Свідоцтво на вивезення культурних цінностей планують виключити з переліку дозвільних документів

Відповідне рішення, ініційовані Міністерством культури та інформаційної політики, було прийняте на засіданні уряду, повідомляє кореспондент Укрінформу.

Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» передбачає низку зобов'язань уповноваженого органу при здійсненні дозвільної або погоджувальної процедури. Зокрема, відомості про документ дозвільного характеру мають бути внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але свідоцтво на право вивезення культурних цінностей не є документом дозвільного характеру.

Статтею 6 Конвенції про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності від 14 листопада 1970 року, ратифікованої із заявою Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 10 лютого 1988 року №5396-ХІ, встановлено зобов'язання оформлення відповідного Свідоцтва. Ним країна-експортер засвідчує, що дала такий дозвіл на вивезення однієї чи декількох культурних цінностей, або ж заборонила вивезення тих цінностей, до яких додане такий документ.

При цьому статтею 13 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» передбачене Свідоцтво, яке є підставою для пропуску зазначених у ньому культурних цінностей через державний кордон України. Воно видається як фізичним особам, так і юридичним особам, незалежно від режиму вивезення (тимчасово чи назавжди без зобов'язання зворотного повернення) та мети такого вивезення (окрім державної власності та унікальних культурних цінностей відповідно до статті 14 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» дія цього закону поширюється тільки на суб'єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність. Але ж відповідно до частини шостої та восьмої статті 319 Цивільного кодексу України держава не втручається у здійснення власником права власності, особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюється законом.

Тобто, Закон не обмежує власників у праві розпоряджатися культурними цінностями як у межах України, так і за кордоном.

Виходить, що свідоцтво фактично є документом, який лише підтверджує, що предмет, який переміщується через митний кордон, перевірений уповноваженими законом суб'єктами на належність до культурних цінностей, що є національним надбанням України, державною власністю або такими, що знаходяться у розшуку. Виходячи із прямих заборон закону щодо вивезення певних категорій культурних цінностей, встановлює режим такого вивезення.

Свідоцтво не є міжнародним документом і не дає права на здійснення господарської діяльності як на території України, так і за кордоном.