Кінець епохи «ручної миші»: як Кремль утратив Орбана
«Ризику війни в Європі немає, тому що Росія навіть не здатна перемогти України, яка має повне право на самозахист, і вона робить це героїчно. Росіяни розуміють тільки мову сили, і Європа має бути сильною». Як не дивно, але ці слова належать прем'єр-міністру Угорщини Віктору Орбану. І сказав він їх у червні минулого року, намагаючись отримати голоси місцевих прихильників України. Проте маніпуляція найвідомішої «політичної тварини» Європи не спрацювала: вибори він програв із тріском.
Давньогрецькі мотиви падіння Орбана
«Політична тварина» це не образа, а термін (грец. zōon politikon), який увів Арістотель. Він мав на увазі, що людина — це не просто соціальна (як мураха), а саме політична істота, яка може реалізувати свій потенціал лише в межах поліса (міста-держави). Той, хто живе поза ним, «або звір, або бог». Із часом зміст терміну трансформувався, і зараз так називають людей, які надмірно захоплені боротьбою за владу та політичними інтригами.
Бажання жити поза суспільством (Євросоюзом) і відчуття власної «божественності» (через 16-річне перебування при владі) пішло врозріз із думкою пересічних членів угорського «поліса» і згубило Орбана. Розріз виявився настільки сильним, що навіть приводів для оскарження підсумків виборів не знайшлося. «Тиса» набрала конституційну більшість, що дасть їй змогу формувати уряд без створення коаліції.
В історії зі «богом» Будапешта (яким Орбан себе, мабуть, вважав) цікава ще одна давньогрецька історія. Як відомо, Bloomberg нещодавно «злив» запис телефонної розмови Орбана та Путіна від 17 жовтня минулого року. В ній угорський прем’єр заявив: «Наша дружба зросла до такого рівня, що я можу допомогти вам будь-яким способом... Де б вам не знадобилася моя допомога, я до ваших послуг». І навів як приклад байку Езопа, де миша врятувала лева, який свого часу відпустив її за те, що та мала необережність пробігти по його тілу. За деякий час лева спіймали мисливці та прив'язали його мотузками до дерева. Лев метався і ричав. Миша прибігла на допомогу й перегризла мотузку, визволивши лева.
Коли Путін великодушно відпустив Орбана і що саме тоді попросив натомість, чуток ходить багато. Низка медіа припускають, що Орбан може перебувати під впливом Кремля через компромат на нього (у ЗМІ є історія про «валіза від російського криміналітету»). У будь-якому разі Орбан насправді виявився ручною «мишею Путіна». І від яких мотузків вона би рятувала в майбутньому цього «лева», можна лише здогадуватися.
Сійярто тепер сяятиме хіба що в Москві
Ключовий момент у зсуві Орбана в бік Росії стався у 2014 році, коли він підписав угоду про надання величезного кредиту на розширення угорської АЕС «Пакш-2». Вона сигналізувала не лише про економічне, а й ідеологічне зближення з Путіним. І вже незабаром Орбан окреслив свою мету — побудувати в Угорщині «неліберальну державу, засновану на національних і традиційних християнських цінностях», прямо вказавши на путінську Росію як на модель.
Із лютого 2022 року риторика Орбана та його мишачої «сім'ї» (того ж глави МЗС Петера Сійярто) видається вже зовсім непристойною. Вони говорили, що «не вважають Путіна воєнним злочинцем», отримували в Москві «орден Дружби», напряму зливали конфіденційну інформацію ЄС до Москви, лобіювали зняття як персональних санкцій (від патріарха РПЦ Кирила до путінських мільярдерів і міністрів), так і секторальних — від Євросоюзу. Не кажучи вже про регулярне блокування допомоги Україні (останній випадок — із 90 млрд євро).
Сам Будапешт водночас перетворився на розсадник путінської агентури. 15 із 47 штатних співробітників посольства РФ в Угорщині пов'язані із спецслужбами, а ще шестеро, ймовірно, можуть мати такі зв'язки, з'ясувало видання «Агентство». А Vsquare (незалежний проєкт журналістських розслідувань, створений партнерством журналістів із Вишеградської групи) Угорщини, Польщі, Чехії та Словаччини, повідомило, що до Будапешта з метою вплинути на вибори та забезпечити Орбану перемогу під виглядом дипломатів приїхали троє співробітників ГРУ. На початку квітня з'явилася інформація про те, що Владислав Сурков — ексрадник Путіна переїхав до Будапешта, де став позаштатним радником Орбана з питань побудови «суверенної демократії».
Паралельно дослідження аналітичної компанії Vox Harbor, засноване на аналізі понад 628 тисяч повідомлень, довело про скоординовану публікацію новин, що мали на меті посіяти страх серед угорців щодо наслідків поразки Орбана. Втім, апеляція до страху — не нова тактика. Ще у 2018 році, балотуючись на третій поспіль термін, його партія «Фідес» активно нагнітала побоювання щодо мігрантів. А у 2022-му, напередодні виборів, що відбувалися через п’ять тижнів після початку повномасштабної війни в Україні, Орбан поширював заяви про те, що опозиція відправить угорських військових на війну в Україну. Але ставка на страх не зіграла. Використання діпфейків для дискредитації опонентів та інші маніпуляції (наприклад, із виборчими округами) викликали огиду навіть у найстійкішого електорату Орбана.
Також стало відомо, що уряд Орбана ще у грудні підписав непублічну угоду з РФ про розширення економічних, торговельних, енергетичних та культурних зв'язків. Зокрема, й із посиленням викладання російської мови, включаючи запрошення викладачів із РФ, взаємне визнання дипломів та програми обміну для аспірантів, а також у спорті та цирковому мистецтві. Отже, планів на свою «ручну мишу» в Путіна було багато. І які б подальші проросійські циркові номери вона влаштовувала б у Європі, залишається тільки здогадуватися.
Проте, переможець виборів Мадяр чи не в першій своїй заяві запропонував усьому урядові Орбана, а також іншим членам чинної влади достроково піти у відставку. Тож Сійярто тепер доведеться сяяти хіба що в Росії, десь поруч зі своєю колишньою колегою з Австрії Карін Кнайсль.
Антиукраїнська істерія: від «шалика» до «Турецького потоку»
Окремим вектором для Віктора Орбана був антиукраїнський і особисто президент Володимир Зеленський. Відповідних заяв, а найголовніше — дій із боку «мишачого короля» Угорщини та його почту було багато. Ще у квітні 2022 року Орбан убачав провину не Путіна у вторгненні в Україну, а ЄС (навіть уперто вимагав доказів, що воєнні злочини в Бучі не були інсценовані Києвом). Тодішні слова Орбана (хоча потім до цього звикли) у «дивний» спосіб пролунали одразу після візиту Сійярто до Москви, де той «вибив» для Угорщини «особливі умови» постачання газу.
Паралельно йшли заяви, що Будапешт не може постачати Києву зброю, бо інакше Росія, мовляв, завдасть ударів по Закарпаттю, де мешкають угорці. Така регіональна «сегрегація» викликала обурення з боку голови угорської громади Києва Тібора Томпи: «За логікою Сійярто, виходить, що в мене, як українського угорця, який проживає не на Закарпатті, а в Києві, і взагалі людей нашої громади, що живуть по всій Україні — стріляти можна».
У квітні 2023 року до відповідної риторики вдалася й віцеспікерка угорського парламенту Дора Дуро, яка в інтерв’ю російським «Известиям» пояснила негативне ставлення Будапешта до інтеграції України в ЄС і НАТО. За її словами, це пов’язано з політикою Києва щодо угорської національної меншини на Закарпатті. Дуро заявила, що українська влада могла б «зробити правильний крок у цьому напрямі й дати Закарпатській області та іншим регіонам територіальну автономію». Але Європа вже наочно бачила, у що вилилося в Україні те, що починалося зі слів про «захист людей та створення автономії».
До того ж і сам Орбан 22 листопада 2022 року вдягнув футбольний шарф із картою «Великої Угорщини» (зе́млі, що входили до складу Угорського королівства чия карта в межах до 1920 року включала окремі території сучасних: Румунії, України, Словаччини, Хорватії, Сербії та Австрії) та зробив у такому вигляді відео. Водночас Будапешт відмовився від цих територій за Тріанонським договором із державами-переможцями в Першій світовій війні. Саме тому шалик Орбана з «Великою Угорщиною» зразка 2022 року зачепив усіх її сусідів, про що з відповідними заявами й виступили офіційні: Київ, Бухарест та Загреб.
Свої нинішні вибори він представив як між «війною та миром». Останнім доводом «мишиного короля» став «інцидент зі вибухівкою» на кордоні із Сербією з метою підриву газопроводу «Турецький потік». Його Орбан також пов'язав із Києвом і використав як привід заявити, що «тільки його уряд здатний захистити угорців від тероризму та замерзання з боку Києва». Він скликав раду оборони й показово зняв відео з угорськими військовими, яких відправив на захист труби. І все це, — малюючи апокаліптичну картину Угорщини, що замерзає, та яку намагаються «поставити на коліна Україна та зовнішні вороги». Пєсков також висловився в цьому дусі.
Однак директор сербського Агентства військової безпеки Джуро Йованич заявив, що «твердження про те, що українці намагалися організувати цю змову, не відповідає дійсності». Петер Мадяр також зазначив, що «Орбан потенційно проводить операцію під хибним прапором за допомогою сербських та російських акторів через крах підтримки його партії».
Ось так «диверсія» перетворилася із трилера на фарс. Особисто для Орбана вона стала останнім «чорним лебедем» — класичний rally ’round the flag (згуртування навколо прапора) не вдався. Брехня про український слід на «Турецькому потоці» стала межею, за якою брудна та небезпечна політтехнологія Орбана перетворилися на його політичне самогубство.
Воно стало унікальним з такого погляду: програти, коли тебе одночасно підтримують Москва і Вашингтон, треба вміти. Орбан зумів. Не допомогло нічого. Швидше навпаки. Бо ця підтримка додала зайвої токсичності й без того токсичному вже для самих угорців Орбану.
Що стосується Росії, то для неї це найболючіші програні вибори в Європі. У лютому 2025-го вона та її «альтернативники» програли в Німеччині. У травні Москва втратила Румунію, а у вересні Молдову. Поразка Орбана довела: путінізм у Європі не пройшов. Кремль залишився без козиря в шулерській грі з Євросоюзом. Епоха його угорської «ручної миші» завершилася.
Макс Мельцер
