Чорнобиль забуттю не підлягає
В історичні хроніки людства увійшли навічно дата цієї небаченої досі світової катастрофи та драматичні обставини її ліквідації. Чорнобильська катастрофа стала подією планетарного значення не лише за сукупністю своїх безпрецедентних наслідків – ядерно-радіологічних, технологічних, медичних, соціально-економічних та екологічних. Чорнобиль увійшов у пам’ять поколінь насамперед як прелюдія до рукотворного Апокаліпсису, як можливість загибелі життя на Землі внаслідок техногенної катастрофи. Перед людством розверзлася безодня потойбічного антисвіту, ожили давні міфи й страхи; примари Хірошіми й Нагасакі впритул наблизилися до кожної домівки, що потрапили в зону дії так званого мирного атома.
Безпрецедентність цієї аварії полягала не тільки в її глобальних масштабах, але й у тому, що це була катастрофа нового типу: вибух гігантської радіоізотопної бомби, якою був реактор РБМК, стався не внаслідок бойових дій чи терористичного акту (хоч існують й такі теорії), а виник ніби спонтанно, неочікувано, унаслідок фатальної недосконалості технологічної суперсистеми, кричущих помилок в її експлуатації. Вперше в своєму цивілізаційному розвитку людство зіткнулося зі загрозою самознищення не в ході війни, а внаслідок зіткнення з так званим мирним атомом.
Через кілька днів від моменту катастрофи Україна – на той час несамостійна, упокорена провінція комуністичної Імперії зла – опинилася в епіцентрі глобального інформаційного шторму, викликала небачений інтерес з боку світової громадськості, вільних ЗМІ, які намагалися прорвати радянську залізну завісу мовчання й дезінформації і зрозуміти – що насправді трапилося на Чорнобильській АЕС? Парадокс: завдяки трагедії Україна, яка перебувала в імперській тіні Росії, опинилася на світовій авансцені, стала знаною, впізнаваною в усьому світі, що мало свої позитивні політичні результати.
Наївні сподівання Кремля приховати правду від світу виявилися марними. Людство уже ступило в епоху глобального супутникового моніторингу та міжнародних інформаційних мереж, які не знають кордонів. Американський комерційний супутник «Лендсат» зафіксував на станції дві точки перегріву, а фотографії резервуара-охолоджувача свідчили, що реактори зупинені. Чорнобиль починався з великої брехні комуністичної системи, з її небажання визнати історичну поразку в змаганнях з вільним демократичним світом. Намагаючись зберігати свій тоталітарний режим надтаємності, брехливої пропаганди і соціальної демагогії, відмовляючись від науково- технологічного відкритого співробітництва зі західними країнами, кремлівські вожді всупереч проголошеній політиці «нового мислення», «перестройки і гласності» свідомо ризикували життям і здоров’ям мільйонів власних громадян – особливо дітей, – які опинилися на радіоактивно забруднених територіях, де все – навколишня природа, вода, молоко, харчові продукти і повітря – становило небезпеку, викликало психологічне напруження, панічні реакції та депресію.
* * *
Сьогодні, з висоти часу, що відділяє нас від 26 квітня 1986 року, ми повинні не тільки віддати належне минулому – вивченню подій, що тоді сталися, але й насамперед спробувати осмислити уроки і спадщину Чорнобиля для майбутнього, тобто для ХХІ століття.
За таких умов треба зважати на те, що емоційний спалах пристрастей навколо катастрофи згас, психологічний шок, що охопив як науковців, так і широкі маси населення, минув, а велика частина таємниць Чорнобиля перестала бути таємницями. Після 1986 року світ зазнав багато нових трагічних випробувань: війни, зокрема, і повномасштабна агресія Росії проти України, що зачепила й Чорнобильську зону, руйнівні цунамі, урагани та землетруси, спалахи нових інфекційних захворювань, терористичні акти, аварії літаків та морських кораблів, вибухи і пожежі на промислових об'єктах супроводжувались численними жертвами, що сприяло поступовому згасанню емоційної пам'яті про Чорнобиль, зростанню байдужого ставлення до спадщини Чорнобиля і досвіду боротьби із цією катастрофою.
