19 жовтня. Пам’ятні дати

Як відомо, під час Першої світової війни австро-угорська державність опинилася в глибокій кризі. Щоб запобігти остаточному розпаду країни, 16 жовтня імператор Австро-Угорщини Карл І видав маніфест, яким надав право самовизначення підкореним народам та проголосив курс на перебудову імперії на федеративних засадах. Інтереси народів мали представляти національні ради, які утворювалися з депутатів Державної Ради кожної нації. За таких умов, 18 жовтня, був обраний представницький орган українського народу - Українська Національна Рада. До її складу увійшли депутати австрійського парламенту, крайових сеймів Галичини та Буковини, представники українських політичних партій. Очолив УНРаду голова української парламентської репрезентації в австрійському парламенті, адвокат Євген Петрушевич.

Наступного дня, спираючись на право народів на самовизначення, УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Мотивуючи свої наміри правом українського народу на власну державу, українські депутати звернулися до австрійського уряду з питанням про передачу їй усієї повноти влади у Галичині та Буковині, на що отримали категоричну відмову.

Зрештою, аби запобігти переходу під владу Польщі західних українських земель, в ніч на 1 листопада 1918 року, у Львові спалахнуло повстання, в результаті якого була створена Західно-Українська Народна Республіка.

Ювілеї дня:

141 рік від дня народження Миколи Порша (1879–1944), відомого українського політичного і державного діяча, вченого-економіста. У 1917 році, будучи одним з лідерів української соціал-демократії брав активну участь у розбудові української державності. З 1917 входив до складу Української Центральної Ради та Малої Ради. В 1919-1920 рр. – посол УНР в Німеччині. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917–1921 років, залишившись в еміграції, відійшов від політичного життя. Помер і похований у Берліні. Автор наукових праць з статистики, економіки, національних проблем.

Цього дня народився Богдан Гаврилишин (1926-2016), відомий канадський, швейцарський економіст українського походження, громадський діяч, меценат. Народився він в селі Коропець, на Тернопільщині. 1943 року потрапив до Німеччини. У таборі біженців отримав середню освіту. 1947 року родина Гаврилишиних виїхала до Канади. Працював лісорубом, офіціантом. 1954 року здобув магістерський ступінь в університеті Торонто за фахом «інженер-механік». За три роки на першому робочому місці з інженера дослужився до керівника. З 1960 року мешкає в Швейцарії. Працював директором з навчання Міжнародного інституту менеджменту (МІМ), у 1968-1986 роках очолював його. На початку 1970-х у рамках святкування 25-річчя інституту організував економічні дискусії у швейцарському селищі Давос. Відтоді зібрання провідних економістів і політиків світу там стали регулярними. З 1988 року працював на громадських засадах в Україні, був радником першого президента України Леоніда Кравчука та декількох відомих українських політиків, засновником відомих неурядових організацій – відділення МІМ у Києві, фонду «Відродження», Міжнародного центру перспективних досліджень, власного благодійного фонду. Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня». Богдан Гаврилишин вважав себе не економістом, а «людиною, яка знає щось майже про все, і розуміє співвідношення між різними явищами». Його життя – яскравий приклад стовідсоткової успішності, абсолютний зразок «людини, що всім завдячує самій собі» – self-made man, або ж просто, як казав інший всесвітньо відомий українець Петро Яцик, він – «українець, який відмовився бути бідним».

75 років від дня народження Енгуса Дітона (1945), професора економіки та міжнародних відносин Прінстонського університету, лауреата Нобелівської премії з економіки 2015 року. Народився Енгус Дітон у м. Едінбург (Шотландія), нині має британське та американське громадянство. Навчався у Брістольському і Кембриджському університетах. Науковий ступінь здобув 1974 року в Кембриджі. У Прінстоні професор економіки та міжнародних відносин працює з 1983 року. Сферами наукових досліджень ученого є добробут, здоров’я та економічний розвиток. Роботи лауреата мали великий вплив на мікро- та макроекономіку, зокрема економіку росту, споживання та нерівності, оскільки підкреслювали глибинний взаємозв’язок між індивідуальними економічними рішеннями та їхніми наслідками для усієї економічної системи. Результати його досліджень отримали не лише широке визнання в науковому співтоваристві, а й практичне застосування у сферах державної політики та економічного регулювання. Нобелівську премію Енгус Дітон здобув за поглиблення наукового розуміння різних аспектів процесу споживання, бідності та добробуту. Методологія Дітона полягає у вивченні споживання в різних країнах світу на індивідуальному рівні. Лише після цього, на думку економіста, варто переходити від часткових даних до загальних висновків. Дітон є автором так званої «Ідеальної системи попиту», що проводилася у співавторстві з Джоном Мюльбауером та являла собою комплекс математичних рівнянь для товарів. У ній, зокрема, визначається, як попит на кожен товар залежить від рівня цін, доходів споживачів та різних демографічних факторів. Рішення Дітона та Мюльбауера виявилося найпопулярнішим серед існуючих у 1980-і роки розробок. Після трьох десятків років адаптації, дискусій та вдосконалення методологічних пропозицій вчених на практиці, «Ідеальна система попиту» лишається загальновизнаним методом вивчення наслідків економічної політики, індексів інфляції, а також порівняння стану й динаміки купівельної спроможності населення в різних країнах світу. Крім серйозних наукових досліджень Енгус Дітон є автором науково-популярних статей у царині економіки, які можуть бути цікавими для людей, не надто обізнаних з тонкощами макро- і мікроекономічних процесів. Зокрема, Дітон, разом з іншим нобелівським лауреатом Деніелом Канеманом є автором дослідження «Високі доходи покращують оцінку життя, але не емоційний добробут», де на основі аналізу 450 000 відповідей тисячі американців доходить висновку, що зростання рівня доходів та освіти підвищує самооцінку якості власного життя респондентами, однак лише частково покращує їхній емоційний стан. Чому не повністю? Усе просто: після досягнення річним доходом суми $75 000 попередній зв’язок між ростом доходів та почуттям щастя зникає. «Високі доходи приносять задоволення життям, але не дарують щастя; тоді як низькі доходи асоціюються з низькою оцінкою життя і з пригніченим емоційним станом», – підсумовують учені.

Роковини смерті:

9 років тому пішов з життя Богдан Осадчук (1920-2011), визначний український інтелектуал, публіцист, науковець, дослідник історії Центральної та Східної Європи, професор політології Вільного Університету Берліна (Німеччина). Входив також до складу керівництва Колегіуму Східної Європи. Уродженець Коломиї, що став громадянином світу, людина-легенда, котра все своє життя несла надзвичайно важку місію поєднання європейських культур та міжнаціонального діалогу, справжній «європеїзатор» України. Богдан Осадчук вивчав міжнародне право, історію країн Східної Європи та Балкан в Берлінському університеті. Навчання продовжував в Українському Вільному Університеті в Мюнхені, де захистив кандидатську дисертацію пов’язану з дослідженням радянської політики в період від Леніна до Хрущова. З 1966 року працював професором новітньої історії Східної Європи Вільного Університету Берліна. В еміграції працював у німецьких, швейцарських і польських ЗМІ (починаючи з 1944 року; зокрема і в авторитетній «Neue Zürcher Zeitung»). Був добре знайомий з визначним польським публіцистом і громадським діячем Єжи Гедройцем та іншими польськими інтелектуалами. Під псевдонімом «Берлінець» активно друкувався у легендарному часописі «Культура», головним редактором якого власне і був Гедройц. Останній високо цінував дослідження Богдана Осадчука та його внесок у формування польсько-українського діалогу по’єднання. Позитивну оцінку дав Богдану Осадчуку й лауреат Нобелівської премії з літератури польський письменник Чеслав Мілош. В 80-х роках Осадчук був редактором часопису незалежних українських інтелектуалів, що перебували в еміграції, під назвою «Віднова». Богдан Осадчук – кавалер орденів Білого Орла (найвища урядова нагорода Польщі) та Ярослава Мудрого.