Сплюндровані могили українців і молитви польських однодумців...

Сплюндровані могили українців і молитви польських однодумців...

Аналітика
2131
Ukrinform
Бездіяльність польської влади заохочує вандалів, які, за підтримки Росії, хочуть посварити поляків і українців

У минулу неділю на кладовищі села Верхрата на польсько-українському прикордонні біля сплюндрованої понад тиждень тому “невідомими” вандалами могили бійців УПА, польські інтелектуали зачитали звернення. Документ, підписаний понад 70-ма авторитетними особами, закликає польську владу, духовенство та інтелектуальну еліту країни зробити усе від них залежне, аби зупинити у країні “війну” з українськими пам'ятниками, що може розпалити ненависть і призвести до непередбачуваних наслідків по обидва боки кордону.

Недільний ранок, ще навіть не світає. Група представників польської еліти, кілька журналістів, зокрема українських, польських та німецьких, вирушають мікроавтобусом з Варшави кількасот кілометрів на південь, фактично на самий кордон з Україною. По дорозі до групи приєднуються ще декілька осіб. В автобусі їдуть, зокрема, легенда “Cолідарності” 80-х років Збігнєв Буяк, дружина нині покійного ще одного лідера цього профспілкового об'єднання Яцека Куроня Данута, відома громадська діячка Ізабела Хруслінська. По дорозі вони ще раз зосереджено перечитують текст звернення, яке через кілька годин зачитають на кладовищі, роблять дрібні поправки.

“Допишіть до списку підписантів пані Кристину Захватович-Вайду”,- просить пані Іза Хруслінська додати до переліку осіб дружину померлого декілька днів тому режисера Анджея Вайди.

Пан Буяк не приховує, що він стурбований цими актами насилля. “Це добра ініціатива. Коли мені запропонували поїхати, я без зволікань погодився. Розумію, що моє місце зараз тут”,- розповідає він агентству.

Після понад п'ятигодинної подорожі автобус прибуває на польсько-українське прикордоння, про що символізують СМС-повідомлення з вітанням в Україні і тарифами дзвінків у роумінгу.

Біля кладовища у Верхраті стоять понад десять автомобілів. У більшості це місцеві українці, які приїхали на акцію з Любліна, Перемишля чи інших розташованих поблизу населених пунктів. Ініціативна група пробує схилити місцевого римо-католицького священика після недільної меси приєднатися до заупокійного богослужіння біля зруйнованого українського пам'ятника разом з греко-католицьким духовенством. Однак той, посилаючись на раніше заплановані справи, відхиляє пропозицію. На кладовищі також не з'явиться жоден із представників польської місцевої влади.

У Верхраті, де до війни проживало понад 3,5 тис. людей, в основному українців, український слід залишився лише на кладовищі. На його старій частині є багато кам'яних хрестів кінця 19-го - початку 20-го століть, на яких можна прочитати епітафії, написані кирилицею. На кількох з них видніються українські тризуби.

У центрі старої частини кладовища біля розбитого надмогильного пам'ятника зібралося багато людей. На одному з перекинутих каменів кирилицею написано: “У могилі спочивають Шупер Йосиф 1925, Титва Теодор 1926”, інші прізвища ще на декількох кам'яних плитах. Жодної згадки про УПА. 

Учасники акції викладають лампадками хрест біля могили, довкола якої згуртовується кілька десятків людей. Тихо розмовляють між собою. Пан Роман з Перемишля розповідає, що його предки родом з Верхрати, а зараз він проживає у Перемишлі. Киваючи головою каже, що руйнування пам'ятників не служить ані полякам, ані українцям і лише створює непотрібну напругу. За його словами, польська влада повинна була б діяти рішуче, щоб не допускати таких ганебних вчинків. “Однак чомусь вона цього не робить..”,- з гіркотою додає він.

“Це звернення ми висилаємо, стоячи над зруйнованими українськими могилами на цвинтарі у селі Верхрата і, не існуючому з 1945 року, українському селі Монастир у гміні Горинець. Тиждень тому варвари знищили встановлений у 1993 році надгробок, поставлений на честь 19-ти мешканців Верхрати, у тому числі й воякам УПА, громадянам Польщі, які загинули в часи Другої світової війни і одразу після її закінчення від рук німецьких солдатів, радянських та, врешті, польських комуністів”,- по черзі зачитують заклик п'ятеро учасників акції. Це вищезгадані Буяк, Куронь, Хруслінська, а також колишній заступник міністра закордонних справ РП Кшиштоф Становський та голова Гельсінської фундації прав людини Данута Пшевара.

