Історія автокефалії митрополита Олександра. Чи вивчили ми уроки?

Історія автокефалії митрополита Олександра. Чи вивчили ми уроки?

Укрінформ
Ґрунтовна книга митрополита Олександра Драбинка вийшла у видавництві «Дух і літера»

Перший рік української автокефалії — час і благословенний, і важкий.

Благословенний, бо всі поїздки в новому статусі, всі свята літургійного року відбуваються вперше в українській церкві.

Перше Богоявлення, перше благовіщення, перше стрітення, перший Великдень.

Перші поїздки на Афон нашого священства, коли вони служать там літургію.

Перші зустрічі на Фанарі, у Вселенській патріархії, коли представники помісних церков знайомляться з українськими ієрархами.

І це час важкий. Бо ми бачимо пастки та небезпеки, які оточують церкву, і знову відчуваємо війну, що ведеться проти неї. Фактор Москви з її дипломатичною гібридною війною та мобілізацією проросійських політиків в Україні, як похідна від неї — фактор почесного патріарха Філарета, чиї слабкості підігріває Москва. Втім, нема сумнівів, що ми перейдемо цей шлях, зрештою, проходити його значно легше, ніж витримувати забіг зі здобуття автокефалії.

Ми пройдемо, працюючи та читаючи книжки. Особливо ті, в яких зібрані й уроки минулого, й оцінка сьогодення.

Митрополит Олександр Драбинко — не лише автор нещодавно виданої у видавництві «Дух і літера» книги “Українська церква: шлях до автокефалії”. Він — практик, він один із тих, хто сам торував той шлях.

Фото: orthodoxy
Фото: orthodoxy

Саме його ініціативою було свого часу видати рішення про заборону політичного православ’я, що стало фактично ляпасом всій російській агентурі в УПЦ МП. 

Саме його кроки уважно досліджувалися на найвищих щаблях російської ієрархії та кремлівського керівництва, і саме його ув’язнили під домашній арешт, коли за півроку до Майдану запланували переворот в УПЦ МП.

Тому його книга, під редакторством блискучого церковного інтелектуала священника Петра Зуєва про історію української автокефалії має особливий інтерес.

Цей рік у колі журналістів, спостерігачів прийнято вважати роком сторіччя української автокефалії.

Сто років тому в січні 1919 року українським урядом було прийнято Закон про автокефалію.

Вселенський Патріарх Варфоломій I під час підписання Томосу для Православної церкви України, Стамбул
Вселенський Патріарх Варфоломій I під час підписання Томосу

І в січні 2019 року Україна отримала Томос про автокефалію Української церкви.

Є кілька видань про сторічний шлях українців до свої церкви, і, безумовно, одним із найкращих та строго рекомендованих є книга митрополита Олександра.

Це видання, яке готувалося кілька років. Те, що книга вийшла в рік отримання Томосу — просто збіг. Ця книга — запрошення пройтися шляхом автокефалії разом із тими, хто робив її 100 років тому. Це і сумна, й цікава інтелектуальна “прогулянка”, і важке усвідомлення минулих помилок (порушуючи канон навіть на шляху до найсвятішої цілі, ти ризикуєш відкинути саму ціль), і радість від того, що твоя власна ініціативність – не лише образа на таку політичну РПЦ, ти просто спадкоємиця тих, хто завжди хотів бачити церкву вільною та іншою, ніж пропонувала РПЦ; це й історично підкріплене усвідомлення того, що автокефальна церква була неможлива у бездержавній Україні (як власне й у будь-якій бездержавній країні). 

Якщо говорити про поліграфію та іншу візуалку, книга — свідчення того, що в Україні склалося коло всіх потрібних фахівців для церковного книговидання. Бо видання – торжество гарного смаку, правильно підібраних шрифтів і в’язі (ними займався найкращий на пострадянському просторі дизайнер і фахівець з каліграфії Олексій Чекаль) та вишуканої тематичної обкладинки — Софія в картинках Юрка Хіміча.

Але, окрім того, що її приємно тримати в руках, її потрібно мати на книжковій полиці всім, хто цікавиться історією автокефалії.

* * * 

Книга поділена на кілька частин.