Це велика помилка, тому що в ланцюгу найгірших катастроф кінця ХХ – початку ХХІ століття Чорнобиль посідає особливе місце. Це був абсолютно новий феномен в історії сучасної технологічної цивілізації, визначальні риси якого роблять проблему світової ядерної катастрофи, її причин і наслідків не менш, а більш актуальною для ХХІ сторіччя порівняно з віком минулим.
Чорнобиль не підлягає забуттю. Хоча б тому, що ситуація навколо ЧАЕС – незавершена історія, адже зона відчуження залишається джерелом ризиків, а питання утилізації радіоактивних відходів – актуальним. Та й у ширшому розумінні різних аспектів катастрофи спадщина Чорнобиля є животрепетною. Чорнобиль і сьогодні є актуальною темою. Згідно з останнім звітом МАГАТЕ станом на 2025 рік, у світі діє 416 реакторів у 32 країнах, 23 виведені з експлуатації, а 60–66 нових реакторів будуються у 17 країнах, здебільшого в Китаї та Індії. Як бачимо, за час, що минув з 1945 року, людство встигло створити потужну глобальну індустрію як атомних озброєнь, так і ядерної енергетики, що містить потенційну небезпеку повторення Чорнобильської катастрофи у нових історичних й технологічних обставинах. Треба зазначити, що, незважаючи на катастрофу, руйнування четвертого реактора й зупинку інших трьох реакторів, Чорнобильська АЕС існує та діє і в наші дні – у формі Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС», завданням якого є зняття з експлуатації енергоблоків ЧАЕС та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему.
Зазначу, що й через 40 років від часу катастрофи об’єкт «Укриття» містить потенційну загрозу для людей і довкілля. Всередині є майже 185 тонн ядерних матеріалів, на критичність яких немає надійних засобів впливу. Фактично залишилося до 95 відсотків палива, що містилося в четвертому реакторі на момент аварії, сумарна активність якого становить приблизно 16 млн кюрі. Потужність експозиційної дози гамма-випромінювання – у середньому 3300 рентген/год! Тож є всі підстави вважати, що ядерна бомба уповільненої дії продовжує існувати в серці України. Пам’ятаймо про це.
Чорнобиль покінчив (на жаль, тимчасово) із самовпевненістю «технологічного імперіалізму» – з невиправданим оптимізмом радянських і американських фізиків-конструкторів, які пропонували людству тріумфальну ходу ядерної енергетики – побудову до початку ХХІ століття 2500–3000 нових ядерних реакторів. На майданчику Чорнобильської АЕС планувалося побудувати 12 надпотужних та аварійно небезпечних ядерних реакторів РБМК – без урахування крайньої небезпеки концентрації таких гігантських потужностей в одному місці, можливого браку води для охолодження та інших негативних факторів.
Хочу нагадати, що реактори РБМК Чорнобильської АЕС вийшли з надр військово-ядерного комплексу і є прямими нащадками збройових реакторів США і СРСР. Першим у світі ядерним промисловим об’єктом цього типу став американський військовий реактор (Hanford B Reactor), запущений 26 вересня 1944 року в рамках проєкту «Мангеттен» у штаті Вашингтон і призначений для промислового виробництва плутонію-239 – вибухівки для атомних бомб (скинутої на Нагасакі бомби Fat Man, 1945). Тип реактора – багатоканальний, графітовий, з водяним охолодженням. Першим радянським збройовим реактором став реактор А («Аннушка»), запущений 19 червня 1948 р. на комбінаті «Маяк» (Челябінська область). Реактор графітовий, водяного охолодження, канальної конструкції, призначений для виробництва плутонію-239. Це був перший промисловий реактор, метою якого було виробництво плутонієвих бомб.
Цікаво, що ядерна програма США була розпочата в 1942 році, а слідом за нею – в 1943 р. був даний старт радянській аналогічній програмі. Що сталося? Випадковий збіг обставин? Паралельне мислення американських та радянських ядерних геніїв? Ні. Небачені масштаби радянських шпигунських операцій в США призвели до такої «синхронності». Завдяки діяльності групи радянських агентів у Сполучених Штатах і Великій Британії, до Радянського Союзу дипломатичною поштою передавали тисячі надтаємних документів, а літаками через Аляску в межах операцій лендлізу йшли «вироби» – зразки урану й фрагменти обладнання!
* * *
Повномасштабна війна Росії проти України початку 2022 року оголила всю небезпеку повторення Чорнобильської катастрофи в її військовому втіленні. Зламавши свої зобов’язання, проголошені в Будапештському меморандумі 1994 року, у яких Росія разом зі США та Великою Британією урочисто присягала, що ніяка зброя ніколи не буде застосована проти України, РФ – ядерна держава – розпочала розбійницьку, нічим не спровоковану агресію проти без’ядерної України. Уже в перші години війни у лютому 2022 року російські війська окупували саме зону відчуження Чорнобильської АЕС разом з об’єктом «Укриття» і двома сховищами відпрацьованого ядерного палива, вчинивши ряд злочинів, які створили загрозу поширення радіоактивних матеріалів далеко за межі Зони. Водночас окупанти виявили повне незнання небезпечних особливостей місцевості, розташувавшись на території колишнього «рудого лісу» й отримавши високі дози радіації. 14 лютого 2025 року російський безпілотник «шахед» вдарив у дах нового конфайнменту (об’єкт «Арка»), зведеного над четвертим реактором ЧАЕС; була пробита зовнішня захисна конструкція, унаслідок чого їй загрожують корозія і руйнування. Так злочинні дії агресора завдали значної шкоди об’єкту вартістю майже 2 млрд євро, зведеному зусиллями міжнародного співтовариства.
У березні 2022 року російські окупанти захопили найбільшу в Європі Запорізьку АЕС – «енергетичне серце України», – яка виробляла 25 відсотків електроенергії держави. Окупанти вели обстріл станції, мінування, спричиняли пожежі, перетворивши ЗАЕС на військову базу. На ЗАЕС Росія порушила сім основних принципів ядерної безпеки та захисту, визначених МАГАТЕ, що постійно загрожує катастрофою світового масштабу. Наразі Запорізька АЕС не працює, хоча Росія збиралася запустити роботу станції, про що свідчило масштабне будівництво електромереж на окупованих територіях південного сходу України. МАГАТЕ та російські агресори домовились, що запуск енергоблоків на станції неможливий, доки війна загрожує ядерній безпеці на об’єкті. Після періоду вагань і невизначеності Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію (11.07.2024) щодо безпеки і захищеності українських ядерних об’єктів, зокрема й Запорізької АЕС. У резолюції йдеться про необхідність демілітаризації та деокупації Запорізької АЕС у зв’язку з невиконанням Росією резолюції керівних органів МАГАТЕ.
Небезпечними діями російських окупантів на ЧАЕС та ЗАЕС не вичерпується список злочинів московської вояччини щодо ядерних об’єктів України. У березні 2022 року Росія обстріляла будівлю ядерної установки «Джерело нейтронів» Харківського фізико-технічного інституту, зруйнувавши електропідстанцію та системи охолодження. У 2022 році російські крилаті ракети критично низько пролетіли над Південноукраїнською АЕС, створивши загрозу ядерної катастрофи. Ці терористичні дії спричинили рішучі протести з боку української держави та наукових ядерно-енергетичних організацій, але зустрілися з пасивною реакцією МАГАТЕ, яка продемонструвала своє повне безсилля зупинити знавіснілого агресора. Ведучи геноцидну війну проти України, Росія (Путін) неодноразово вдавалася до погроз застосування ядерної зброї проти України, що саме собою є актом ядерного тероризму і тяжким кримінальним злочином.
Російсько-українська війна в центрі Європи довела, що будь-якої хвилини Чорнобильська трагедія може повторитися у рамках преядерної, напів’ядерної чи ядерної війни. Не менш небезпечними можуть стати ядерні конфлікти між Індією і Пакистаном, Іраном та Ізраїлем, Північною і Південною Кореями, іншими державами. Короткотривала війна великої інтенсивності у червні 2025 року між Ізраїлем та Іраном, до якої приєдналися Сполучені Штати, завдавши вирішальних ударів по ядерних об’єктах Ірану, показала всю небезпеку автоматичного переростання війни конвенційної в атомну, з радіоактивним занечищенням великих територій.
Нагадаю, що 21 червня 2025 року Збройні сили США завдали удару по трьох іранських ядерних об’єктах у Фордо, Натанзі та Ісфагані. Сім американських стратегічних бомбардувальників В-2 Spirit скинули на підземний завод зі збагачення урану у Фордо протибункерні бомби вагою майже 14 тонн GBU-57 (з кожного літака було випущено дві надточні й надподужні бомби); одночасно інші ядерні об’єкти були атаковані крилатими ракетами «Томагавк», які стартували з підводних човнів США типу Огайо. Хоча доля 460 кг іранського урану, збагаченого до 60 відсотків (сировина для 9–10 атомних бомб), не відома, а радіологічні наслідки вивчаються, ця атака свідчить про перетин ще однієї червоної лінії – неприпустимості бойових ударів по ядерних об’єктах. Ізраїль і США обґрунтували цей удар бажанням примусити Іран відмовитись від програми виробництва атомної зброї, за допомогою якої аятоли збиралися знищити єврейську державу. Тож відтепер не існує жодного табу на завдання нищівних ударів по ядерних об’єктах, а Договір про нерозповсюдження ядерної зброї викинутий на смітник. Але за будь-яким рішенням цієї диявольської альтернативи маячить тінь Чорнобиля. Тому безцінний досвід подолання Чорнобильської катастрофи в жодному разі не може бути забутий.
Можна було б вважати аварію на ЧАЕС прикрим випадковим епізодом, що трапився у технологічно відсталій країні з малокваліфікованим персоналом, якби не ядерна аварія в Японії на АЕС Фукушіма. Те, що сталося на цій атомній електростанції 11 березня 2011 р., остаточно довело: АЕС будь-якої конструкції та модифікації є надзвичайно небезпечним об’єктом – ядерною бомбою уповільненої дії, що вимагає гранично відповідального до неї ставлення. Чорнобиль і Фукушіма відкрили людству сумну істину: фактором, що сприяв цим катастрофам, став брак уяви – відсутність такої необхідної креативної риси, як фантазія, у конструкторів та оперативного персоналу АЕС: ні перші, ні другі не змогли уявити, що може статися з недосконалим реактором з хибно спроєктованими системами управління і захисту в разі порушеннь регламенту експлуатації. Вони не повірили власним очам, що стався вибух реактора!
Такий самий злий жарт зіграв Уседержитель з конструкторами АЕС Фукушіма. Надійно захистивши корпуси реакторів від максимального землетрусу, конструктори залишили системи охолодження – слабку ланку реактора – на нижніх рівнях. Захисна стіна від цунамі була заввишки 5,7 метра, а хвиля цунамі під час екстремального землетрусу 11 березня 2011 року сягала висоти 14 метрів. Унаслідок цього охолоджувальні системи були залиті морською водою і знищені, що спричинило перегрів реактора.
* * *
Чорнобильська катастрофа стала подією глобального значення, яка вплинула на долі мільйонів людей та екологічну ситуацію на великих територіях ряду країн північної півкулі – України, Білорусії, Росії, Швеції, Польщі, Німеччини, Франції, Великої Британії, Грузії, Туреччини та інших. Унаслідок двох вибухів четвертого реактора та пожежі, що тривала десять днів, зі зруйнованого реактора в довкілля було викинуто від 90 до 300 мільйонів кюрі радіоактивності. Згідно з оцінками ООН, витік радіації внаслідок Чорнобильської катастрофи був у 100–300 разів більший, ніж радіація, спричинена вибухом двох атомних бомб у Хірошімі й Нагасакі! Радіоактивні опади після аварії випали на території з трьома мільярдами людей. У 13 європейських країнах понад 50 відсотків території були забруднені радіоактивними нуклідами. Тож особливо складною є проблема проживання людей на територіях, забруднених радіоактивними речовинами. Виникає необхідність довготривалого забезпечення населення «чистою» питною водою, молоком, продуктами харчування.
Існує ряд особливостей Чорнобиля, які повинні привертати пильну увагу в ХХІ столітті. Сам факт максимально гіпотетичної катастрофи з непередбачувано тяжкими наслідками в одну мить перекреслив брехливі, оптимістично-безвідповідальні заяви вчених і технологів, що належали до ядерно-промислового комплексу низки країн, які запевняли людство упродовж десятків років у гарантованому безаварійному, безконфліктному розвитку ядерної енергетики. Хоч як це цинічно звучить, позитивний урок Чорнобильської катастрофи полягає хоча б у тому, що вона відбулася, можливо, запобігши розвиткові інших катастроф з набагато гіршими наслідками. Після Чорнобиля одновимірний раціональний оптимізм технократів щодо поступального «прогресу людства» є неприйнятним.
Своєрідність Чорнобиля як нового явища в історії цивілізації полягає в його грізній анонімності, у його нібито мирному характері, у його спонтанності й незапланованості. Якщо вибухи ядерних бомб в Хірошімі й Нагасакі в 1945 р. або терористичні акти проти США в 2001р. стали наслідком добре обмислених намірів і спланованих дій групи осіб (військових, політиків, терористів), то Чорнобиль виник ніби з нічого – з поєднання випадкових непередбачуваних факторів, неймовірного збігу неймовірних обставин.
Однак за Чорнобилем стоїть не лише випадковість, а й зловісна закономірність – усе більш зростальна небезпека для людства з боку ТСС – технологічних надпотужних суперсистем, що можуть вийти (і виходять) з-під контролю людини. Згадаймо системні енергетичні аварії в США, масові збої комп'ютерно-інформаційних мереж, катастрофи літаків, пов'язані з перевантаженням диспетчерських служб...
Ось чому Чорнобиль – не звичайна аварія (схожа на випадкову пожежу на заводі чи аварію космічного корабля). Чорнобиль став викликом сталому розвитку людства (sustainable development), це сигнал тривоги, посланий з майбутнього, попередження про можливі майбутні поломки складних і вразливих систем, що можуть потягти за собою масові жертви, матеріальні втрати і деградацію навколишнього середовища. Одним із викликів Чорнобиля для ХХІ століття є безпрецедентність інженерно-технічних проблем у зв'язку з необхідністю зведення надійних захисних споруд на місці зруйнованих реакторів, побудови безпечних місць зберігання радіоактивних відходів.
Енергетична світова криза, яка буде посилюватися в ХХІ столітті в зв'язку з вичерпністю вуглеводневих енергоносіїв, спонукає ряд країн, зокрема країн Третього світу, до інтенсивного розвитку ядерної енергетики. Спроби деяких технологічно відсталих країн світу виробляти власну ядерну зброю можуть призвести до катастроф, аналогічних Чорнобилю. Атмосфера тотальної секретності радянського ядерного комплексу сприяла прихованню помилок конструкторів та експлуатаційного персоналу. На жаль, режим таємності задля національної безпеки чи комерційно-технологічних секретів є типовим для всіх ядерних об'єктів навіть у демократичних країнах світу, таких як США, Велика Британія, Японія і Франція. Встановлення режиму суворого міжнародного контролю та об'єктивної оцінки реакторів і максимальної прозорості під час функціонування АЕС сприятиме безпечній експлуатації таких об'єктів у ХХІ столітті.
Чорнобильська катастрофа поєднувала в собі не тільки риси позапроєктної промислової аварії з повним руйнуванням реактора, а й особливості екологічної катастрофи із значним радіоактивним забрудненням великих територій. Для катастроф такого типу характерною є втягнутість багатомільйонних мас населення, передесім дітей, наявність тисяч екологічних біженців, довготривале забруднення ґрунтів, водних джерел і повітря, незворотні зміни природного середовища і багатьох екосистем. Тільки в Україні внаслідок Чорнобильського вибуху були радіаційно забруднені 2294 населених пункти, розташовані на території 77 адміністративних районів 12 областей. У зоні посиленого радіологічного контролю проживає понад 1,6 млн осіб. Особливо болючим аспектом катастрофи стала безповоротна втрата древнього світу слов'янсько-української поліської цивілізації, знищення багатьох пам'яток культури і духовності.