У кількох із них тремтить голос. Відчувається, що вони сильно переживають, ледь стримують сльози. Автори звернення просять польську владу, духовенство та еліту звернути увагу на цю проблему, поки не пізно і поки хвилю безглуздого насилля можна зупинити.

Пані Іза Хруслінська потім у бесіді пояснює, що зачитування звернення для неї було дуже емоційним переживанням. “Розумієте, у польській християнській традиції повага до померлих завжди була дуже важливою. А зараз з нас хтось хоче зробити якихось варварів”,- ділиться своїми думками з агентством польський громадський діяч. Вона зазначає: бездіяльність влади заохочує вандалів, які, без сумніву й за підтримки Росії, хочуть посварити поляків й українців. “Зверніть увагу: ще рік тому вони знищували пам'ятники у масках, а зараз це роблять відкрито, навіть не приховуючи облич. Певно, відчувають свою безкарність”,- констатує Хруслінська.

Двоє греко-католицьких священиків Стефан Батрух та Іван Тарапацький відправляють заупокійну службу біля могили українців на кладовищі у Верхраті і згодом процесія з кладовища переміщається до колишньої української Греко-католицької, а нині Римо-католицької церкви, де присутні моляться біля могили довоєнного пароха української церкви отця Євгена Хоминського, який, як кажуть, був етнічним поляком.

Потім учасники акції йдуть майже два кілометри до ще одного розбитого надмогильного пам'ятника, розташованого на лісовій галявині, де колись було ще одне українське село Монастир. Про його існування нагадують лише поодинокі кам'яні хрести на узбіччі певно колись сільської дороги, а тепер - лісової стежини, а також фундамент схованої у лісі колишньої української церкви Успіння Пресвятої Богородиці, розібраної на початку 50-х років на будматеріали місцевими жителями-поляками.

Згодом, вже в 90-х роках нащадки українців з цього села побудували поблизу фундаментів церкви каплицю, куди вони приїжджають раз на рік, 28 серпня, у день Успіння Богородиці, помолитися і позгадувати рідних.

Поводирем на гору Монастир є уродженець Верхрати, пан Богдан Лопушанський - єдиний українець, який у селі не приховує своєї національності. “Усі в селі знають, що я українець. Тому про нищення пам'ятників у Верхраті та Монастирі я дізнався першим”,- розповідає пан Богдан. Він зауважує, що місцеве польське населення теж дуже негативно сприйняло інформацію про знищення пам'ятника на кладовищі у Верхраті й на горі Монастир. По дорозі на Монастир він розповідає, що комуністична влада Польщі після примусового виселення українців у рамках операції “Вісла” у 1947 році наказувала місцевим лісничим засаджувати колишні українські села лісами, аби після них не залишилося сліду. Власне, така доля спіткала й Монастир.

Півгодини шляху через ліс - і група вже на Монастирі. Це унікальне місце: тут до 19-го століття був справжній монастир, який ліквідувала влада Австрійської імперії. Про його існування свідчить встановлена на дерев'яному помості ікона, забитий решіткою лаз у катакомби, якими був оповитий монастир, а також вода біля основи одного з дерев, яка ніколи не висихає, і місцеві жителі вважають її цілющою.

Біля сплюндрованої в липні 2015 року могили на Монастирі з надгробною плитою з прізвищами понад 60-ти вояків УПА, які загинули на початку березня 1945 року у нерівному бою з військами НКВС, священик Стефан Батрух молиться за душі покійних і закликає поляків й українців зробити усе можливе, аби демони минулого не повернулися...

На завершення, українці й поляки стають у коло і беруться за руки на знак того, що жодні провокації різних сил, у тому числі й зовнішніх, не повинні розсварити обидва народи.

Галявина на горі Монастир стала останнім пристанищем для вояків відразу трьох армій: бійців УПА, а також загиблих в 1915 році під час Першої світової війни німецьких солдатів та солдатів царської армії Росії.

Поховання убитих солдатів різних епох та різних поколінь мирно співіснували десятки років, далеко від людської суєти під шум лісових дерев. Аж поки торік вандали не порушили їхній спокій. Ці негідники вважають своїм геройством і патріотичним обов'язком боротьбу з могилами тих, кого вважають ворогами.

Лист польської інтелігенції “Заклик з Верхрати” відкритий до підписання, під ним вже поставили свої підписи багато поляків та українців. Долучайтеся й Ви.

Юрій Банахевич, Варшава. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-