Чому Кремль не дуже радіє з нагоди перемоги Радева

Переконлива перемога Румена Радева на виборах у Болгарії змусила багатьох говорити про появу в Європі «нового Орбана». Проте у Кремлі цьому не дуже радіють. І причин цьому є багато. Від емоційних (наприклад, новий прем’єр-міністр Чехії Бабиш так і не став «нашим» для Москви) до економічних. До того ж і зі своєю головною (донедавна) європейською «мишею» Кремль погрався і викинув на історичний смітник, заявивши, що стосунки з нею були «суто діловими».

Криза ідентичності у відносинах ЄС і Орбана

Насправді всім відомий конфлікт Будапешту із Брюсселем не був суперечкою щодо України. Це була фундаментальна криза цінностей. Протягом багатьох років Орбан послідовно демонтував демократичний фундамент Угорщини: встановлював політичний контроль над судами, зачищав незалежні ЗМІ (майбутній прем’єр-міністр Петер Мадяр в етері державного телеканалу M1 заявив, що його уряд негайно зупинить роботу мовника, назвавши його «брехливою новинною службою»), концентрував ресурси в руках партії «Фідес», використовував владу для збагачення наближених структур і родичів.

Окремою точкою кипіння у ставленні ЄС до Будапешту була криміналізація допомоги мігрантам і ухвалення норм, що прямо суперечать європейським стандартам надання притулку та захисту прав людини. І вже останніми роками чи не головною межею розриву Угорщини із ЄС став саботаж Орбаном загальноєвропейської солідарності та допомоги Україні.

У відповідь на ці дії Брюссель застосував «ядерний варіант» — процедуру за Статтею 7 Договору про Євросоюз (вона дозволяє призупинити права членства, включно з голосуванням у Раді ЄС). Тобто конфлікт Орбана з ЄС — це історія про кризу ідентичності: не можна залишатися в ЄС, ігноруючи водночас його фундаментальні засади.

Важливим кроком стало перше в історії ЄС застосування механізму «обумовленості верховенства права». Суть цього фінансового важеля для Будапешту (вартістю 35 млрд евро) полягає у прямому зв’язку між дотриманням демократичних стандартів та отриманням європейських дотацій. Фактично Брюссель прямо заявив: немає демократії — немає грошей. Тепер новий уряд Петера Мадяра має виконати 27 умов, висунутих ЄС, щоб розморозити ці кошти.

Паралельно з цим діють рішення Європейського суду, який неодноразово визнавав Угорщину винною в порушенні законодавства ЄС (незаконного поводження не тільки з мігрантами, а й тиску на університети та неурядові організації тощо). Це також потягнуло за собою санкції та штрафи.

Зрештою Угорщина опинилася й у стані дипломатичної ізоляції, що зростає. Уже легендарною стала пропозиція Орбану від тодішнього канцлера ФРН Олафа Шольца «піти випити кави» під час ухвалення рішення про початок переговорів щодо вступу України до ЄС.

Отже, Брюссель не тільки карав Орбана особисто, а й створив умови, за яких його політика стала занадто дорогою, насамперед для громадян Угорщини. Що в підсумку і призвело до його провалу на виборах.

Для пересічних угорців 16 років «ділових відносин» Орбана з Москвою і, відповідно, його конфронтації з Брюсселем перетворилася на конкретні цифри збитків. ЄС заморозив ті самі близько 35 млрд євро (майже 16 % ВВП країни). Через їхнє блокування зупинилися інвестиції та масштабні інфраструктурні проєкти. Щонайменше 2 млрд євро Угорщина втратила назавжди через штрафи та пені за невчасне проведення реформ. На ці гроші в країні можна було б оновити 6000 шкіл чи збудувати 300 лікарень.

Є й суто людський фінансовий вимір — пересічна угорська сім'я із трьох осіб через політику Орбана фактично недоотримала тисячі євро. Порівняння навіть не із старими членами ЄС, а з новими, зі Східної Європи, також не на користь Угорщині. Із 2010-го по 2026 роки її ВВП зріс на 45–50 %, тоді як у Польщі майже на 90 %. Середній поляк за рівних умов праці заробляє на 6000 доларів США на рік більше, ніж угорець. Отже, конфлікт Орбана із ЄС призвів до щорічного «з’їдання» економічного зростання самих угорців.

Що чекатиме болгар за «орбан-сценарієм»

Щодо Болгарії, то вона — одна з найбільш інтегрованих в економіку ЄС країн (до 70 % торгівлі припадає на нього). І якщо Радев справді вже не тільки словами, а й діями надумає стати «новим Орбаном», наслідки будуть миттєвими: уповільнення зростання економіки через припинення фінансування з блоку ЄС призведе до втрати щонайменше 1 % ВВП щороку. А 10 років «орбаноміки» зроблять болгарську економіку на 12 % меншою, ніж вона могла б бути, а кожен громадянин Болгарії за десятиліття недоотримає від 20 000 до 30 000 доларів США. Тож для Болгарії наслідки гіпотетичної «орбанізації» стали б значно боліснішими, ніж для угорців.

До речі, Софія вже відчула це у вересні 2024 року. Тоді останнє засідання парламенту перед черговими достроковими виборами (за період із 2021-го по квітень 2026 року в країні змінилося вже декілька урядів) мало стати вирішальним для ухвалення європейської «Дорожньої карти кліматичної нейтральності». Але проросійські депутати тоді захопили парламентську трибуну, вирвали кабелі звукової системи, унеможлививши подальшу роботу сесійної зали. Наслідки демаршу стали вкрай невтішними для бюджету країни. За словами депутатів, це була «остання можливість» врятувати понад мільярд євро, які мали надійти від Євросоюзу.

Загалом із 2007 року, коли Болгарія стала членом ЄС, до країни надійшло 16,3 млрд євро. У всі великі інфраструктурні проєкти вкладені саме європейські кошти. Тому будь-який черговий новий / старий болгарський лідер (навіть із симпатіями до Москви) розуміє просту істину: вона ніколи не компенсує втрати від ЄС.

Уроки угорської фінансової мови від ЄС виявилися настільки ефективними, що їх засвоїли навіть у Москві. Там визнали, що «Радева даремно називають мало не новим Орбаном. Насправді він помірний націоналіст, наскільки це взагалі можливо в країні, яка повністю залежить від ЄС і є однією з небагатьох у Східній Європі, що приєдналася до єврозони».

І це насправді так. 1 січня Болгарія офіційно перейшла з історичного 145-річного лева на євро. Цей крок став болісною поразкою Росії, яка до останнього намагалася зірвати цей перехід, використовуючи увесь арсенал можливих маніпуляцій. І вже тоді цей крок радикально звузив подальші фінансові можливості Кремля для гри «своїми» європейцями проти «чужих». Саме тому Москва не дуже радіє з нагоди перемоги Радева.

Макс Мельцер