Ракетна шахта на Миколаївщині: музей «убивчих» експонатів

Ракетна шахта на Миколаївщині: музей «убивчих» експонатів

Точка на карті
783
Ukrinform
У недалекому минулому це був один із найбільш засекречених об’єктів у колишньому СРСР, але сьогодні проект "Точка на карті" докладно розкаже про нього 

Про таку потужну зброю як бойові ракети людство дізналося у XIX сторіччі. А вже у другій половині XX вони стають стратегічною зброєю. Дві супердержави того часу - США і СРСР - почали змагатися в розробці стратегічних ракетних систем. І якщо основу стратегічних сил американців становили ракети, розміщені на підводних човнах, і бомбардувальники, то головним козирем СРСР були міжконтинентальні ракети наземного базування. І радянські конструктори досягли в цьому значних успіхів. Ними розроблені, випробувані і прийняті на озброєння десятки різних типів ракет, якими були оснащені кілька армій військ стратегічного призначення. Одна з них - 43-тя - розташовувалася на території України. До її складу входила і 46 ракетна дивізія, яка дислокувалася в районі міста Первомайська на Миколаївщині.

ЇХ БОЯЛИСЯ НАЙПОТУЖНІШІ ДЕРЖАВИ СВІТУ

Сьогодні в Україні, як відомо, знищені всі ракетні шахти, крім однієї, - саме у Первомайську. Наразі тут розмістився єдиний у країні музей ракетних військ стратегічного призначення, експонати якого ще не так давно наводили жах на найпотужніші держави світу. Не дивно, що цікавість до нього не зменшується вже багато років, причому не лише місцевих мешканців — з Миколаївщини та Кіровоградщини, адже територія музею якраз на кордоні цих двох областей. Сюди везуть екскурсії зі всієї України і навіть зарубіжжя.

Туристичний автобус із Миколаєва подолає цей шлях приблизно за 4 години, а ось якщо їхати рейсовим, то все трохи складніше. Спочатку до Первомайська, потім - пересісти на маршрутку, яка їде у напрямку села Побузьке Кіровоградської області і здолати ще біля 30 км. Але і це ще не все. Від траси до музею веде ґрунтово-щебнева дорога, якою турист має пройти ще понад кілометр пішки. Зате коли увесь цей шлях буде пройдено, на вас чекатимуть неймовірні відчуття від знайомства з тутешніми експонатами, які представлені у натуральну величину.

Працівники музею - захоплені і ерудовані люди – сьогодні з радістю зустрічають гостей. А ще в недалекому минулому це був один із найбільш засекречених об'єктів у Союзі. Підходи до нього прикривалися колючим дротом, яким проходив електричний струм, кулеметними точками і мінними полями.

«Наш музей відвідують і дорослі, і діти, і студенти, і військові, і цивільні. Інколи доводиться чути, що, мовляв, жінкам тут не дуже цікаво, адже військове обладнання – чоловіча справа. Але це не так. За моїми спостереженнями, навіть якщо приїжджають сюди люди далекі від військової техніки – музей їх захоплює. Наприклад, приїжджав до нас генерал із дружиною. Спочатку було видно, що жінка зайшла сюди не з великим бажанням побачити тутешні експонати. Але коли вона почала знайомитися з ними, то буквально загорілася цікавістю, та так, що її три години не могли відірвати від експозиції», - розповідає заступник директора музею Олександр Ворончук.

РОДЗИНКА ЕКСПОЗИЦІЇ – ПІДЗЕМНИЙ КОМАНДНИЙ ПУНКТ

В експозиціях музею представлено різноманітне озброєння, починаючи з періоду Другої світової війни, але найбільший інтерес викликають зразки ракетної техніки і сам пусковий комплекс.

«Одним із головних експонатів є бойова стартова позиція з шахтно-пусковою установкою і командним пунктом з усіма приладами, обладнанням і допоміжними механізмами ракетного комплексу, які збережені у первісному вигляді», - розповідає старший науковий співробітник музею Людмила Тарасенко.

Слід зазначити, що всю цю інфраструктуру підтримують у робочому стані колишні офіцери, які несли бойове чергування на зазначеному ракетному комплексі.

Ось кілька технічних подробиць, які, без перебільшення, вражають практично кожного відвідувача. Скажімо, сама пускова установка конструктивно виконана у вигляді шахти глибиною 35 метрів. Зауважте - це більше за висоту 10-поверхового будинку. Вона мала такий захист, що була здатна вистояти в умовах ядерного нападу. Так, загальна вага захисного пристрою перевищує 120 тонн. У бойовому режимі ця конструкція, а її виконано у вигляді кришки, піднімалася за 6 – 8 секунд, відкриваючи ствол шахти.

У самій шахті був розташований контейнер із міжконтинентальною балістичною ракетою. За словами Тарасенко, на озброєнні 43-ї ракетної армії були одні з найпотужніших ракет у світі. Тільки в шахтних пускових установках (ШПУ) дивізії, що стояла безпосередньо під Первомайськом, перебувало 40 ракет РС-18А (SS-19 "Stiletto") і 46 - РС-22 (SS-24 "Scalpel"). Кожна з них несла 6-10 ядерних боєголовок, здатних одним залпом вразити 700 цілей, розташованих на відстані 10 тисяч кілометрів. Причому за потужністю будь-яка з них набагато перевищувала ту, якою була знищена Хіросіма.

«Зараз поряд із шахтно-пусковою установкою експонується макет головної частини ракети SS-19 "Stiletto". А неподалік - один із найбільш цікавих об'єктів музею - підземний командний пункт (КП)», - говорить Людмила Тарасенко.

До КП можна дістатися по 150-метровій підземній потерні (підземній галереї), яка прокладена на глибині трьох метрів. Його конструкція являє собою металевий дванадцатирівневий контейнер висотою 33 м, діаметром 3,3 м і вагою у 125 тонн. Він підвішений за допомогою системи амортизації в шахті, яка має глибину 40 метрів.

Кожен рівень - це кімната круглої форми, в якій встановлена апаратура і обладнання. У нульовому відсіку, який стоїть поза контейнером, є система електропостачання. А внизу розташовувалося ще 12 поверхів. Усі вони були буквально напхані різними механізмами, системами і апаратурою. Два нижніх займали командний пункт із бойовими постами, пультами дистанційного керування і апаратурою зв'язку.

Бойова обслуга у складі 2-х чоловік постійно несла чергування в 11 відсіку на 30-метровій глибині упродовж 6 годин почергово. Для їх доставки до місця бойового чергування використовувався вантажопасажирський ліфт. Командний пункт міг надійно функціонувати в різних умовах, зокрема і в автономному режимі протягом 45 діб.

«Сьогодні спуск цим ліфтом униз – найбільш популярна частина екскурсії. Варто зауважити, що дітям (крім старшокласників) дозволяють відвідувати підземний КП тільки у супроводі дорослих. Річ у тім, що це абсолютно реальний військовий об’єкт. І техніка безпеки тут – як у війську, а не як на розважальному атракціоні. Зате відчуття від перебування тут просто неймовірні», - каже Тарасенко.

"SATANА" ДОСІ ВРАЖАЄ

Цікавість відвідувачів викликає і макет найпотужнішої у світі міжконтинентальної балістичної ракети РС-20В «Воєвода» (за класифікацією НАТО - SS-18 "Satanа"). Вона створена в середині 70-х років у КБ «Південне». Ця ракета здатна доставити десять ядерних боєголовок з індивідуальним наведенням потужністю 750 Кт кожна на відстань в 15 тисяч кілометрів. Крім того, вона оснащена вісьмома важкими помилковими цілями, активними постановниками перешкод, дипольними відбивачами. Її готовність до запуску становить усього 62 секунди.

Взагалі відвідувачі музею мають змогу отримати повну уяву про розвиток радянських балістичних ракет. Адже протягом майже півстоліття, були розроблені, випробувані і прийняті на озброєння десятки різних типів ракет.

«Найперша радянська рідинна балістична ракета, яка була здатна нести ядерний заряд - Р-5М (SS-3 "Shyster"), з'явилася в 1956 році і мала дальність стрільби 1200 км. Наступна ракета Р-12 (кодова назва НАТО — SS-4 «Sandal») була створена у 1959 році. Її макет також експонується у музеї», - нагадують співробітники музею.

До речі, це перша самостійна розробка ОКБ-586 — майбутнього КБ «Південне». Ракета Р-12 була головним фігурантом «карибської кризи». У жовтні 1962 року партію цих ракет перекинули на Кубу, що ледь не спровокувало ядерний конфлікт. Цікава деталь: поряд із технічними нововведеннями і потужними характеристиками (а Р-12 могла нести заряд в 2 мегатонни), ця ракета мала і певні «спадкові» риси, зокрема її діаметр був залишений ще від німецької ФАУ-2.

Наступна модель - Р-14 - доставляла ядерний заряд вже на 4,5 тисячі км. У кінці 1961 року на озброєння приймається перша двоступенева ракета Р-16. Вона могла доставити боєголовку потужністю 3 мегатонни на 13 тисяч кілометрів - це вже міжконтинентальна ракета. А у 60 - 70 роках минулого століття у війська надходить ціла низка нових ракетних комплексів.

Варто зазначити, що рідинні ракети в експлуатації мали недоліки: відносно невисоку боєздатність, складну систему експлуатації тощо. Все це дуже ускладнювало їх перебування на бойовому чергуванні і знижувало ефективність. Тому і в СРСР, і в США були зроблені висновки про доцільність розгортання робіт зі створення твердопаливних ракет.

У результаті в 1975 році з’являється твердопаливна міжконтинентальна РС-18А (SS-19 "Stiletto"), а в 80-х - ще більш досконала РС-22 (SS-24 "Scalpel"). Вони також були на озброєнні 43-ї ракетної армії.

ВЕРТОЛІТ МІ-8Т, РАКЕТНИЙ ЕШЕЛОН ТА ІНШІ

Музей намагається постійно поповнювати свою експозицію. «Одна з найпомітніших новинок музею – пересувний КП. Він представляє собою колонну вантажівок, на яких розташоване різноманітне спеціалізоване обладнання», - розповідає А. Ворончук. Сюди ввійшли 7 унікальних військових машин. Зокрема, машини бойового управління, зв’язку, для приймання й передавання даних, та машини-гуртожитки.

Ще одне нещодавнє надбання музею – ешелон для транспортування балістичних ракет. Для цього на території музею побудували 132 метри залізничних колій. Ешелон укомплектований маневровим тепловозом, двома пасажирськими вагонами для особового складу, вагоном супроводу та ізотермічними транспортними вагонами.

Є й інші, не менш цікаві експонати. «Серед нових надбань музею – транспортний вертоліт МІ-8Т, ракетне озброєння повітряного та морського базування», - говорить заступник директора Олександр Ворончук.

Та скільки б ми не розповідали про експонати цього дійсно унікального музею, щоб сповна їх оцінити, треба тут побувати. Тим більше, що незабаром планується поповнити експозицію справжніми військовими літаками. Квитки сюди коштують недорого – 80 гривень для дорослого і 20 грн для дитини. Але якщо ви зважитеся побувати під землею у командному пункті, то будьте готові викласти ще 200 грн. Але побачене, запевняю вас, того варте. Отож приїжджайте – не пошкодуєте.

Алла Мірошниченко, Миколаїв

Фото Олександра Кремка

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>