Перша — публіцистика останніх двох років, коли питання унезалежнення церкви постає особливо гостро. (Це відповіді для священства та вірних на питання, що були актуальними упродовж двох років. Чому автокефалія? Чому зараз? Чому від Вселенського патріарха? Яким може бути статус православної церкви та якими є способи проголошення й мотиви встановлення автокефалії. Якою є мова богослужінь та якими є мови богослужінь у помісних церквах.

Фото: mvfund.org
Фото: mvfund.org

Чим добра книга? Що її можна відкрити – й читати зсередини. Хочеш докладно – з історичними паралелями, прикладами помісних церков та євангельськими підтвердженнями почитати про мовне питання — відкриваєш і читаєш окремий розділ. Хочеш про юрисдикційний плюралізм та адміністративний устрій православ’я — відкриваєш та читаєш інший. Ну а хочеш історії — йдеш далі.

Історичні розвідки присвячені спробам здобуття автокефалії у 1918-25 роках, власне — друга частина. Там само розглядаються обставини неканонічного приєднання Київської митрополії до Москви 1686 року.

Саме в цій частині автором дбайливо зібрані, пораховані й проаналізовані всі факти та спроби здобуття церковної незалежності. Не переказуючи майже 700-сторінкову книжку, зазначу лише цікаві факти.

У 1919-1925 роках в Україні відбувся “парад автокефалій” (4 “автокефалії” за 6 років). Автор детально зупиняється на кожній з них. Бо кожна з цих подій – наш унікальний досвід, і кожна заслуговує на історичний і канонічний аналіз.

На початку 20 століття в Україні існували Патріарша Церква (Український екзархат РПЦ) та як мінімум ще три православні юрисдикції, що претендували на автокефальний статус. Це вперше – коли про кожну юрисдикцію автор пише дуже обережно та з повагою, бо кожна з них була втіленням прагнення до автокефалії, кожен із творців так чи інакше мріяв про зміни, – і українські церковні історики не повинні відкидати жодної з них.

Вже сто років тому точилася дуже гостра боротьба між “українофілами” та “москвофілами”, де перші були представлені активними ініціативними вірянами, інтелігенцією та священством (вони створили вищий орган управління церквою — Всеукраїнський православний собор), а другі – єпископами. 

Вже через місяць після проголошення закону про автокефалію УНР, ініціатори та видавці закону, розуміючи – в який спосіб насправді здобувається автокефалія, призначають посла до Константинополя, котрий протягом 9 місяців веде переговори з Константинополем. Це був гарний і плідний період спілкування українського урядовця та Вселенського престолу, але Україна знову опинилася під владою більшовиків.

Проросійський єпископат за допомогою Москви вже сто років тому активно вичищав прихильників автокефалії з Всеукраїнського Православного собору.

* * *

Окремий розділ, що додає ваги книжці — додатки. Це акуратно зібрані всі історичні документи, протоколи зібрань Всеукраїнського православного собору (був такий період, коли віряни намагалися диктувати свою волю зросійщеному єпископату). Або, наприклад, лист місцеблюстителя Вселенського престолу до посла Української народної республіки в Стамбулі, яким той повідомляє, що наразі не може розглянути питання автокефалії, бо Вселенська патріарша кафедра — вакантна; таємний лист міністра сповідань (так за російським зразком називалася посада “міністра релігій” в УНР) до головного отамана Петлюри про перебіг подій, Томос для Православної церкви у Польщі, яка в міжвоєнний період дала Україні правильно висвячений єпископат. Одне слово, усім, хто любить першоджерела, але не має часу досліджувати їх в архівах, – буде цікаво.

*  *  * 

Подекуди, читаючи книгу, я подумки сперечалася з владикою. Це не перша прочитана мною книга про автокефалію. Мені подеколи здавалося, що забагато – канонічних мірок, забагато – строгих оцінок та замало почуттів. Але через кілька днів, коли я знову перечитувала її, то розуміла – у чомусь митрополит таки має рацію. Це дійсно про нас: “Ми звикли судити про діяльність діячів нашої “безпорадної” історії не за її (діяльності) результатами, а за їх (діячів) намірами. Були б у наших діячів чисті та щирі наміри – і ми готові делікатно замовчувати всі їхні невдачі та помилки... Але якщо ми прагнемо покінчити із зачарованим колом невдач, то нам варто почати більш критично оцінювати власну історію”.

Лана Самохвалова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-