Два тижні війни на Близькому Сході: в України з’явилися нові шанси
14 березня минає рівно два тижні від початку військової операції Ізраїлю та США проти Ірану. За цей час, а особливо протягом останніх кількох днів, відбулося чимало важливих подій. Деякі з них відкривають для Києва нові можливості, тоді як інші – створюють додаткові ризики.
Ситуація розвивається стрімко: Україна відправила своїх фахівців на Близький Схід для боротьби з дронами-камікадзе. Натомість Київ розраховує отримати зенітні ракети до систем Patriot із запасів союзників у цьому регіоні. Тут же – маємо заяву Трампа про те, що його країна, мовляв, не потребує допомоги України у захисті від дронів.
Економічне тло залишається напруженим: нафтові ціни вкрай нестабільні і будуть залишатися такими, доки заблоковано Ормузьку протоку, що дає Росії шанс поповнити бюджет на війну.
Не стоїть на місці й дипломатичний фронт: відбулася перша з кінця 2025 року телефонна розмова між Путіним і Трампом, достеменний зміст якої залишається здогадкою. Тим часом тристоронні переговори делегацій України, США та РФ знову відкладаються. Натомість стало відомо про зустріч представників США та РФ у Флориді.
Паралельно Мінфін США на один місяць призупиняє дію санкцій на продаж російської нафти та нафтопродуктів, завантажених на судна до 12 березня.
На тлі цього G7 розблокувала стратегічні запаси нафтопродуктів. Ажіотаж дещо спав. Але чи надовго? Нарешті в Ірані обрали нового рахбара, що свідчить про те, що Тегеран не здається, але й термін 4-5 тижнів, відведених Трампом для операції, ще не минули.
ЯК ЗМІНИЛАСЯ І ЗМІНЮЄТЬСЯ СИТУАЦІЯ ДЛЯ УКРАЇНИ?
Аналізуючи те, як впливають перелічені процеси та факти на нашу державу, і чи варто розраховувати на зміну підходів до України у Білому домі, експерти закликають до зваженого підходу. Політолог Ігор Рейтерович підкреслює: «Станом на зараз я не бачу великої кількості критичних ризиків саме для України». Звісно, фахівець визнає наявність кількох моментів, на які варто звертати увагу, і передусім це стосується енергоринків. Окремої уваги потребує питання тимчасового дозволу на купівлю російської нафти для Індії. «Але й тут ситуація не така однозначна, як може здатися на перший погляд», – заспокоює Рейтерович. За його словами: «Формально США начебто дали такий дозвіл, однак індійські банки не поспішають працювати з цими операціями, оскільки бояться потрапити під санкційні обмеження». До того ж індійська сторона готова розраховуватися за сировину переважно рупіями, а це для Російської Федерації теж не є найзручнішим варіантом. «Тобто питання, наскільки Москва реально зможе заробити на цій історії, відкрите», – підкреслює Рейтерович.
Рейтерович нагадує: «У Білому домі заявили, що США не збираються знімати санкції з РФ». Фактично це означає, що Росія буде позбавлена можливості швидко отримати додаткові фінансові ресурси. «У найближчі місяці на цьому напрямку для Кремля навряд чи з’явиться щось справді проривне», – прогнозує експерт. На його переконання, швидше за все, РФ отримає з цієї ситуації не так економічні вигоди, як певне відновлення контактів зі США. «І це, мабуть, один із головних результатів. Коли у Флориді зустрічалися Дмитрієв і Віткофф, то розмова там навряд чи крутилася довкола України». Значна її частина, припускає політолог, була присвячена ситуації на Близькому Сході. «У цьому сенсі Україні поки що немає причин для надмірної тривоги. Навпаки, певні речі працюють на нашу користь», – наголошує Ігор Рейтерович. Зокрема, завдяки активній позиції Києва, що включає відправку українських експертів і військових до деяких країн Близького Сходу, наша держава змогла трохи покращити власні позиції. «Якщо говорити образно, то в цьому плані Україна навіть «почистила карму». Звісно, під питанням залишається те, як це відобразиться на внутрішній ситуації, адже відправка фахівців і техніки на Близький Схід означає менше ресурсів для власного фронту. «Якщо говорити відверто, ми, мабуть, зрозуміємо це після найближчого великого нальоту російських дронів і ракет… Але якщо дивитися з точки зору геополітики, то це рішення було правильним. Стратегічна логіка Києва зрозуміла. Україна вперше за час Великої війни може запропонувати світові не прохання, а послугу. Не «дайте нам зброю», а «ми допоможемо вам захиститися – а ви допоможете нам».
Щодо зміни підходів до України з боку Білого дому, Ігор Рейтерович налаштований оптимістично: «якихось негативних змін для нас тут не передбачається… Так, США можуть і далі тиснути на Україну, але ми вже показали, чого насправді вартий цей тиск». Цей тиск зовсім не означає, що офіційний Київ автоматично змінить свою позицію. Ситуація на фронті радше грає на користь України: «Ми завдаємо росіянам значно більших втрат, а просування у них мінімальне. І тоді виникає просте питання: де аргументи Путіна про те, що в нього «все під контролем»? У Брянську під контролем?»
Відтак, для нашої країни мало що змінилося, і багато чого залежить від особистої позиції Трампа: коли він вирішить активізувати напрямок України – тоді й активізує. «Але якщо він не отримає тієї гучної і беззаперечної перемоги в Ірані, на яку розраховував, то йому доведеться десь демонструвати результат». І саме російсько-українська війна через спробу її завершити може стати для нього найбільш очевидним майданчиком. Тут ключове завдання для української сторони – зробити так, щоб у цьому процесі основний тиск знову не зосередився на Києві, а щоб у Вашингтоні чітко зрозуміли: проблема полягає передусім у позиції Росії. «Наскільки я бачу, українська дипломатія зараз саме в цьому напрямку і працює. Ми демонструємо достатню гнучкість: наша делегація готова в будь-який момент зустрічатися, обговорювати різні варіанти, вести переговори. Але водночас Україна тримається своєї базової позиції – тієї, яка вже визначена і яку ми принципово не змінюємо», – підсумовує експерт.
Політичний експерт, президент громадської організації «Ліберально-демократична Ліга України» Артур Харитонов пропонує поглянути на ситуацію під ще більш вираженим глобальним кутом. «Варто розуміти одну базову річ: усе, що зараз відбувається у світі, так чи інакше пов’язано з Україною», – констатує він. Водночас Україна, за його словами, є і частиною значно ширшої геополітичної гри: «Зокрема, тактичним елементом у процесі підготовки візиту Трампа до Пекіна і майбутніх переговорів між Трампом та Сі Цзіньпіном». Якщо подивитися на картину світу ширше, то майже всі процеси глобального рівня, включно з війною РФ проти нас, вписуються у глобальне протистояння Сполучених Штатів і Китаю. «І, попри всі суперечливі або неоднозначні кроки Трампа, очевидно, що Сполучені Штати в цьому конфлікті діють на боці України». Харитонов зазначає, що якщо системно аналізувати події останніх років, «можна побачити, що Білий дім послідовно вибиває окремі «стовпи» з тієї безпекової та політичної архітектури, на яку значною мірою спирався Китай». Це розпочалося ще із сирійських подій. «Нещодавно важливим елементом стала Венесуела, фактичне підпорядкування її енергетичних ресурсів інтересам Сполучених Штатів», що означає тотальне посилення контролю Америки над глобальним енергетичним ринком. «Американський СПГ сьогодні стає одним із ключових факторів на світових енергетичних ринках», – підкреслює експерт, додаючи, що нині активно обговорюються майбутні постачання з арктичних регіонів США як до європейських, так і до азійських країн. Додавши до цього венесуельську нафту, ми отримуємо чітку картину: «Це, по суті, відповідь Сі Цзіньпіну, який багато років робив ставку на мережу авторитарних партнерів і проксі-режимів – таких як Венесуела, Іран чи Росія».
Китай довго намагався посилювати свої глобальні позиції саме через такі режими, готуючись до стратегічного протистояння, але сьогодні ця ситуація змінюється. За словами Харитонова, у США формується певна стратегічна перевага. Якщо іранський режим у цій конфігурації впаде, це матиме надважливий наслідок: послаблення китайського козиря у вигляді тотального контролю над рідкісноземельними металами. Цей фактор був ключовим інструментом тиску та елементом геополітичного шантажу Пекіна на Вашингтон, що обмежувало можливості американців діяти жорсткіше. Зміцнення енергетичних позицій США суттєво змінює цей баланс. І хоча диверсифікація рідкісноземельних металів процес довготривалий, «будь-яке ослаблення позицій китайських союзників – зокрема Ірану – автоматично зменшує кількість козирів у руках Пекіна».
