15 червня в канадській провінції Альберта розпочинається саміт G7. Лідери семи найбільших демократичних економік світу протягом трьох днів обговорюватимуть широке коло питань, чільне місце серед яких займатиме встановлення тривалого та справедливого миру в Україні.
Напередодні саміту Укрінформ поговорив із керівником дослідницької групи G7 при університеті Торонто професором Джоном Дж. Кіртоном про те, якими можуть бути наслідки цієї зустрічі для України, Росії та світу загалом.
G7 ПІДТВЕРДИТЬ ТВЕРДУ ПІДТРИМКУ УКРАЇНИ
- Що робить цьогорічний саміт G7 у Канаді особливо важливим у нинішньому геополітичному контексті?
- Передусім те, що він проходить на тлі кількох критичних збройних конфліктів. Насамперед ідеться про повномасштабну агресію Росії проти України - з драматичними подіями як на фронті, так і в глибині території Росії внаслідок ударів ЗСУ. По-друге, триває війна між Ізраїлем і ХАМАСом у Газі, яку ускладнило нещодавнє загострення між Ізраїлем та Іраном. Ми також стали свідками небезпечного обміну ударами між ядерними Індією та Пакистаном. Варто згадати й про агресивні дії китайських військових проти демократичного Тайваню. Північна Корея продовжує демонструвати свої ракетні та ядерні програми. І, звісно, США - сили яких розтягнуті по всіх цих фронтах. Ще ніколи ми не були так близько до війни на стількох напрямках одночасно. Отже, так - у порядку денному в Кананаскісі справді багато пріоритетів.
- Які саме питання цього порядку денного - найважливіші?
- Економічна, енергетична й технологічна безпека, особливо в контексті штучного інтелекту й квантових обчислень. І, звісно, лісові пожежі, що палають у багатьох регіонах Канади, поширюючи задимлення Сполученими Штатами та навіть Європою.
- Україна стабільно згадується серед пріоритетів G7 з 2022 року. Чого нам варто очікувати цього разу?
- У найгіршому випадку, якщо Дональд Трамп буде не в гуморі, ми почуємо принаймні підтвердження вже озвучених раніше серйозних зобов’язань, як від міністрів фінансів G7 у Банфі кілька тижнів тому, так і від міністрів закордонних справ у Шарлевуа та на Мюнхенській конференції з безпеки. Це свідчить про консенсус на найвищому рівні, адже усі комюніке були узгоджені з міністром фінансів США Скоттом Бессентом і главою зовнішньополітичного відомства Марком Рубіо. Є розуміння того, що навіть за президентства Трампа Сполучені Штати повинні стояти разом із союзниками по G7, посилюючи підтримку України й тиск на Росію.
УКРАЇНА ПЕРЕМОЖЕ ШВИДШЕ, НІЖ БАГАТО ХТО ДУМАЄ
- Чи збережеться єдність G7 щодо України в довгостроковій перспективі, з огляду на політичні зміни в країнах-членах?
- Абсолютно. ЄС щойно виділив Україні новий транш, незважаючи на бюджетні труднощі та численні внутрішні виклики в усіх державах G7. Надходить нове озброєння - навіть від колись неохочих партнерів. Зміна курсу Німеччини під керівництвом нового канцлера Фрідріха Мерца свідчить про те, що Європа активізувалася як ніколи - за лідерства Британії, Франції та, звісно, Канади. Я також вважаю, що війна завершиться швидше, ніж багато хто очікує - перемогою України й демократичного світу. СРСР програвав в Афганістані майже десять років. Значно слабша Росія не витримає так довго проти значно сильнішої України. Сумнівів у співвідношенні сил немає. Єдине відкрите питання - це політична воля. І ми все ще спостерігаємо дивну й тривожну обставину: президент Трамп досі не здатен сказати нічого неприємного про Путіна. Чому саме - невідомо.
- Чи вдасться G7 досягти консенсусу щодо використання заморожених російських активів на користь України?
- Це повільний, але стабільний процес, що рухається в одному напрямку. Деякі країни G7 діють дуже обережно з огляду на юридичну складність і вплив на фінансові ринки (як, наприклад, Бельгія). Але чимало з них уже переказали Україні відсотки, нараховані на заморожені активи. Цей поступовий підхід збережеться і масштабуватиметься. Але крім цього «скарбу» є й міжнародні фінансові інституції: ЄБРР, Європейський інвестиційний банк, МВФ, Світовий банк, - більшість із яких контролюються країнами G7. Ці механізми теж варто задіювати. За потреби окремі держави можуть також збільшити бюджетний дефіцит або наростити оборонні витрати (потішивши Трампа) й закупити військову техніку, яка частково піде на потреби України. Старе обладнання, яке замінюється на складах, може бути передане на фронт буквально за кілька днів. Західне спорядження попередніх поколінь усе одно значно краще за те, що використовує Росія. Ще один варіант - кредитні гарантії. Це не такий зручний інструмент, але він також може бути корисним.
- На тлі зближення Росії, Китаю, Ірану та інших - як G7 залишатися ефективним контрбалансом?
- Позиція G7 чітка: Китай не повинен постачати військову техніку Росії - інакше санкції. Є й додатковий стримуючий чинник: коли війна завершиться і почнеться відбудова України, жодна компанія, яка підтримувала російську воєнну машину, не отримає жодного контракту. Цю ініціативу, ймовірно, просуває Скотт Бессент. Вона чітко дає зрозуміти: країни й компанії, особливо в Китаї, мають обирати - ризикувати санкціями заради дрібного підробітку або долучитися до вигідної участі у відбудові України за рахунок конфіскованих російських коштів.
ЗАКУПІВЛЯ РОСІЙСЬКИХ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ МАЄ ПРИПИНИТИСЯ
- Як G7 може ефективніше залучати Глобальний Південь до вирішення криз, зокрема припинення повномасштабної російської агресії?
- Згадаймо нещодавні саміти G20. В Індонезії, навіть за присутності Лаврова, у підсумковому документі йшлося про агресію Росії - відповідно до позиції ООН. Аналогічна ситуація була в Нью-Делі й, найімовірніше, повториться в Йоганнесбурзі цього року. Щодо БРІКС, то цей блок зростає чисельно, але втрачає політичну вагу. Навіть Індія дедалі більше бачить у ньому клуб шанувальників Китаю. Втім, необхідно, аби G7 продовжувала тиснути на Індію щодо припинення закупівель російської нафти. Але не менш важливо самим країнам G7 повністю відмовитися від імпорту російських енергоресурсів: нафти, вугілля, газу, урану. Канада, маючи п’яті за обсягами запаси нафти у світі та входячи до трійки лідерів за видобутком урану, може допомогти. Ми можемо забезпечити США всіма потрібними ізотопами, аби ті не залежали від Росії чи навіть Казахстану. Хоча Казахстан, врешті, може виявитися ближчим до нас, ніж до РФ.
- Чи поступається G7 впливом більш інклюзивним обʼєднанням, як-от G20?
- Якщо говорити про інклюзивність, то варто згадати про ООН. Але ефективність - це інше. Трамп уже заявив, що не поїде до ПАР на саміт G20, зіславшись на «геноцид білих фермерів». Натомість ніколи не було сумнівів, що він поїде на G7. Саміти Групи семи мають 100% відвідуваність уже півстоліття. Натомість G20 не змогла зібрати всіх членів уже в 2010-му - всього через десять років після заснування. А торік на саміт не приїхали ні Путін, ні Сі Цзіньпін. Тому саме Сімка залишається провідним майданчиком для ухвалення дієвих рішень між демократичними державами.
- Чи зможе саміт охопити також зміни клімату, постпандемічне відновлення, економічну нерівність - не втративши фокусу на безпеці та Україні?
- Ні, і навряд чи варто намагатися. Економічна нерівність та постпандемічне відновлення не входять до основних пріоритетів цього саміту. Якщо спробувати додати до них клімат, то американська делегація витягне червоні ручки, голосно скаже “ніяк ні” - і все перетвориться на словесні баталії. Утім, це не свідчить про відсутність прогресу. Наприклад, масштабні лісові пожежі дають чіткий кліматичний сигнал і демонструють кризу, яка вже настала. Ймовірно, рішення з цього приводу стане одним із ключових результатів саміту в Кананаскісі - напряму пов’язаним із кліматичною політикою. Ще один яскравий приклад - штучний інтелект. Його розглядатимуть як інструмент для раннього виявлення пожеж. Але в ширшому контексті G7 прагне уникнути цифрового розриву й охоче ділитиметься інноваціями з Глобальним Півднем. Це частина ширшої стратегії - дати країнам не лише ресурси, а й можливість створювати додану вартість, робочі місця, водночас дотримуючись прозорості та трудових прав. Саме тому прем’єр-міністр Австралії Ентоні Албаніз бере участь у саміті, бо Австралія має корисні копалини, яких немає в Канаді. Ідея - створити «клуб довіри» серед демократичних постачальників, який включатиме Глобальний Південь. Це різко контрастує з мріями Трампа про «самодостатність» - мовляв, усе, що потрібно Америці, має бути видобуто й перероблено лише на її території. Він знає, що це неможливо. Саме тому звучали заяви про потенційну анексію Ґренландії та Канади, бо ключові ресурси залягають на Глобальному Півдні та у демократичних союзниках Америки. Саме так G7 може працювати на благо світу - не через декларації, а через економічну архітектуру, що залучає різні сторони.
Максим Наливайко, Оттава
Фото: International Academy for Multicultural Cooperation, University of Toronto