Як у «Княждвірському заказнику» біля прадавніх тисів вишні з Моринців з’явилися - 25.04.2017 01:44 — Новини Укрінформ
Як у «Княждвірському заказнику» біля прадавніх тисів вишні з Моринців з’явилися

Як у «Княждвірському заказнику» біля прадавніх тисів вишні з Моринців з’явилися

Блоги
4272
Ukrinform
Кілька століть тому тис був надзвичайно поширеною деревиною в Карпатах

У нечисленні погожі квітневі дні вдалося кореспонденту Укрінформу потрапити до «Княждвірського заказника», відомого в Європі своєю найбільшою популяцією тису ягідного.

Це дерево вважають родоначальником усіх хвойних дерев світу і відносять до зникаючого виду. Втім, краєзнавці припускають, що кілька століть тому тис був надзвичайно поширеною деревиною в Карпатах. Саме від його назви свої імена отримали села й містечка Карпатського регіону. До прикладу, місто Тисмениця, що біля Івано-Франківська, села Тисменичани, Тисів. На Львівщині є село Тисовець, на Буковині – «Тисовий Яр».

«Тис ягідний» у народі називають «негнийдеревом». Його структура – надзвичайно міцна. Дерево не гниє, та й у воді не тоне. Ще одна з його головних особливостей – надзвичайно повільний ріст. Тож 14-метрове дерево тису ягідного це - рідкісний, екзотичний і прадавній екземпляр. Тисячі таких  дерев можна побачити у ботанічному «Княждвірському заказнику», розташованому на території ДП «Коломийське лісове господарство», біля села Княждвір, Печеніжинської ОТГ на Івано-Франківщині.

«Площа нашого заказника – 208 га. У першому ярусі тут ростуть бук та ялиця. У другому – тис ягідний. Це - хвойне дерево другої величини. Тут – його природній ареал. За останнім нашим переліком, у заказнику росте 27 тисяч дерев тису, від півметра і вище. У Європі – це одна з найбільших популяцій тису ягідного у природних умовах. Ще в 1914 році це урочище віднесли до заповідних. Подібне є у Грузії. Ось це урочище (показує, – авт.) називають «Сповзь». Тут є багато діючих і затухаючих зсувів ґрунту. Вони не дають можливості людям використовувати техніку. Тут важко навіть ходити, особливо взимку. Очевидно, це врятувало зникаючий вид тису. Найбільша його висота тут сягає близько 14 м, діаметр стовбура – 32 см. Орієнтовно, деревам тису тут десь 220 років. Загалом, ягідний тис живе до 4-5 тисяч років. Дерево любить тепліший клімат. Один рік пам’ятаю, коли жодне дерево не підмерзло, окрім тису», - розповідає головний лісничий ДП «Коломийське лісове господарство», заслужений лісівник України Іван Равлюк.

Він зауважує, тис тепер зовсім не використовують у промисловості. Ніхто не цікавиться і плодами дерева. А в окремих літературних текстах можна знайти, що тис ягідний – отруйна рослина. Мовляв, у давнину тис не випадково використовували для виготовлення луків, а людина, яка ляже відпочити під тисом, може навіть не прокинутись. Юлій Цезар теж згадує тис у своїх «Записках про Галльську війну». Він писав, що цар кельтських ебуровників (плем’я, відоме як завойовники тису, - авт.), не бажаючи здатися римлянам, отруївся саме напоєм із тису. Очевидно, тис ягідний таки має свою таємницю. Втім, більшість дослідників вважають, що інформація про отруйність тису сильно перебільшена. Та й у ботанічному заказнику, каже Іван Равлюк, діти нерідко зізнаються, що таки спробували ягоди тису на смак.

«Я не знаю випадків, аби ягоди тису привели до отруєння людини. Птахи їдять ягоди. Люди їх не збирають, у медицині не використовують. Утім, пригадую випадок, коли до нас приїжджали науковці зі США. Їх цікавило вирощування тису, його переробка та витяг так званого тисоліну. Доказів немає, але цю речовину, начебто, хотіли використовувати в онкології», - розповідає Іван Равлюк.

За дослідженнями, тис почав зникати з українських Карпат на початку 19 століття, і не лише через кліматичні умови. Науковці стверджують, що на Гуцульщині у другій половині 18 століття селяни платили данину деревиною тису. Нині, кажуть лісівники, нових насаджень цього дерева майже немає. Поодинокі рослини ростуть у лісах Болехівського, Вигодського, Надвірнянського, Солотвинського та Осмолодського держлісгоспів Прикарпаття, а також у декількох місцях Буковини та Закарпаття. Востаннє, пригадують лісівники, вони виростили тисячу саджанців тису для озеленення містечка Тисмениця, до його тисячоліття.

«Тис потребує великої праці. Насіння дерева сходить 2 роки. Росте до 3 см на рік. Через те й складність, що ця порода важко дається до відновлення. Тому наше головне завдання – зберегти цей заказник для майбутнього покоління. Лісові культури ми виводимо, але результат – не найкращий. Тис вирощуємо для озеленення населених пунктів. Продаємо за пільговими цінами. Але людей більше сьогодні цікавлять магнолії, пахучі породи. А кому треба коло хати тис, як він не росте та й не росте?» - посміхається Іван Равлюк.

Зізнається, раніше, «Княждвірський заказник» був у переліку двох найпопулярніших туристичних маршрутів в Івано-Франківській області. Нині  його не знайти у жодному. Зникли у заказнику й інформативні таблички, які дбайливо зберігали тут на кожному дереві. Втім, бажання побачити урочище прадавнього тису в людей не зникає. Щороку заказник приймає до 4-х тисяч гостей. Дорослі їдуть сюди за враженнями та відпочинком, а діти – ще й відвідати Музей природи, де зібрано взірці усіх звірів і птахів, які живуть у Карпатах і на території Біловезької пущі. Саме білоруські майстри виготовили експонати музею, які так полюбляють діти. Щоб не сфотографуватись біля зубра, яструба, чи лисиці – зауважують лісівники – мало хто встоїть.

Журналісти теж не обминули цієї спокуси. А вже після всіляких селфі та знимкувань, взялися за… лопати. Так-так. Актив Івано-Франківської обласної організації НСЖУ, яка й організувала “журналістський десант”, приїхав до заказника не з порожніми руками. Представники медіа висадили тут три вишні з шевченківського саду села Моринці. Саджанці для цієї акції передав керівник обласної спілки краєзнавців України Михайло Косило. А виростив їх зі звичайних кісточок вишні, які привіз із батьківщини Тараса Шевченка. Тож тепер очікуємо, що вишневий цвіт у «Княждвірському заповіднику» стане ще одним його чудом. Вишні з шевченківського саду цвістимуть біля екзотичних туй, ялівця та канадської смереки.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>