«Жоден психолог так не допоможе, як спорт і своє ком'юніті»

Сонце заливає зелений газон стадіону. Поки тут безлюдно – лиш мʼячі в центрі поля, стоси одягу. Сьогодні в ампфутбольної команди Кіровоградщини особливе тренування – перед його початком гравці отримають нову форму. Потроху збираються спортсмени та їхні рідні.

ВІД НАБОРУ КОМАНДИ – ДО ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ДЕБЮТУ

Представники Кіровоградської обласної асоціації футболу та керівництво Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області під оплески передають спортсменам пакунки. Це – комплекти ігрової та тренувальної форми. На грудях кожного гравця тепер красуватиметься емблема з орлом – за назвою команди – «Сталеві орли». Атмосфера – дуже тепла, адже це – не просто вручення екіпірування, а офіційне визнання хлопців професійними спортсменами.

Команду створили цьогоріч за ініціативи Кіровоградської обласної асоціації футболу. До її складу входять 14 гравців із ампутаціями: 13 із них – ветерани війни та один цивільний. Вперше тренувалися в лютому. А в травні вже провели товариський матч з МСК «Дніпро-Черкаси».

На самому старті гри вражає швидкість передач. Гравці віртуозно балансують. Жодної жалості до себе чи суперника – на полі точиться безкомпромісна чоловіча гра. Чути різкі свистки тренера, перегукування гравців, глухі удари м’яча. Хлопці на полі рухаються з такою швидкістю та координацією, що уявні бар'єри миттєво стираються для глядачів.

Очільник Кіровоградської обласної асоціації футболу Ігор Мурдій пояснює, що ампфутбол стрімко розвивається по всій країні:

- Ідея не нова. Такі команди в Україні активно створюють останні декілька років в силу обставин – повномасштабного російського нападу. Для хлопців, які, захищаючи нашу країну, втратили частину свого здоров'я, це адаптація, соціалізація. Спорт – дуже мотивуючий і важливий фактор. Тому з грудня з колегами з асоціації почали розробляти план, щоб ідея почала втілюватися.

Шлях від задуму до реальних тренувань вимагав часу та зусиль, але згодом навколо проєкту об'єдналися перші однодумці, говорить керівник асоціації:

- Поступово з'явився костяк команди – перші хлопці, які навколо себе почали збирати своїх побратимів. Потім ми публікували оголошення в інтернеті, в соціальних мережах, і так набралася команда.

Ігор Мурдій відзначив неймовірне завзяття футболістів та їхній щоденний прогрес, хоча роботи з підготовки багато:

- Потрібно було й адаптацію пройти, і фізичну підготовку, але хлопці змінюються від тренування до тренування. Якщо на першому не могли стрибати, бігти, то зараз подивіться, як вони грають, бігають, б'ють м'яч. Команда росте на очах.

“ВАЙБ, ЯКИЙ ТРЕБА ВІДЧУВАТИ”

Усі захоплені грою й не хочуть ні на хвилину відволікатися. Та все ж запрошую одного з гравців для розмови. Ветеран Михайло Дудурич розповідає свою історію:

- Із перших днів повномасштабної війни пішов добровольцем, потрапив у 71-шу окрему єгерську бригаду. Брав участь у боях під Мар'їнкою, Авдіївкою та Новобахмутівкою, де й отримав поранення. Лікування проходив у Києві. Сам я народився на Львівщині, але в 10 років з батьками переїхав у Кіровоградську область, Новомиргородський район. Уже 10 років проживаю в Кропивницькому.

Михайло зізнається, що футбол завжди займав особливе місце у його житті, тому пропустити створення команди він просто не міг:

- Як для усіх – це найпростіша дитяча гра, я грав більш-менш непогано. Коли почув, що в Кропивницькому створюється команда – пішов із другого тренування, бо під час першого в мене були змагання. Я і так займався спортом – стронгменом, силовими вправами.

Дудурич каже, що футбольне поле стало для нього найкращим місцем для ментальної реабілітації, адже тут панує повне взаєморозуміння та унікальна атмосфера:

- Жоден психолог так не допоможе, як спорт і люди, з якими ти тут займаєшся, спілкуєшся, маєш своє ком'юніті. Де тебе розуміють, як хто інший. Де ти говориш із усіма на рівних. Коли в нас було лиш одне тренування на тиждень, мені не вистачало. Ввечері я ходжу в зал, але воно не те. А коли приходиш із хлопцями, з командою зустрічаєшся – це свій вайб, це треба відчувати.

Величезною опорою для захисника є родина, яка не пропускає жодної гри.

- Родина моя он вболіває, завжди зі мною на тренуваннях. Дружина є, двоє синів у мене. Це дуже велика і важлива підтримка для мене.

Михайло поспішає повернутися до команди, але наприкінці розмови закликає побратимів не залишатися наодинці зі своїми проблемами, а долучатися до спортивного руху в місті та країні:

- Ветеранів, які є в Кропивницькому, – ми всіх запрошуємо на футбол. Прийдіть, спробуйте, не сподобається – підете. Але вам сподобається, обіцяю. Ветерани загалом по Україні, хто може знайти місцевий осередок, – варто шукати.

АМПФУТБОЛЬНІ ПРАВИЛА: МИЛИЦІ – ЦЕ І НОГИ, Й РУКИ

Головний тренер команди Валентин Олійник керує тренувальним процесом із перших днів заснування колективу. Він військовослужбовець, а свій футбольний досвід здобував на аматорському рівні, граючи у чемпіонаті Кіровоградської області. Крім того, у Кропивницькому він має власну футзальну команду «Арсенал Кропивницький», де також працює тренером. Запрошення очолити «Сталевих орлів» отримав від представників обласної асоціації. Попри специфіку, порозуміння між тренером та підопічними виникло миттєво:

- Спрацювалися з перших днів. Взагалі хлопці круті, бажання грати в них стільки, що хоч відбирай.

Наставник акцентує на специфічних правилах ампфутболу, що суттєво відрізняють цей вид спорту від класичного і вимагають високої координації:

- Особливості – в правилах. Наприклад, от милиці – це рахується і як ноги, і як руки. Але торкатися м'яча милицею не можна, як і рукою у звичайному футболі. Просто черкнути по ньому – вже штрафний. Ніхто тим не задоволений, але такі правила. Бо тут можна і випадково торкнутися, треба ж пересуватися.

Валентин наголошує, що команда налаштована на серйозну й тривалу спортивну кар'єру, а виїзд до Черкас стане першим офіційним іспитом для новоствореного колективу:

- Ми хочемо наступного року заявлятися на чемпіонат України з ампфутболу. В кінці травня були на першій товариській грі в Черкасах, у червні їдемо туди ж на наш перший офіційний турнір.

«ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ МОЯ МРІЯ – ГРАТИ В СЕРЙОЗНИЙ ФУТБОЛ»

Поруч із бойовими ветеранами у складі «Сталевих орлів» тренується цивільний Олександр Ошурко. У дитинстві він дістав важке мінно-вибухове поранення, коли разом зі своїм старшим братом знайшов недалеко від подвір’я протитанковий снаряд часів Другої світової війни. Руку Олександр втратив одразу, за поранену ногу лікарі Охматдиту боролися майже рік, та все ж довелося ампутувати.

Хлопець дуже хотів грати у футбол, бігав у дворі з братом і друзями на протезі, проте в секції його не брали через суворі правила. Натомість учитель фізкультури залучав Олександра до занять із легкої атлетики та паралімпійського спорту.

- Дуже добре, що зараз уже нормально сприймають людей з інвалідністю, адже через війну їх стає все більше. Це допомагає людям з ампутаціями швидше соціалізуватися. А зараз здійснюється моя мрія – грати у серйозний футбол. І ще для мене дуже велика честь бути в команді з найдостойнішими людьми нашої країни, – каже Олександр.

До команди його запросив Михайло Дудурич, з яким вони раніше разом грали. Воротар долучився до колективу з третього тренування, відтоді не пропустив жодного заняття. Завдяки постійній роботі над своєю фізичною формою, значних труднощів на старті він не відчув, хоча адаптація до навантажень все ж знадобилася:

- Футбол – інтенсивний вид спорту. Мені теж треба було адаптуватися. Але видно, що всі підросли і в фізичному, і командному плані. Тому на кожному тренуванні ми додаємо навантаження. Узагалі, після поранення я раджу всім займатися, набиратися здоров'я через спорт. Це – тільки плюс, будете мобільніші, рухливіші.

Олександр сьогодні тут разом із дружиною та донечкою. Рідні самі виявили бажання ходити на кожну гру, що дуже мотивує спортсмена.

Загалом увесь цей час за тренуванням з трибун спостерігають найпалкіші вболівальники – дружини та діти гравців.

ПОГЛЯД ЗІ СТОРОНИ: ПСИХОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ТА ВАЖЛИВІСТЬ РІВНИХ ВИМОГ

Своїми емоціями ділиться Анастасія Олійник – спеціалістка з футболу в обласній асоціації та дружина головного тренера Валентина Олійника. Вона й сама є спортсменкою, працює суддею у Вищій лізі жіночого футболу.

Анастасія зазначає, що в роботі з командою з ампфутболу потрібен особливий психологічний підхід, а самі тренування відрізняються від звичних. Проте наголошує на важливості сприйняття гравців нарівні з будь-якими іншими:

- Інколи людям здається, що до хлопців з ампутаціями потрібно мати прояв якогось жалю. Але ні. Вони такі самі, як і всі інші. Такі ж спортсмени. Грають, як усі, і вимоги до них – як до всіх. Тренер намагається збалансувати підхід: щоб їхніх можливостей і на гру вистачало, але й щоб вони могли застосувати всі свої найкращі якості.

Команда тренується з лютого, і за цей час хлопці пройшли колосальну внутрішню трансформацію.

- Вони дуже змінилися. Коли прийшли, трохи боялися, переживали, були такі замкнуті. Зараз – кардинально інші хлопці. Вони, здається, самі навіть не відчули цього переходу, – зауважує Анастасія.

Вона додає, що цей ефект помічають усі навколо, включно з дружинами гравців, чия віра є надзвичайно потужним стимулом:

- Хлопцям класно, коли жінки, діти також присутні. Коли рідні бачать, наскільки хлопці кайфують від цього, то й самі радіють. Бо я знаю тих, які не дуже були за футбол – це типу як піти з хлопцями погуляти, щось поза родиною. А потім зрозуміли, що навпаки – це родину об'єднує. Вони бачать, як у хлопців очі горять.

Тренування завершується, але гравці не поспішають розходитися – спілкуються, сміються. Попереду на них чекають серйозні суперники та всеукраїнські турніри: вже з 5 по 7 червня візьмуть участь у кубку з футболу «Еліт Cup» у Черкасах, де зіграють одні з найсильніших команд України: МСК «Дніпро», «Колос Буревій», «Металіст 1925 Незламні» та інші. Тож хочеться побажати хлопцям успіху, аби писати нові репортажі – про їхні перемоги на турнірах.

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото авторки