Війна змушує державу ухвалювати швидкі та непрості рішення. Проте навіть за умов воєнного стану існують межі, які не можна переходити. Однією з таких меж є конституційні права людини, зокрема право на працю та відпочинок.

Частина норм трудового законодавства була адаптована до умов воєнного стану, щоб забезпечити безперервну роботу підприємств, установ та економіки загалом. Однак будь-які такі зміни мають оцінюватися через головний критерій – чи не призводять вони до звуження змісту та обсягу конституційних прав.

ВРАЗЛИВІСТЬ НЕ ПОВИННА ОЗНАЧАТИ МЕНШЕ ПРАВ

Трудові права – це про норми закону і про реальні гарантії, які мають працювати в житті людини. Це про щоденну працю, яка дозволяє забезпечувати себе і свою родину, та про право на гідність, безпеку і стабільність навіть у часи війни.

Особливо це стосується людей, які перебувають у вразливішому становищі. Передусім – осіб з інвалідністю та інших працівників, для яких держава передбачає додаткові гарантії. Це необхідний інструмент реального забезпечення рівності.

Завжди наголошую: рівність – це не однакові умови для всіх, а справедливі умови. Саме тому законодавство передбачає особливі гарантії праці, додатковий час для відпочинку та інші соціальні механізми підтримки. Водночас на практиці саме ці гарантії нерідко порушуються.

Про актуальність цієї проблематики свідчать і звернення громадян до Офісу Омбудсмана України. Лише за період з 1 січня по 16 червня 2026 року до нас надійшло 736 звернень із повідомленнями про порушення трудових прав та прав фізичних осіб-підприємців на здійснення підприємницької діяльності (крім ТОТ).

Найчастіше звернення стосувалися порушення права на відпустку, неналежних умов праці, невиконання гарантій щодо додаткових соціальних відпусток, недотримання законодавства про оплату праці та інше. На кожне з них реагуємо без винятку.

ПРАВО НА ВІДПУСТКУ – КОНСТИТУЦІЙНА ГАРАНТІЯ

Одним із ключових питань у цих зверненнях було право на оплачувану відпустку для дітей та людей з інвалідністю. Тому воно стало предметом окремого конституційного розгляду.

19 травня 2026 року Велика палата Конституційного Суду України ухвалила Рішення № 3-р/2026 за моїм конституційним поданням.

Йдеться про рішення, яке має значення далеко за межами трудового законодавства. Воно підтвердило принципову позицію: навіть під час війни не можна позбавляти людину гарантій, які становлять сутність конституційних прав.

Конституційний Суд наголосив, що право на оплачувану щорічну відпустку є невід’ємною складовою права людини на відпочинок.

Наголошу, що збільшена тривалість відпустки для зазначених вище категорій не є пільгою чи додатковим бонусом. Це необхідна складова права на відпочинок і елемент забезпечення гідних умов праці.

Таким чином, підтверджено ключовий підхід: права вразливих категорій не можуть розглядатися як другорядні або факультативні навіть за надзвичайних обставин.

ЧОМУ ЦЕ РІШЕННЯ Є ПРИНЦИПОВИМ

Оскаржувані положення ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» дозволяли роботодавцям обмежувати або не оплачувати частину щорічної відпустки для неповнолітніх та осіб з інвалідністю.

Зокрема, йшлося про скорочення оплачуваної частини відпустки:

• для осіб до 18 років – понад 24 календарні дні зі встановленого законом 31 календарного дня;

• для осіб з інвалідністю I і II груп – понад 24 календарні дні із гарантованих 30 календарних днів;

• для осіб з інвалідністю III групи – понад 24 календарні дні із гарантованих 26 календарних днів.

Конституційний Суд здійснив ретельну перевірку цих норм і дійшов висновку, що вони суперечать Конституції України.

Важливо: мінімальні гарантії права на відпочинок мають забезпечуватися саме як оплачувані.

Окремо Суд зазначив, що під час воєнного стану на практиці не завжди дотримувалася заборона щодо ненадання повної щорічної відпустки особам до 18 років. Водночас діти потребують більш тривалого відпочинку для нормального розвитку, і держава зобов’язана це гарантувати в межах захисту дитинства.

Не менш важливими ці гарантії є і для осіб з інвалідністю. Для них додаткова тривалість відпустки є складовою забезпечення права на працю, охорону здоров’я, реабілітацію, соціальну інтеграцію та захист від дискримінації.

У результаті розгляду мого подання спірні положення закону були визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення рішення.

Це ще раз підтверджує фундаментальний принцип: війна може змінювати механізми реалізації прав, але не може змінювати їхню сутність.

СОЦІАЛЬНІ ПРАВА ПІД ТИСКОМ ВІЙНИ

Рішення Конституційного Суду стосувалося конкретних трудових гарантій, однак його значення є ширшим. Воно підтверджує підхід, який має застосовуватися до всієї системи соціального захисту: держава не може відмовлятися від своїх конституційних зобов’язань навіть в умовах війни.

Внутрішньо переміщені особи, ветерани, військовослужбовці, пенсіонери, родини загиблих Захисників і Захисниць України та інші категорії щодня стикаються з викликами, які безпосередньо впливають на реалізацію їхніх соціальних та економічних прав.

Для ВПО це пошук роботи та житла після вимушеного переїзду. Для ветеранів – повернення до цивільного життя та професійна адаптація. Для військовослужбовців – гарантії збереження трудових і соціальних прав під час проходження служби. Для пенсіонерів – доступ до соціальних виплат.

Саме тому питання соцзахисту сьогодні виходить далеко за межі окремих законів чи адміністративних процедур. Йдеться про здатність держави забезпечити людині відчуття справедливості, підтримки та впевненості в завтрашньому дні.

Показово, що лише з 1 січня по 17 червня 2026 року до Офісу Омбудсмана України надійшло 3 002 звернення щодо порушення соціальних прав. За кожною такою цифрою стоїть конкретна людина, яка потребує допомоги, захисту або відновлення справедливості.

ПРАВА ЛЮДИНИ НЕ МОЖУТЬ БУТИ ПОСТАВЛЕНІ НА ПАУЗУ

Війна створює надзвичайні виклики для держави. Проте саме в такі періоди стає зрозумілою справжня цінність конституційних гарантій.

Права людини існують не лише для мирних і комфортних часів. Їхнє головне призначення – захищати людину тоді, коли вона найбільше цього потребує.

Саме тому завдання держави полягає не лише в тому, щоб реагувати на виклики війни, а й у тому, щоб не допустити втрати змісту конституційних прав. Адже сильна держава – це держава, яка навіть у найскладніших умовах залишається гарантом людської гідності, справедливості та прав людини.

Дмитро Лубінець, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства