Каунас  - між древністю і модерном, український хокей - між минулим і майбутнім

Каунас - між древністю і модерном, український хокей - між минулим і майбутнім

792
Ukrinform
Вчимося радіти не тільки турніру, але й місту, де він проходить

У середу Чемпіонат світу з хокею у дивізіоні 1В з участю збірної України перевалив за екватор. Щодо турнірних розкладів, то, на жаль, підтвердилися найгірші побоювання. Нинішня збірна України, при всьому своєму намаганні та самовіддачі, на цьому турнірі, м'яко кажучи, – не фаворит. І думати тут нам доводиться про те, як би не вилетіти в нижній дивізіон, а не про те, як би піднятися на більш високий. Такі реалії – потрібно чіплятися за місце в цьому дивізіоні 1В і сподіватися на те, що наша молода команда з роками буде набиратися досвіду і підсилювати гру.

Але про хокейні розклади – в останній главі. А поки поговоримо про місто Каунас і про наших уболівальників в ньому.

МОДЕРН, СТАРОВИНА І ЗРУЧНІСТЬ ДЛЯ ЖИТТЯ

Як відомо, всі вболівальники більш-менш чітко діляться на три категорії. Ті, що приїжджають повболівати. Ті, що приїжджають повболівати і попити пиво. І ті, що приїжджають повболівати, попити пиво і подивитися місто. Мої симпатії повністю на боці останніх. Для них цей текст точно стане у нагоді – і на фінал турніру, і на майбутнє.

Місто Каунас виникло у XIV столітті в місці впадання річки Вілії (литовською – Няріс) в Німан (Нямунас). Тому саме тут, на закруті, знаходяться залишки старовинного замку. Поруч стоїть Ратуша, з неодмінною для європейських міст Ратушною площею, і Кафедральний собор. А далі Каунас ріс уздовж Німану – за течією річки. Місто таке витягнуте, що деякі туристичні карти тут друкують з двох боків. На одному боці карти починається вулиця Вільнюса, що йде від Ратушної площі. А на іншому – вона плавно переходить в Лайсвес алею (Алею Свободи). Ця Алея, з липами, які традиційно ростуть на ній – дуже довга, широка і виключно пішохідна (ну, хіба що дві доріжки для велосипедистів).

А навпроти самого центру міста – великий острів, що так і залишився незабудованим (ймовірно, через паводки та льодоходи). По суті, у нього немає власного імені, називають його, як і ріку – острів Нямунас. Це царство природи, природності: акуратні зелені галявини, доглянуті дерева різних порід. І, знаєте, є якась особлива радість від того, що з самого центру міста ти дивишся на ці галявини, кущі, гайки, вільні від всяких будівель. (Ні тобі торгового центру, ні престижного мікрорайону або, на крайній випадок, – величезного, галасливого Луна-парку або навіть кіосків з прохолодними напоями).

Якщо все ж говорити про будівлі, архітектуру, то в Каунасі вражає поєднання збереженої старовини та модернізму, який теж чудово зберігся. Ну, зі старовиною – зрозуміло. А звідки взялася тут така прекрасна сучасна архітектура? У 1919-1940 роках місто було тимчасовою столицею Литовської Республіки. І в місцевих творчих навчальних закладах віталися найсвіжіші віяння мистецтва, архітектури.

Мабуть, найдивовижніша споруда у Каунасі – Костел Воскресіння Христа, що підноситься над містом. Він будувався на подяку за повернення Литвою незалежності. Однак будівництво, яке почалося у 1932 році, було перервано у 1940-му – спочатку радянською окупацією, потім війною. Ну, а після війни мудра радянська влада вирішила, що логічніше буде розмістити у будівлі радіозавод... Відновлення та добудова костелу почалися лише у 1990 році, після другого повернення незалежності. Ця будівля у стилі функціоналізму – одночасно і сувора, і вишукана – така чудова, що від неї важко відірвати погляд.

АЛЕЯ СВОБОДИ І ЗАСНОВНИК ОУН

Оскільки Польща на початку 20-х років відібрала у Литви давню столицю Вільнюс, відносини між двома країнами, які століттями жили в унії, стали напруженими. З іншого боку, у війні з Польщею, яку підтримала Антанта, зазнала поразки і ЗУНР. Тому коли у 1929 році у Відні була створена Організація Українських Націоналістів, у тогочасній Польщі вона була сприйнята як велика загроза. А у тогочасній Литві – як союзна структура.

Перший провідник ОУН Євген Коновалець отримав литовський паспорт, що дозволяло йому спокійно пересуватися Європою. І він часто жив у Каунасі, «тимчасовій столиці Литви». Тому дізнавшись, що на Алеї Свободи, 34 встановлена меморіальна дошка на честь Коновальця, я купив квіти, щоб покласти їх у пам'ять про борця за незалежність України.

Однак виявилося, що це не так просто. Дошка розміщена високо – на рівні другого поверху – очевидно, щоб убезпечити її від дій вандалів (Коновалець і мертвий багатьом не дає спокою). А на першому поверсі під меморіальною дошкою організатору ОУН розташувався якийсь магазин. Класти квіти на вітринне підвіконня навпроти якогось манекена – мені здалося нерозумним і дивним.

Так, але що за приміщення там, на другому поверсі? Може, його господарі будуть так люб'язні, що впустять мене, дозволять відкрити вікно, щоб я міг покласти квіти на меморіальну дошку.

Стасис Игнатавичус
Стасіс Ігнатавічус

Двері, які ведуть на другий поверх, виявилися відкритими. Та не просто відкритими – у них туди-сюди снували юнаки та дівчата років двадцяти. Коли я піднявся на другий поверх, назустріч вийшов чоловік із зброєю і у військовій формі. Познайомилися. Його звуть Стасіс Ігнатавічус, у нього багато друзів в Україні. І це зрозуміло: установа, розташована тут, – Союз стрільців Литви. У всіх країнах Балтії є такі воєнізовані організації, особливі підрозділи збройних сил. Їхня мета – навчати цивільне населення самообороні і способам ведення партизанської війни. Щоб потенційний агресор (нам, в Україні, добре відомий) розумів, що ціна нової окупації Балтії буде високою.

Ігнатавічус розповів, з якою повагою ставляться у Каунасі, в Литві до Коновальця. Той ділився з литовцями своїм бойовим досвідом, у тому числі допомагав створювати Союз стрільців, який тоді містився у тому самому будинку, що й тепер. Наступного року ця організація відзначатиме сторіччя. І я пообіцяв своєму новому другові приїхати на ювілей.

«А квіти Коновальцю покладіть на землю прямо під дошкою. Не хвилюйтеся, це Каунас, тут ніхто їх не забере, будуть лежати».

«ЖАЛЬГІРІС АРЕНА» І УКРАЇНСЬКІ ВБОЛІВАЛЬНИКИ

Коли я сказав, що на острові Нямунас немає ніяких будівель, то був трохи неточний. Для свого улюбленого дітища – баскетбольного клубу «Жальгіріс» – місто зробило виняток. На східному краю острова побудована найбільша в країнах Балтії «Жальгіріс Арена».

Її здали в експлуатацію у 2011 році. Але сьогодні уявити собі Каунас без неї вже неможливо. «Жальгіріс Арена» утворює архітектурну вісь з Костелом Воскресіння Христа. І ця «вісь сучасності» під прямим кутом перетинає «вісь давнини», тобто стару Лайсвес алею, яка переходить в старовинну вулицю Вільнюса.

Співаючи оди Каунасу, не можна не визнати – так, звичайно, він бідніший і менш упорядкований, ніж скажімо, австрійські містечка. (Однак і житло для туристів тут набагато дешевше – від 10 євро в чотиримісній кімнаті хостелу, до 30 євро за двомісний номер у дуже гарному гостьовому будинку в самому центрі міста).

Але це місто, з його архітектурними шедеврами, музеями, пам'ятниками, парками, дає неповторне відчуття затишку. Оскільки воно одночасно і провінційне, і глобальне; і масштабне, і компактне. Це місто, в якому хочеться жити. Ну, і приїжджати в нього також хочеться. Що і зробили вболівальники української хокейної збірної (і я певен – не пошкодували).

Їх у Каунасі не так багато – кілька десятків, до 50 осіб. Але точно підрахувати загальну кількість непросто, адже хтось приїжджає, хтось від'їжджає. Ось, наприклад, після перших днів турніру виїхала група фанатів ХК «Кременчук». Дуже шкода, оскільки вони тут запам'яталися і сподобалися. Прапори, символіка і... гармошка під час пауз, що грає українські народні пісні.

Походив по трибунам, поспілкувався з уболівальниками. Ось мужики з Києва з прапором «Сокола» (охо-хо, коли це було, і коли, можливо, команда відродиться?..). Ось вірні уболівальники «Донбасу», які зараз, зі зрозумілих причин, проживають у Києві. Ну і, звичайно ж, запам'яталася подружня пара з Черкас, земляки Романа Сущенка. Вони знають про нього, стежать за його долею. Але зараз, через чемпіонат світу, трохи відстали від поточних подій. Розповів їм про останні, дещо тривожні новини. Вони попросили передати земляку найкращі побажання і свою віру в те, що він скоро все ж таки буде на волі.

Всім уболівальникам розповідав про меморіальну дошку Євгену Коновальцу на Лайсвес алеї, 34 і як її знайти. Вислухали уважно, чи не схему намалювали. Сподіваюся, тепер до нього не заросте народна стежка.

ЧИМ СЕРЦЕ ЗАСПОКОЇТЬСЯ НА ЧЕМПІОНАТІ

Третій матч турніру (з п'яти) був визначальним для нас: куди підемо – вверх турнірної таблиці, боротися за високе місце, чи вниз – боротися за виживання.

І знову, як у матчі з естонцями, у грі з Хорватією фатальним для нас виявився перший період. Рівна гра йшла до першого видалення, на жаль – нашого видалення. Хорвати спокійно реалізували чисельну більшість. Після цього українці спробували натиснути, щоб швидше зрівняти рахунок. Але допустили одна за одною дві помилки в обороні. І ось вже на табло безнадійний для нас рахунок 0:3. Щоб струснути команду, тренер змінює воротаря Сергія Гайдученка на Богдана Дяченка. І це якоюсь мірою допомогло.

У другому періоді наші хлопці по-справжньому включилися в гру, нав'язавши супернику жорстку, атлетичну боротьбу. Хорвати ж почали грати на утримання рахунку. Проте, все ж «прорвало», голи пішли, тільки в третьому періоді. Шайби закинули Катрич (так він виправився за свою гольову помилку в першому періоді) та Німенко. 2:3! До кінця матчу залишалося сім хвилин – дуже багато для хокею.

Пожвавилися вболівальники, наші безперервно атакували, хорвати оборонялися. За хвилину до кінця основного часу замість воротаря вийшов шостий польовий гравець. Але дотиснути суперника не вдалося, хорвати вистояли. Більш того, шайба «на відбій», відкинута суперником, за дві секунди до фінальної сирени спокійно вкотилася в наші порожні ворота. У підсумку - 2:4.

Після другої нашої поразки загроза вильоту з дивізіону 1В (після того, як ми минулого року грали в дивізіоні 1А) стала дуже реальною. Ключовим тут був наступний за нами матч Румунія-Естонія. Якби румунам вдалося зачепитися за нічию в основний час, то у них з'являлися великі шанси в подальшому обійти нас у турнірній таблиці (оскільки їхніми суперниками будуть хорвати, які, обігравши нас, майже убезпечили себе від вильоту). І матч дійсно йшов до нічийного результату. Але на останній хвилині гри естонці все ж зуміли вирвати перемогу в основний час. А значить, трохи відсунули нас від прірви вильоту.

А в останній зустрічі третього ігрового дня японці не стали закриватися у грі проти Литви, спробувавши зіграти на зустрічних курсах. Вони швидко за це поплатилися, пропустивши дві шайби за три хвилини. У підсумку була зафіксована перемога - 6:1. Литовці на цьому турнірі грають на «Жальгіріс Арені» легко і красиво – приблизно так само, як господар майданчика баскетбольний «Жальгіріс».

На сьогодні у переслідувачах у них залишилися тільки естонці. Остання гра турніру буде як раз між цими двома командами. І якщо різниця в очках до того часу виявиться не більше трьох, то естонці отримають шанс виграти цей турнір. Втім, «рубка» у зустрічі Литва-Естонія в будь-якому випадку буде ще та. Тому що, як говорять у кулуарах гравці естонської збірної: «Ми можемо грати в турнірі як завгодно, але вболівальники нас будуть оцінювати найперше по тому, наскільки ми гідно зіграли з нашими сусідами литовцями».

А в української команди залишилися матчі з найважчими суперниками – Литвою (27 квітня) і Японією (28 квітня). Прогнози робити безглуздо, гра є гра – все буває...

Литовське телебачення повідомило, що до п'ятниці в Каунас прибуде керівництво Федерації хокею України. Що ж, по можливості, буде цікаво обговорити з ними перспективи цього виду спорту в нашій країні.

Олег Кудрін, Каунас.

Фото і відео автора.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-