірє» та забити останній цвях у домовину російської недоімперії. Бо смішно читати про велику російську літературу, в якій один злочинець убиває старшу пані сокирою (Достоєвський розписав убивство на 500 сторінок), або про те, як утопити щеня Муму в річці, то Тургєнєв описав інструкцію оправдання на 400 сторінок.

Тому можна визначити їх стратегію після 1991 року так: «Від діалогу до контролю»

Етап	Основна мета	Інструменти
1991–2007	Побудова каналів довіри через «миротворчі ініціативи», «православно-католицький діалог»	Делегації РПЦ, культурна дипломатія, спільні конференції
2008–2014	Використання теми «традиційних цінностей» як спільного фронту проти секуляризму Заходу	антигендерна ідеологія як спільна мова з католицькими консерваторами
Після 2014 (анексія Криму, війна на Донбасі)	Дискредитація України, нейтралізація УГКЦ, формування симпатій до «русского мира» Дискредитація томосу для ПЦУ	Вплив на окремих єпископів, спонсоровані публікації, медіа-присутність
Після 2022	Легітимація війни через релігійний дискурс	Пропаганда через РПЦ, залучення «миротворчих» ініціатив, маніпуляція Ватиканом

Це вимагає чіткої контрстратегії України, зокрема:

● Постійної присутності у ватиканських ЗМІ.

● Просування України як альтернативи до Росії.

● Викриття і публічної деконструкції російських наративів (аналітичні доповіді, міжнародні форуми, свідчення жертв).

● Формування коаліцій із країнами Центрально-Східної Європи, Італії, Латинської Америки.

● Українська стратегія і тактика щодо боротьби з «русскім міром» має передбачити релігійну коаліцію партнерства як серед християн, так і серед представників інших релігійних рухів.

Ватикан, як глобальний духовний, моральний та дипломатичний центр, має унікальні інструменти й авторитет для нейтралізації та руйнування ідеології «русского міра». Але йому бракувало партнерства та осіб, які здатні це робити, і сучасного християнського героїзму. З війною в Україні Ватикан отримав нові можливості, тому що «кров мучеників – це насіння для нових християн»… поведінка Росії з переслідування християн не має жодної відмінності від гонінь перших християн під час язичницької римської імперії.

ЩО МОЖЕ ЗРОБИТИ ВАТИКАН СПІЛЬНО З УКРАЇНОЮ?

● Духовна деконструкція: розвінчання лжетеології «русского міра».

● Офіційна богословська оцінка (через документ або промову Папи у діалозі з Варфоломієм) – визнати, що «русскій мір» є псевдохристиянською ідеологією, яка суперечить Євангелію.

● Підтримка ініціатив, як-от «Декларація з Вільнюса» (2023), яку підписали православні, католики та протестанти, засуджуючи "русскій мір" як єресь ("heresy of ethnophyletism").

● Ствердження, що християнство – це служіння, любов, правда і свобода.

● Створення передумов до соціально-морального повстання всередині Росії.

2. Моральна делегітимація режиму агресії

● Публічне засудження воєнної агресії Росії проти України як гріха проти миру та справедливості.

● Папський документ або енцикліка про «духовну війну в ХХІ столітті»: між імперіями насильства і культурами миру.

● Підтримка постраждалих народів як жертв імперської колонізації.

Підтримка альтернативи: «український мир» як модель

● Представити Україну як приклад народу, який вибирає мир, демократію, європейські цінності і християнську солідарність попри агресію.

● Визнання ролі УГКЦ, української православної церкви, яка об’єднує християнське служіння, національну гідність і відкритість до Заходу. Тут важливий діалог між Ватиканом та Константинополем.

● Просування ініціатив на кшталт «Християнська відповідь на війну та авторитаризм» у партнерстві з українськими церквами, університетами, фондами.

Інформаційно-культурний контрнаратив

● Використання медіа: Vatican News, Radio Vatican, партнерство з католицькими медіа в США, Італії, Німеччині.

● Фільми, публікації, свідчення про страждання українців як моральна противага російській пропаганді.

● Міжнародна кампанія «Правда про Україну» – з історичними та духовними матеріалами (може реалізовуватись разом з українськими церковними та громадськими структурами).

Дипломатичний фронт і альтернативна «soft power»

● Потрібно створити Коаліцію духовного миру з релігійними лідерами світу, засудивши війну як моральне зло.

● Виступити з ініціативою трибуналу над воєнними злочинами на духовному рівні (символічно), наприклад у Латеранській базиліці. Або відновити богословську інквізицію, щоб підготувати суд у Гаазі.

Формування нового покоління – освітній фронт

● Створення освітніх платформ, що показують альтернативу «русскому міру» – наприклад, програма для католицьких університетів світу: «Україна – школа гідності, свободи й миру».

● Стипендії для українських студентів, що формують нову еліту християнської солідарності.

● Залучення орденів (єзуїтів, францисканців, салезіан) до роботи з українською молоддю, що постраждала від війни.

Символічна дія Папи

● Візит Папи в Україну – історичний крок, який поставить хрест на легітимності «русского міра» як духовного проєкту.

● Молитва на місці зруйнованої церкви, зустріч з дітьми війни, промова про справедливий мир – це може стати моральною перемогою України над Росією без жодного пострілу.

Узагальнення:

Напрямок	Дія	Мета
Теологія	Визнання «русского міра» як єресі	Ліквідація духовного фундаменту
Мораль	Засудження агресії як гріха	Делегітимізація насильства
Культура	Підтримка українського наративу	Формування альтернативної моделі
Медіа	Фільми, новини, освіта	Руйнування пропаганди
Дипломатія	Саміти, заяви, коаліції	Мобілізація релігійної солідарності
Освіта	Програми, стипендії	Формування покоління миру
Символіка	Візит Папи, молитви, літургії	Духовна перемога над імперією

Дуже важливим є припинити сучасну формулу екуменізму і перестати запрошувати представників російської церкви до діалогу: вони використовують це для своєї легітимності, щоб оправдувати і переслідувати християн інших конфесій.

Ключові принципи «українського миру»

Принцип	Зміст
Гідність	Людина створена на образ Божий і має невід’ємну свободу
Свобода совісті	Віра не може бути нав’язана державою чи імперією
Солідарність	Народ, що допомагає ближньому в біді, – живе Євангелієм
Справедливість	Війна – це гріх, агресор – несе моральну відповідальність
Служіння	Християнство – це жертва заради інших, а не домінування над ними
Пам’ять	Історична правда і пам’ять – шлях до примирення, а не забуття

Ціль: моральна перемога світла над темрявою.

Категорія	Конкретні інструменти
Церковні структури	УГКЦ, ПЦУ, Константинополь, протестанти, Конгрегація доктрини віри, Caritas, Папські академії
Медіа	Vatican News, EWTN, TV2000, America Magazine
Університети	Gregoriana, Angelicum, Францисканський університет у США, УКУ, СЕМІНАРІЇ (створення інституту для місій на схід).
Громадські партнери	Pax Christi, фонди, католицькі благодійні організації
Молодь	Скаутські, студентські католицькі рухи (Focolare, Taizé, AICU)

Один з перших, хто збирав усю періодику, газети і журнали з усього світу, був Патріарх Йосиф Сліпий, який сформував унікальні архіви газет у соборі святої Софії.

Потрібна мобілізація інформаційних ресурсів, які є потужними.

КАТОЛИЦЬКІ МЕДІА У СВІТІ, НАПРЯМУ І НЕНАПРЯМУ ПІДПОРЯДКОВАНІ ВАТИКАНУ:

Близько 6000 католицьких газет і журналів у понад 150 країнах.

Найбільші міжнародні журнали:

● La Civiltà Cattolica (Італія) – півофіційний журнал єзуїтів, координується з Ватиканом.

● America Magazine (США) – єзуїтський журнал.

● The Tablet (Велика Британія).

● National Catholic Reporter (США).

● Famiglia Cristiana (Італія).

● Avvenire (Італія) – щоденна газета Італійської єпископської конференції.

Католицькі радіостанції

Понад 2000 католицьких радіостанцій у світі (багато керуються єпархіями, релігійними орденами, мирянськими організаціями).

Телевізійні канали

● EWTN (США) – найбільша міжнародна католицька телевізійна мережа (має окремі мовлення для Європи, Африки, Латинської Америки).

● TV2000 (Італія) – телеканал Італійської єпископської конференції.

● KTO TV (Франція).

● Canção Nova (Бразилія).

Католицькі онлайн-ресурси та інформаційні агентства:

● Zenit – міжнародна католицька інформаційна агенція (іспанська, англійська, італійська, французька).

● ACI Prensa – найбільша іспаномовна католицька агенція.

● Catholic News Agency (CNA) – англомовна глобальна агенція.

● Crux Now (США).

● Catholic World Report, Catholic Herald, Katholisch.de (Німеччина) тощо.

Загалом:

Тип медіа	Приблизна кількість
Друковані видання	- 6000
Радіостанції	- 2000
Телевізійні канали	- 200
Онлайн-агенції	- 500

Якщо Україна бажає перемогти «русскій мір», то має дати можливості формуванню релігійного телеканалу у співпраці з Ватиканом: для руїни Росії це набагато ефективніше, аніж гумористичні програми під час війни. Для цього потрібно одне:

● Системність як альтернатива до великих російських капіталів.

● Призначення інтелектуальних відповідальних осіб та базового фінансування.

● 15 хв ефірного часу кожного дня на усіх католицьких каналах, одна стаття щодня у періодичних виданнях.

● Добра воля та субсидіарність, взаємодопомога католиків, уніатів, православних християн для перемоги добра та самозбереження.

● Україна та Ватикан можуть підняти питання реформи ООН та міжнародних організацій для перебудови світової безпеки.

● Відповідна кадрова політика з українських випускників папських вузів.

Ніяка політична ідеологія (заклики до демократії, прав людини, свободи) не є здатними реформувати Росію. Є здатна лише християнська праведність. Праведні християни, об’єднані в громади при підтримці світового християнства, можуть стати ядром і основою змін, соціальної та ідейної революції та реформ всередині Росії.

Тоді світло правди переможе темряву брехні.

Зиновій Свереда, доктор соціальної економіки, політолог та експерт з економічних питань

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства