Ні до, ні після нього: Неперевершені рекорди Олега Блохіна

Ні до, ні після нього: Неперевершені рекорди Олега Блохіна

1292
Ukrinform
Легендарному  українському футболісту – 65 років

У футбол грають мiльйони. А футбольних вершин досягають одиницi. Тi, якi спроможнi свiй природний талант пiдкрiпити й розвинути виснажливим, бескiнечним тренiнгом, хто має впертий характер i тверду волю, а головне — вiрить у свої сили, у здатнiсть цi вершини пiдкорити.

Якби не мав Олег Блохiн усiх цих якостей, навряд чи хто згадав би нинi, що був колись такий футболiст. А про нього згадують не лише уболiвальники зi стажем, якi були безпосереднiми свiдками його блискучої гри. Iм’я Блохiна добре вiдоме й тим, хто народився, коли вiн уже завершив кар’єру гравця. Якось мене вразив один юнак, котрий перелiчив менi усi рекорднi досягнення Олега Блохiна.

Цi досягнення справдi унiкальнi. Їх уже нiхто й нiколи не зможе перевершити, бо фiксувалися вони в тепер уже колишньому радянському футболi. Але, ми переконанi, належать цi рекорди не тiльки футбольнiй iсторiї i статистицi. I не тiльки самому Блохiну. Вони — сьогоднiшнє надбання динамiвського, київського, всього українського футболу. Тож не зайве ще раз про них нагадати.

Отже:

— Олег Блохiн зiграв найбiльше матчiв у чемпiонатах Радянського Союзу — 432. Причому за єдину команду — київське “Динамо”.

— Вiн п’ять сезонiв був найкращим бомбардиром союзної першостi i, вiдповiдно, п’ять разiв вигравав приз газети “Труд” за найбiльшу кiлькiсть м’ячiв, забитих у чемпiонатах СРСР.

— Тiльки Олег Блохiн тричi називався кращим футболiстом Союзу.

— У чемпiонатах СРСР вiн забив 211 м’ячiв, на 59 м’ячiв бiльше, нiж Олександр Пономарьов, який за цим показником посiдає друге мiсце. А загалом в офiцiйних матчах (першiсть країни, iгри за рiзнi збiрнi, Єврокубки) Олег Блохiн забив 317 голiв, значно випередивши усiх iнших бомбардирiв радянського футболу.

— Найчастiше, п’ятнадцять разiв, вiн називався серед тридцяти  трьох найкращих футболiстiв Союзу за пiдсумками сезонiв. I тринадцять разiв, що є теж рекордом, на своїй позицiї лiвого крайнього був пiд номером один!

— Найбiльше матчiв зiграв Олег Блохiн за збiрну СРСР — 112,  Забивши 42 м’ячi. Це один з найкращих показникiв серед збiрникiв усiх країн свiту.

Ось такий вражаючий, до того ж далеко неповний перелiк досягнень нашого спiввiтчизника. Бо ж, крiм цих тепер уже недосяжних особистих рекордiв, були не менш вражаючi команднi перемоги: київське “Динамо” у той перiод, коли вiн за нього виступав, сiм разiв ставало чемпiоном СРСР, чотири рази вигравало Кубок Союзу, двiчi — Кубок володарiв кубкiв європейських країн, один раз Суперкубок клубних команд континенту, двiчi виходило у пiвфiнал Кубка європейських чемпiонiв. У 1975 роцi, в найуспiшнiшому, мабуть, для Олега Блохiна сезонi, вiн був визнаний найкращим футболiстом Європи.

З чого починається шлях до цих вершин? Якi повороти долi i найпам’ятнiшi подiї були на цьому шляху?

                                                               *     *     *

Його мама, Катерина Захарівна Адаменко, родом iз села Небрат, що в Бородянському районi на Київщинi. Вона була одинадцятою дитиною в сiм’ї. У тринадцять рокiв поступила у фабрично-заводське училище при київськiй швейнiй фабрицi iменi Максима Горького. Якось їй довелося виступати за училище у мiському кросi, бiгла п’ятсот метрiв вiд площi Толстого до Червоного стадiону (тепер це широковiдомий НСК “Олiмпiйський”). Як вона розповiдала, це був її перший старт. I вiдразу переможний! Її запримiтили, запропонували всерйоз займатися бiгом. Так фабрика “втратила” лекальницю, зате легка атлетика збагатилася на чудового спринтера. У тридцятi-сороковi роки Катерина вiсiмдесят сiм разiв полiпшувала рекорди України i другою iз спринтерок Радянського Союзу пробiгла сто метрiв швидше дванадцяти секунд — за 11,9. Заочно закiнчила Київський iнститут фiзкультури, працювала спочатку на кафедрi фiзвиховання унiверситету, а з 1958-го – на аналогiчнiй кафедрi Київського iнженерно-будiвельного iнституту.

Олег Блохін з батьками
Олег Блохін з батьками

Батько, Володимир Iванович, народився у Москвi, фронтовик — учасник оборони Ленiнграда на рубежах Пулковських висот. До спорту вiн теж має безпосередню причетнiсть. Пiсля вiйни працював у республiканському спортивному товариствi “Динамо”, п’ятнадцять рокiв був на чолi Федерацiї сучасного п’ятиборства України.

Отже, iз спортом Олег Блохін пов’язаний, як то кажуть, на генетичному рiвнi. До речi, про його швидкiснi якостi. Пiсля того, як на одному з тренувань він пробiг стометрiвку за 10,9, йому радили добре подумати, на якому видi спорту зосередитися: на футболi чи все-таки на легкоатлетичному спринтi. Він вибрав футбол.

У його дитинствi футбол був поза конкуренцiєю, особливо серед київських хлопчакiв. Тим більше, що його раннє дитинство пройшло на вулицi Анрi Барбюса, в районi стадiону “Олiмпiйський (у тi роки вiн мав назву Республiканський стадiон iменi Хрущова). Там тодi тренувалась Олегова мама. На його футбольне поле хлопчикові, звичайно, не дозволялося виходити, зате він оббiгав усi його околицi, а взимку годинами катався на санчатах i лижах з крутих гiрок, якi оточують стадiон. Потiм сiм’я переселилася в одну з п’ятиповерхових “хрущовок” масиву Чоколовка. Там було багато дворових спортивних майданчикiв i на них, певна рiч, владарював футбол.

Побачивши, що синок з ранку до вечора ганяє м’яч, мама привела його у футбольну секцiю при стадiонi iнженерно-будiвельного iнституту. Він почав тренуватися, але тренер через два тижнi зник невiдомо куди, i хлопчаки, повернулися на висхiдну позицiю — у свої двори.

Друга спроба виявилась успiшною. Восени 1962-го батько привiв його у футбольну школу київського “Динамо”, до Олександра Васильовича Леонiдова. Батько i тренер були мiж собою добре знайомi, але не це вирiшило синову долю. Як потiм зiзнався Олександр Васильович, його пiдкупила Олегова швидкiсть, з якою він гасав за м’ячем. Iнших якостей у той перiод вiн у ньому не примiтив...

У шiстдесятi роки в київському “Динамо” грало багато прекрасних майстрiв. Варто згадати, що три роки пiдряд, у 1966-1968-ому команда на всесоюзнiй аренi не мала собi рiвних. Кумирами для Олега були два футболісти. Передусiм — Вiталiй Хмельницький. Олег пишався тим, що грав у юнацькiй командi “Динамо” пiд тим же, що й у Хмельницького одинадцятим номером. Але рiч не тiльки в цьому. Хмельницький на полi був високотехнiчним футболiстом i вiдчайдушним бiйцем. Вiн демонстрував швидкiсний дриблiнг, умiв “проникнути” крiзь найщiльнiший захист, чудово грав головою.

Другим кумиром для нього був у тi роки Володимир Мунтян, один з найтехнiчнiших пiвзахисникiв у європейському і світовому футболi. Вiн виконував на полi величезний обсяг роботи, грав вiд ворiт до ворiт, володiв сильним i точним ударом, причому з обох нiг. Якщо з Вiталiєм Хмельницьким Олегові не довелося грати за “Динамо”, то з Володимиром Мунтяном — майже п’ять рокiв. Вiн завершив свою футбольну кар’єру в 1977 роцi, будучи семиразовим чемпiоном Союзу.

Динамівськими резервiстами тодi займався Михайло Коман, а основний склад тренував Вiктор Маслов. Чим згадується вам “дiд”, як називали Маслова в командi, – запитав я Олега Блохіна під час нашої з ним зустрічі.

— Вiктор Олександрович з дублерами безпосередньо не працював, але, безперечно, уважно за нами стежив. Щодо особистих вражень про нього, то пригадується такий епiзод. Бутси в мене, коли я виходив на першi матчi за дубль, були старенькi, навiть дiрявi. I ось пiд час одного з наших тренувань чую раптом хриплуватий бас Вiктора Олександровича: “Мiша! Коман! Ти що не бачиш? У тебе пацан босяком грає!” Пiсля цього менi довелося купити у Левченка, гравця основного складу, новенькi бутси фiрми “Адiдас”. Особливо менi запам’ятався матч мiж юнацьким i дублюючим складом “Динамо”, коли, по сутi, значною мiрою вирiшувалась доля багатьох з нас, у тому числi й моя. Це був “випускний” для мене рiк. Я в тому матчi дуже старався, багато бiгав, намагався показати все, що вмiю у футболi. Тим бiльше, що за нашою грою спостерiгав Вiктор Олександрович. Вiн, як згадував пiзнiше Михайло Коман, звернув тодi на мене увагу. А могло бути по-iншому. Адже це дуже тонка грань, вiдповiдальний момент: або тебе з юнацької команди беруть у дорослу, або нi. На цьому футбольна кар’єра могла й закiнчитися — далi ходу немає. Куди йти? У команду колективу фiзкультури? Правда, менi ще в юнацький перiод були пропозицiї з iнших команд — московських “Торпедо” i “Спартак”, мiнського “Динамо”. Але я ж — корiнний киянин, i єдиною моєю мрiєю було потрапити в “доросле” київське “Динамо”.

Блохіну так і не вдалося зіграти під керівництвом Маслова в основному складі «Динамо». У 1970-ому був чемпiонат свiту в Мексицi, де за збiрну СРСР виступав ряд динамiвцiв — Бишовець, Серебреников, Хмельницький, Пузач. Їх на той перiод замiнили в “Динамо” молодi гравцi — Веремєєв, Онищенко. Повернувшись з Мексики, “старики” захотiли вiдновити свої позицiї в основному складi. Тодi й стався перелом, у командi виник конфлiкт, знизилась дисциплiна, почалась серiя поразок. I пiсля чергової з них, у Москвi вiд ЦСКА, Маслова увiльнили. Вiд “Динамо” вимагали тiльки перемог, лише першого мiсця у чемпiонатах. А коли немає результату, “крайнiм” завжди є тренер. Через рiк пiсля звiльнення Вiктора Олександровича, динамiвцi, тепер уже пiд керiвництвом нового тренера О.О. Севидова знову виграли першiсть Союзу.

Олег Блохін добрим словом згадує цього тренера. За те, що вiн не кинув його, вiсiмнадцятирiчного, у горнило iгор вищої лiги. За своїм потенцiалом Олег вже мiг тодi грати в основному складi, однак головний тренер поступив далекоглядно i мудро — дав  можливiсть Блохіну пройти обкатку в дублi.

Але знову ж таки – про примхливість тренерської долі. Олександру Севидову судилось недовго керувати київським “Динамо” — до пам’ятного фiналу Кубка СРСР 1973 року. Тоді його кар’єра в Києві обірвалася лише через одну помилку. Той фiнальний матч з амбiцiйним i сильним єреванським “Араратом” динамівці вигравали 1:0, до переможного для них свистка лишались лiченi хвилини. I раптом Севидов, який, мабуть, уже був переконаний у перемозi, мiняє Онищенка й Блохіна на iнших гравцiв — Зуєва i Кондратова. Вони не встигли по-справжньому увiйти в гру, а єреванцi кинулися на останнiй вiдчайдушний штурм київських ворiт. Iштоян зрiвнює рахунок, а в додатковий час забиває переможний гол. Так Олександр Олександрович сам створив привiд для свого звiльнення. Бо хто б звiльнив головного тренера, якби його пiдопiчнi виграли Кубок країни?

                                                                    *   *   *

З тої болiсної поразки, яку досi пам’ятають прихильники “Динамо”, почалося нове вiдродження i блискуче сходження команди. Тепер уже пiд керiвництвом Валерiя Лобановського. Оскiльки, крiм кубка, “Арарат” виграв тодi й чемпiонат Союзу, то наступної осенi саме “Динамо” як фiналiст кубка СРСР одержало право виступати в Кубку володарiв кубкiв європейських країн, який того незабутнього євросезону 1974-1975рр. воно виграло. З цього трiумфу почалася в київському “Динамо” епоха Валерiя Лобановського. Олег Блохін грав пiд його керiвництвом майже чотирнадцять рокiв. «Як складались  з ним ваші вiдносини, як “притиралися” вашi характери, бо, вiдверто кажучи, не раз доводилось чути про перiодичнi суперечки, навiть конфлiкти мiж вами?» – запитав я в Олега Володимировича.

— Коли стiльки рокiв працюють разом тренер i гравець, двi особистостi, без якихось суперечок, не обходиться. Головне, щоб при цьому не втрачала команда, не страждала справа. А робота, як ви знаєте, i в “Динамо”, i в збiрнiй, коли ми працювали разом, нiколи не страждала. Лобановський робив команду з нас, а ми “робили” з нього Лобановського, видатного тренера. Це була спiльна праця, яка дозволяла досягати необхiдного результату. А сперечалися, сварились, конфлiктували ми при цьому чи нi — це нiкого не повинно було хвилювати. Ви ж розумiєте: творчий процес, у тому числi й у футболi, нiколи без тертя не проходить. Я це добре знаю не тiльки як колишнiй гравець, але i як тренер. Головне, щоб цi тертя не впливали на роботу i її результат.

Обкладинка Франс-футболу. Тріумфатор 1975-го
Обкладинка Франс-футболу. Тріумфатор 1975-го

Щодо результату. Він не забарився. 1975-ий став тріумфальним і для Лобановського, і для Блохіна, і для всього українського футболу: київське “Динамо” виграло все, що могло – Кубок кубкiв, Суперкубок Європи, чемпiонат СРСР. Пiсля цього, правда, наступив кiлькарiчний спад. Потiм, у 1980-1981 роках — новий пiдйом, знову спад i чергове незабутнє сходження у 1986-ому, коли вдруге був виграний Кубок кубкiв, i в нас та за рубежем писали, що динамiвцi грають у футбол ХХI-го столiття. За цим наступив черговий спад…

Гравцi в “Динамо” часто змiнювались, а Блохiн залишався. Причому не завдяки минулим заслугам. Він вiдстоював право зоставатися в командi бути її лiдером своєю стабiльною, успiшною, на високому рiвнi грою. В чому секрет цiєї стабiльностi? Чи тiльки в одних лише генах?

— Нi, звичайно. Про тренерiв, систему пiдготовки в “Динамо” ми вже говорили. Крiм цього, я намагався постiйно аналiзувати свою гру, робити певнi висновки з набутого. Я розумiв, що мою манеру гри суперники вивчають, до мене призвичаюються. Значить потрiбно було шукати цьому якiсь противаги, новi прийоми i варiанти. Футбол розвивася, i я прагнув постiйно це враховувати у своїх тренуваннях i грi, щоб, бува, не вiдстати. Ось i весь секрет мого футбольного довголiття.

— У вашiй колекцiї численних нагород є двi бронзовi олiмпiйськi медалi — Мюнхена 1972-го i Монреаля 1976-го рокiв. Але якщо з першою медаллю вас вiтали, то монреальська була визнана як колосальний, непростимий неуспіх. Третє мiсце очолюваної Валерiєм Лобановським i Олегом Базилевичем та сформованої в основному з київських динамiвцiв олiмпiйської збiрної СРСР було розцiнене як провал.

— За це, як ви пам’ятаєте, поплатився своєю тренерською посадою в “Динамо” Олег Петрович Базилевич. Були в начальства намiри звiльнити i Валерiя Васильовича, але його долю тодi врятувала... поразка “Динамо” у матчi з “Днiпром”. Над Лобановським змилостивились. Абсурд, але дiйшло до того, що за бронзовi медалi монреальської Олiмпiади з футболiстiв знiмали звання заслуженого майстра спорту.

— Однак, у 1980-ому на московських олiмпiйських Iграх тепер уже “нединамiвська” збiрна Союзу (її основою був московський “Спартак”), граючи у рiдних стiнах, теж спромоглася лише на бронзу. Тодi це зам’яли, але через два роки на чемпiонатi свiту в Iспанiї Валерiя Лобановського i вас знову назвали головними винуватцями невиходу радянської збiрної у пiвфiнал.

— Повiрте, пiсля iспанського чемпiонату i того бруду, який був на мене вилитий, я не хотiв бiльше виходити на футбольне поле. Блохiн виявився винуватий у всьому: i що руками розмахував, i пiдкати не робив, i захист не пiдтримував, i голи не забивав... Уявiть собi мiй стан. Адже всi цi звинувачення широко тиражувалися засобами масової iнформацiї. Як було пiсля цього виходити на київський стотисячник, на iншi стадiони? Чесно кажучи, у 1982-ому я був близький до того, щоб повiсити бутси на гвiздок. Я пережив тодi колосальної сили психологiчний удар, до того ж мною незаслужений.

— Можу сказати єдине: українська преса тодi вас не розпинала...

— А що могли i чим були тодi українськi ЗМI? Усе тодi диктувалося з Москви.

— Пiсля чемпiонату 1986-го року в Мексицi все було дещо по-iншому. Хоча наспiх, в останнiй момент “переорiєнтована” на київське “Динамо” i його наставника збiрна СРСР теж далеко не пройшла, “спiткнувшись” на Бельгiї. Чи не була поразка у матчi з бельгiйцями результатом спаду у грi, передусiм у фiзичному станi футболiстiв пiсля втомливих i виснажливих попереднiх матчiв, насамперед пiсля перемоги в Кубку кубкiв?

Найкращі футболісти Європи різних років  Блохін, Бєланов, Шевченко
Найкращі футболісти Європи різних років Блохін, Бєланов, Шевченко

— Нiякого спаду не було. Ми тодi, я вважаю, грали у прекрасний футбол: 6:0 у матчi з угорцями говорить сам за себе. Пiсля цього нiчия 1:1 з чемпiонами Європи збiрною Францiї, перемога над канадцями 2:0 i роковий матч з Бельгiєю, де Кулеманс забивав м’ячi з офсайду. Фортуна i суддя були в цьому матчi не на нашому боцi.

— Дозвольте, Олег Володимирович, повернутися до теми, з якої ми почали цей дiалог — до ваших футбольних рекордiв, тепер уже недосяжних, бо немає радянського футболу, в якому вони фiксувалися. Скажiть, будь ласка, це була ваша мета — їх встановити?

— Нi, звичайно. Я просто забивав, тобто робив те, що має робити на полi форвард. Коли пiдiбрався до рекорду Олександра Пономарьова, менi всi почали говорити: “Давай, побий!” Ну, побив. А далi виникла нова мета — 200 голiв у союзних першостях i 300 м’ячiв як сума голiв у чемпiонатах Союзу, матчах за збiрнi i Єврокубках. Знову ж таки, всi навколо почали закликати: “Побий!” Але тут, як на зло, у мене збився прицiл. I тiльки у Харковi, в матчi з “Металiстом”, врештi-решт це вдалося зробити. Рекорди не були моєю самоцiллю, все йшло само собою. Спочатку досягався один рубiж, а за ним уже виникав iнший.

— Понад триста голiв в офiцiйних матчах! Це неабияке досягнення не тiльки в нашому, а й європейському i свiтовому футболi. Навряд чи ви пам’ятаєте, як забивався кожен з цих м’ячiв. Але не сумнiваюся, що й ви, як i всi уболiвальники зi стажем, не забули той унiкальний переможний м’яч, який був забитий вами у 1975 роцi в першому матчi за Суперкубок з мюнхенською “Баварiєю”. I не де-небудь, а на її полi, на знаменитому “Олiмпiаштадiонi”. Згадайте, будь ласка, як це було?

— Той матч справдi не можна забути. “Баварiя” в ту пору була на гребенi слави, володiла Кубком європейських чемпiонiв. Тодi у розквiтi сил були такi її зiрки, як Беккенбауер, Шварценбек, Майєр, Румменiге, Мюллер. А в нас перед матчем у Мюнхенi вибули ключовi гравцi кожної з лiнiй — у захистi Матвiєнко, у пiвзахистi Мунтян i Веремєєв а в нападi Онищенко. А тут ще у першi хвилини гри важку травму отримав капiтан команди Вiктор Колотов. Лiкарi пропонували його замiнити. Але Вiктор наполiг на тому, щоб йому заморозили ногу, наклали тугу пов’язку i дали можливiсть дограти матч. До мене в перервi мiж таймами пiдiйшов Володя Онищенко: “Олег, ризикни! — сказав вiн. — Вiзьми гру на себе. А раптом...”

У другому таймi тривала в’язка позицiйна боротьба. На 67-iй хвилинi наш захист вiдбив чергову атаку господарiв. М’яч потрапив до мене, коли я ще був на своїй половинi поля. Вiддати пас було нiкому, i я прокинув м’яч собi на хiд, пройшов на швидкостi до штрафного майданчика господарiв. Навколо мене було п’ять гравцiв “Баварiї”. I жодного нашого. Мої партнери вiдстали. Льоня Буряк тiльки перетинав середину поля. Я навiть вiд досади руками розвiв. Вибору не було. Я змiстився до центру, обвiв спочатку двох захисникiв, а потiм третього i доки не перетнув менi шлях четвертий, пробив у дальнiй вiд Майєра, кут ворiт. Вiн перед тим зробив рух менi назустрiч, а тому виявився безсилим.

— У вiсiмдесятi роки популярною була ваша книжка “Гол, який я не забив”. Цiкаво, а який справдi “незабитий гол” вам найбiльше запам’ятався?

— Це був мiй перший одинадцятиметровий в офiцiйному матчi за “Динамо”. Грали ми на кубок СРСР iз ростовським СКА. Матч закiнчився внiчию, i долю матчу вирiшували пенальтi. Обидвi команди забили по чотири одинадцятиметрових. Я йшов вiд “Динамо” бити останнiм. Розбiгся i сильно вдарив. Воротар кинувся в один кут, а я пробив в iнший, але... у штангу. “Хто тебе, пацан, послав бити пенальтi!” — з гiркотою в голосi сказав пiсля того програного нами матчу Михайло Коман. Що я тодi пережив, важко навiть уявити. Адже так пiдвести команду! Це було страшне розчарування. “Не буду пенальтi бити бiльше нiколи!” — вирiшив я для себе. Але бiль втих, емоцiї вщухли i я почав залишатися пiсля тренувань, щоб вiдшлiфувати одинадцятиметровий удар...

                                                               *     *     *

I ще про один рекорд Олега Блохiна не можна не згадати. Серед колишнiх радянських футболiстiв вiн найчастiше запрошувався у збiрнi Європи i свiту. У 1979-ому зiграв за збiрну свiту проти дортмундської “Боруссiї”, у 1980-ому — у складi свiтових зiрок футболу проти “Барселони” у 1981-ому — в матчi збiрних Європи i Чехословаччини, у 1982-ому, коли Європа грала проти найкращих футболiстiв iнших континентiв, у 1986-ому — в матчi збiрної Америки проти команди решти свiту.

I був ще один матч зiрок. У 1989-ому роцi на переповненому Республiканському стадiонi української столицi. Матч на честь самого Олега Блохiна. Це було i велике незабутнє свято, i водночас — подiя з нотками суму й жалю. Футбольнi зiрки свiту, з якими Олег Блохiн приятелював i дружив, неодноразово зустрiчався на полях рiзних стадiонiв, зiбралися в Києвi на матч, котрим увiнчувалася його кар’єра гравця…

                                                        *   *   *

…Але почалася кар’єра Блохіна-тренера. Він став авторитетним наставником у Греції. Певний час тренував і рідне київське «Динамо». Однак найбільшого успіху у ролі тренера він досяг, очолюючи збірну України. Це був успіх не тільки його, а й всього українського футболу. Йдеться про її виступ на чемпіонаті світу 2006 року.

Тоді на відбірному етапі національна збірна України за результатами жеребкування потрапила в другу кваліфікаційну групу, яку футбольні фахівці відразу віднесли до найсильніших. Адже суперниками українців стали чинні чемпіони Європи греки, бронзові призери попередньої світової першості турки, екс-чемпіони Європи датчани. Та й грузини, албанці і казахи були здатні на сюрпризи. У цій ситуації більшість прихильників футболу в Україні скептично сприйняла слова головного тренера української збірної Олега Блохіна про те, що наша команда займе перше місце в групі. Однак скептики виявилися присоромленими: сказане було зроблено, поставлена мета була успішно досягнута.

Футбольна Україна добре пам’ятає і фінальну частину чемпіонату світу 2006-го у Німеччині. Почавши з дошкульної поразки у грі з іспанцями (0:4), українська команда перемогла футболістів Саудівської Аравії (4:0) і Тунісу (2:1) і в одній восьмій фіналу перемогла у серії пенальті (основний і додатковий час – 0:0) збірну Швейцарії. І хоч у чвертьфіналі вона поступилася майбутнім переможцям того чемпіонату італійцям, вихід до вісімки найсильніших національних збірних світу – незаперечний успіх команди Блохіна. І це теж поки що не побитий його рекорд: ні до, ні після Блохіна збірна України не піднімалася так високо у табелі про ранги у світовому футболі.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-