Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН) розпочало свою роботу в Україні ще в 1994 році, щоб допомогти кримським татарам повернутися на рідний півострів після того, як радянська влада депортувала їх у 1944 році. В 2022 році Агентство ООН надавало допомогу мільйонам українців, що намагались евакуйовуватися під час повномасштабної російської агресії.

Місію УВКБ в Україні в цей час очолювала Кароліна Ліндхольм Біллінг, яка приїхала до нашої країни в 2021 році й залишилась у місті, коли війська РФ стояли під Києвом.

Про проблеми переміщення населення під час конвенційної війни, роботу ООН за нестачі фінансування та збереження звʼязків наших громадян з Батьківщиною пані Біллінг розказала Укрінформу в останній день своєї каденції на чолі місії УВКБ.

ЗАРАЗ ВІД ВІЙНИ ТІКАЮТЬ НАЙВРАЗЛИВІШІ ВЕРСТВИ НАСЕЛЕННЯ

- Пані Біллінг, ми зустрічаємося після трьох з половиною років повномасштабного вторгнення. Як ви оцінюєте сьогоднішню ситуацію для переміщених осіб, біженців та вашої організації?

- Це були драматичні три з половиною роки – найбільша криза вимушеного переміщення з часів Другої світової війни, коли чверть населення України – понад 10 мільйонів людей – були змушені тікати протягом лише кількох тижнів. 

Зараз ми бачимо, що близько 3,7 млн досі є внутрішньо переміщеними в Україні та близько 5,6 млн – біженцями, а з середини 2024 року ми спостерігаємо також збільшення кількості людей, евакуйованих або переміщених з прифронтових районів.

Люди все ще намагаються знайти доступне житло, роботу, влаштувати своїх дітей до шкіл, де вони знайшли б відносну безпеку. 

- Тобто кількість переміщених осіб, навпаки, зростає з 2024 року? 

- Так, лише з початку нинішнього року понад 190 тисяч стали переміщеними особами з прифронтових Донецької, Харківської, Сумської областей. З них понад 35 тисяч пройшли через різні транзитні центри після евакуації.

- Чи ви бачите зміну їхніх потреб з початку повномасштабного вторгнення?

- Коли люди тільки переміщаються, часто насамперед їм треба десь зупинитися. Вони потребують гуманітарної допомоги у формі основних предметів гігієни, грошової допомоги, яка може покрити вартість харчування та ліки. Також їм потрібна психологічна підтримка, адже вони були евакуйовані з районів, які були атаковані. 

Зараз більшість евакуйованих належить до категорії найбільш вразливих верств. Є чимало людей похилого віку, з обмеженою мобільністю або інвалідністю, матеріально обмежені, тому що саме вони найдовше залишалися у прифронтових регіонах. 

Якщо порівняти з 2022 роком, то там справді тікало різне населення: молоді люди, з дітьми, з усіх районів, що піддаються атакам, включаючи Київ.

Зараз від війни тікають дуже вразливі люди, що також створює додаткову потребу в житлі, тому що деякі з них проживали, можливо, в інтернатах, або ж вони мали допомогу в прифронтових районах. Уряд, особливо Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності, прагне знайти для них житло в безпечніших частинах України. Але для такої кількості людей за такий короткий проміжок часу його недостатньо.

ПОНАД 60% БІЖЕНЦІВ ЗА КОРДОНОМ СПОДІВАЮТЬСЯ ВРЕШТІ ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ

- В яких регіонах найбільше ВПО?

- У Дніпропетровській області – майже півмільйона ВПО. Також багато в Київській області, разом з Києвом, у Харківській. Більшість усе ще сподіваються повернутися до своїх домівок, тож вони воліють бути якомога ближче, якщо випаде така нагода.

- Чи зберігається надія на повернення у біженців за кордоном? 

- Понад 60% усе ще сподіваються повернутися до України. Досить високий відсоток тих, хто не впевнений, тому що це залежить від того, як розвиватиметься ситуація: чи буде припинення вогню, чи буде тривалий мир тощо. Але вони досі мають намір повернутися. 

Важливо підтримувати в них цю надію. Тому УВКБ ООН протягом багатьох років проводило періодичні опитування. Безпека – це для них фактор номер один, але не єдиний. Наявність житла, куди можна повернутися, роботи та основних послуг відіграють роль. 

Це все також відповідає пріоритетам відновлення України. Важливо працювати над цим, тому що це сумно, коли є українці, які хочуть повернутися, але в них немає дому, куди можна приїхати, або роботи.

ЦЬОГО РОКУ МИ БУЛИ ПРОФІНАНСОВАНІ НА 45%

- Чим довше триває війна, тим важче УВКБ ООН знаходити ресурси, особливо коли США, найбільший донор ООН, різко скорочують свою допомогу.

Яким обсягом коштів ви оперуєте, щоб допомогти українцям? І які пріоритети ви ставите в таких умовах?

- З початку повномасштабного вторгнення УВКБ ООН мобілізувало понад 1,6 мільярда доларів для підтримки мільйонів українців гуманітарною допомогою. Лише грошову допомогу отримали 2,2 мільйона українців з 2022 року. Ми також відремонтували понад 43 000 будинків.

Цього року ми звертаємося з проханням про 550 мільйонів доларів на ці програми. Це те, що ми називаємо послугами захисту, зокрема безкоштовна правова допомога, житло, місця тимчасового проживання тощо. 45% цього запиту вже профінансовано, тобто менше половини, а ми вже пройшли середину року.

З часом фінансування гуманітарних програм та програм раннього відновлення має тенденцію до зменшення. Ось чому велику частку нашої роботи ми присвячуємо поясненню урядам, чому важливо не скорочувати витрати. Атаки на передовій і в повітрі тривають. Все більше людей переміщуються, як я згадувала. Є й ті, хто тривалий час не можуть знайти доступне житло.

Ми кажемо донорам: “Зараз не час здаватися. Українці хочуть залишитися у своїй країні й будувати своє майбутнє. Будь ласка, підтримайте їх у цьому прагненні”.

УВКБ ООН і я особисто часто запрошуємо послів із країн-донорів та непрямих донорів відвідати прифронтові регіони, щоб безпосередньо зустрітися з постраждалими від війни. Я возила послів до Запоріжжя, Сум, Херсона, Миколаєва тощо, щоб вони могли на власні очі побачити, як гуманітарні програми та програми раннього відновлення допомагають людям відбудовувати свої домівки та залишатися в рідних громадах. 

Так, загальне фінансування з часом зменшується, але як УВКБ ООН ми робимо все можливе, щоб воно залишалося на хорошому рівні.

- Чи всі проєкти із забезпечення житлом були реалізовані, чи якісь були скасовані? 

- Нам в УВКБ ООН довелося дещо зменшити кількість будинків або об'єктів соціальної інфраструктури, які ми можемо відремонтувати чи відновити. Але загалом реалізуємо заплановане.

Наприклад, у понеділок я була на урочистому відкритті щойно відремонтованого місця тимчасового проживання в місті Кременчук. Ще в Запоріжжі разом із владою ми готуємо житло для ВПО, щоб вони могли там залишитися.

МОЖЛИВОСТІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ, ПЕРЕКВАЛІФІКАЦІЯ ТА БАЗОВІ ПОСЛУГИ ДОЗВОЛЯТЬ ЛЮДЯМ ПОВЕРНУТИСЯ

- Яка кількість людей повертаються з-за кордону, за вашими даними? Що ви порадили б українській владі для того, аби більше українців поверталося додому?

- Робочі місця – це ключовий фактор. УВКБ ООН у партнерстві з Університетом Брунеля працювало над розробкою моделей та сценаріїв, за яких біженці повертатимуться в більшій кількості до України. Це потрібно для інформування українського уряду та донорів, яким, наприклад, є Світовий банк, щоб допомогти розподілити ресурси. Результати свідчать, що інвестиції в житло, можливості працевлаштування, перекваліфікація та базові послуги дозволяють людям повернутися.

Крім того виявляється, що значна частина біженців планує повертатися до іншої області України, оскільки вони родом із місць, що перебувають під окупацією. Скажімо, вони могли виїхати з Маріуполя, але повернуться до Києва, Львова чи Вінниці. Це теж треба враховувати в плануванні, бо згадані регіони приймають ВПО.

- Ви наголошували, що підтримка українських біженців – це не лише тягар, а й потенціал та економічний рушій для країни. Але як саме Україна може використовувати цей потенціал? 

- По-перше, ті, хто вирішить повернутися до України, вивчили нові мови в ЄС, здобули нові навички та роботу, перебуваючи за кордоном. Вони можуть бути корисними для подальшого відновлення та розвитку України, її інтеграції в ЄС.

Також важливо, щоб країни перебування дозволяли біженцям навчатися і працювати, щоб вони могли використовувати цей час для розвитку своїх навичок та людського капіталу.

Іншим питанням є те, що в мобільному світі зі свободою пересування ми фокусуємося не лише на українцях, що повертаються, а й на тому, як люди можуть підтримувати свої зв'язки з Україною. Вони все ще можуть працювати в українських компаніях, але з Німеччини, Швеції, Польщі чи Молдови. Україна може використовувати в цьому мобільному світі своїх громадян, щоби зробити внесок у розвиток економіки.

Я вважаю, що цифровий прогрес, інновації, креативність та наполеглива праця дають українцям за кордоном можливість зберегти зв'язки з Батьківщиною, зробити внесок в її розвиток, навіть якщо вони наразі вирішать фізично не повертатися.

Закон про подвійне громадянство був дуже важливим кроком у цьому напрямку, тому що він демонструє, що Україна як держава не хоче втрачати своїх людей. Без нього людям довелося б вибирати. Тепер вони можуть зберегти свої звʼязки, поки думають, що повертатися небезпечно.

- Чи стежите ви за численними сценаріями мирного врегулювання у ЗМІ? Які потенційні ризики для гуманітарної ситуації ви бачите? 

- УВБК ООН – це гуманітарна організація і не бере безпосередню участь у мирному врегулюванні, але ми стежимо. Адже якщо буде припинення вогню та атак, як-от нещодавні удари по Києву, щоденні атаки на Харків, Одесу, Запоріжжя, Суми, – це означатиме, що люди більше не потребуватимуть евакуації й негайної підтримки.

Тоді з'являться можливості для людей працювати над відновленням, відбудовувати свої домівки та можливості для повернення біженців.

Генеральний секретар Антоніу Гутерреш минулого тижня вкотре наголосив на важливості справедливого та міцного миру та територіальної цілісності України.

МЕНЕ НАДИХАЄ ТЕ, ЯК УКРАЇНЦІ КИДАЮТЬ ВИКЛИК АТАКАМ І ЗАЛИШАЮТЬСЯ ВДОМА

- Ваша місія відвідала багато регіонів України, зокрема поблизу лінії зіткнення. Що вам найбільше запам'яталося та вразило під час ваших поїздок? 

- ​​Мені на думку одразу спадають кілька прикладів. Їх дуже багато, насправді, тому що за ці три з половиною роки і до повномасштабного вторгнення я відвідала багато населених пунктів поблизу лінії зіткнення. Я була в Авдіївці, Попасній, Кримському, Маріуполі кілька разів у 2021 році і на початку 2022-го.

Найбільше запам’ятався випадок, коли я приєдналася до міжвідомчого конвою ООН до Херсона 14 листопада 2022 року, тобто менш ніж через 72 години після його звільнення Збройними силами України. Люди виходили зі своїх домівок, розмахували прапорами. Херсонці були так раді бачити, як люди одразу приїжджають до їхнього міста, що було під тимчасовою окупацією.

Це було зворушливо і показало важливість присутності в найбільш постраждалих від війни місцях, щоб люди бачили, що їх не забули. Тому я визначила для себе пріоритетом багато подорожувати і привозити послів та, наприклад, міністрів з Норвегії.

Ще один випадок був у Білопіллі в Сумській області, неподалік від кордону з РФ. Я кілька разів відвідувала громадський центр, де люди похилого віку збираються разом, щоб просто зустрітися, поспівати. Вони приносять їжу і разом обідають. Бачити це просто неймовірно!

Ми часто вважаємо літніх людей вразливими, можливо, слабкими, а вони такі мужні, стійкі і просто люблять свою країну. Мене надихає те, як український народ кидає виклик атакам і залишається в своїх домівках. 

- Що вам не вдалося реалізувати, поки ви були головою місії УВКБ ООН в Україні?

- Однією з великих невдач ООН і міжнародної спільноти було те, що ми по-справжньому не достукалися до українців на окупованих територіях. Ми мали дуже обмежений доступ.

У когось там досі живуть літні батьки або інші родичі, які з різних причин не могли залишити свої домівки, і які не хочуть втрачати зв'язок з Україною. Вони хочуть зберегти своє громадянство і бути частиною України. Важливо про них не забувати. 

Іван Косякін, Київ

Фото: Павло Багмут