Для Києва це надзвичайно важливо: «Чим менше важелів впливу залишається у Сі Цзіньпіна, тим складніше Китаю буде опосередковано підтримувати російську агресію. А отже, тим швидше може наближатися завершення війни в Україні». Саме тому потенційне падіння режиму в Ірані є вкрай важливим фактором для нас. Харитонов називає крок Трампа ризикованим та показовим. «Якщо іранський режим впаде до візиту Трампа до Пекіна, це буде дуже сильний геополітичний сигнал», який неодмінно вплине на весь переговорний процес і з російського напрямку. Втім, експерт застерігає: говорити про падіння Тегерана ще зарано.
ЩО МОЖЕ ОТРИМАТИ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ КИТАЙ? І ЯК ЦЕ ПОЗНАЧИТЬСЯ НА НАШІЙ ВІЙНІ?
Щодо геополітичних дивідендів Пекіна, Артур Харитонов доволі скептичний: «Сказати, що Китай нині отримує від ситуації якісь значні вигоди, я б не став». Експерт відкидає популярну тезу про те, що зростання цін на нафту посилює автократії, називаючи це поверхневим поглядом. Він нагадує: «Ціни на нафту стрибали практично протягом усієї російської повномасштабної війни проти України». Ринок закономірно реагує злетом цін щоразу, коли щось стається у великій нафтовидобувній державі, після чого відбувається стабілізація. «Тому говорити про якусь глобальну катастрофу через зростання цін на нафту поки що підстав немає». Натомість справжня проблема для Пекіна лежить в іншій площині: він ризикує втратити елемент своєї системи авторитарних союзників. Хоча варто визнати, що китайський лідер був свідомий цього ризику: «Сі Цзіньпін розумів, що Іран – це найслабша ланка цієї конструкції. Через це Китай вже певний час переорієнтовувався на Росію та Північну Корею. Ці держави значно складніше зачепити прямою силою армії США, оскільки саме ядерний статус робить їх певним винятком».
І хоча Пекін давно допускав можливість падіння свого іранського партнера, він продовжує робити все можливе, щоб запобігти цьому, надаючи йому пряму і непряму підтримку. Відстежувати цей взаємозв'язок вкрай важко, проте, за словами Харитонова, у трикутнику Китай-Іран-Росія налагоджена ефективна система: від логістичних маршрутів та військово-технічних обмінів до військових навчань. «Тобто для них це не нова конфігурація, а давно відпрацьована модель взаємодії». Саме спираючись на це, експерт стверджує: «Китай зараз, очевидно, намагатиметься зробити все, щоб Іран вистояв».
Якщо Тегеран зможе витримати удар, США можуть бути вимушені відступити. Подібне вже бачили раніше: після потужного військового удару сторони повертаються до статус-кво (як це було в червні 2025 року). Щоправда, тоді Іран лише «кульгав» на одну ногу, а нині «кульгає вже на обидві ноги» і його позиції є куди слабшими. Втім, «якщо у Вашингтоні вирішать, що ризики подальшої ескалації є надто високими, Сполучені Штати можуть обмежитися частковим результатом, що збереже хиткий статус-кво. Тоді Трамп поїде до КНР без головного результату (падіння Ірану) або навіть відкладе зустріч», – наголошує президент «Ліберально-демократичної Ліги України».
У Пекіні чітко усвідомлюють мотивацію Трампа: він прагне приїхати з максимально сильною переговорною позицією. А це означає необхідність домогтися припинення війни РФ проти України та змінити баланс на Близькому Сході на користь Америки. Китай же зацікавлений у зриві цих планів і ніколи не прагнув швидкого завершення нашої війни. «Більше того, Китай певною мірою підштовхував Росію до цієї війни, а сьогодні підтримує її економічну і технологічну стійкість, допомагаючи зберігати потенціал російської армії. Тому для Китаю було б великим плюсом, якби Сполучені Штати не змогли отримати вирішальну стратегічну перевагу. Якщо це станеться, російська війна триватиме і надалі, і «саме тут для України криється головний ризик». Логіка українського інтересу, за висновком експерта, є максимально прямою: «чим швидше впаде іранський режим і зміниться баланс сил, тим краще».
Політолог Ігор Рейтерович: «Пекін максимально незадоволений тим, що відбувається, тому що економіка КНР критично залежить від стабільного постачання енергоносіїв морськими шляхами. Парадокс ситуації полягає в тому, що «навіть Китай поки що не може суттєво вплинути на Корпус вартових Ісламської революції, щоб ті припинили блокувати Ормузьку протоку, атакувати або підривати судна і створювати загальну нестабільність у цьому районі». З огляду на це, Рейтерович резюмує: «Тому для Китаю ідеальний сценарій – щоб конфлікт якнайшвидше завершився, почалися переговори і головне – була розблокована Ормузька протока». Проте тут з'являється надзвичайно цікава складова: ширяться чутки, що США планують взяти під контроль стратегічний іранський острів у протоці. «Якщо такий сценарій буде реалізований, то з одного боку – протоку можуть швидко розблокувати. Але з іншого – вона фактично опиниться під контролем Сполучених Штатів». Попри те, що американські військові формально відновлять рух танкерів, «вони цілком можуть ставитися до деяких із них значно прискіпливіше, ніж до інших». Як зазначає політолог, це вдарить у першу чергу по поставках, що прямують до КНР.
Ще один вагомий аргумент, про який нагадує Рейтерович: «Сполучені Штати, на відміну від Китаю чи навіть Європи, значно менше залежать від імпортної нафти, тому що мають власний видобуток». Найсильніший ціновий удар наразі беруть на себе ЄС та Китай. Для американських споживачів зростання у 30-90 центів за галон поки що не є критичним. Звичайно, стрибок цін на кілька доларів спричинить гостру реакцію громадян, «Але наразі Сполучені Штати завдяки власним запасам і внутрішньому видобутку почуваються досить впевнено». Підсумовуючи розстановку сил, Рейтерович зауважує: «Для Китаю ця ситуація скоріше мінус, ніж плюс. А для США вона виглядає значно комфортнішою».
ЧИ ЗМІНЮЄТЬСЯ СТАВЛЕННЯ КРАЇН БЛИЗЬКОГО СХОДУ ДО РОСІЇ ТА УКРАЇНИ?
Артур Харитонов констатує: «Говорити, що це радикально змінить ставлення цих держав до України чи Росії, було б перебільшенням». Арабські держави історично пов'язані з РФ дружніми відносинами, і доки не постане прямої екзистенційної загрози від Москви, вони не переглянуть свої стратегічні пріоритети та не надаватимуть Києву підтримку рівня західних демократій. Незважаючи на це, важливі зрушення для нас є відчутними. «І рішення України надати технологічну допомогу та людський капітал для підтримки обороноздатності арабських держав – це, безумовно, великий плюс». Харитонов зазначає зміну ролі нашої держави: «Фактично вперше від початку повномасштабної війни Україна виступає як донор безпекових практик – не лише на рівні конференцій чи військових виставок, а безпосередньо через власний бойовий досвід». Цей крок надає нам беззаперечну перевагу, адже для регіону українська допомога у протиповітряній обороні є безцінною. «Ми не є державою з наддорогою військовою технікою, як Сполучені Штати чи Японія. Але саме тому наш досвід ведення війни в таких умовах є унікальним». Хоча арабські армії володіють передовими зразками зброї, їм критично бракує практики її використання у справжній війні, і «саме тут український військовий та технологічний досвід стає надзвичайно цінним».
«Якщо ці перші кейси співпраці покажуть свою ефективність і арабські держави переконаються, що Україна справді може бути експортером оборонних практик, це суттєво підвищить наш геополітичний капітал. А в ширшій перспективі – відкриє двері й до інших регіонів. Але водночас потрібно розуміти: напряму завершення війни в Україні це не визначить». Розв'язання нашої проблеми, як нагадує Харитонов, полягає у стримуванні Пекіна та вибиванні Ірану з ворожої осі.
Ігор Рейтерович повністю поділяє думку про те, що це унікальне дипломатичне та військове вікно: «Це справді шанс, і ми вже починаємо ним користуватися». Політолог не схильний малювати ілюзорні картини, але «те, що ми можемо суттєво змінити свій імідж у регіоні і провести певні паралелі між тим, що переживають вони і що переживає Україна, – це цілком реально». Ключ до успіху – це виняткова практичність і прагматичність близькосхідних лідерів, які оцінюють виключно конкретну користь (зокрема від дронів та спеціалістів), а не гучні декларації.
Водночас позиції агресора тут відчутно похитнулися: «Росія, на мою думку, значною мірою програла» – каже Рейтерович. Її головна проблема – відсутність аргументів: Москва не здатна продавати їм сучасну зброю, оскільки ці ринки орієнтовані на США та Захід. Окрім того, репутація російського ВПК вщент зруйнована реальними бойовими діями: «За два тижні бойових дій жоден літак не був збитий російськими системами. Це теж формує певні висновки у військово-політичних еліт регіону». Для ефективного використання цього «сприятливого вікна можливостей», Рейтерович наполягає на необхідності системної дипломатичної роботи. Коротких політичних вояжів військових чи керівництва РНБО абсолютно недостатньо – потрібне потужне постійне дипломатичне представництво та фахівці, що розуміють місцеву специфіку. «Тому що можливості для України там справді можуть відкритися великі».
