Україна й НАТО: складне рівняння з відомим результатом

Навколо майбутніх відносин між Україною й НАТО вирують різні емоції і думки: від певного розчарування нерішучістю союзників, зокрема у запрошенні України до Альянсу, – до визнання, що без набуття повноправного членства в НАТО у майбутньому Україні буде вкрай важко гарантувати власну безпеку. Як не дивно, обидва ці полюси думок, які виплескуються у ЗМІ або звучать у «побутових» дискусіях серед українців, мають рацію. Хоча, за всієї строкатості таких суджень, ні в кого не виникає жодного сумніву: Україна буде в НАТО. Це прописано в Конституції країни. Але що навіть більш важливо, – це закарбовано в серцях українців, які ліпше за будь-кого розуміють, що таке війна і якою є справжня ціна миру.

НАДІЇ ТА СУМНІВИ

Американський генерал Бен Годжес, колишній командувач Армії (Сухопутних військ) США в Європі, має дуже стриману оцінку щодо ймовірного запрошення України до членства в НАТО під час ювілейного Вашингтонського саміту, який відбудеться вже за кілька місяців, у липні поточного року. В ефірі українського телемарафону «Єдині новини» він висловив певні сумніви, що в «українському питанні» лідери країн-членів у Вашингтоні просунуться далі від тих рішень, які вже були ухвалені на саміті Альянсу у Вільнюсі.

Годжес разом із групою інших американських відставних генералів, які надали Україні дійсно безцінну дорадчу підтримку з реформування Збройних сил ще до Великої війни, були і є впевненими прихильниками повноправного входження України в НАТО. Але вони ж констатують: серед союзників з Альянсу не відчувається тієї «енергійності» в українському питанні, яка б дала змогу прогнозувати, що Україна таки отримає запрошення про приєднання до НАТО під час саміту у Вашингтоні.

Український дипломат Валерій Чалий, колишній Посол України у Вашингтоні, під час публічних дискусій на українському ТБ оцінив шанси України отримати запрошення до НАТО не вище 10 відсотків. Водночас запрошення не означає негайного членства в Альянсі, а лише розпочинає тривалий процес підготовки, більшість країн-союзниць зберігають обережну позицію, оскільки ніхто з них не хоче втягуватися у «гарячу» війну з Росією.

Власне, ця позиція не нова. Саме побоювання ескалації війни в Україні, її поширення за межі України, на територію НАТО, із можливим переростанням у глобальний конфлікт та дуже ймовірним ядерним складником було відображено у рішеннях Вільнюського саміту Альянсу. Тоді, у липні 2023 року, союзники знову підтвердили: Україна буде членом НАТО, але зможе отримати запрошення, коли всі союзники з цим погодяться та коли будуть дотримані необхідні умови.

За цим доволі варіативним формулюванням дуже простий висновок: Україна не зможе стати членом НАТО, поки триває війна. Саме це – головний стримувальний фактор для країн-членів по обидва боки Атлантики. Водночас усі інші розмови – про «боротьбу з корупцією», про «верховенство права» та про «демократичні цінності» – є тим «білим шумом», точніше, формальним приводом, до якого можна звертатися нескінченно довго, прагнучи «досконалості» потенційного кандидата на членство.

За відсутності політичної волі бодай у одного із союзників та з урахуванням того, що «за» мають висловитися всі члени Альянсу, шанси на сприятливе для України рішення у Вашингтоні дійсно виглядають невеликими. Приклад «довгограючого» процесу входження до НАТО Швеції, у якому вже навіть не Туреччина, а «європейська» влада Угорщини залишається головною перешкодою, лише підкріплює таку оцінку.

Скептики могли б до цього додати передвиборну лихоманку у США, яка впливає на підтримку Конгресу та розмиває двопартійну єдність навколо надання Україні пакета фінансової та військової допомоги на 60 мільярдів доларів та, за певних результатів виборів 2024 року, може поставити під питання збереження самого Північноатлантичного Альянсу як такого.

Відповідно українська сторона продовжує пов’язувати великі надії саме із самітом НАТО у Вашингтоні. Президент Володимир Зеленський у виступі перед українськими послами 22 грудня окремо наголосив, що ефективна підготовка до Вашингтонського саміту залишається однією з ключових завдань української дипломатії на 2024 рік.

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба розповів про початок консультацій на рівні МЗС зі союзниками з Альянсу, зокрема з американськими партнерами, щодо бачення майбутніх рішень Вашингтонського саміту. Він закликав партнерів концентрувати увагу не на бюрократичних деталях на кшталт кількості сторінок в оновленій РНП (Річній національній програмі), а на суті, оскільки чітка перспектива входження до НАТО є величезним стимулом як для захисників України, так і для всієї України та її народу.

Майбутнє запрошення України до членства в НАТО, як і саме членство, залежить від багатьох факторів: як розвиватиметься ситуація на полі бою і як швидко вдасться досягти справедливого завершення війни, якими будуть результаті цьогорічних виборів в Європі, новий склад Євроінституцій та майбутні уряди провідних європейських країн, як змінюватиметься громадська думка в країнах-союзницях в Європі та в Північній Америці, в якому напрямку рухатиметься президентська виборча кампанія в Сполучених Штатах Америки.

На певні з цих процесів Україна має безпосередній вплив, від деяких їй варто було б залишатися на добрячій відстані. Цей майбутній розвиток є своєрідним рівнянням з багатьма невідомими, які наразі було б дуже важко визначити. Але, всупереч всім математичним законам, у цього рівняння вже є визначений результат, з яким погоджуються всі сторони: Україна буде членом НАТО. Ця теза, яку на рівні лідерів країн-союзниць вперше сформульовано в Бухаресті 2008-го, підтверджена у Вільнюсі-2023, має всі шанси набути в Вашингтоні-2024 вже не гіпотетичного, але суто практичного змісту. І для цього є певні передвісники, яким варто приділити увагу.

НОВОРІЧНІ АТАКИ Й СИГНАЛ ДО ПРОБУДЖЕННЯ

Те, що російська агресія проти України стала для НАТО сигналом до пробудження, є беззаперечним фактом. Водночас відлік варто вести не з російського широкомасштабного вторгнення у лютому 2022 року, а з 2014-го, коли Росія, яка тоді все ще вважалася партнером Північноатлантичного Альянсу, окупувала Крим та вдерлася в Україну на Сході. Вже тоді, оговтавшись від першого шоку, союзники з НАТО під час саміту в Уельсі чітко визнали, що агресивні дії Росії проти України ґрунтовно змінили бачення Альянсу щодо миру в Європі та її безпеки. Наслідком стало значне збільшення оборонних бюджетів, зміцнення військових структур Альянсу та підвищення рівня готовності сил країн-союзниць до колективного захисту.

Під час Варшавського саміту 2016 року союзники затвердили пакет підтримки для України та посилили передову військову присутність на сході Альянсу – в Польщі та в країнах Балтії були розгорнуті багатонаціональні контингенти. Країни Альянсу почали активно допомагати Україні у реформуванні та розвитку Збройних сил, у зміцненні їхньої бойової спроможності та у практичному тренуванні особового складу.

Після початку російської агресії Альянс та країни-союзниці виявили політичну та практичну солідарність з Україною, постачають зброю і боєприпаси для забезпечення її права на самооборону відповідно до Статуту ООН. Під час Мадридського саміту в червні 2022 року союзники підтвердили непорушну солідарність з Україною та офіційно визнали Росію головною загрозою для безпеки НАТО. Водночас саме тоді, у 2022 році, союзники ухвалили рішення запросити до членства в НАТО Фінляндію і Швецію. Перша вже є повноправним членом Альянсу, друга все ще очікує на ратифікацію протоколів про входження від парламентів Туреччини й Угорщини.

У Вільнюсі в липні 2023 року союзники погодили оборонні витрати у 2 відсотки від ВВП як мінімальний показник для країн-членів та збільшили розмір бойових груп у восьми країнах НАТО на сході з батальйонного до бригадного рівня. Вони розробили регіональні плани оборони та умови для поліпшення військової мобільності, зокрема організацію складів заздалегідь розташованого військового обладнання.

На Вільнюському саміті Україна не отримала запрошення через вже згадані вище причини, але, за словами генерального секретаря Альянсу Єнса Столтенберга, «стала ближчою до НАТО, як ніколи раніше». Зокрема, це стосується заснування Ради Україна-НАТО, що є якісним просуванням від формату однойменної комісії, яка існувала до цього. Союзники скоротили для України шлях в НАТО до одного кроку, усунувши вимогу проходження ПДЧ (План дій щодо членства). Ще одним важливим рішенням стало затвердження широкого пакета багаторічної допомоги для України, головним призначенням якого є досягнення повної командної та оперативної взаємосумісності Збройних сил України з відповідними військовими силами країн-союзниць.

Там же, під час саміту, лідери країн-союзниць ухвалили політичне рішення щодо підвищення потенціалу оборонної промисловості, оскільки повномасштабна війна в Україні виявила недоліки та «слабкі місця» у цій сфері, в міру того, як поставки зброї та боєприпасів для України почали спустошувати наявні військові арсенали національних збройних сил в країнах НАТО.

Отже, за словами того ж Столтенберга, розв’язавши агресію проти України, Кремль отримав результати, прямо протилежні до тих, які очікував: Україна вистояла, союзники з НАТО зміцнили власне стримування та оборону і збільшили оборонні бюджети. Росія отримала більшу військову присутність НАТО на сході та ще двох нових членів Альянсу – Фінляндію (вже тепер) і Швецію (у найближчій перспективі) – у безпосередньому сусідстві, що само собою вже стало для Путіна великою стратегічною поразкою.

Ще одним сигналом пробудження для НАТО стали новорічні масовані ракетні атаки та атаки дронів з боку Росії проти мирних міст та селищ України, що були здійснені 29 грудня 2023 року та 2 січня вже поточного року. Ці підлі удари були нанесені саме тоді, коли народи Європи й Північної Америки святкували Різдво та відзначали Новий рік.

Вочевидь, Москва розраховувала на кволу офіційну реакцію з боку США та інших союзників з Альянсу, з огляду на Різдвяні канікули, а також сподіваючись на певні політичні фактори в США, зокрема запеклу передвиборчу риторику та гальмування пакета фінансової допомоги для України в Конгресі.

Європа також проходить важкий етап з пошуку консенсусу навколо внесення поправок до багаторічного бюджету ЄС на 2024–2027 роки, що містить виділення Україні фінансової допомоги в обсязі 50 мільярдів євро. Ця допомога є надзвичайно важливою для виживання України. Доля цього фінансового пакета, ухвалення якого у грудні заблокувала Угорщина, вирішуватимуть під час позачергового саміту ЄС 1 лютого 2024 року.

Ймовірно, плануючи свої масовані удари по Києву та по інших містах України, Москва прагнула отримати певний зиск з цієї ситуації. Але знову сталося не так, як гадалося.

Союзники з НАТО вже висловили намір надалі зміцнювати протиповітряний захист України та стояти з нею до кінця.

Польща, яка зафіксувала «невідомий об’єкт», що заглибився на її територію на 40 кілометрів, провела негайні консультації з НАТО та висловила припущення, що це порушення було цілеспрямованою провокацією з боку Росії, щоб «прощупати» протиповітряну оборону Альянсу.

Коментуючи цю ситуацію, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск прямо заявив, що Російська Федерація може напасти на Європу вже через кілька років, якщо європейські країни не зроблять висновків і не посилять можливості свого оборонно-промислового комплексу.

Президент США Джо Байден після новорічної атаки російських ракет та дронів проти України також висловив позицію, що Путіна «треба зупинити», оскільки його дії загрожують безпеці всієї Європи та призводять до ризику втягування Сполучених Штатів Америки у війну. Вперше американський лідер припустив, що американські військові можуть увійти у пряме зіткнення з російськими, якщо Москва припуститься агресії проти будь-якої країни Альянсу.

Європейський Союз також рішуче засудив російську атаку, що була скоєна «під ялинку», та підтвердив, що надаватиме політичну та економічну підтримку Україні доти, доки це буде необхідним.

Тобто замість залякати українців та зламати їхній спротив, Путін учергове розбудив ті міжнародні сили, які здатні ефективно протистояти російській імперській експансії. Що, власне, має вигляд вироку для фашистського режиму Кремля.

Водночас це дає Україні підстави сподіватися, що хмари у Вашингтоні до липня розвіються, і Україна нарешті отримає довгоочікуване запрошення до членства в Альянсі під час ювілейного саміту.

ФАКТИ Й ФАКТОРИ

ЄС і відповідно країни-члени, які одночасно входять до Північноатлантичного Альянсу, ще до новорічних російських атак проти України визнавали екзистенційний характер загроз, що походять від Російської Федерації. Але два роки безперервної війни й напруги зробили своє – дедалі частіше почали лунати голоси обраних «миротворців» (ані слова про Орбана!), які натякали, доволі наполегливо, що Україні треба про щось домовлятися з Росією.

Після масованих ракетних атак проти України, які підтвердили геноцидну сутність путінської війни і його ж режиму, ситуація докорінно змінилася. Оскільки навіть найбільш уперті «миротворці» були вимушені стулити пельки. Очевидно, що жертві нападу немає про що домовлятися з убивцею. І це – факт.

У штаб-квартирі Альянсу вже 10 січня, за запитом української сторони, відбудеться надзвичайне засідання Ради Україна-НАТО у відповідь на масовані ракетні та дронові удари Росії, ключовою темою якого стане посилення протиповітряної оборони України. Водночас більшість країн Альянсу абсолютно чітко усвідомлюють: за будь-яких умов Путін не має наміру зупинятися в Україні. Тож спиняти кремлівського диктатора потрібно саме в Україні, де він має зазнати вирішальної та незворотної поразки.

Хотілося б вірити, що ця істина є очевидною також для Угорщини, яка має власний сумний досвід радянської експансії 1956 року та залишається сусідом країни-агресора, який розуміє тільки мову сили та збройного спротиву.

Унікальна ситуація складається в США, де питання виділення допомоги для України стало заручником внутрішнього міжпартійного протистояння в Конгресі. Варварські удари Росії проти мирних міст та селищ України саме у дні Різдва й Нового року матимуть для американців той же ефект, що й для європейців, – вони спричинюють лише обурення й огиду. Це дає змогу американським експертам вже тепер обережно сподіватися, що після завершення Різдвяних канікул Конгрес буде здатним знайти компроміс та не залишить Україну без військової та фінансової допомоги.

Позитивну роль у цьому контексті, безумовно, відіграє особиста політична позиція Президента США Джо Байдена, який послідовно, аргументовано та публічно підтримує надання Україні такої допомоги. Саме він, Президент США, може відіграти дуже важливу, якщо не вирішальну роль, щоб переконати союзників з Альянсу, що запрошення України до членства є відповідне до інтересів НАТО та кожної з країн-членів. Голос США, країни, на яку все ще припадає левова частка бюджету Альянсу, – дуже вагомий і чутний у цьому контексті.

Водночас, незважаючи на те, як розвиватиметься ситуація в США, Україна точно може розраховувати на продовження допомоги від ЄС. Ця теза звучить у Брюсселі постійно: як на офіційному, так і на неофіційному рівнях. Пояснення для такої стійкої послідовності дуже просте: в Європі немає океану, який би географічно відокремив її від кремлівського божевілля. Саме тому Європа абсолютно щиро, без патетики, слідуватиме за принципом, який сама визначила: стояти поряд з Україною доти, доки це буде необхідним.

Згадані фактори, які набули додаткового розвитку після російських ракетних ударів по мирному населенню та критичній інфраструктурі України, докорінно змінюють ситуацію. Тому що кожна з країн, принаймні в Європі, дуже чітко може «приміряти» на себе цей сценарій: що могло б статися, якби російські ракети й дрони летіли на їхню територію. Тож ліпше Путіна зупинити в Україні, яка об’єктивно наразі відстоює мир та безпеку для всієї Європи.

Можна сказати навіть більше. На сьогодні Україна є єдиною країною в Європі, яка може ефективно зупинити Путіна і захистити ті європейські та ліберальні цінності, якими так дорожить колективний Захід.

Зважаючи на це, можна дійти правомірного висновку: членство України в НАТО є необхідним для країн Альянсу не менше, ніж для самої України. Тож згадана на початку вірогідність у 10 відсотків змінює знак «мінус» на «плюс». Ризикнемо припустити, що все ще залишається ймовірність, завважки десь у відсотків десять, що у Вашингтоні Україні знову відмовлять у запрошенні до членства в НАТО. Того виключати не можна. Але це не змінює головного – нині Україна не споживає Євроатлантичну безпеку. Вона її тримає на плечах своїх героїв на фронті. Де-факто, виконуючи ті завдання, для яких Північноатлантичний Альянс був створений у 1949 році, 75 років тому.

ДЕЩО ПРО ПРОГРАШ ТА ПРО ПРОТИЛЕЖНЕ

Завершити цей матеріал варто висловом Курта Волкера, колишнього посла Сполучених Штатів при НАТО, експредставника США в Україні. Під час виступу на одній з конференцій у брюссельській будівлі Європарламенту він дуже чітко сформулював особисті очікування від Вашингтонського саміту НАТО.

«Ми говоримо, що Україна стане членом у тривалій перспективі, але ми не можемо привести її в НАТО, поки триває ця війна. Це є стимулом для Путіна продовжувати бойові дії. Я дійсно думаю, що настав час зробити прямо протилежне, надіслати послання, що Україна стане членом НАТО якнайшвидше. Це означатиме, що не залишиться жодного шляху для програшу України. Тоді для Путіна продовження цієї війни буде безцільним, а для Росії – руйнівним», – сказав американський дипломат.

Тож відповідь у цьому рівнянні з багатьма невідомими є абсолютно недвозначною: Україна стане членом НАТО, і з того благословенного моменту це назавжди усуне можливість для будь-якої війни у Європі. Доведено. Крапка.

Дмитро Шкурко, Брюссель