Пасіка «Райської долини»: як вести медову справу по-європейськи

11 сортових медів і ще більше видів вишуканих бджолопродуктів, що користуються гарним попитом в екомагазинах і супермаркетах – хіба не комерційний успіх? Здавалося б, власники сімейної пасіки «Здорова бджола» в сільській глибинці на Одещині можуть бути задоволені результатами кількарічного господарювання. Але ні – бджолярі прагнуть створення масштабного медового агрокластера, щоб не лише виробляти мед на своїй пасіці, а й кооперуватися з сусідніми пасічниками, впроваджувати інноваційні технології задля отримання якісних продуктів і зміцнювати співпрацю з аграріями.

І ті, хто знає, як наполегливо колишні столичні жителі Володимир і Світлана Петрушеви створювали 12 років тому власну пасіку за 75 км від «морської столиці», впевнені, що й цей проєкт вдасться реалізувати. Адже починали свою справу теперішні успішні власники торгової марки з нуля, не маючи ні досвіду «з діда-прадіда», ані стартового капіталу.

З ВЕЛИКОГО МІСТА У «РАЙСЬКУ ДОЛИНУ»

Володимир Петрушев, глава фермерського господарства, за базовим фахом – технолог рибної промисловості. «З колишнім укладом життя в столиці ми зі Світланою вирішили розпрощатись, коли одного разу почули від наших дітей, що томати ростуть у супермаркеті», – пригадує. Тож спершу проростили квасолю і горох на підвіконні, щоб показати дітям, звідки насправді беруться продукти. А пізніше, дізнавшись, що в Одеській області група ентузіастів створили в долині річки Середній Куяльник, між селами Великозименове і Марціянове, справжнє екопоселення під назвою «Райська долина», вирішили тут побувати.

Згодом ще кілька разів приїжджали й зрозуміли: асфальт великого міста – не їхнє середовище. І в 2009 році кардинально змінили життя – перебрались на цю квітучу місцину, щоб заснувати в екопоселенні приватний родовий маєток з сімейною пасікою, на якій взялися виробляти мед та екологічно чисті продукти бджільництва. Як виявилось пізніше, попит на «правильний мед» з «Райської долини» – шалений.

Мед подружжя Петрушевих збувало спершу своїм знайомим, а потім – і в екомагазинах та супермаркетах. На цьому шляху продукти бджільництва пройшли сертифікацію, маркування, реєстрацію штрих-кодів. Водночас невпинно зростав і попит на екологічно чисту продукцію з пасіки Петрушевих. Аж поки, врешті-решт, подружжя поселенців «Райської долини» перестало справлятися з замовленнями й вирішило залучити до співпраці бджолярів зі схожими підходами до справи. Так поряд з назвою власної торгової марки Петрушевих з’явився на етикетці напис «Співдружність сімейних пасік», а обсяг реалізації товарів бджільництва швидко перевищив 1 млн грн.

«Вже не завжди справляємось з обсягом замовлень на сортовий мед і бджолопродукти, – пояснює Петрушев. – Найбільше відкачуємо меду соняшникового, акаційового, квіткового, а інші беремо на перевірених кочових пасіках». Він познайомився з пасічниками-кочівниками в Інституті бджільництва імені Прокоповича: відтоді тісно співпрацює і реалізує мед та бджолопродукти від імені Співдружності сімейних пасік.

ГУРТОМ ЛЕГШЕ Й МЕД КАЧАТИ

Поряд з 11 сортами меду на пасіці Петрушевих виробляють (завдяки впровадженню новітнього канадського обладнання) лінійку високоякісних медових ласощів та коктейлів без термообробки. Господарство отримує грантову підтримку Українського проєкту бізнес-розвитку плодоовочівництва (UHBDP), що фінансується Міністерством міжнародних справ Канади. Кажуть – завдяки високим оцінкам продукції експертами Національного наукового центру “Інститут бджільництва імені Прокоповича». Його фахівці вперше в Україні розробили ТУ на виробництво низки вишуканих медових десертів, в яких мед є консервантом. Зараз на пасіці виробляють медові десерти з ягодами, горіхами, насінням і травами, причому нові продукти є природним і екологічно чистим джерелом вітамінів. «Є і сортовий гречаний мед, і софоровий з Ізмаїла, і з липового лісу Сумщини, і мед різнотрав’я з Карпат. Колеги-пасічники, як і я, за жодних умов не наллють у мед цукру», – запевняє Володимир Маркович. А це вже – рівень.

Нині понад 20 видів десертів на основі крем-меду під єдиною торговою маркою з цеху готової продукції потрапляють в екомагазини і супермаркети. Пасічники намагаються запропонувати щось цікаве: мед з ягодами, травами, насінням, горіхами, коктейлі з маслом розторопші, з пилком і кедровим маслом, трутневе молочко, пергу з медом… А тим часом Петрушев формує спільно з технологами виробництва нові бджолопродукти, багаті цілим набором цілющих властивостей, що діють як фармацевтичні препарати нетрадиційної медицини. Зокрема, стабілізують кров'яний тиск, зміцнюють імунну, нервову системи, стан судин, запевняє пасічник. «Одні застосовують для лікування бронхолегеневих захворювань, інші містять лізолін, що забезпечує антибактеріальну і противірусну активність бджолопродуктів», – каже досвідчений бджоляр.

Постійно прогресуючи, сімейна пасіка Петрушових стала одним з підприємств, що зорієнтовані на підвищення рівня технологій бджільництва до світових стандартів. Глава фермерського господарства вважає: мед може стати такою ж візитною карткою України у світі, як автомобілі – Німеччини. Але чи вдасться утримувати одну з чільних позицій у рейтингу постачальників меду, якщо не поліпшувати стану медоносних площ? «Це одна з проблем, вирішення яких можливе якраз при взаємодії пасічників з аграріями, на угіддях яких бджоли збирають мед, – пояснює бджоляр. – Але час від часу комахи гинуть від отруєння пестицидами через недотримання деякими аграріями правил хімобробки ґрунтів».

Ідея кластера – тісна взаємодія пасічників з аграріями, за виразом Петрушева – “простягнуті руки назустріч одне одному заради вирішення проблем”. «Ми вже провели одну зустріч з фермерами і нібито дійшли порозуміння. Тепер аграрії повідомляють про хімобробку земельних угідь у сільраду, а пасічники отримують сповіщення про це та інші важливі новини через вайбер-групу», – розповів Петрушев.

Але це – лише один із багатьох аспектів такої бажаної співпраці, у якій бджолярам необхідно виступити єдиним фронтом, щоб досягти результатів. Так, головне завдання медового агрокластера – впровадження сучасних технологій та інновацій у виробництві екологічно чистої продукції, в тому числі меду та сільгосппродукції. А ще треба спільно вирішувати питання кочівлі бджолосімей, співпраці з різними підприємцями, контролю карт посівів, розширення асортименту бджолиної продукції (прополісу, пилку, маточного молока, перги)… Мріється й про випуск вітамінізованої продукції на основі меду і, найцікавіше – розвиток апітуризму. Дуже популярний у світі вид відпочинку, що й в Україні обертів набирає.

Умови для створення на Одещині медового агрокластера вже склалися, вважає Петрушев, який тісно співпрацює з експертами Українського проєкту бізнес-розвитку плодоовочівництва. Та потрібна підтримка з боку обласної влади (зокрема, департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської облдержадміністрації), щоб зібрати для діалогу аграріїв, бджолярів, представників агро- і ветеринарної служб та науковців. Чиновники посприяти не проти.