Характерним для цього типу катастрофи є кумулятивний медичний ефект, щорічне зростання проблем із здоров'ям ліквідаторів та осіб, що проживають на забруднених територіях. Хоч відносно невелика кількість людей загинула негайно після аварії (31 пацієнт помер унаслідок гострої променевої хвороби), довгострокові наслідки є тяжкі. Незважаючи на різні підходи до визначення кількості жертв, очевидно, що Чорнобиль став не лише техногенною, а й медико-соціальною катастрофою, яка впливатиме на стан здоров'я кількох поколінь громадян і може бути розтягненою у часі до 100 років.
У перші роки після Чорнобильської катастрофи наукова громадськість України звинувачувала центральні радянські власті й МАГАТЕ як міжнародну агенцію ООН у приховуванні даних та упередженому ставленні до оцінки ризиків катастрофи. Зростання ролі громадянського суспільства в ХХІ столітті по-новому ставить питання щодо довіри і співпраці між неурядовими й урядовими інституціями і міжнародними організаціями.
Катастрофи на зразок Чорнобильської свідчать про їхній деструктивний вплив на державу в цілому і на її політичну й економічну систему зокрема, що показав приклад Радянського Союзу. Аварія на ЧАЕС стала перевіркою стабільності і витривалості всіх інститутів влади, зобов'язаних швидко й ефективно ухвалювати рішення щодо інформування громадян, гарантування безпеки мільйонів людей, налагодження взаємодії зі сусідніми країнами і міжнародним співтовариством. Командно-адміністративна однопартійна комуністична система не витримала перевірки Чорнобилем і повністю втратила довір'я народу України. Фактично, розпад СРСР почався з Чорнобиля.
* * *
Навколо Чорнобильської катастрофи й досі тривають гострі наукові, політичні, медичні, юридичні та соціально-економічні дискусії. Чорнобильській катастрофі присвячено тисячі наукових статей, ліричних спогадів і монографій, безліч віршів і сотні прозових творів, десятки документальних та ігрових фільмів і серіалів. З гордістю можу сказати, що моя документальна повість «Чорнобиль» посідає не останнє місце в цьому ряду. Вона стала чи не головним твором мого життя, моїм Opus Magnum. Робота над нею, публікація, великий розголос у країні та за кордоном після виходу в світ, загострений інтерес суспільства до наслідків Чорнобильської катастрофи, активні міжнародні контакти – усе це вплинуло на моє життя, змінило долю. Сподіваюсь, що оновлене видання моєї документальної повісті «Чорнобиль» на пропозицію Івана Антоновича Малковича не лише нагадає читачам про нашу національну трагедію 1986 року, її причини і наслідки, а й примусить задуматися над майбутніми шляхами розвитку вітчизняної енергетики, над інтенсивнішим використанням відновлювальних джерел.
Чорнобиль став моделлю можливого ядерного винищення регіону чи цілої країни без оголошення ядерної війни. В умовах глобалізації і всезростальної взаємозалежності країн і континентів, вихід з-під контролю однієї з ТСС – ядерної, хімічної, біологічної чи інформаційної – здатний принести людству непоправні жертви і великі руйнування. І тому, не зважаючи на час, що все більше віддаляє нас від рокового вибуху на ЧАЕС, актуальним завданням ООН, урядів країн та громадянського суспільства в ХХІ столітті є адекватна оцінка наявних ризиків з урахуванням болісних уроків і гіркого досвіду Чорнобильської катастрофи.
Сорокові роковини Чорнобиля – це непроминущий знак пам’яті, скорботи і роздумів, привід для нового, сучасного прочитання уроків катастрофи. Це – заклик до нових поколінь пам’ятати про минулу трагедію Чорнобиля й думати про майбутнє, про нові загрози, які належить подолати Україні та людству в ХХІ столітті.
Юрій Щербак, письменник, політик, дипломат, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2026 року
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства