Дивовижна історія валлійського міста в Україні

1337
Ukrinform
Походження Донецька – суто британське, його минуле починається у містечку південного Вельса під назвою Мертир-Тидфіл

Незважаючи на всю різницю між великими містами усього світу, історія їх заснування часто одна й та сама. Міста зводяться або на берегах річок (Лондон, Париж, Київ), або на березі моря (Нью-Йорк, Барселона, Ріо-де-Жанейро), де люди знаходять безпечне, надійне та зручне місце біля джерела води та вирішують будувати свої будинки саме там. Дайте їм кілька століть, і у небо піднімуться скляні хмарочоси, а глибоко під землею з’явиться мережа метрополітену.

 Але тим не менш, існують винятки з цієї теорії, й українське місто Донецьк – точно одне з них. Воно не знаходиться на березі жодної з великих річок (Кальміус, яка тут протікає, заледве може вважатися такою) і не вдивляється у океан. Воно не засноване римлянами чи слов’янами. Донецьк являє собою збій у цих часових координатах, бо з’явився лише у ХІХ столітті, – й значною мірою, його походження – суто британське. (…)

І якщо сьогодення Донецька напружене, то його минуле – чудове, і воно починається навіть не в Україні, а у маленькому містечку у південному Вельсі під назвою Мертир-Тидфіл. Саме тут у 1814 році народився бізнесмен Джон Юз (інші варіанти: Г'юз, Х'юз). Він був сином інженера залізниці, чиї навички у роботі з металом під час промислової революції, привели до того, що одного дня його син звів місто за три тисячі кілометрів від рідного дому.

 Чоловік з амбіціями та здібностями, Джон Юз послідував за своїм батьком у світ металевих печей та роботи з вогнем, але швидко перевершив його у кар’єрному зростанні. Гострий розум приніс йому кілька патентів у царині бронезахисту. До 1842 році він придбав верфі. До 1850 він вже володів власним ливарним виробництвом у Ньюпорті. У 50-х він переїхав до Лондона, працювати у сталеливарній компанії у Мілволі, де він займався переважно нанесенням захисного покриття на борти кораблів Королівського Флоту. Він дослужився до посади директора цієї компанії у 1868 році, коли на його стіл впало замовлення з Росії. Царський уряд пропонував Юзу збудувати такий самий завод біля Азовського моря.

 Це мав бути великий проект. Влітку 1870 року Юз та його команда зі 100 валлійських шахтарів і металургів полишили свої домівки та через Середземне дісталися Чорного моря. Вони йшли на восьми кораблях, везучи усе потрібне устаткування та технічну документацію, аби почати роботу з нуля. Свою компанію Юз розмістив недалеко від Кальміусу та розпочав роботу. За два роки компанія збудувала і запустила вісім доменних печей. Після цього з’явилися кар’єри, шахти та залізничні колії. Ще пізніше – церкви, госпіталі, школа та навіть пожежна бригада. На час смерті 75-річного  Юза у 1889 у віці, це місце перетворилося на справжнє місто. І за російською традицією, отримало своє перше ім’я на честь свого засновника – Х’югесовка (нам більш відома як Юзівка).

Цю історію, безперечно, знову розкажуть на початку наступного місяця, на виставці “Ентузіазм” у рідному Юзу Мертир-Тидфілі. Події знову полинуть на 150 років назад. Мігранти, які живуть у Вельсі нині, прочитають вголос листи, відправлені додому з Юзівки валлійцями у ХІХ столітті. Також відбудеться презентація проекту українського фотографа Олександра Чекменьова про шахтарські родини Донецька та нинішнє життя у місті, яке потерпає від обстрілів та артилерійського вогню. А ще – сеанс кінокартини “Ентузіазм: Симфонія Донбасу”, яку у 1930 році відзняв видатний радянський режисер Дзига Вертов. Він зняв важку працю, показав саму сутність повсякденного життя у регіоні епохи амбітної сталінської індустріалізації з метою добувати мінеральні ресурси Донбасу.

Звучить лише як цікавий спосіб провести вихідні? Так, можливо. Але за словами Вікторії Донован, викладача університету Св. Андрія та співзасновника проекту “Ентузіазм”, виставку варто відвідати. “Знання цього періоду, що в Україні, що у Вельсі – дуже обмежені, незважаючи на його велике значення для обох країн та наше спільне розуміння міграції й національної ідентичності – особливо актуальних проблем сучасності”, – пояснює вона.

Проте виставка не буде лише фотовідбитком минулого. Вона матиме також і критичну складову. “Валлійські підприємці вклалися у зведення Донецька, але також експлуатували місцеву робочу силу. Це спричинило обурення і політичний радикалізм, що, у свою чергу, стало однією з причин революції 1917 року”, – додає Вікторія Донован.  – “Це складний сюжет, який кидає нам виклики щодо сприйняття сучасної індустріальної історії Вельсу”.

У цій розмові про незадоволення, вона звертає увагу на те, що трапилось пізніше. Х’югесовка може й має валлійське коріння, але це швидко змінили події, що вирували в Росії на початку ХХ століття. У 1913 році місто виробляло 73% усієї залізної руди країни, але революція 1917 року змінила все. На той час, Юза (який раптово помер під час бізнес-поїздки до Петербурга) вже 20 років не було серед живих, його брати повернулися додому, а усі заводи перейшли під контроль більшовиків. У 1924 році Х’югесовка була перейменована на Сталіно, аби увіковічнити більш важливу на той час фігуру. За комуністичної влади місто процвітало. Знайому нам назву Донецьк місто отримало лише у 1961 році.

Мандрівники, звичайно, доволі рідкісне явище у цій наразі небезпечній місцині. А отже, згадана виставка – найкраща та найлегша можливість відкрити вікно у її маловідому британську історію. “Дійсно незвична річ у цьому проекті, що в ході його реалізації ми продовжуємо знаходити багато нюансів у питаннях міграції, історії, культури, з якими стикаємося і в наші дні”, – ділиться враженнями артист Стефан Кеддік, ще один співорганізатор “Ентузіазму”.  Він пояснив, що назва проекту походить від назви, яку дав «Симфонії Донбасу» сам Вертов, оскільки фільм відображав його власний та більшовицький революційний ентузіазм. «Цей запал, однак, не був розділений валлійськими робітниками, які змушені були тікати від бурхливих подій. Озираючись на ці події, ми, можливо, зможемо краще зрозуміти теперішні реалії”, – резюмує Стефан Кеддік.

Зв’язок між південним Вельсом та східною Україною не був повністю втрачений. У 2014 році, валлійський рок-гурт “Manic Street Preachers” - колектив, який часто у своїй творчості занурюється у національну ідентичність для культурного нахтнення - включив трек Dreaming A City (Hughesovka) у свій альбом Futurology.

Чотирихвилинна композиція, наповнена гітарними рифами та гуркотом бас-інструментів, переносить з 21-го століття у події століття 19-го.

 Для всіх охочих – виставка «Ентузіазм» відкриється 1 липня в Старій Ратуші міста Мертір Тідфіл.

Кріс Лідбітер, журналіст-мандрівник

За матеріалами статті The Telegraph
«The strange story of Hughesovka, the Welsh city in the middle of Ukraine»

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди "ukrinform.ua". Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.

© 2015-2017 Укрінформ. Усі права застережені.

Дизайн сайту — Студія «Laconica»
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-