Мир без альтернативи
У ці травневі дні думки та очікування лідерів демократичного світу, а особливо усіх українців, прикуті до подій у Туреччині. Чітка позиція України щодо умов та принципів закінчення війни, готовність до конструктиву та спілкування на найвищому рівні, чому підтвердженням став візит українського президента до Стамбула, на відміну від маніпулятивних заяв очільника Кремля, свідчать про те, що Київ рішуче прагне миру, а Москва навпаки – використовує дипломатію для того, щоб затягнути час і уникнути справді дієвих кроків до стабільності і припинення терору в центрі Європи.
Експерти сходяться до думки, що Росія йде на контакти в Стамбулі переважно для того, щоб далі продовжувати свою тактику маніпуляцій, маючи за мету подальше розмивання політики санкцій, роз’єднання позицій США та європейських союзників. Згадаймо, що раніше Росія фактично відкинула пропозицію про 30-денне перемир’я, запропоноване Україною, а тепер ще й саботувала прямі переговори про мир на рівні керівників держав. Тож, на жаль, поки що доводиться констатувати той факт, що, як і очікувалося, суттєвого прориву на перемовинах у Стамбулі не сталося: росіяни прагнуть розтягнути час, імітуючи готовність до перемовин та змін.
Вже давно зрозуміло, що Кремль використовує концепцію мирних перемовин лише у власних цілях, для того, щоб, як це було на різних етапах, відволікти увагу, спонукати Захід тиснути на Україну щодо поступок територіями чи суверенітетом, або ж, як тепер, – застерегти та убезпечити себе від подальшого поглиблення санкцій, що можуть остаточно підкосити російську економіку та воєнну машину.
Але все це – маніпуляції і брехня, улюблені методи впливу російської пропаганди. Очевидно, що Путіну ніякі перемовини щодо закінчення війни не потрібні. Свідчення цього – фактично фіктивний підхід до вирішення питання, формування відверто слабкої, безвідповідальної та недієвої групи для перемовин у Стамбулі. Водночас на тлі нібито бажання до якогось вирішення та завершення війни через оголошення про зустріч у Стамбулі, росіяни навпаки – посилюють свої спроби просунутися далі на багатьох українських фронтах та лініях протистояння.
Про те, що російські окупанти наступають на усіх напрямках, заявив і президент України Володимир Зеленський, підкресливши, що така ситуація триває кілька місяців, а одним із головних напрямків став Сумський. Тож стає цілком зрозуміло, що Москва не планує зупинятися, натомість за певний запас часу умовного затишшя росіяни намагаються відновити свої сили та перегруповуватися. Тож російська влада продовжує демонструвати свою незацікавленість у будь-якому мирному врегулюванні війни з Україною, окрім повної капітуляції українського уряду та знищення української державності.
Українська позиція полягала і полягає в тому, що не може бути жодної альтернативи миру чи жодного заморожування війни або будь-яких інших маніпуляцій, що згодом знову призведуть до чергового загострення чи початку нової агресії проти нашої країни.
Єдиний спосіб змусити Путіна сісти за стіл переговорів – це перемогти на полі бою, іншого шляху не існує, а найкращий перемовник для Путіна – Збройні сили України, які мужньо боронять свої кордони та кордони об’єднаної Європи. Зміцнити позиції Збройних сил України може лише подальша підтримка, необхідна зброя, продовження санкційної політики проти РФ, зокрема і від нової влади США.
Зараз ключовим питанням є умови та дата потенційної зустрічі між Трампом і Путіним, а також рішення президента США щодо нового пакету санкцій проти РФ. Без особистої зустрічі між Путіним та Трампом сподіватися на значний прорив у перемовинах не варто – так оцінили ситуацію високопосадовці США. Заява про можливу зустріч Трампа і Путіна впродовж 2-3 тижнів вже пролунала на тлі тристоронньої зустрічі у Стамбулі України, США та Туреччини.
Водночас сам факт того, що російську делегацію Путін уповноважив очолити свого помічника В.Мединського, як і три роки тому, свідчить лише про те, що Москва далі намагається «правити балом», почувається на правах сильного, того, хто диктує умови, а не того, ким є насправді – терористом, агресором, окупантом. Для Путіна травнева зустріч у Стамбулі – як продовження подій 2022 року, тому, очевидно, й перелік кремлівських умов і вимог залишиться таким же абсурдним та безпідставним.
Фактично відбудуться перемовини для перемовин, і це станеться за заздалегідь спланованим російським принципом, незалежно від присутності чи відсутності Путіна у Туреччині. Вдаючи умовну готовність до переговорів, Кремль просто хоче затягнути час і відтермінувати більш жорсткі санкції проти Росії. Але варто згадати, що лідери європейських країн вже чітко сформулювали свою позицію, де новий, потужний та жорсткий пакет санкцій стане відповіддю на небажання Путіна йти на припинення вогню.
Це стане зрозумілим уже найближчим часом, після зустрічей у Стамбулі. Але вже зараз можемо говорити, що своїми фіктивними рухами нібито в бік завершення, маніпуляціями та маневрами довкола мирних перемовин у Туреччині Росія вкотре демонструє своє справжнє обличчя і підтверджує думку про те, що до серйозних розмов про припинення війни не йдеться. Тому посилення загального тиску на Росію – політичного, економічного, воєнного – було і залишається головним важелем, який може вплинути на зміну ситуації та зупинити російську агресію загалом. Тільки так вдасться вплинути на Путіна, який розуміє лише мову сили.
реклама