Коли ми говоримо про ігрову залежність, найчастіше уявляємо людину, яка втратила контроль над грою, набралася позик і потребує психологічної допомоги. Це зрозумілий, але далеко не повний погляд на проблему.

За кожною такою історією можуть стояти значно ширші наслідки: родина, що опинилася у боргах, працівник, який більше не може повноцінно виконувати свої обов’язки, або військовослужбовець, чию вразливість ворог може використати для тиску.

Ігрова залежність починається як проблема окремої людини, але її наслідки не залишаються в межах особистого життя. Саме тому сьогодні ми маємо говорити про лудоманію не лише в контексті охорони здоров’я. Це також питання економічної стійкості, соціальної стабільності та, особливо в умовах повномасштабної війни, національної безпеки.

ХТО НАСПРАВДІ ПЛАТИТЬ

Щоб зрозуміти, чому протидія лудоманії має бути одним із пріоритетів державної політики, варто подивитися на її економічну ціну. У країнах, де такі підрахунки вже проводили, вона вимірюється мільярдами.

Так, у Чехії дослідники з’ясували, що публічні витрати, пов’язані з негативними наслідками азартних ігор, становили близько 9 млрд крон на рік. У Швеції сукупні суспільно-економічні втрати сягнули, за оцінками фахівців, уже 11,5 млрд крон. Причому майже половина цієї суми – це втрати продуктивності через безробіття, пропуски роботи та зниження працездатності.

Українське дослідження, проведене у 2026 році за ініціативи Мінцифри, також виявило тривожні тенденції. Його якісна частина показала, що у випадках тяжкої залежності фінансові втрати можуть набувати катастрофічних масштабів. Експерти зафіксували історії боргів понад мільйон гривень, продажу квартир та автомобілів. В окремих випадках на обслуговування кредитів спрямовувалося 80–90% заробітку.

УДАР ПО ПРОДУКТИВНОСТІ

Повномасштабна війна вже суттєво обмежила можливості нашої економіки. За оцінкою Світового банку, у 2025 році ВВП України залишався на 21% нижчим, ніж у 2021-му. Серед причин, які стримують відновлення, – руйнування інфраструктури, дефіцит робочої сили та недостатня продуктивність підприємств.

За таких обставин ігрова залежність створює додатковий ризик для економіки. Адже її наслідки можуть позначатися не лише на доходах людей, а й на обсягах виробництва. Працівник, який через залежність втрачає концентрацію, регулярно пропускає роботу або взагалі залишає ринок праці, – це потенційно менше виробленої продукції, менше наданих послуг і менша додана вартість. А отже, й менша база для оподаткування.

ПИТАННЯ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ

В умовах повномасштабної війни лудоманія набуває ще одного виміру – безпекового. У серпні 2025 року ексочільник ГУР Кирило Буданов звернув увагу на те, що люди з ігровою залежністю можуть бути особливо вразливими до вербування спецслужбами.

Лудоманія нерідко супроводжується фінансовими труднощами, психологічним виснаженням і втратою контролю над власними рішеннями. За таких обставин людина може бути більш чутливою до зовнішнього впливу та маніпуляцій.

В умовах війни ці ризики потребують особливої уваги. Адже йдеться не лише про особисту безпеку людини, а й про потенційні загрози для суспільства та держави. Саме тому профілактика ігрової залежності, своєчасне виявлення проблемної поведінки та доступ до допомоги мають розглядатися і як складові ширшої системи національної безпеки.

ВІД НАСЛІДКІВ ДО ЗАПОБІГАННЯ

Якщо державна політика обмежуватиметься лише реагуванням на наслідки, ми постійно матимемо справу з проблемами, яким у багатьох випадках можна було запобігти.

Саме тому Україні потрібен інший підхід – не чекати, поки ігрова залежність зруйнує життя людини, а працювати з ризиками значно раніше.

У серпні 2026 року Уряд ухвалив Стратегію боротьби з лудоманією до 2035 року. До її виконання залучені майже 40 державних органів, кожен із яких матиме конкретну зону відповідальності.

МОЗ працюватиме над раннім виявленням і лікуванням залежності: від скринінгів у сімейних лікарів до доступної психологічної допомоги. МОН – над профілактикою серед дітей і молоді, зокрема через освітні програми та підготовку педагогів. Мінсоцполітики – над підтримкою людей і родин, які постраждали від залежності, їхньою реабілітацією та поверненням до повноцінного життя.

Окремий напрям – захист військовослужбовців. Міноборони та сектор безпеки працюватимуть над раннім виявленням ризикованої ігрової поведінки й навчанням командирів розпізнавати ознаки залежності.

Мінцифри та PlayCity зосередяться на цифрових інструментах: розвитку Державної системи онлайн-моніторингу, сервісів самообмеження та онлайн-допомоги гравцям. А PlayCity спільно з правоохоронцями продовжать протидію нелегальному гральному ринку, де механізми захисту гравців фактично не працюють.

Конкретні заходи, строки та відповідальних виконавців визначатиме Операційний план на 2027–2029 роки.

БАЛАНС, ЯКИЙ ДОВЕДЕТЬСЯ ЗНАЙТИ

У найближчі роки перед Україною постане складніше завдання, аніж просто впорядкувати гральний ринок. Нам доведеться знайти баланс між економічними інтересами держави, свободою вибору людини та відповідальністю за суспільні наслідки азартних ігор.

І тут немає простих рішень. Надмірні обмеження можуть підштовхувати гравців до нелегальних платформ, тоді як недостатній контроль залишає людей сам на сам із ризиками. Тому майбутнє регулювання – не в постійному нарощуванні заборон, а в здатності держави розуміти поведінку гравців, вчасно помічати небезпечні тенденції та коригувати свої рішення.

Зрештою, справжнім випробуванням реформи стане не те, наскільки добре держава навчиться контролювати азартні ігри, а те, наскільки добре вона навчиться управляти ризиками, які вони створюють.

Наталя Денікеєва, заступниця міністра цифрової трансформації України

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства