Китайська спадщина Орбана

Петер Мадяр прийшов до влади з обіцянкою повернути Угорщину в європейський політичний мейнстрим. Проте його реальна стартова позиція – це не чистий аркуш, а глибоко вмонтована система китайської присутності, створена Віктором Орбаном за півтора десятиліття.

Політика «Відкриття на Схід» трансформувалася у щось значно більше, ніж дипломатія: у виробничі кластери, інфраструктурні проєкти і фінансові зобов’язання, завдяки чому Китай займає особливе місце у зовнішній політиці Угорщини. Іншими словами – це залежність, яку не можна скасувати указом.

Угорщина стала ключовим плацдармом для китайської акумуляторної та електромобільної експансії в Європі. У Дебрецені вже працюють або будуються гігантські об’єкти CATL та Eve Energy, а також завод повного циклу BYD.

Ризик для Мадяра при розриві цієї китайської павутини очевидний – миттєвий удар по зайнятості та серйозні виклики, пов’язані із фінансовими зобов’язаннями перед Піднебесною.

Якщо нічого не робити і залишити все як є, то постає ризик закріплення технологічної залежності. У такому випадку Угорщина опиняється не в центрі європейської промисловості, а на периферії китайської.

Протягом років уряд Орбана виступав у ЄС як головний блокувальник рішень, що зачіпали інтереси Китаю – від заяв по Тайваню до торговельних обмежень.

Це створило парадокс: США вважають Китай потенційною загрозою, а Орбана – другом. При цьому Орбан відкриває Китаю двері в Європу.

Інфраструктурні «якорі» Китаю можуть не відпустити Угорщину. Ключовий символ китайської присутності – залізниця Белград-Будапешт. Це найбільш важлива частина глобальної ініціативи Пекіна «Один пояс – один шлях» в Європі.

Проблема не лише у політичному значенні, а в конструкції контрактів, де прописана обмежена прозорість, фінансування, прив’язане до китайських банків, і штрафи за перегляд умов. Так створюється класична інфраструктурна пастка: проєкт складно завершити вигідно, однак ще складніше з нього вийти.

Китайська присутність – це не тільки заводи і дороги. Це кредити з умовами, прив’язаними до китайських підрядників, спеціальні регуляторні режими для інвесторів і обмежена публічність угод.

У довгостроковій перспективі така ситуація підриває здатність держави діяти незалежно, адже будь-яке рішення доводиться співвідносити з ризиком фінансових або інвестиційних втрат.

Для Петера Мадяра це також буде складним вибором – між Брюсселем і європейською спільнотою та Пекіном і зобов’язаннями Орбана.

Сподіваємося, що у ці часи, коли третя світова вже не страшилка, а сьогодення, він свій вибір зробить на користь ЄС.

Микола Зенцев, міжнародний експерт з питань безпеки, власник компанії з гуманітарного розмінування, генерал-майор запасу

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства