Найбільш обговорюваною міжнародною подією цього тижня є саміт НАТО у Гаазі, де планується ухвалення рішень, які можуть стати визначальними для безпеки Європи та світу на наступні десятиріччя. Зустріч відбувається на тлі триваючої війни Росії проти України, зміни геополітичного фокусу після початку президентства Дональда Трампа, безпрецедентного загострення ситуації на Близькому Сході, атак США по ядерних та військових об’єктах Ірану.

Про ці та інші виклики для міжнародної безпеки загалом та НАТО зокрема, перспективи вступу України в Альянс, зростаючу загрозу з боку Росії та шляхи її стримування, важелі впливу на Москву для припинення повномасштабної військової агресії проти України; а також оборонну стратегію Литви, майбутнє трансатлантичної безпеки та умови, необхідні для досягнення стійкого миру в Європі, в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу розповіла міністерка національної оборони Литви Довіле Шакалєнє.

- Пані міністр, саміт НАТО триває. Які основні меседжі та пріоритети представляє Литва?

- Насамперед це зобов’язання щодо інвестицій в оборону. Це важливо не лише для НАТО, а й для України: чим сильнішими ми є як НАТО, тим сильнішим є блок НАТО-Європа і тим більше підтримки ми можемо надати Україні. Тому Литва дуже чітко заявляє: досягти рівня 5% якнайшвидше – це не вибір, а необхідність. Тож перша частина меседжу – це цифра. Ми вважаємо 5% мінімумом.

Друга частина меседжу – дедлайн. Вважаємо, що все, що пізніше 2030 року, – це запізно. Очікуємо складних дискусій і будемо дотримуватися нашої позиції: 2030 має бути найпізнішим можливим дедлайном.

І, звісно, загальний меседж для всіх про підтримку України. Ми вважаємо, що найкращим гарантом сталого миру і стабільності в Європі є сильна Україна. Це означає зміцнення української армії та продовження надання життєво важливої підтримки. Ми й надалі це робитимемо. Сподіваюся, що на саміті буде оголошено про подальшу підтримку України, особливо з боку європейської частини НАТО.

Фото: ELTA 

ДОСВІД УКРАЇНИ, ЇЇ ВІЙСЬКОВІ МОЖЛИВОСТІ ТА ОБОРОННА ПРОМИСЛОВІСТЬ БУЛИ Б ВАЖЛИВИМ ВНЕСКОМ ДО НАТО

- Литва завжди була прихильником членства України в НАТО, вбачаючи в цьому запоруку довгострокової безпеки. Чи загалом реально, що Україна долучиться до Альянсу під час війни?

- Звісно, це дуже складна ситуація. Розділімо це питання на дві частини. По-перше, саме членство в НАТО. Оскільки для вступу потрібен консенсус, всі члени НАТО мають погодитися. Позиція Литви є чіткою і непохитною: ми завжди підтримуватимемо приєднання України до НАТО. Це не лише питання принципів і цінностей. З людської точки зору це дуже особисте для нас. Ми бачимо, як Росія намагається знищити Україну, і як нація, яку Росія двічі окупувала за останні століття, ми добре розуміємо, що означає стикатися з такими екзистенційними загрозами.

Але окрім цього, зі стратегічної та навіть прагматичної точки зору, наразі Україна – єдина європейська країна з реальним бойовим досвідом протидії найбільшій загрозі для європейської безпеки – Росії. Досвід України, її військові можливості та оборонна промисловість – це величезні активи. Вони були б важливим внеском у НАТО, особливо для європейського блоку Альянсу. Саме тому ми вбачаємо майбутнє членство України в НАТО не лише як виправдане, але й як життєво важливе та цінне.

Друга частина питання стосується термінів. Литві довелося чекати 14 років від моменту висловлення бажання вступити в НАТО до остаточного членства. Отже, ми знаємо, що означає довго боротися за вступ.

Наразі тривають дискусії, і різні погляди є серед членів НАТО. Ми ж залишаємося відданими підтримці прагнень України і сподіваємося, що консенсус буде досягнутий якнайшвидше – ідеально, коли активні бойові дії завершаться, відповідно до чинних правових норм.

РОСІЙСЬКА АГРЕСІЯ ОЗНАЧАЄ, ЩО БЕЗПЕЧНОЇ ЧАСТИНИ ЄВРОПИ ВЖЕ НЕМАЄ

- Пані міністр, ви згадали про зобов’язання щодо інвестицій в оборону. Литва витрачає на оборону більшу частку від свого ВВП, аніж більшість країн НАТО. Чому, на вашу думку, деякі союзники досі вагаються з більшими внесками, незважаючи на зростаючі загрози? І які ризики це може створити в майбутньому?

- Насамперед, вважаю, що всі погоджуються з тим, що високі витрати на оборону, значно вищі й негайні, є необхідністю. З чим ми стикаємося, то це з внутрішньополітичними питаннями та викликами, які відображаються на глобальному порядку денному. Звісно, певні економічні процеси, політичні рішення різних урядів у Європі впливають на швидкість і обсяг інвестицій в оборону. Це зрозуміло. Політичні процеси ніколи не бувають легкими. Вони завжди складні.

Зі свого боку я можу сказати, що міністри оборони розуміють, що Росія – це загроза, яка нависає над Європою, і що ми повинні реагувати видимими, об’єктивними діями: суттєве збільшення чисельності військ, зростання потужностей оборонної промисловості, збільшення навчальних полігонів, придбання зброї та обладнання. Росія не переймається паперами і деклараціями, її цікавить те, що вона бачить на полі бою. Ми всі розуміємо необхідність витрат. Питання у швидкості, а це залежить від політичної волі та переговорів.

Тому критично важливо донести чіткий меседж до суспільств усієї Європи: різниця між країною на східному чи північному фланзі НАТО – як країни Балтії, Польща чи Фінляндія – і країною на півдні Європи становить лише п’ять хвилин у випадку ураження балістичною ракетою. Тому це не має сприйматися як чужа проблема. Безпечних частин Європи більше не існує.

Водночас треба визнати, що останні роки були надзвичайно турбулентними – від пандемії до змін у геополітичній динаміці і зростання конфліктів у різних регіонах. Досить поглянути на трикутник «Європа–Індо-Тихоокеанський регіон–Близький Схід», щоб зрозуміти, наскільки напруженим став глобальний контекст. Та й в інших регіонах світу ситуація досить напружена.

Отже, багато завдань стоїть перед багатьма країнами, особливо на півдні. Можливо, нам також доведеться визнати, що ми не завжди достатньо уважно ставилися до проблем наших південних сусідів у Європі, зокрема стосовно міграції та тероризму. Це також своєрідна ціна за те, що колись ми могли їх не почути. Тепер нам слід краще доводити свою позицію.

- Ви нагадали, що Литва була окупована Росією двічі… Нині міністерство оборони Литви оголосило про нові оборонні заходи біля білоруського кордону та на морі, включно з планами закупівлі кораблів у Норвегії. Наскільки реальною є загроза прямої російської агресії проти Литви? Чи є конкретні приготування на випадок такого розвитку подій?

- Щодо закупівлі кораблів – рішення ще не ухвалене. Ми досі ведемо переговори, у якої компанії їх придбати. Водночас ви абсолютно праві: ми відновлюємо нашу першу національну дивізію і посилюємо армію у всіх сферах – повітряній, морській, сухопутній, цифровій тощо. Однозначно, ми вкладаємося у нашу оборону. Як ви зазначили на початку запитання, Росія двічі окупувала Литву. Вона і зараз продовжує загрожувати Литві, балтійським державам, Польщі та Фінляндії.

Тож, враховуючи, що вона робила раніше і що робить зараз в Україні, підготовка – єдиний розумний шлях уперед. Чи наважиться Росія на напад чи вторгнення? Це інше питання. Деякі наші союзники чітко продемонстрували у минулі роки військову міць, якою вони володіють, – і вони можуть її використати для захисту своїх союзників. Також вважаю, що те, що відбувається на Близькому Сході, є сигналом для Росії: США мають величезну військову міць, і НАТО вважає США своїм найбільшим і найпотужнішим членом.

РОСІЯ НЕ МАЄ НАМІРУ ДО МИРУ, ПЕРЕГОВОРИ – ЛИШЕ ІМІТАЦІЯ

- Як ми вже згадали про роль Сполучених Штатів… Останніми місяцями президент США Дональд Трамп посилав суперечливі сигнали щодо російської війни проти України – від закликів до швидкого завершення конфлікту до припущень, що США можуть вийти з переговорного процесу. На вашу думку, за яких умов могли б початися серйозні мирні переговори і які передумови мали б бути для цього створені?

- Я не вірю, що Росія має справжній намір до миру. Вона неодноразово і систематично заявляла, що має намір знищити Україну, вважаючи чомусь, що має відношення до української території  і навіть право на контроль над українською нацією. Це ж кілька днів тому Путін знову заявив, що українці нібито це ті ж самі росіяни, і тому Україна має належати Росії, чи щось на кшталт того? Іноді важко слідкувати за його фантазіями, проте це послання – наполегливий наратив Кремля.

Немає жодних реальних підстав вважати, що Росія, яка зараз веде повномасштабну війну проти України, має намір зупинитися. Єдина «умова», яку пропонує Росія, – це здача Україною своєї території. Це не схоже на бажання вступати в мирні переговори, і тому процес наразі заблокований. Щодо позиції США, я думаю, що вона теж зміниться. Робиться все менш і менш можливим навіть уявити діалог із Росією, вірити в намір Росії припинити агресію проти України, припинити цю війну. Якщо поглянути, що відбувається на Близькому Сході, зокрема на переговори з Іраном щодо ядерної програми, я завжди казала, що це не був процес переговорів, це була імітація. Так само як переговори Росії щодо миру в Україні є імітацією.

І, по-друге, було цілком очевидно, що Іран не збирається зупиняти свою ядерну програму. Як тільки стало зрозуміло, що Іран не має наміру припиняти ядерну програму і що заяви про переговори були фальшивими, а збагачення урану досягло або навіть перевищило точку неповернення,  Ізраїль і США вжили рішучих дій.

Отже, якщо подивитися на процес, що відбувається з Україною, маю надію на те, що для адміністрації США стане очевидною ця імітація переговорів, і що надання Росії свободи дій може призвести до загрози безпеці не лише Європи, а й світу, привести до точки неповернення, враховуючи тісну співпрацю Росії з Китаєм, Іраном і Північною Кореєю.

І ще один момент: те, що відбувається в Ірані, викликало реакцію Росії, наче вона демократична держава. Вона висловила занепокоєння. Це не велика допомога, коли твого союзника бомблять. Я б сказала, що це дуже чітко показує, що Росія може дуже ефективно загрожувати, може голосно говорити про свою міць, але коли її союзники реально потребують військової допомоги, Росія її не надає – ні в Сирії, ні в Ірані, ні раніше в інших країнах.

ВТОРИННІ САНКЦІЇ США БУЛИ Б НАДЗВИЧАЙНО ЕФЕКТИВНОЮ «ЗБРОЄЮ» ДЛЯ ЗУПИНЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ

- Нагадаю слова з вашого інтерв’ю, де ви зазначали, що «Росія ніколи не виконувала своїх обіцянок» і розуміє лише «пістолет на столі». Які інструменти тиску, на вашу думку, дійсно потрібні для припинення подальшої російської агресії проти України і досягнення справжнього тривалого миру, а не лише цієї імітації переговорів, як ви згадали? Чи маємо ми такі інструменти, або як їх можна створити?

- Я б виокремила два важливі аспекти. По-перше, Росія має чітко усвідомлювати, що ми є військовою силою. Що не лише Сполучені Штати мають дуже вагому військову міць, а все НАТО та європейський блок НАТО мають дуже потужну військову силу, яку без вагань застосують у разі нападу. Тому для США також дуже важливо підтвердити і запевнити у своїй відданості, що вони й роблять. Вони неодноразово чітко повторювали, що не мають наміру залишати НАТО і що прагнуть, аби НАТО ставало сильнішим у військовому плані.

Зараз, коли ми говоримо про Україну, важливо, щоб цей сильний і потужний військовий альянс продовжував надавати Україні все більше підтримки. По-перше, ця підтримка має допомогти Україні зміцнити та відновити свою армію. Вона також повинна сприяти розвитку військово-промислового комплексу України. Це дасть їй змогу стати сильнішою економічно та тісніше інтегруватися з НАТО. Ця інтеграція включає придбання систем озброєнь і спільне виробництво. Такі дії посилять дуже чіткий сигнал про те, що Україна є частиною нас. Це дуже важливе стратегічне повідомлення.

По-друге, якщо настане момент, коли Сполучені Штати застосують вторинні економічні санкції проти Росії та всіх її союзників. Вторинні санкції США мають «ядерну» силу впливу. Вони значно ефективніше вдарять по економіці Росії, ніж усе, що було зроблено досі. Звичайно, санкції вже мали певний ефект, але цього недостатньо. Вторинні санкції США були б надзвичайно ефективною «зброєю».

Фото: ELTA 

ІРАН НЕ ЗМОЖЕ ПРОДОВЖУВАТИ ВІЙСЬКОВЕ ПОСТАЧАННЯ РОСІЇ НА ТАКОМУ Ж РІВНІ, ЯК РАНІШЕ

- Пані міністр, ви також згадали про трикутник: Європа, Індо-Тихоокеанський регіон та Близький Схід. Як ви вважаєте, як нинішня напруженість на Близькому Сході може вплинути на війну в Україні, міжнародні зусилля для досягнення миру та загальну геополітичну ситуацію?

- Насамперед ця війна зараз відволікла увагу Сполучених Штатів від України на Близький Схід, і Європа теж пильно стежить за подіями там.

Але у довгостроковій перспективі це може бути на краще, тому що Іран – один із чотирьох членів «осі зла» – значно послаблюється і, ймовірно, продовжить послаблюватися. Росія втрачає довіру на Близькому Сході – спочатку у Сирії, а тепер і в Ірані. Ми бачимо, що Росія може лише висловлювати занепокоєння, але не здатна реально брати участь чи надавати справжню військову допомогу.

Третє – це постачання. Іран не зможе продовжувати військові постачання Росії на тому ж рівні, що раніше. Отже, у довгостроковій перспективі це знову позитивно для України.

Найважливішим стратегічним фактором є те, що США дуже чітко показали, якою була б війна за участі НАТО. Це дійсно чітке попередження для Росії. У довгостроковій перспективі це може допомогти їм переглянути масштаби своїх імперських амбіцій.

УКРАЇНА МОЖЕ СТАТИ ПОТУЖНОЮ ВІЙСЬКОВОЮ ДЕРЖАВОЮ ТА КЛЮЧОВИМ ЗАХИСНИКОМ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

- І останнє питання, пані міністр. Дивлячись у майбутнє, як ви бачите перспективи Литви, України та Європи загалом? Зважаючи на поточний стан справ, який ваш прогноз щодо безпеки та стабільності регіону в найближчі кілька років чи чверть століття?

- Чесно кажучи, я вважаю, що до 2030 року ми ще житимемо у цьому десятилітті війн. Це буде дуже складний і напружений період. Зростаюча кількість гарячих точок у світі спричинятиме більше тривог, невизначеності та вимагатиме складних рішень.

Я не збираюся розводити демагогію, бо завжди була дуже відвертою щодо цього. Тож обманювати не буду – буде важко. Але сподіваюся, якщо ми засвоїмо певні уроки, то станемо сильнішими. Демократія, демократичний світ зараз стає у меншості. Можливо, ми зможемо зупинити цей процес.

Україна – найбільша країна в Європі. Якщо ми зможемо допомогти Україні, якщо Україна буде врятована, якщо Росія припинить свою імперську експансію, тоді з потенціалом України та з ідентичністю української нації, яка зараз сильніша, ніж будь-коли, ми матимемо дуже сильну країну в Європі. Країну з величезним військовим потенціалом, потужним воєнним досвідом проти головної загрози для Європи і величезним потенціалом оборонної промисловості. Це є ключовим для довгострокової стабільності та безпеки Європи.

Якщо події в Індо-Тихоокеанському регіоні та Європі розвиватимуться одночасно, я впевнена, на чиєму боці стоятиме Україна. І я впевнена, що якщо нам доведеться зіткнутися зі ще більшою загрозою для нашої спільної безпеки, – ми переможемо, бо Україна буде дуже важливим партнером.

- Пані міністр, щиро дякую вам за це інтерв’ю, за ваш час і за непохитну підтримку, яку Литва і литовський народ продовжують надавати Україні. Ваша підтримка є надзвичайно значущою і справді безцінною для нас. Ми глибоко вдячні. Бажаю успіхів на саміті НАТО.

Ольга Будник, Вільнюс – Анкара

Фото: LRT, ELTA