Європейські рішення й український світанок
Європейський саміт, який відбувся 14-15 грудня, став історичним не лише для України й Молдови, з якими лідери Євросоюзу – не без ускладнень, але змогли прийняти рішення про початок переговорів щодо входження до ЄС. Цей саміт матиме історичне значення й для самого Європейського Союзу, оскільки вперше лідери європейських країн настільки чітко артикулювали невідворотність змін, які чекають на ЄС, починаючи від його розширення і завершуючи його місцем на геополітичній мапі світу.
Тобто, для України, як це визначив президент Євроради Шарль Мішель, цей саміт став дійсно приводом для надії на європейське майбутнє. Нехай не завтра, нехай після тривалих переговорів навколо кожного з 35-ти «кластерів» майбутньої угоди, але Україна стане членом Європейського Союзу. Просто зараз, за погодження європейських лідерів, Україна зробила дуже конкретний крок вперед на цьому шляху.
Але й для Євросоюзу цей останній у 2023 році саміт став геть особливим, приніс багато несподіваних новацій, на які самі лідери європейських країн навряд чи розраховували перед його початком.
ПАКЕТНІ РІШЕННЯ ЯК ШЛЯХ ДО КОМПРОМІСУ
Від початку порядок денний саміту, який включав розгляд уточнень до багаторічного бюджету ЄС, був доволі суперечливим для більшості лідерів країн-членів. І головний «камінь спотикання» був зовсім не у пропозиції Єврокомісії щодо створення Українського фонду в рамках MFF (Multiannual Financial Framework) на 2024-2027 роки: у країн-членів, принаймні у переважної їх більшості, не виникало жодних сумнівів у необхідності виділити 50 мільярдів євро на наступні чотири роки для підтримки України.
Набагато складнішими виявилися питання щодо фінансування деяких інших програм, зокрема, в тому, що стосується регулювання міграції, додаткових інвестицій у технологічний розвиток ЄС, у його конкурентність на світовому ринку, особливо в умовах «зеленої» трансформації. Зрештою, додаткового фінансування вимагали певні заходи фіскальної стабілізації, зокрема стримування зростання відсоткових ставок та їх впливу на інфляцію.
Як зазначила напередодні саміту під час тематичних слухань в Європейському парламенті президент Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн, поточний бюджет, що розроблявся ще у відносно спокійному 2020 році, не передбачав, що ЄС постане перед найважчими кризами у власній історії. Пандемія завдала важкого удару по економіці та по системі охорони здоров’я країн-членів, що призвело до значних національних витрат на підтримку ліквідності бізнесу та промисловості, які в результаті сплеску коронавірусу опинилися на межі виживання.
Саме тоді, коли європейська та світова економіка почали виходити з економічної кризи після пандемії, розпочалося російське вторгнення в Україну. Ця повномасштабна агресивна війна, яку Росія розв’язала проти України у лютому 2022 року, стала шоком для Європи і для світу, оскільки, окрім очевидних загроз для європейської безпеки, принесла із собою «ідеальний шторм» у вигляді сплеску цін на енергію, фінансової кризи та загострення світової продовольчої безпеки, – усього того, що було спровоковано цілеспрямованими діями Кремля з дестабілізації колективного Заходу.
Як зазначила президент Єврокомісії, бюджет ЄС був вимушений реагувати на ці події, але зараз його ресурсна основа досягла свого ліміту. Це означає, що навіть перерозподіл грошей, наприклад, за рахунок окремих програм регіонального розвитку або скорочення освітніх програм, вже не може принести адекватних результатів. Це означає, що від країн-членів необхідні додаткові внески, «свіжі гроші», які мають пожвавити економічну активність у межах усього ЄС та допомогти йому вирішити нагальні проблеми, зокрема у сфері безпеки й міграції.
Саме необхідність виділення додаткового фінансування викликала найбільші суперечності серед лідерів країн-членів, які обговорювали зміни до багаторічного бюджету до глибокої ночі. За інформацією, вони змогли погодити лише близько однієї третини із бюджетної пропозиції, що була представлена Європейською Комісією.
Але водночас, як повідомляли напередодні дипломатичні джерела, у переважної більшості країн ЄС не виникало жодних сумнівів або вагань у тому, щоб виділити Україні 50 мільярдів євро. І саме цей пункт став причиною, чому, навіть незважаючи на наполягання угорського прем’єра, питання щодо допомоги для України не було виведено за «дужки» загального бюджетного пакету. Як не дивно, але саме українське «питання» збільшило шанси на погодження європейських лідерів із загальним бюджетним пакетом, що був представлений Європейською Комісією.
Тобто, у цьому випадку «пакетний підхід» відіграв конструктивну роль, що дозволило президенту Європейської Ради висловити впевненість, що лідерам вдасться погодити зміни до бюджету під час позачергового саміту на початку наступного року, включаючи 50 мільярдів євро для Українського фонду. Оскільки цей майбутній саміт почнеться із вже сформованої та міцної позиції для такої довгострокової підтримки України, разом з Угорщиною або без неї.
РОЗШИРЕННЯ ЄС: ЛАМАЮЧИ СТЕРЕОТИПИ
Подібний «пакетний підхід» зрештою спрацював також й у питанні щодо розширення ЄС. Як відомо, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан задовго до саміту виступив із жорстким запереченням початку переговорів з Україною. Мовляв, не готова Україна до входження до ЄС. І вже не тому, що «утискає» угорську національну меншину в Закарпатті (оскільки цю тезу на той час уже вщент розбила Верховна Рада, прийнявши поправки до законодавства про захист меншин). Угорський лідер стряхнув порох із улюбленої тези, назвавши Україну найбільш корумпованою країною у світі. Напевно, ця людина точно знає все про корупцію, якщо дозволяє собі такі вислови. Лише ледащий не припускався щодо мотивів такої дивної поведінки Орбана.
Як напередодні саміту під час зустрічі Ради міністрів ЄС із закордонних справ висловився головний литовський дипломат Ґабріелюс Ландсбергіс, у такої поведінки має бути системна причина: є ті, хто хочуть зміцнити Європейський Союз, і ті, хто прагне його ослабити та розвалити. Напевно, вперше така жорстка оцінка прозвучала на адресу чинного керівника європейської країни.
Безпосередньо перед самітом Орбан повторив свою тезу про «неготовність» України, пославшись цього разу на… висновки Єврокомісії: мовляв, Україна не виконала три з семи запропонованих для членства умов. Але й ця його теза розбилася через доводи самої Єврокомісії, яка висловила захоплення прогресом України та відзначила, що Україна виконала майже всі умови, включаючи вимогу Угорщини щодо змін у статусі мов національних меншин.
Цікаво, що перед початком саміту Орбан категорично заперечив взаємозв’язок між «розморожуванням» для Угорщини програм регіонального розвитку на 10 мільярдів євро із можливим компромісом навколо виділення 50 мільярдів євро для України та промовив щось на зразок «я не торгую принципами». І вже за кілька годин, після того, як, де факто, скористався правом «вето» під час ухвалення поправок до бюджету ЄС, він прямо назвав передумовою фінансування для України повне «розморожування» фондів з бюджету ЄС для Угорщини, які були заблоковані внаслідок недотримання владою цієї країни базових для ЄС принципів верховенства права.
Але мова зараз не про Угорщину, а про вихід, який ЄС знайшов у цій ситуації, що загрожувала нездатністю Європейської Ради досягти консенсусу у рішенні про початок переговорів з Україною. У пошуку такого виходу свою позитивну роль знову зіграв «пакетний підхід», оскільки ЄС в особі президента Євроради Шарля Мішеля публічно відмовився від ідеї «відокремлювати» Україну від інших країн-кандидатів.
У цьому є своя беззаперечна логіка, оскільки саме Україна стала тим локомотивом, який зрушив вперед весь процес розширення Євросоюзу, що «пробуксовував» на місці довгі десятиліття, без жодних ознак пожвавлення.
Логічно, що блокування початку переговорів з Україною нанесло б нищівного удару по авторитету самого ЄС, і не лише у вимірі виконання зобов’язань перед Україною, але й у відносинах з іншими країнами-кандидатами, зокрема, шістьма партнерами із Західних Балкан, місце яких ЄС однозначно розглядає серед своїх членів.
Такими чином, будь-які припущення про те, що ЄС, «прив’язуючи» Україну до інших країн-кандидатів, хоче пустити її «по довгому колу» та уповільнити її шлях до членства, є помилковими. Все виглядає із точністю до навпаки: темп, з яким Україна увірвалася в процес розширення ЄС, допоміг Євросоюзу усвідомити геополітичне значення самого процесу розширення. А вже таке розуміння на рівні лідерів ЄС відкрило зовсім нові перспективи перед рештою країн-кандидатів, включаючи Балканські країни, Молдову, Грузію та навіть Туреччину, переговори з якою також набули нового дихання у поточному геополітичному контексті.
Зовсім невипадково президент Грузії Саломе Зурабішвілі прямо зазначила, що її країна отримала статус країни-кандидата на входження до ЄС саме завдяки Україні. Таке розуміння є й у інших країн.
Щодо Орбана, його «опозиція» початку переговорів з Україною завершилася кумедно. Це вже відома історія, про яку вперше просто в ніч після історичного рішення розповів прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте. Він назвав «геніальним ходом» пропозицію Олафа Шольца, щоб на час голосування Орбан вийшов «попити кави».
Пізніше цю версію подій підтвердив і сам канцлер Німеччини. Тож поки угорський прем’єр пив каву, 26 країн проголосували за початок переговорів про членство із Україною й Молдовою, за певних умов – із Боснією і Герцеговиною, надали статус країни-кандидата для Грузії та прийняли рішення про відкриття «фундаментальних» кластерів у переговорах з Албанією і Північною Македонією, які чекали цього кроку вже довгі роки. Тож завдяки «каві» для Угорщини жодна країна ЄС не проголосувала «проти».
Це нестандартне рішення, до речі, дозволило Віктору Орбану зберегти власне політичне обличчя, після всіх висловлених напередодні жорстких заперечень щодо України.
Щоправда, такий вихід із ситуації навряд чи можливо назвати системним. Справжнім мотивом могло б бути чітке формулювання на рівні лідерів країн ЄС того самого принципу верховенства права та базових цінностей, на яких ґрунтується Європейський Союз: або ти виступаєш за зміцнення ЄС, або виступаєш проти. Середини між цими двома полюсами не існує.
У тому, що розширення відповідає стратегічним інтересам ЄС, інтересам безпеки та економічного розвитку його громадян та збільшенню ваги Європейського Союзу як геополітичного гравця, не виникає жодних сумнівів ні в кого. Включаючи Угорщину. Ймовірно, за виключенням її прем’єра. Але це питання мотивів, а не принципової позиції. Що залишає певний простір для ймовірних рішень.
ПРО КОРИСТЬ ВІРНОЇ ПОЗИЦІЇ
Варто відзначити, що початок переговорів України з ЄС щодо членства став беззаперечним успіхом української дипломатії.
Безумовно, у публічному просторі не варто очікувати розкриття всіх тонкощів та нюансів, що звучать під час переговорів. Ми можемо лише догадуватися, про що розмовляв Президент Володимир Зеленський з Віктором Орбаном в далекій Аргентині або український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба із угорським колегою Петером Сіярто вже в Брюсселі напередодні саміту. Судячи з усього, на угорську сторону ці зусилля не мали великого впливу, адже позиція Угорщини ґрунтується на геть інших аргументах, які примушують її шукати причини для відмови, а не способи рішення.
Але що є беззаперечним – Україна обрала на 100 відсотків вірний тон у спілкуванні з іншими партнерами по ЄС. Ані у висловлюваннях Кулеби під час зустрічі з міністрами закордонних справ 11 грудня, ані у відеозверненні Президента Зеленського до європейських лідерів вже під час саміту не було помітно жодного прояву слабкості або непевності.
Україна продовжить боротьбу, незважаючи на те, яким може стати рішення Європейської Ради. Початок переговорів з Україною є важливим не лише для України, але й для авторитету та майбутнього самого ЄС. Україна буде членом ЄС, хто б не заперечував цю реальність. Можна було аплодувати такій позиції українського МЗС, особливо на фоні погроз з боку угорських «партнерів».
Вислів Президента Зеленського, що або ЄС буде святкувати своє розширення, або святкувати буде Путін, – європейці його почули. Це була сильна промова. Як свідчить результат – дуже переконлива.
Все це підштовхує до дуже простого висновку. Змінюється світ. У боротьбі з агресором загартовується Україна. В етап глибоких трансформацій вступив сам Європейський Союз. І в цьому новому світі Україна і Європейський Союз мають спільну долю. Вони разом – на стороні світла. Разом проти темряви. Це означає, що Україні потрібен Європейський Союз, як орієнтир та ціль для власного майбутнього. Але й Європейському Союзу потрібна Україна, яка запекло б’ється проти російської агресії саме за ті цінності, які є спільними для всієї Європи.
…. Щодо грошей. Гроші будуть. Рішення буде прийнятим, або консенсусом серед 27 країн, або ЄС, за словами президента Євроради, знайде інші інструменти, щоб підтримати фінансову стабільність України.
Дмитро Шкурко, Брюссель
Перше фото: Europa.eu
