Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Ставлення до полонених — цивілізаційна прірва між Україною та росією

Ставлення до полонених — цивілізаційна прірва між Україною та росією

Укрінформ
Три з половиною місяці триває повномасштабне вторгнення росії. 

За цей час про війну в Україні багато сказано і написано. Ще більше пережито.

Нам відомо про плани країни-агресора захопити Україну за кілька тижнів. Є розуміння, що країна з імперськими амбіціями не готова визнати поразку. Але ми точно знаємо, що кожен українець буде захищати цілісність країни на своєму фронті. Сьогодні Україна веде боротьбу на військовому фронті, медичному, інформаційному, в політичній площині та на міжнародній арені. І на усіх цих фронтах важливі люди. Адже боротьба за кожен метр української землі призводить до людських втрат.

Зараз багато питають про долю полонених. Задля їхньої ж безпеки велика частина інформації до обміну не оголошується. Але є те, про можна і треба говорити.

За межею міжнародних норм

Існує низка міжнародних правових актів, які регулюють поводження з полоненими в умовах війни. На жаль, більшість з них не дотримуються ні на території росії, ні на територіях так званих ЛНР і ДНР, де міжнародне право як явище взагалі відсутнє. Як зі свідчень вже звільнених з полону українців, так і з повідомлень ЗМІ, більшість наших військовополонених щонайменше перебувають у невідповідних умовах утримання. Між тим, Женевською конвенцією визначено, що військовополонених розміщують в умовах, настільки сприятливих, наскільки сприятливими є умови розміщення в тій самій місцевості військ держави, що тримає в полоні. І це виконується Україною як цивілізованою державою, чого ми не можемо сказати про росію.

За офіційними даними, які повідомляє Міністерство юстиції України - утримання одного російського військовополоненого коштує Україні три тисячі гривень на місяць. В цю суму входить харчування, одяг, засоби гігієни та комунальні платежі. Окремо йдуть витрати на медичне обладнання, ліки, зарплату персоналу. Ніхто з утримуваних в Україні солдатів окупаційної армії на умови перебування не скаржиться, хоча з моральної точки зору багато українців скажуть, що вони цього не заслуговують. Так і є... Але цивілізована країна тим і має відрізнятися, що чітко виконує взяті на себе зобов’язання в рамках підписаних міжнародних угод. І ми це робитимемо хоча б тому, аби показати Європі, яка цивілізаційна прірва лежить між Україною і росією, і як серйозно ми просунулися в бік демократичного суспільства порівняно з іншими пост-радянськими країнами, які нас зараз і атакують.

Натомість, щодо наших полонених відомі факти застосування тортур, побиття, фізичного і психологічного насильства, що прямо і категорично заборонено конкретними пунктами Женевської конвенції. Перебуваючи за межею адекватності і загальноприйнятих юридичних норм, представники терористичних організацій ДНР і ЛНР погрожують частині наших полонених навіть смертною карою. Роблять це терористи з квазі-республік і по відношенню до вояків з інших країн, які воюють на боці України, зокрема британців, які знаходяться у їх полоні. Так звана “генеральна прокуратура” анонсує їх можливий розстріл. Про те, що це суперечить конвенції не варто і говорити, бо це суперечить елементарним цивілізаційним надбанням XXI століття і здоровому глузду. Тим не менше, це реальність... 

Окремо варто зазначити, що звичайною практикою під час війни для армії окупантів стало взяття в полон цивільних, фактично — заручників, що нічим не відрізняється від методів терористичних організацій на кшталт ІДІЛу.

Реальний стан vs офіційна картинка

З 1929 року військовополонені перебувають під захистом третьої Женевської конвенції. Остання включає в себе 4 угоди і 3 додаткові протоколи. Женевську конвенцію підписали 196 країн, серед яких є росія і Україна. При цьому рф в 2019 році денонсувала 1-й і 2-й протоколи до цієї конвенції. Тим не менше, рф зобов’язана виконувати принципи, викладені в тексті Конвенції про поводження із військовополоненими. Щоправда, якщо до рф ми цілком обґрунтовано вживаємо термін держава-терорист, то сподіватися на повне виконання цих норм окупантами було б дещо наївно. Але навіть попри всі свої злочини, вже вчинені в Україні, росія ставить перед собою завдання хоча б мінімально “зберегти обличчя” перед міжнародною спільнотою у цьому чутливому питанні. Тому реальний стан справ у поводженні з військовополоненими і офіційна картинка, звичайно, будуть відрізнятися. Як і у всьому, що стосується російського суспільства.

Тут важливо акцентувати увагу, що, за нормами тієї ж Женевської конвенції, військовополонені перебувають у руках ворожої держави, а не окремих осіб чи військових частин. Тобто, відповідальність за їх життя і здоров’я несе саме держава, а не конкретна людина, яка утримує їх в полоні.

Важливим пунктом конвенції є також те, що до закінчення війни репатріації мають підлягати невиліковні поранені та тяжкохворі полонені, стан яких потребує постійного догляду. Це має бути зроблено в першу чергу, адже перебування в нинішніх умовах щодня ставить під ризик їх життя.

Непоодинокі випадки, коли в полон потрапляють і наші земляки з Полтавщини, і щодо цього я також отримую звернення від родичів з проханнями сприяти звільненню. Процесом обміну займається обмежене коло осіб, і народні депутати до них не належать. Але завжди готовий передавати інформацію від родичів полонених до профільних органів і здійснювати організаційну підтримку у цьому питанні.

Наразі завдання щодо обміну полоненими делеговані від Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій до Головного управління розвідки Міноборони та Служби безпеки України. З 1 червня запущено також нову гарячу лінію МВС з цих питань за телефоном +38 089 420 18 66.  

Чому про умови утримання полонених важливо говорити публічно?

Як уже було сказано, попри все, рф намагається зберегти своє обличчя на міжнародній арені. Це їй не надто вдається, але на такі цілі росія витрачала мільярди доларів, створивши рупори своєї пропаганди по всій Європі і роками формуючи думку частини європейського населення. Тож від того, яким буде наша комунікація про злочини рф в Україні, про полонених, про геноцид, залежить, як швидко ми виборемо своє право на суб’єктність в міжнародних відносинах, і як світ побудує майбутні відносини з рф.

Тому важливо посилювати тиск на міжнародну спільноту та ключові гуманітарні організації, які є гарантами дотримання прав людини. Важливо, щоб про події в Україні не забули і від них не “втомилися”, як це іноді помічається. Адже наші воїни потрібні Україні, дуже потрібні їх рідним і близьким. І всі ми молимося за те, щоб вони якомога швидше повернулися до своїх домівок!

Олег Кулініч

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-