Стратегія Байдена: Китай, глобальний вплив і Україна

Стратегія Байдена: Китай, глобальний вплив і Україна

Укрінформ
США націлилися на відновлення глобального лідерства, але це поки негативно впливає на американську політику в Європі

За вісім місяців роботи адміністрації Джо Байдена зовнішня політика США зазнала помітних змін – у порівнянні з попереднім американським урядом. Передусім Штати суттєво збільшили свої міжнародні амбіції, а також (на відміну від Трампа) фінансові ресурси для повернення собі ролі глобального лідера. Яскравим підтвердженням цьому стало реагування на пандемію та кліматичні зміни, а також посилення впливу США в окремих регіонах з акцентом виключно на дипломатію.

Але водночас, як і за президентства Трампа, незмінною залишається стратегія Сполучених Штатів у протистоянні Китаю. Вона навіть стала більш потужною. Натомість такий підхід створив негативний та подекуди руйнівний вплив на європейському напрямі політики США.

Official White House Photo by Cameron Smith)
Фото: White House Photo by Cameron Smith

СТРАТЕГІЯ ПРОТИ КИТАЮ

Ще на початку березня кабінет Байдена випустив перший великий документ на 24 сторінки, який окреслював основи політики національної безпеки нової адміністрації. У ньому, зокрема, підкреслювалося, що Китай вважається тепер «єдиним конкурентом, потенційно здатним об'єднати свою економічну, дипломатичну, військову й технологічну потужність, щоби створити стійкий виклик стабільній та відкритій міжнародній системі». Іншими словами, з цього моменту лише Китай (без натяків на таку ж роль Росії) став головним противником Америки.

Як наслідок, протягом наступних місяців Сполучені Штати зосередились на посиленні протидії китайській експансії як у сфері глобальної торгівлі, так і в політичному вимірі, а також у військовій сфері. У Байдена продовжили політику попередньої адміністрації, зокрема, щодо збереження торговельних обмежень проти КНР і протидії поширенню китайських цифрових технологій.

Однак справжнім «тектонічним зсувом» у цьому процесі стало створення нового альянсу AUKUS. Австралійсько-Британсько-Американський союз суттєво змінив баланс сил у Індо-Тихоокеанському регіоні, де комуністична влада КНР намагалася поступово посилити свій вплив. Адже крім розширення військової присутності в Південно-Китайському морі, Пекін створював загрози для морського бізнесу, вів агресивний неврегульований рибний промисел у регіоні. Недавно влада КНР ініціювала торговельні обмеження проти Австралії (союзниці США) після того, як Канберра підтримала ідею розслідування в Китаї щодо походження коронавірусу SARS-CoV-2. Крім того, на початку року влада в Пекіні ув’язнила зі звинуваченнями в шпигунстві кількох громадян Австралії, у тому числі, журналістку й письменника, які критикували комуністичний режим.

Звісно, на цю ситуацію не можна було не відповісти, адже відсутність реакції означала би мовчазну згоду Заходу на дії Пекіна. Й головним акцентом став союз трьох країн AUKUS.

Ak
Фото: Getty

ЯК ПОСТРАЖДАЛА ЄВРОПЕЙСЬКА ПОЛІТИКА США

На жаль, адміністрація Байдена припустилася серйозної помилки під час створення тристороннього альянсу, що спричинило різку, емоційну й болісну реакцію офіційного Парижа. Франція втратила контракт на побудову 12-ти дизель-електричних підводних човнів, сума якого наразі оцінюється в $66 мільярдів. Взамін Австралія домовилась про закупівлю у США більш сучасних атомних субмарин.

Це стало суттєвим ударом по ВПК Франції – союзника США по НАТО, тому реакція Парижа є цілком обґрунтованою. Але, з іншого боку, зрозуміла також мотивація Австралії й США – вони зацікавлені у створенні адекватної противаги китайським ВМС, які починають агресивно хазяйнувати в Тихому й Індійському океанах. Тож, флот атомних субмарин Австралії набагато більше підходить для цієї мети.

Помилка Вашингтона й Канберри полягала в тому, що вони не провели жодних консультацій із французькими партнерами заздалегідь, перед оголошенням нової угоди, аби не допустити різкого загострення ситуації. Й тепер Штати щонайменше втратили довіру Франції – однієї з ключових економік і важливого політичного центру Європи, а також (що важливо для України) учасниці Нормандського формату. Й хоча можна заперечити, що цей формат і так не працює, він все ж залишається формальним майданчиком для ведення політичних переговорів, у тому числі на рівні глав держав. До того ж з українського боку неодноразово лунали пропозиції щодо залучення до нього США в будь-якій формі – навіть на паралельному треку, оскільки Росія все одно виступатиме проти прямої участі Вашингтона. Тим не менше, погіршення діалогу між Францією й США зовсім не сприятиме таким перспективам.

Після телефонної розмови президентів Байдена й Макрона напруження у відносинах США й Франції зменшилося, однак очевидно, що лідери так і не дійшли до взаємоприйнятної домовленості. Тож Вашингтону й Парижу тепер доведеться витрачати багато сил, а головне – часу, щоби хоча би відновити попередню довіру в діалозі. А це означає, що ситуацією може скористатися Китай, щоби поглибити розкол у Західному альянсі. У цьому є свій інтерес також у Кремля.

РОСІЙСЬКИЙ ТРЕК АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ

Практичний підхід Білого дому Байдена до політики на російському напрямі зараз виглядає дещо інакше, ніж у перші місяці його каденції. Тоді поведінка РФ піддавалася нищівній критиці через втручання у вибори, хакерські атаки, агресію проти України, порушення прав людини тощо.

Втім, на початку літа Байден запропонував Путіну провести особисту зустріч у Женеві, від якої кремлівський лідер отримав максимальні політичні дивіденди. Тоді багато хто у Вашингтоні розцінив це як поступку Кремлю, а в Конгресі США розкритикували Байдена за те, що він спочатку не зустрівся з президентом України. Але справедливо буде визнати, що американський лідер зміг таким чином збити рівень напруження на російсько-українському кордоні, куди РФ на той час підтягнула понад 100-тисячний збройний контингент разом із броньованою технікою та артилерією.

Крім того, адміністрація Байдена зробила все, щоби дозволити добудову російського газопроводу в обхід України, відмовившись вводити санкції проти Nord Stream 2 AG – на догоду німецькому лобі та кремлівським інтересам. Цей крок Білого дому викликав гостру реакцію навіть серед однопартійців-демократів у американському Конгресі. Й тепер і республіканці, й демократи докладають зусиль, щоби змусити Байдена зупинити російський проєкт газопроводу на законодавчому рівні.

Такий розвиток подій свідчить, що в Білому домі наразі не вважають загрози для національних інтересів США з боку Росії настільки ж критичними, наскільки їх створює Китай. У Байдена з готовністю йдуть на поступки у важливих для Кремля питаннях.

Це можна пояснити, очевидно, тим, що Білий дім намагається створити умови для діалогу з Росією, аби відтягнути її від союзу з Китаєм на противагу Заходу. Адже крім спільних ворогів, у РФ і КНР є ще й глибокі розбіжності, такі як повзуча експансія Китаю на Далекому Сході, а також боротьба за вплив у Центральній Азії, де ситуацію різко ускладнила нестабільність у Афганістані. Очевидно, на цьому можуть зіграти в Білому домі. Але такий підхід виглядає щонайменше сумнівним. На ці граблі наступала кожна нова адміністрація США впродовж останніх десятиліть – допоки не ставало зрозумілим, що будь-які спроби зблизитися з Москвою приречені на провал через кардинально різні моделі існування двох держав. 

Зовнішня політика адміністрації Байдена, звісно, має широкий контекст. Його президент США висловив докладно під час промови на 76-й сесії Генасамблеї ООН. Він підкреслив, що Штати вийшли з Афганістану, завершивши таким чином участь у своїй останній війні, та зробив акцент на ролі дипломатії, а не сили. Крім того, зазначив Байден, США знову виділяють десятки мільярдів доларів на ініціативи глобального масштабу. У цьому сенсі Америка веде за собою інші країни й закріплює статус глобального лідера, який вартує дорожче за гроші.

Водночас усі розуміють, що найголовнішим фокусом зовнішньої політики США залишається протистояння КНР – у тому числі в межах нового альянсу AUKUS, а також політики «загравання» з Росією, щоби відвадити її від дружби з Китаєм.

Наразі така стратегія Байдена об’єктивно шкодить її національним інтересам у Європі, а також несе потенційну небезпеку для українських інтересів. І хоча в цій ситуації важко уявити, що у Вашингтоні зможуть пожертвувати беззаперечною підтримкою України, саме цього вочевидь прагнутимуть добитися – бодай частково – в Кремлі.

На щастя, в США зберігається переважна двопартійна позиція Конгресу США на підтримку України, а в Держдепі й Білому домі ця політика має послідовне продовження. Однак при цьому не менш важливу роль відіграватиме активність Києва у підтвердженні стратегічного партнерства зі Сполученими Штатами.

Ярослав Довгопол, Вашингтон

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-