ЯКІ СЦЕНАРІЇ У НАЙБЛИЖЧІ ДНІ ТА ТИЖНІ МОЖЛИВІ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ?
Прогнозуючи розвиток військової кампанії, політолог Ігор Рейтерович зауважує: «Гадаю, що ще кілька тижнів ми спостерігатимемо приблизно ту саму картину: інтенсивні бомбардування, удари по об’єктах і ліквідація окремих представників іранського режиму». Експерт припускає, що паралельно зберігатиметься ставка союзників на послаблення режиму всередині Ірану. Водночас він не відкидає і більш радикальних кроків – обмеженої наземної операції. На думку Рейтеровича, така операція може вирішувати два надзавдання: перше – контроль над стратегічною Ормузькою протокою, друге – ліквідація запасів іранського ядерного палива. «Я не виключаю, що американці спробують захопити ці запаси». Втілення цього плану стане ідеальним фіналом для американського президента: «Трамп зможе дуже легко подати це як головний результат операції: мовляв, основне завдання виконано – у Ірану більше немає ядерного палива, а отже, не буде і ядерної зброї». З точки зору політики, цей наратив спрацює бездоганно. Отже, активні бої триватимуть ще кілька тижнів і можуть затягнутися до саміту Трампа з китайським лідером, щоб бути використаними як важіль впливу.
Забезпечення вільного судноплавства через Ормузьку протоку залишається ключовим критерієм успіху. На тлі «політичної ейфорії» глава Білого дому може активніше взятися за питання України. «Для України це може нести як можливості, так і ризики». З одного боку, Вашингтон зможе тиснути на Путіна, апелюючи до швидкого розв'язання проблеми Ірану. З іншого боку, «ця ж логіка може обернутися і тиском на Київ». Хоча американська громадськість потужно підтримує Київ, і Трамп навряд чи ризикне відверто «ламати» українську владу, фактор непередбачуваності Трампа змушує нас готуватися і до найгірших розкладів. У розмові з Сі Цзіньпінем тема нашої війни лунатиме неодмінно, хоч і опосередковано: «Наприклад, Трамп може сказати: «Ми стабілізували ситуацію в протоці, але тепер потрібно щось робити з війною Росії проти України». Багато чого залежатиме від іранського фіналу.
Наостанок, Артур Харитонов пропонує свій погляд на розвиток подій: «Я думаю, що найближчими днями навряд чи варто очікувати якихось радикальних змін». Експерт допускає чергову спробу США ліквідувати оновлену верхівку режиму, оскільки тактика Вашингтона залишається незмінною: різкий військовий удар, пропозиція переговорів, і в разі їх провалу – новий силовий крок. Розвиток ситуації цілковито залежатиме від поведінки зовнішніх акторів – Пекіна та Москви, які продовжують опікуватися інтересами Тегерана. Фахівець окреслює три найбільш імовірні сценарії. «Перший – це падіння іранського режиму. Теоретично він можливий, але поки що я не бачу чітких ознак того, що це станеться найближчим часом». «Очікування щодо масштабного національного повстання чи повалення влади не справдилися. Поки що нічого подібного ми не бачимо. Тому цей сценарій наразі виглядає відкладеним».
Найбільш вірогідним Харитонов вважає другий варіант розвитку подій – це певна форма нового статус-кво. Йдеться про те, що іранське керівництво під тиском погодиться на часткове виконання вимог США: доступ до ринків, охолодження відносин з Пекіном і Москвою. «Тобто це може нагадувати певний «венесуельський сценарій», коли режим формально зберігається, але його зовнішньополітична поведінка змінюється під тиском». Такий результат повністю задовольнив би інтереси Сполучених Штатів.
І, нарешті, третій варіант полягає в тому, що принципових змін взагалі не відбудеться. Якщо глобальні економічні ризики, зокрема зростання нафтових цін, переважать користь від ліквідації режиму, Америка може відступити. У такому разі ми матимемо закріплення поточного статус-кво: «Іран ослаблений, «кульгає на дві ноги», але система влади все ж утримується». За таких умов світовій спільноті доведеться просто завмерти в очікуванні наступного раунду, який «може розпочатися через пів року, через рік – або тоді, коли Сполученим Штатам знадобиться час, щоб підготувати нову стратегію чи операцію щодо Ірану».
Мирослав Ліскович. Київ
Перше фото: dpa/picture-alliance, Marwan Naamani