«Я підтримую об’єднання енергійних людей для співпраці, – запевняє керівниця профільного департаменту ОДА Алла Стоянова. – У нас вже успішно функціонують Асоціація виноградарів та виноробів Одеської області, Асоціація фермерів Бессарабії, є також Агро-еколого-рекреаційний кластер «Фрумушика Нова». Лише медового агрокластера у межах одного-двох районів і не вистачало.

КЛАСТЕРИ У ПОЛЬЩІ: БУМ МИНУВ, АЛЕ МОЖЕ ПОВЕРНУТИСЯ

Те, що для України – ознака розвитку, для Європи – давно освоєний інструмент. Зокрема, у Польщі справи йдуть непогано, хоч активного створення нових об’єднань виробників, як це було ще років 10 тому, вже не спостерігається.

Кластер “Підкарпатські смаки”, що діє у Підкарпатському воєводстві Польщі (Жешув), виник у 2013 році в рамках спеціальної польсько-швейцарської програми. Тоді до нього увійшло 21 підприємство, каже його очільниця Агнєшка Пєньонжек. Зараз кластер розрісся до 62 фірм та організацій. Цікаво, що крім виробників продукції, до нього увійшли школи та інші освітні заклади. Бо, пояснює пані Агнєшка, діяльність кластера – не лише виробництво, а й промоція його учасників, популяризація їхніх пропозицій.

“Спільний знаменник для усіх – підкарпатські смаки, виробництво продукції високої якості з урахуванням особливостей нашого регіону (здійснюється традиційним способом і є екологічно чистим)”, – розповідає пані Пєньонжек.

Заради реклами виробників та їхньої продукції, пошуків і розвитку нових ринків збуту – було створено спільний інтернет-магазин, гуртівню “Підкарпатські смаки”. Спільна діяльність спрощує роботу, пояснює керівниця польського кластеру, адже можна, наприклад, підготувати спільний каталог продукції, який буде представлено на численних ярмарках, чи разом вести переговори щодо цінових пропозицій.

Саме тому ще 7-10 років тому об’єднання виробників у кластери в Польщі було дуже популярним, говорить пані Агнєшка. На підтримку цих ініціатив виділялися європейські гранти. Багато великих кластерів функціонують і досі, зокрема й в аграрно-споживчому секторі. «Все більше фірм переконуватиметься, що діючи разом, можна досягти більше», – говорить пані Пєньонжек.

У кластери польські виробники об’єднуються, аби спростити собі роботу на ринку, говорить і голова правління “Мазовецького науково-технологічного парку – парку кооперації” (Варшава) Агата Сосінська. Цей парк свого часу з’явився для впровадження нових інновацій в аграрно-споживчому секторі у рамках кластера “Безпечна їжа”. Він об'єднує 31 виробника, в асортименті – чого тільки не знайдеш: від макаронів і м’яса до меду й повидла.

“Дуже часто самотужки такі виробники не в змозі брати участь у, скажімо, ярмарках, а кластером вони можуть представити свою продукцію і розширити свій ринок збуту” – розповідає керівниця Мазовецького науково-технологічного парку.

А такі спільні дії виливаються у додаткові прибутки, адже виробники схожої споживчої продукції мають спільні ідеї, потреби, разом працюють над упаковками, однією маркою. Виробники навіть із різних сфер об’єднуються у кластери для створення мережевих магазинів, спільних пунктів продажу. І, скажімо, можуть разом постачати свою продукцію до готелів, ресторанів.

Щоправда, бум створення кластерів уже позаду: в ЄС зараз немає додаткових коштів на їх підтримку. Польські виробники сподіваються – тимчасово.

Хоча для створення кластера головне – довіра підприємців одне до одного, а кошти ззовні є “основним стимулом”, каже Сосінська. Справа це непроста і довготривала, результат доведеться почекати. Але потім, як показує європейський досвід, виграють усі – і виробники, і ми, споживачі.

Михайло Аксанюк, Юрій Банахевич, Одеса–Варшава